Марта Веллс

Сподобалась на рівні першої книги чи навіть трохи більше. Цікаво було читати про взаємодію роботів та проводити паралелі з людьми

Книга дуже сподобалась, хоча починалась важкувато і незрозуміло. Дуже прикольний персонаж, крутий гумор та сюжет.

Яка ж це крута книга, я просто в захваті від прочитаного. Вона невелика, і відверто - її обкладинка не дуже приваблює читати. Але історія про бота, який зламав модуль контролю в тепер дивиться серіальчики - це щось неймовірне! Мені дуже сподобалося за ним спостерігати: його почуття гумору, багато аналогій щодо того, як реальна людина може почуватися комфортно у ’броні’ допоки не зустріне справжніх друзів, про вибір, який можливо не всіх задовольнить, але буде правильним для тебе особисто.

Я в захваті від цієї серії!
За допомогою легкого гумору тут підноситься стільки важливих питань. Самоусвідомлення, вибір кого варто захищати, кого ні, довіра, незвична дружба.

Взаємодія нашого бота з ДАТом - це новий рівень ботного гумору :)
Мені сподобалося як вони досліджують себе і одне одного, як разом працюють.

Дуже рекомендую для веселого і цікавого вечора!

У центрі історії "Короля Відьом" Марти Велс — Кай, могутній чаклун, який повертається до світу живих після жорстокого вбивства. Його тіло оживлене магією, і він не пам’ятає багатьох деталей свого минулого, але має лише одну мету — з’ясувати, хто його вбив і чому.
Світ, у який він повертається, — це похмура, магічна держава, де влада поділена між магами, аристократами, релігійними культистами та політичними союзами. Країну лихоманить від змов, зрад і загроз із потойбічного світу. Справжня війна між силами життя й смерті, магії й релігії — вже на порозі.
Водночас сюжет рухається у двох часових лініях: минуле показує події до вбивства Кая — як він потрапив у центр політичних інтриг та сучасність — його розслідування та поступове повернення до пам’яті. У міру того як Кай розкриває змову, що призвела до його смерті, стає зрозуміло, що на кону — не лише його особиста помста, а доля цілого світу.
Світ, створений Велс, складний, глибокий і оригінальний, але його подача — доволі різка. Авторка ніби кидає читача у вир подій без детального пояснення, і доводиться буквально вишукувати крихти інформації з контексту, щоб зрозуміти, як працює магія, що як діють політичні угрупування, хто проти кого і чому. Це може відштовхнути читача, особливо на початку.
Зрозуміти, хто є ким, ще ускладнюється стрибками в часі — іноді не одразу зрозуміло, де ти у хронології, і це вибиває з ритму.
Король Відьом — це книга, яка вимагає терпіння. Якщо пережити складний старт і поступово розібратися в світі, вона віддячує продуманістю, атмосферою і цікавими моральними дилемами. Але для читача, який очікує чітких пояснень одразу, вона може здатися занадто "перевантаженою".

Вбивцебот викликає в мене більшу емпатію, ніж живі люди.
Чи це окей? Не знаю, але мені все одно.
Йду насолоджуватись своїми завантаженими медіа.

Здається, що серія доходить до свого логічного фіналу — Вбивцебот змінюється, з’являється більше внутрішніх конфліктів, проте їх подають надто стримано. Ця частина більш особиста, але водночас — найменш динамічна.
Для мене це була історія про закінчення подорожі, яка втратила трохи драйву, але все ще залишила тепле ставлення до героя.
Рекомендую тим, хто дочитує серію до кінця — вона все ще варта уваги, хоч і без сильного емоційного фіналу.

Ця частина намагається повернути глибину, розкриваючи минуле головного героя, але робить це досить обережно. Є кілька сильних моментів, проте загальна динаміка знову відчутно просідає. Відчувалася втома матеріалу: ніби той самий темп, ті самі жарти, менше новизни.
Особисто я очікував емоційнішої кульмінації, а отримав рівне продовження.

Рекомендую, якщо цікаво дізнатись трохи більше про походження Вбивцебота, але з помірними очікуваннями.

У цій частині зменшується напруга, а сюжет стає більш подорожнім і менш особистісним. Замість глибшого занурення у персонажа ми отримуємо більше дій, але менше нових відкриттів. Атмосфера все ще приємна, гумор тримається, але загалом — менш емоційно насичено, ніж перша.
Для мене ця книга була трохи “на автоматі” — читати цікаво, але без захвату.
Рекомендую фанам серії, які хочуть продовжити знайомство з Вбивцеботом, але не чекають прориву.

Дуже легкий на вхід науково-фантастичний бойовик із героєм, якого не можна не полюбити — саркастичним, асоціальним, але глибоко людяним. Сюжет лаконічний, світ — цікавий, але не надто розгорнутий.
Для мене це було читання на одному подиху — як хороший серіал на вечір.
Рекомендую фанатам sci-fi із живими героями й гумором.

Трохи сумно, що ці книжки виходять рідше, ніж мені хочеться їх читати:)

"Щоденники вбвицебота" - це така космічна медитація, де ніколи не знаєш, що станеться далі... Чи то буде багато годин перегляду медіа, чи якась епічна битва. Конкретно ця книжка, третя в циклі, мені здалася менш самостійною, якщо порівнювати з попередніми. Плюс — що четверта з'явилася в продажу одразу після неї, тому цей епізод пригод вартмеха вийшов закінченим.

Ця історія показує і цікавий моральний вибір (наскільки моральним він може бути в машини), і дає змогу уявити, яким буде життя, коли вони будуть не тільки на Землі... Люди з їхніми перевагами й недоліками не зміняться разом зі світом, однак у цьому світі буде ще цікавіше жити.

Тож дуже чекаю продовження цієї історії.

Задумайтесь, що б ви зробили на місці вартмеха, робота-убивці зі штучним інтелектом, якби отримали повну свободу дій та думки? Абсолютна свобода волі, неймовірна сила закладена як у кількості вбудованої зброї, так і в захмарних когнітивних навичках, що переважають людський мозок на порядок якщо не більше. І для чого ви будете використовувати цю свободу та такі неймовірні можливості? Правильно, для перегляду романтичних серіальчиків та сіткомів. Очевидно ж!
Це неймовірна книга для тих, хто любить наукову фантастику — авторка створила настільки людяного та живого персонажа, незважаючи на те, що він не є людиною. Ба більше, його можна назвати навіть соціофобом чи навіть соціопатом (що власне не є надто коректним терміном, бо необхідність в соціумі та вміння себе поводити в ньому — це людська риса, що роботу власне й не потрібна). Проте він є надзвичайно людяним та відповідальним. Це все чудово міксується з обережністю та прихованим страхом викриття та соромом за минулі вчинки, хай він їх почасти й не пам'ятає. Він продовжує виконувати свої обов'язки, але у вільний час, коли він має перебувати в режимі гібернації, просто проводить вільний час в перегляді відеоконтенту.
Для вибвцебота, себто вартмеха, "свої люди" - це зайве навантаження та джерело усіляких, маленьких та великих, проблем. Навіть в найбільш очевидних та банальних ситуаціях люди примудряються дививувати штучний інтелект, як своїми емоціями, так і почасти абсолютною нелогічністю вчинків. Ну шо вже зробити, люди вони такі — нелогічні, піддаються емоціям та керуються часом якимись дивними матеріями, незрозумілими й найбільш просунутій машині майбутнього.
Серія Марти Веллс про пригоди вбивцебота складається з багатьох частини — від 5 до 9, дивлячись на те, чи приймати короткі оповіді за повноціні частини (хоча і повноцінні мають в собі ледь півтори сотні сторінок). Незважаючи на це, кожна з трьох уже перекладених частин читається наче як окрема книга із завершеним сюжетом, хоча всі вони міцно пов'язані між собою загальною аркою, про яку без спойлерів розповісти не вийде.
P.S. Якщо ви любите гумористичне фентезі, на зразок Террі Пратчетта, то ця книга вам обов'язково сподобається! Вбивцебот іронічний, саркастичний та глибокий персонаж, зі своїм власним баченням світу та себе в ньому.
P.P.S. Проте варто зазначити, що в 2 та 3 книгах гумор не те щоб відходить на другий план, проте в сюжеті, подіях та персонажі з'являється більше серйозності, певної, скажімо так, дорослості. І за цим розвитком героя надзвичайно цікаво спостерігати.