Я навіть не знаю, з чого почати, бо емоції у мене дуже різні після прочитання...
Можу сказати коротко: якщо ви любите фентезі, але не любите книги по 900+ сторінок, то вам сюди!
А тепер до конкретики.
Я зрозуміла для себе, що маленькі книги цього жанру — це не для мене. Бо впихнути великого обсягу лор у книгу менш ніж 500 сторінок нереально. Особливо, коли там стільки деталей, як у «Зірки і кістки», де не просто додали людей з крилами до реального світу.
Спочатку мене книга дуже захопила, ідея та зав'язка історії — це скарб! Я закохалася з перших хвилин ❤️
Та коли я перевалила за половину, я втомилася. Бо надто багато подій, багато персонажів. Події відбуваються ніби десь в період 1-3 місяців (і то я не певна), а відчуття, ніби за 2-3 дні. Немає місця для рефлексії 🤷🏼♀️
У мене залишилися питання, на які я не впевнена, що знайду відповідь у другій книзі:
1. В чому суть цих двох релігій? Едине, що я зрозуміла це те, що в одній з них на 1 Зірку більше, і все.
2. Чому їм так важливі медальони? Нащо забирати його у поваленого ворога? Суто щоб забрати?
3. Якщо у Птахів є крила... нащо їм коні?
4. Чому всі постійно вкриваються сиротами чи кудись чимчикують? 😁
5. Якщо двобій складається з двох підходів, то чому вирішальний — другий? Нащо тоді перший. Або зробіть три, щоб була інтрига... І якщо вже програли, то де результат?.. Ніби нічого не змінилося 🤷🏼♀️
6. Мейрі — ну драма квін. Я не відчула такого обґрунтованого поштовху до такої сильної зміни, для мене вони трошки висмоктані з пальця.
‼️ Але трилогію я обов'язково дочитаю, бо все ж таки цікаво, що на нас чекає в кінці 🤔
P.S. Ізвен — ван лав. Єдиний персонаж, який сподобався. Ну і трішки Ольєр.
"Не вірю" - постійна емоція і враження від майже усіх 464 сторінок. "Не вірю" і постійни нестиковки у світі, від яких недовіра тільки зростала.
🔴Коли на одній сторінці ти читаєш ❗️"і поцілував крило на знак відданості, чим спантеличив ГГ", а через кілька - ❗️"торкатися без дозволу крил - то прямий шлях до відрубаних рук". А цілував як? Повітряні цьомкі-бомки надсилав? Чи поцілував і пішов далі без губ?
🔴Коли на одній сторінці ❗️"дрібні живі істоти поруч із марвами [зомбі] помирали, а дорослі та люди - хворіли", а на купі інших ❗️"чернову роботу виконували марви, підняття марвів на турнірах - найлепша розвага для глядачів". Так хворили чи розважалися? Так воно смерділо нестерпно, чи підняті трупи скрізь навколо - основа економіки? Або труси, або хрестик, будь ласка.
До речі, ті трупи за законами біології у книзі начебто продовжували гнити й розкладатися. Але це не завадило одній з ГГ місяцами їздити на мертвому коні. Силою думки, не інакше, ага. Бо або розкладається, відповідно, розм'якшення тканин, роз'єдання кісток у суглобах, або місяцями гарцювати на мертвому коні. З якого навіть списи не витягнули, що його вбили, ага. Це ж неабияк покращує галоп - списи, що стирчать, ви хіба не знали?
⬛️Сцени, які несуть, більш-менш сюжеторухоме навантаження, написані так, що - читай назву допису - мені здавалося, що я читаю індійське кіно. Або Шекспір й досі не з'явився у цьому світі, тому слово "інтрига" також нічого не означає. Вам просто в лоб розповідають, що відчуває герой, і пропонують цьому повірити.
⬛️Емоції ж в героїв та їхня мотивація перемикаються просто щелком пальців: тільки що він скакав, літав та читав вірші, тут йому сказали (просто сказали!) кілька слів - і оп! - герой вже палає непримирою помстою до місця, де живе.
Тільки що це був морально і фізічно знищений, закатований та депресивний птах-інвалід, йому сказали (просто сказали!) два слова - і оп! - він вже герой-месник, що жадає жити й вбивати.
А хоча б трішечки якихось напівтонів до цих Пророчо-Надихаючих Слів, нє? Ну аби я хоча б трішечкі повірила у те, що ті слова впали на бодай якесь підґрунтя? Ну ок, ача-ача, танцюємо далі.
⬛️Тут він місяцами вчився керувати перстнем, що мав би бути тільки його, і так і не навчився до кінця, а тут він за півгодини до двобою віддає його іншому і каже "тут, короче, все просто, у бою розберешся". Серйозно, блін?
🔴Епізод з нападом на бастіон, де тримали божевільну мати ГГ, написаний тільки для того, аби ГГ міг пафосно заявити "так, я демон". До речі, він там наче ж мав якісь доручення виконувати, нє? Пофігу дим, їдемо, куди хочемо? Це точно феодальна система тут у вас?
🔴Епізод з програною облогою столиці князівства це взагалі гишпанський сором. Тут він офіційно програє і, згідно своєї ж примітки до умов двобою, каже, що визнає істинною правителькою узурпаторшу (хоча до цього протистояння трималося саме на тому, що він - законний спадкоємець і має керувати, чому ж йому Небельгайм й допомагає). І тут же, як наче нічого не сталося, правитель Небельгайму після цього позору віддає свою доньку за ГГ в рамках узаконення прав на перебування своїх вояк. Рілі? Він там наче визнав щось, нє? Пофігу дим знову? 🤡
Додайте до цього, що через кожні кілька сторінок вам із різною інтенсивністю, від "м'яко" до "ннннннннна в лоб!" будуть нагадувати, що оце можна тільки чоловікам, жінкам ніззя.
Єдине, що я відмітила позитивно, це:
✅образ короля, Етельріха, гарна скотина вийшла, гармонійна й цілісна;
✅страждання /молодого Вертера/ птаха-гея, це було дуже правдоподібно.
Оці два пункти й витягнули книгу на 6 ⭐️
