Самій не віриться, що це кажу, але цей детективний роман напрочуд милий, затишний і мальовничий. Взагалі, детективним жанром не надто захоплююсь, а коли щось і читаю, то це психологічно й емоційно напружені твори з жорстокими злочинами і їхніми кривавими подробицями. Роман Карлайн Грем сильно виділяється на цьому фоні. У позитивному сенсі 🙂.

Уявіть собі тихе й спокійне, затишне англійське село, де усього пара вуличок з кількома десятками будинків, де усі з усіма знайомі, і де (майже) ніколи не відбувається чогось надзвичайного. Розкішні вілли стоять поруч зі скромними чепурненькими будиночками й затишними котеджами 🏡🏘️. І ті, і інші потопають у зелені й квітах 🪴🌹🌷🌻🪻, а акуратні доріжки прокладені через ідеальні газони. Аромати квітів і свіжість лісу 🌳🌲 поряд створюють ідеальну атмосферу для смакування запашною випічкою з чашечкою міцного чаю 🥨🫖.

Та це лише, на перший погляд, тут панує така ідилія. За зачиненими дверима й подалі від сторонніх очей чи не кожен мешканець селища ховає свої брудні секрети. Десь це заздрощі, ревнощі, чвари, ненависть, брехня і зради. Десь шпигунство і шантаж. А десь і щось набагато, набагато гірше. Й увесь цей клубок бруду, підлості й злочинів, вкритий шаром гламуру й напускної злагоди і невинності, доводиться розплутувати старшому інспектору-детективу Тому Барнабі.

А починалось усе геть прозаїчно. Старенька міс Емілі Сімпсон, прогулюючись лісом у пошуках рідкісної орхідеї 🌸, випадково підгледіла те, чого не слід було знати нікому. Наступного дня її знайшли мертвою у власному будинку. Місцевий лікар не помітив нічого дивного в кончині самотньої 80-літньої старої діви, а от її подруга була іншої думки. На щастя, аргументи міс Беллрінгер виявились достатньо переконливими, щоб змусити поліцію взятись за справу. Варто було лиш потягнути за ниточку 🧶, як ілюзорна ідилія життя в Беджерс-Дріфт розсипалась, мов картковий будиночок.

Мені цікаво було спостерігати і за ходом розслідування, і за поступовим розкриттям справжніх личин мешканців села та розвитком їхніх взаємостосунків. 

Тут дуже багато різних типажів персонажів і кожен з них здається по-справжньому живим: зі своїми перевагами й недоліками, мріями, прагненнями, історіями і таємницями.

Наприклад, головний герой - детектив Том Барнабі 🕵🏻‍♂️ з відділу кримінальних розслідувань. Він вже не молодий, великий, кремезний, зі напрочуд спокійною аурою. Його дружина Джойс добра, терпляча, хороша слухачка, просто ідеальна дружина у всьому, крім готування їжа - та Барнабі не нарікає на це, адже понад усе цінує домашнє вогнище і затишок. 

Його помічник, сержант Гевін Трой 👮🏻‍♂️, на противагу Барнабі є амбіційним, грубуватим та імпульсивним. Наступна цитата гарно його характеризує: "Який у біса сенс служити в поліції з усіма цими нудними звітами й папірцями та тупими людьми, які ставлять тобі нудні запитання, якщо ти не можеш при нагоді втиснути гашетку в підлогу, ввімкнути сирену та нестися собі вперед?". Та все ж, вони непогано ладнають. 

Та найголовніше, що мені сподобалось у творі, це його загальна атмосфера, а також властиві йому сарказм, іронія і суто англійський шарм. Про мальовничість пейзажів і затишок будиночків й садів уже згадувала. А от ремарки типу "це взагалі-то вільна країна, ми ще не в росії" чи "Наше покоління ніколи не мало депресії. Ми трималися. Не те що зараз - люди потребують заспокійливих, коли збігає молоко" додають окремої пікантної 😏 нотки. 
 
Словом, книга ідеально потрапила під настрій і подарувала два затишні вечори. Аж навіть виникло бажання подивитись серіал за її мотивами 🙂.

"Повний кінець" - звучить цікаво, інтригуюче і трохи… лячно 🙄. Слід одразу зауважити, що йдеться тут не про кінець людства, планети Земля чи Сонця (і, відповідно, Сонячної системи у її теперішньому вигляді), а загалом про кінець усього Всесвіту. Правда кажучи, це лякає не менше.

Авторка книги розглядає у своїй праці версії кінця світу передусім з точки зору астрофізики, хоча місцями побіжно згадує і релігійні й філософські погляди на можливі варіанти апокаліпсису та, зрештою, сенс життя як такого.

Текст хоч і насичений науковою інформацією, але відносно легкий для читання, без формул і завернутих визначень, складні наукові концепції розбавлені жартами й дотепними коментарями. Наприклад: "якщо ви вже зовсім заплуталися й у вас вибухає мозок - це абсолютно нормально й зрозуміло". Втім, авторка те ж саме стверджує й у випадку якщо читачу раптом здасться, що щось з написаного "викладене іншопланетянською" 😄. До речі, плюсик книжці за згадку Баффі - переможниці вампірів, але мінус за Толстого (куди ж без русні 😒).

Кейті Мак цілком закономірно стверджує, що "в нестабільному Всесвіті, у якого був чіткий початок, неминуче має бути й чіткий кінець" і пропонує на розгляд 5 найбільш ймовірних з точки зору сучасної астрофізики сценаріїв абсолютного кінця усьому Всесвіту. В хід ідуть фізика елементарних частин та космологія, гіпотеза про циклічність всесвітів між Великим Вибухом і Великим Стисканням, ймовірність безкінечного розширення і теплової смерті Всесвіту, теорія про те, що все можливо, якщо почекати достатньо довго тощо. Згадується про темну матерію та темну енергію, Великий адронний колайдер, бозон Хіггса, унікальність сили гравітації у порівнянні з іншими фізичними силами, гіперпростір і ще купу всього, від чого реально закипає мозок 🤯. 

Наостанок у книзі окреслюється кілька потенційних напрямів досліджень для кращого розуму природи Всесвіту. Адже на даний момент теорій дуже багато, більшість з них виглядають досить обґрунтованими (хоча й містять явні прогалини або надто багато припущень) і часто прямо суперечать одна одній, але нічого кращого на даний момент ще не придумали. В цьому плані нон-фікшн книга не надто відрізняється від художніх вигадок у науковій фантастиці 😄.

Загалом враження такі: цікаво, пізнавально і чудова зарядка для мозку 👍🏻.

Читаючи позитивні відгуки про цю книгу і палкі рекомендації, я, чесно кажучи, дивувалася. Ну справді, книга про самотність - що тут може бути цікавого й корисного для мене 🤔? Виявилося, що навіть у самому розумінні поняття самотності я помилялася.

Я, як інтроверт, не потребую активної комунікації та постійної соціальної взаємодії. Мені комфортно побути наодинці з собою. З головою вистачає моїх близьких поряд та зустрічей з ріднею та кількома друзями час від часу. Я навіть рада, що Covid-19 зробив можливою й прийнятною роботу з дому як альтернативу офісу з відкритим плануванням і з постійною метушнею та невгамовним фоновим шумом 😵‍💫. Можливість онлайн-комунікації для вирішення практично будь-яких задач взагалі вважаю великим досягненням цивілізації.

Та книга показала, що насправді поняття самотності та важливість і вплив стосунків значно ширші й складніші. Зрештою, має значення не так кількість і тривалість комунікації та взаємодії, як передусім їх якість та затребуваність. Інтровертам справді дещо простіше в цьому плані.

Книга насправді буде корисна якщо не всім, то майже усім, адже самотність це не те, про що зазвичай розмовляють чи навіть звертають на цю проблему увагу. Навіть саме визнання її як проблеми наштовхується на боязнь неприйняття, сором і вважається виявом слабкості. А от значення і вплив її незмірно великі.

Книга розглядає проблему емоційного самопочуття загалом і самотності зокрема та вплив соціальних зв'язків на здоров'я. Автор наводить численні приклади з медичної практики чи особистого досвіду людей, думки науковців та спеціалістів різних галузей для формування різностороннього бачення питання самотності.

Самотність нерідко маскується, зачаєна під поверхнею. Вона є частою причиною проблем залежності, насильства, тривожності, депресії. Крім того, зв'язок є не лише між соціальним та емоційним здоров'ям, а навіть зрештою проявляється і у фізичному здоров'ї.

Людська потреба у соціальних зв'язках закладена природою й запрограмована еволюцією на біологічному рівні. Але не менше на неї впливають очікування та соціокультурний контекст і традиції.  "Найцінніші в сучасному суспільстві поняття - статус, багатство, досягнення й слава - не гарантують вам щастя".

Незалежно від особистих уподобань та потреб, усі прагнуть відчуття безпеки, належності, важливості, потрібності, причетності. Усі певною мірою беруть участь у різноманітних формах соціальних відносин на різних рівнях - ніхто ж не живе в абсолютній ізоляції та взагалі без взаємодії з іншими людьми.

Зрештою, йдеться про важливість виховання емоційного інтелекту, щоб комунікативно-емоційні навички та вміння налагоджувати соціальні зв'язки могли стати запорукою здорових стосунків та повноцінного життя.

Книга дає багато тем для роздумів, а також стимул придивитися до тих, хто поряд. Навіть якщо ви не почуваєтесь самотніми, можливо, хтось поряд потребує підтримки?

Нон-фікшн читаю не часто, а якщо вже читаю, то у більшості випадків це література з галузей інформатики, фізики чи астрономії, рідше - біології чи історії. Дана книга оригінальним чином поєднує більшість цих компонентів.

Вона зрозуміло пояснює складні теми, уникаючи громіздких визначень і формул, робить це досить зрозуміло і дуже цікаво. Втім, вимагає все ж таки наявності певних знань хоча б базового рівня.

У книзі розглядається загалом 21 тема. Головним чином вони пов'язані, доповнюють одна одну чи розвивають думку далі. Тут і справді дається "необхідний і достатній" для розуміння об'єм інформації, але звісно ж картина далеко не повна, зважаючи на формат всього лиш 200+ сторінок. Для грунтовного дослідження кожної з тем знадобилося б, мабуть, у кількасот разів більше 😁.

Автор цікаво проводить порівняння і протиставлення різних фізичних моделей і теорій та розглядає їхні проблеми. Цікаво, що усі ті теорії начебто і вірні, але не завжди сумісні одна з одною та іншими відомими фактими (а часом й зовсім суперечать одна одній), працюють на макрорівні, але не працюють на мікрорівні, чи навпаки, або ж справджуються лише у часткових випадках чи з певними припущеннями 🫠. Втім, поки що нічого кращого не придумали і ще багато відкриттів чекає наступного генія.

То про що ж йдеться?

🔹Про гравітацію, котра є фундаментально слабкою силою, і про надзвичайно потужну електричну силу (настільки, що якщо з тіла комара прибрати всі електрони, то позитивно заряджені ядра атомів розірвуть комара з енергією вибуху еквівалентною астероїду розміром з місто, котрий призвів до вимирання динозаврів 🤯).

🔹Про глобальне потепління, "парниковий ефект" та тектоніку плит на Землі (і пояснюється, чому без неї не було б життя на нашій планеті 🌏).

🔹Розповідається чому сонце 🌞 гаряче, які процеси у ньому відбуваються і яку загрозу несуть сонячні спалахи. 

🔹Про другий закон термодинаміки, котрий пояснює чому всесвіт стає все більше невпорядкованим. А ще чому легше розбити щось 🏺 на шматки, ніж зібрати назад докупи (хоча теоретично і це, виявляється, може колись трапитись, от тільки часу знадобиться ого-го скільки 😵‍💫).

🔹Про квантову теорію і будову атомів 🔬.

🔹Про еволюцію через природний відбір, що за сотні мільйонів років створила теперішнє розмаїття живих організмів на планеті, механізми варіації та успадкування рис 🧬. "Еволюція - це нескінченно довга й нудна гра, в якій за столом залишаються тільки переможці". Окремий розділ присвячений власне еволюції людини. А ще один - мозку.
 
🔹Про спеціальну теорію відносності ✨ (що стосується окремих випадків, коли спостерігачі рухаються з постійною швидкістю) та загальну теорію відносності (що стосується спостерігачів, які змінюють свою швидкість). 

🔹Про стандартну модель, що являє собою теорію про фундаментальні будівельні блоки світу - фундаментальні частинки матерії, з яких зроблено все навкруги, і фундаментальні сили, які склеюють їх разом. Про "темну матерію", "темну енергію", "темні сили".
 
🔹Про гравітацію як викривлений простір-час, і про гравітаційні хвилі - "голос космосу", злиття чорних дір та нейтронних зірок 🌟. "Ви - зоряний пил, що став плоттю". 
 
🔹Про чорні діри, бозон Гіґґса і поле Гіґґса, антиматерію, нейтрино і великий вибух 🌀.

🔹І про квантові комп'ютери і до чого тут паралельні всесвіти. 

Складно все це. Але дуже цікаво 😄. Книжечка не надто об'ємна і, ясна річ, дає лише загальне уявлення про розглянуті теми. А мені цього мало 🙃. Тепер хочу прочитати більше про бозон Гіґґса і чорні діри. Як мінімум. Вже приглянула декілька тематичних більш детальних книг.

Дана збірка короткої прози нобелівського лауреата Томаса Манна містить чотири новели. Це було моє перше знайомство з творами автора й виявилось воно доволі успішним. Найбільше сподобалися перша й остання новели. "Трістан" динамічніший за решту і викликав найпотужніший емоційний відклик. Хоч написаний був давно і до сьогодення стосунку має небагато, але актуальності не втратив, на жаль, ані на грам.  "Маріо і чарівник" сподобався своєю химерністю й атмосферою тривоги і напруги. Проте решта творів наповну розкрили особливості творчого стилю Манна, напрочуд красномовного і влучного.

Проблематика "Трістана", рефлексії "Тоніо Крегера", неоднозначність і філософське підгрунтя "Смерті у Венеції ", лиховісність "Маріо і чарівника" загалом залишили хороші враження. Не такі, щоб додати Томаса Манна у список улюблені авторів, але цілком достатні для бажання продовжувати знайомство з його творчістю. Тільки не варто читати передмову перед самими новелами - там, на жаль, багацько спойлерів. Проте, як післямова вона була б чудовою.