Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?

☄️ Чергова двадцятип'ятирічна комета пролетіла й упала в психологічний колапс.

Третя, прочитана мною, книга Руні. Кожен її текст відштовхує і змушує продовжувати читати одночасно. Спочатку бісив стиль написання, відсутність правильного оформлення діалогів тощо. Згодом звикла. Пізніше, ще й почала помічати це в переписках з друзями і дозволяти собі не ставити двокрапку та лапки у прямій мові. Не знаю добре це чи погано 😅

Не хочеться думати, що меленіали, як герої книг Саллі Руні, просто не знають чого хочуть тому поводяться як ідіоти, замість того, щоб просто сказати все як є. Я точно частіше виберу сказати прямо (іноді, кхм, навіть там, де не треба 🙊). Чимось її герої схожі на нас, чимось бісять мене.

Це перша книга в якій мене дратували, на хвилиночку, імена героїнь. Еліс та Ейлін. Здавалося б нічого складного. Але постійні стрибки від одної до іншої, їх проблеми, стосунки, робота, я реально плуталась (це дивно, зазвичай не маю з цим проблем, можу розказати хто з якого дому в Грі Престолів 🤣)

Сюжет відсутній. Маємо двох подруг, які розповідають одна одній про своє життя, роботу, хлопців і т.д. (десь це вже було).
В листах одна одній висловлюють свої переживання та "високоінтелектуальні" роздуми на теми мистецтва, політики, історії, влаштування Всесвіту. Цього разу книга однозначно не потрапила у мій настрій, бо ситуації дівчат мені видавались безглуздими, а їх діалоги псевдоінтелектуальними (хоча може і мої розмови з друзями так виглядають зі сторони, хто зна).

Загалом виглядає так, наче авторка пише просто про своє життя вже третю книгу як воно є. У мене, схоже, вже передоз її творчості 😁

Книга подана у формі електронного листування двох подруг: письменниці Еліс та працівниці літературного журналу Ейлін. У цих листах вони пишуть багато чого, включаючи новини, політику, екологію, багатство та бідність та ще купу тем. Проте дивно, що ці двоє дівчат, називаючись найкращими подругами, не можуть словами обговорити власні стосунки, через що мають образи, претензії, недомовки одна до одної.

Описані також стосунки дівчат з чоловіками. Еліс та працівник складу Фелікс познайомилися через інтернет, а Ейлін із Саймоном зростали по сусідству. Всі вони в пошуках власного щастя та місця у цьому світі.
Книга не моя. Мені було нудно.

Не сподобалось і оформлення. Суцільний текст без абзаців та відступів, мені читалося важко.
Хоча кінцівка порадувала.

Моє перше, і напевне останнє знайомство із творчістю авторки. Поясню, чому.

Щодо саме книги: ця історія написана молодою письменницею і жінкою. Це і відчувається у кожному слові роману. Підлітковий максималізм, бунтарство, уміння прості і очевидні речі зробити складними і сісти страждати над своєю долею — це все про героїнь книги. Дві подруги, одна з яких удачлива і грошовита письменниця, а друга — редакторка, що ледь зводить кінці з кінцями, листуються одна з одною. Жінки пишуть про свої відносини з родичами, любовні невдачі і про свій погляд на "жорстокий світ", де перемагає бездушний капіталізм і немає місця справедливим комуністичним ідеалам. Так! Захоплення ідеями комунізму, рускай літературай — тонка червона лінія роману. То карєніна вигулькне у листі однієї європейки до іншої, то романтичний герой достоєвського.

Похвалити книгу можу лише за те, що вона байдужою не лишає, мене от постійно обурювала: дивними поглядами героїв та підлітковими стражданнями в майже 30 років.