Зайчик (чорна книга)

захоплива психоделічна історія!! нічого подібного ще не читала, спочатку враження були неоднозначні, проте в кінці багато чого стало зрозуміло..дуже сподобалася атмосфера Зайчиків..така солодко-моторошна..) а мова авторки і її почуття гумору це щось неймовірне! ця книга точно вам запам'ятається

Книга "Зайчик" — це або повне розчарування, або та сама історія, яка залишить вас у задумі ще надовго після останньої сторінки. Це не той твір, який варто критично аналізувати, адже тоді ви просто не відчуєте його справжню суть. Так, у книзі є нелогічність, сюжетні діри, нерозкриті персонажі, але саме це і не має значення. Її головна сила — не в ідеальному сюжеті, а в атмосфері. Якщо сісти й намагатися розібратися, що саме відбувається, перечитувати уривки по кілька разів, обмірковувати сюжетні деталі — книга здасться жахливою. Але якщо просто читати на одному подиху, не зупиняючись і не намагаючись шукати логіку, ви дійсно поринете в якийсь дивний транс. Авторський стиль і загальний настрій самі зроблять вас учасником цієї історії. Ви ніби опиняєтеся поруч із головною героїнею, відчуваєте світ так, як вона, і в якийсь момент здається, ніби самі перебуваєте під чимось, разом із нею поринаючи у цей сплутаний, тривожний, але водночас зачаровуючий потік свідомості. Якщо дивитися тверезо — це хаотичний, нелогічний твір. Але якщо відчути його, зануритися в нього без зайвих питань — це справжній шедевр.

!значні спойлери до сюжету!

Доволі специфічна історія, яка лишає дивний післясмак. В жанрах тут багато чого намішано – і академія, і легкий горор, і елементи містики, і саспенс (але не очікуйте трилеру чи чогось подібного).

З одного боку мені дуже сподобалася поступовість розвитку сюжету і його відносна лінійність, а з іншого – було трохи дивно спостерігати за подіями, які наче рандомно з’являються в сюжеті. Загалом ти наче плаваєш в якомусь тумані, який повністю дезорієнтує, а потім виринаєш у якомусь несподіваному місці і потроху розгрібаєш все, що на тебе навалюється. Але мені напрочуд сподобався такий досвід читання.

Також тут дуже гарно описана історія з точки зору двох сторін – Саманти та Зайчиків. Іронічно, що всі вони зі свого боку вважають себе аутсайдерами, а іншу сторону – зарозумілою вискочкою.

І якщо з боку Саманти все доволі зрозуміло – вона отримує визначну стипендію і доєднується до вже сформованої групи студенток, з якими в неї значно різняться стилі життя та загалом світогляд. Тому вона відчуває, наче не вписується в їхній колектив та ще й при цьому сама постійно закривається від них.

А ось з Зайчиками складніше – якщо прям розжовувати сюжет, то саме їхня четвірка намагається видати бажане за дійсне за допомогою вичурних текстів і образів, при цьому маючи доволі посередні успіхи. Це також проявляється в їхніх Чернетках – хлопці, яких вони створюють з зайчиків, ніколи не є ідеальними і весь час вибухають (буквально). А ось роботи Саманти досконалі з точки зору її потреб – Ава є її практично повною протилежністю, груба, яскрава і смілива – саме вона підтримує Саманту, коли та найбільше цього потребує. Макс, зрештою, також суттєво допомагає Саманті, хоч вона розуміє це тільки вкінці.

Мені ще подобається дуальність трактування основної родзинки історії, власне створення людей з тварин, багато хто розглядає це як паралелі з психічними захворюваннями персонажів, але мені подобається дивитися на цей процес буквально.

Трохи розчарувала кінцівка, мені вона здалася трохи зіжмаканою і поспішною, та зважаючи на те, що тепер очікуємо на вихід 2 частини, то може все знов розкрутиться.

З цікавого – за всю книгу я нарахувала 176 прямих звертань «Зайчику»