Мій мозок знайшов цю серію дуже комфортною 😁 авторка, як виявилося, колись писала напівканонні книги по Stargate: Atlantis і ось чому я прям відчула ностальгічний дух, як в старих фантастичних серіалах.
Кожна книга з оцих 4 перших — це окрема історія, де в трьох взагалі геть різні персонажі, в четвертій знов зустріч з тими, що були в першій. По суті на диво життєствердна і гуманістична фантастика, хоча ГГ постійно і каже про людожерство корпорацій (вони-то безжальні, але тут достатньо доволі адекватних людей). Я прям не знаю, що сказати, щоб не проспойлерити, окрім того що це дуже екшенові легкі книжки з цікавим світом, який явно продуманий достатньо, щоб сюжетні події не виглядали зовсім притягнутими за вуха й можливі сили, які мають шанс з'явитися в сюжетах майбутніх історій, були логічними.
Анонім
На разок прочитати.
Він більше не керований вартмех, і люди для нього не клієнти, а співробітники. Однак друзями він їх назвати не може, принаймні в голос. І не може визнати, що турбується про свій екіпаж, - ні, це звичайна робота консультанта з безпеки місії, нічого особистого.
Анонім
Корпоративний світ далекого космічного майбутнього, в якому "живе" вбивцебот — не найзатишніше місце для перебування, але читати про пригоди в ньому — страшенно цікаво.
Корпорації володіють не лише цілими планетами і системами, але й своїми працівниками. Це практично рабство, легалізоване і толероване космічною спільнотою. А всілякі боти та вартмехи — взагалі безправні механізми, інструменти і майно. Майже як українські військові після неповних чотирьох років повномасштабки. Але у вбивцебота принаймні є можливість хакнути систему контролю...
П'ята частина "Щоденників вбивцебота" — це вже не просто епізод серіалу, а повноцінний повнометражний роман і це тішить, бо некерований вартмех — персонаж страшенно симпатичний, попри його постійну буркотливість, тактильну нетерпимість та переконливий песимізм.
Вбивцеботу все ще потрібно час від часу приховувати свою справжню природу і прикидатися високофункціональним мулититулом-вбивцею, але спектри екзистенційних викликів, з якими йому доводиться мати справу, постійно розширюється. Цього разу йому доводиться дослідити, як працюють дружба та відповідальність — і це дуже зворушливо та мило.
А яскравим тлом до цього виступають сутички з космічними розбійниками, заражені іншопланетними рештками колоністи та захоплива боротьба з агресивними програмами-убивцями, де найголовніше — це дочекатися вільної хвилинки та запустити улюблений серіал. І важливо, щоби в ньому було якомога менше реалізму, але чимало вигадок і фантастики.
"Мережевий ефект" Марти Веллс не просідає ні сюжетно, ні емоційно і прекрасно читається. Думаю, що колись хотів би перечитати весь цей цикл англійською мовою.
А ще авторка дуже толерантна до своїх читачів, адже щоби насолоджуватися циклом, не обов'язково мати PhD з фізики або астрономії і прочитати всі книги "Бородатого Тамарина".
Анонім
Котолог
