Марта Веллс

Перша книга з циклу 5 книг, коротка і легко читається. Історія розгортається навколо вартмеха, який зламав свій модуль контролю і став неконтрольований, замість того, щоб знищити всіх людей він дивиться серіали. Віддає вайбами "Танцю недоумка" Ілліанора Павлюка.
З мінусів можу назвати, що мало описів та хотілося б дізнатися більше про персонажів і їхні думки, історії, але це по трохи розповідається. Також багато термінів в яких можна заблудитися і не зрозуміло, що до чого.
Загалом історія цікава, до прочитання рекомендую особливо якщо важко читати великі книги.

Сага про Вбивцебота не маленька. Кожна книга, як наступна серія. Зʼявляються нові персонажі, загадки та питання. Можливо не така динаміка сюжету, як в першій книжці, але було цікаво. В цій частині більше відкривається внутрішній світ Вбивцебота.

Далекі, далекі часи… людство живе в ері безмежного Космосу. Багато планет зі статусом «вільне володіння». Це означає, що космічний обʼєкт тераформували й колонізували, але не закріпили за жодною корпоративною конфедерацією... Це світ, в якому університетам належать планети різних зоряних систем.

Людство живе не тільки в безмежній мандрівці в Космосі, а ще у світі, де повсюди аугментовані люди, вартмехи, боти…В них багато таємниць, і видавши одну, ризикують не вберегти й інші. Дослідницькі групи, видобувні, біологічні й технологічні компанії мусять їх орендувати - інакше їм не дають фінансових гарантій. Вартмехи дешеві у виготовлені й нетямущі (не всі). Їх би не наймали ні для чого, крім вбивств, якби цього не вимагалося. Людям властиво хотіти зʼясувати правду, це завжди ризик. Ворожа фауна не стукає у двері й не просить дозволу ввійти та люди не навчилися не вбивати один одного, тому потрібно мати охоронця.

Вартмехам складно спілкуватися з людьми, ніяковіють перед ними без броні та полюбляють дивитися медіа, коли їм не байдуже, вони песимісти, інколи їм індиферентно і трохи нудно. Їх зробили розумнішими, але отримали побічні ефекти - тривожність і депресію.

Головний герой: некерований вартмех, конструкт із рисами бота і людини, зі зламаним модулем контролю. Вважати “конструкта” напівботом-напівлюдиною хибно. Це звучить так, наче половинки розділені: частина-бот хоче слухатися наказів і виконувати роботу, а частина-людина мріє тільки захистися й вибратися звідси якомога далі. Та реально вартмех був цілісною збентеженою сутністю, яка й гадки не мала, що хоче робити. Що вважає за потрібне зробити. Що мусить зробити. Прийняв рішення вдавати ніби він аугментована людина, а не моторошний вбивцебот. Він усвідомлює, що йдеться про виживання в статусі некерованого меха.

Аугментовані люди - це термін, який використовується для опису людей, які підвищують свої природні здібності та можливості за допомогою технологій. Це може містити вживання різних пристроїв і імплантатів, щоб покращити фізичні або когнітивні функції, а також використання розширеної реальності (AR), віртуальної реальності (VR) та інших технологій для розширення своїх сприйняття та можливостей. Цей концепт відкриває нові можливості для покращення якості життя і досягнення більшої ефективності в різних аспектах.

На жаль, друга книга забулась куди швидше першої. Читається все так само легко, однак дуже швидко за тим і забувається. Хоча мені сподобалась мова авторки та гумор, хотілося б більш чіпляючих подій. Можливо, в третій книзі буде такого більше. Але поки маємо що маємо.

Анотація досить сильно спойлерить книжку, хоча це не так щоб заважало.

Гарна пригодницька фантастика. Очікував детективу, але тут більше гумору, ніж прям закрученого сюжету. Легка, тонка книга

Хоч і люблю жанр наукової, космічної фантастики, але ця книга не вразила. Цікавий опис, задумка, але читати було не так захопливо. Продовжувати серію не буду.

"Щоденники вбивцебота. Нестандартний протокол" Марти Веллс - це захоплююча та гумористична науково-фантастична книга, яка продовжує історію вбивцебота, штучного інтелекту, який збунтувався проти свого програмування та вирішив не вбивати людей.

У цій книзі вбивцебот вирушає на віддалену планету, щоб допомогти своїй колишній клієнтці, докторці Менсі, яка розслідує діяльність злочинної корпорації "Сірий Криз". З допомогою бота Мікі, який нагадує йому про ручну тваринку, вбивцеботу знову доводиться рятувати людей від небезпеки та розбиратися в тонкощах дружби між ботом та людиною.

"Нестандартний протокол" - це динамічна та весела книга, яка поєднує в собі захоплюючий сюжет, цікавих персонажів та глибокі роздуми про природу свідомості, моралі та людства.

Веллс майстерно використовує гумор, щоб зробити свою книгу не лише захоплюючою, але й веселою. Вбивцебот має своєрідне почуття гумору, яке робить його дуже симпатичним персонажем. Крім вбивцебота, в книзі є багато інших цікавих персонажів, кожен з яких має свої власні мотиви та цілі. Історія динамічна та постійно тримає в напрузі, з постійними поворотами сюжету та несподіванками. Книга змушує нас замислитися над важливими темами, такими як природа свідомості, моралі та людства.

Але деякі з науково-фантастичних елементів книги можуть здатися трохи нереальними або навіть трохи вигаданими.

Загалом, я рекомендую "Щоденники вбивцебота. Нестандартний протокол" шанувальникам наукової фантастики, які шукають захоплюючу, веселу книгу, над якою хочеться подумати.

Третя книга в серії "Щоденники вбивцебота" від Марти Веллс продовжує тримати планку гарної гумористичної космічної фантастики, не провалюючись ані в чернуху, ані в пафос.

🛸 Дременувши від своїх останніх клієнтів, вбивцебот шукає одночасно й відповідей на питання щодо власної історії (нагадаю, що він має трішки чорної біографії, яка кратко описується фразою "перестріляв усіх людей в місії"), і доказів щодо нечесності компанії, з-за якої загинули інші люди.

👨‍🚀 Він знову мандрує космосом, укладаючи угоди з іншими кораблями та ботами, але знову йому не вдасться відкараскатися від рятувальної місії.

🚀 І знову тут не так привабливий сюжет (ну бо він простенький, насправді, жодних тобі несподіванок чи карколомних поворотів), а саме внутрішній монолог вбивцебота, машини для вбивства, який волів би вічно дивитися серіали, а не оце все.

😭 А, і розібратися, нарешті, із власним гендером, бо випадково назвавшись консультанткою Рін, тепер має певні питання 😃

Він так само іронічний, але тепер ще й відчуває злість та смуток. Особливо, коли доводиться втрачати... друзів?

🪐 Ще одна історія про вибір та відповідальність, дружбу та ксенофобію, чесність та продажність.

#Дафа_радить всю серію.

"Вони кабінетні вчені, топографи, дослідники, а не герої-першовідкривачі з моїх улюблених нереалістичних серіалів, не таких депресивних та огидних, як справжнє життя"

Розкішна книга на вечір для тих, хто любить наукову та космічну фантастику.
Авторці вдалось написати персонажа так, що він, не бувши людиною, змушує відчути до нього симпатію і віднайти в ньому більше близького та людяного, попри те, що він нібито як соціофоб, якщо не сказати соціопат 🤣 (хоча, мабуть, друге все ж буде перебільшенням)

Сюжет не відпускає ні на мить, він перетікає від події до події, змушує в напрузі гортати ті 150 сторінок і читати без відриву.

Головним героєм тут виступає вбивцебот, він така собі машина для знищення різних небезпечних штук (живих), що можуть чатувати на дослідників.
Він досить таки понурий хлоп, який надає перевагу серіалам і не любить спілкуватись зі "своїми людьми", тобто тими, кого він має охороняти.

"Не те щоб я щиро хвилювався за клієнтів, але їхня смерть кепсько виглядатиме в моїй особистій справі, а вона вже й так поганенька."

Він досить іронічний та відсторонений, але насправді має в собі більше від людини, ніж від машини. Я впевнена на всі 100, що кожен знайде в ньому дрібку себе самого.

"Ви вже могли помітити: коли мені не байдуже, я песиміст."

Дуже важко розказати про цю крихітку і не заспойлерити основи сюжету, але скажу одну важливу річ — книга, попри те, що є циклом, достатньо завершена і фінал не викликає питань, вона не потребує обов'язкового продовження, але вам його захочеться 😉

Принаймні я вже вирішила, що хочу зібрати все і чекатиму кожну частину із запалом і цікавістю.

Минуло майже 4 роки як вбивцебот хакнув свою програму контролю. Він міг би стати безжальною смертоносною машиною, але зазнав величезної і жахливої невдачі. Чому? Бо ці роки були витрачені на поглинання серіалів, фільмів, музики та книжок.
Чому? Ну бо нудно ж. Робота нудна, контракти не цікаві, та й сам вбивцебот не має ні найменшого бажання робити більше, ніж від нього потрібно.
Отак і з новим контрактом, звичайна собі охорона команди дослідників на новій планеті. Ну зовсім нудота. Як тут не забити і не почати дивитися чергову серію улюбленого серіалу.
Ну але менше з тим, так би книжка була зовсім не цікавою і скоріш за все взагалі не існувала б. Тож відбуваються деяке гівно.
Сюжет роману не є чимось особливим і цікавим, я б навіть сказав би що він дуже навіть посередній і прохідний, тут скоріше вам сподобається сама особо вбивцебота, його думки, його небажання знаходитися біля людей, як він ніяковіє при спілкуванні, ось усе це.
Забавно, але нічого більше. Продовження з задоволенням читатиму, і надіюся автор нам таки розповість як вбивцебот став тим, ким він зараз є.