Дуже легка та місцями дотепна наукова фантастика з цікавим сюжетом і напруженими моментами. Прочитала книгу за один вечір і чудово провела час. Водночас не можу визначитися, чи варто продовжувати читати цикл, адже ця історія виглядає доволі завершеною. Мені трохи не вистачило обсягу, щоб справді звикнути до персонажів і впевнено вирішити, чи хочу залишитися з ними надовше.
Анонім
Книга: "Щоденники вбивцебота"
Оцінка: 5 🤖 / 5
Видавництво: Жорж
Випадково натрапила на ці книжки у книгарні, дуже заінтригував опис, через який одразу виникло відчуття, що воно мені точно сподобається. Вартмехи - це боти-охоронці, яких орендують у компаній для захисту під час усіляких місій. Вони стежать за периметром, слухають накази людей і захищають їхні тупі сраки від небезпеки. Один із таких наш головний герой, він воліє, щоб його називали вбивцеботом. Колись, хакнувши свій модуль контролю й отримавши доступ до медіафайлів, він провів 35 000 годин, переглядаючи їх. Тепер, отримавши контроль над собою, він воліє тільки лінуватитись і передивлятись свій улюблений серіал.
"Хакнувши свій модуль контролю, я міг стати масовим убивцею, проте виявив, що отримав доступ до об'єднаного потоку розважальних каналів на супутниках компанії"
Книжки розділені на окремі історії шляху нашого вбивцебота, ситуації та мандри у яких він побував, цікаві знайомства з людьми й не тільки. Там гумор, екшн, колоритні персонажі, які як припадуть вам до душі, так і будуть бісити. Це прикольно, коли оповідь іде від лиця своєрідного бота з особистістю: як він дивиться на ситуацію, що думає, коли людиська знову наражають себе на небезпеку і їх треба звідти витягувати, його відношення до них та інших ботів (чи то інші вартмехи, звичайні боти, чи транспортні (як мій улюбленець ДАТ🥰)).
"Так і є, єдиний розумний вихід із ситуації - вбити їх усіх. А я надумав обрати тупий вихід"
На мою думку, ця книжка може зайти навіть якщо ви не дуже знайомі з жанром фантастики, бо тут не так багато отих усіх страшних термінів. Або, якщо ви тільки починаєте ознайомлення з цим жанром, це буде гарний початок.Четверта частина тільки вийшла, а я вже чекаю на п'яту 🥺Однозначно раджу!
Вибачте за увагу, дякую ✨
Анонім
Позбувшись контролю компанії і ставши, так званим, вільним агентом, наш герой вирішив, що хоч і не знає, чим хоче зайнятись, однак точно не хоче, щоб інші вказували, що йому робити, й вирішували за нього. Вдаючи, ніби він ауґментована людина, а не моторошний вбивцебот, якийсь час катався на вантажних кораблях, поглинаючи медіарозваги. При цьому звикав перебувати серед людей і розпоряджатись власним часом.
Скоро йому таке катання набридло, та й завжди існував ризик привернути зайву увагу та якось видати себе. Тому він знайшов собі мету - з'ясувати, що насправді трапилось декілька років тому, коли, виконуючи завдання за контрактом на гірничовидобувній станції, вийшов з-під контролю і вбив багатьох клієнтів. Спогади частково стерли і він не мав певності, що провина не лежить безпосередньо на ньому. Щоб дістатися до місця призначення, вбивцебот домовився з судном для довготривалих досліджень під керівництвом бота. Це мала бути звичайна поїздка, однак корабель виявився аж надто розумним, спостережливим і могутнім, з величезними аналітичними можливостями. Те спілкування двох неістот, чи не зовсім істот, стало фішкою усієї книги. Годі було б придумати щось більш кумедне 😄.
Хоча й інших дотепів та коментарів щодо нелогічності поведінки людей не бракувало. Деяких старих звичок позбутися важко. Він звик робити корисне, дбати про когось, захищати клієнтів, навіть коли й байдикував більшість часу. А ще мав можливість збагнути, наскільки інакше сприймається робота, коли стаєш членом команди, яку маєш захищати. Задля досягнення бажаного йому знову довелося взаємодіяти з людьми, хоч і виглядало це тепер дещо по-іншому, відколи він намагався не виказувати свою справжню сутність. Як не старався, збагнути людей так і не зміг 😄.
З інших цікавинок книги, мабуть, варто згадати "дивні синтетики" - елементи, які залишилися після чужинних цивілізацій. Про це вже трохи йшлося і в першій книзі, але в обох випадках цій темі було приділено мало уваги. Сподіваюсь, далі буде більше. Цікавим також виявився новий гендер - "терцера", про представника якого вбивцебот говорив "те" (взагалі соціальні стосунки й особливості, описані в книгах, досить неординарні). Ну і наостанок, оригінальне пояснення вбивцебота чому він не слідкує за новинами: "Мені байдуже, що люди роблять один з одним, поки я не мушу: а) зупиняти їх чи б) прибирати після них."
Після другої книги формат повістей, а не роману, так само здається маленьким. Проте, з іншого боку, він має й перевагу - твір не встигає набриднути 🙂.
Анонім
