Ох, ця частина далася мені дуже повільно. Перша половина книги лишила гіркоту через те, що обставини знову жорстоко повернулися проти Янна, і довго я не могла наважитися рухатися далі. Але поступово втягнулася, і історія знову захопила.
Особливе враження на мене справила його друга дружина 🐍. Взагалі сам народ змій, їхні порядки та зовсім інші погляди на життя — це було неймовірно цікаво. Сподобалося, що Янн поруч із нею вчився проживати сімейні конфлікти, вирішувати їх по-дорослому, і з цього поступово виросла справжня кріпка любов. Так, це було не те кохання, як із Мейрі, але все одно важливе й цінне.
Ольєр залишився для мене радше негативним персонажем, хоча в самому кінці він нарешті відкрився своїй сім’ї — і це вже крок уперед, можна сказати реабілітувався. Мона у цій частині здавалася тінню Янна, не настільки яскравою, як раніше. Але саме вона вправила йому мізки, коли сказала, що він не надто старається для близьких людей.
Фінал вийшов трохи печальним 💔, він справді розбив серце, але водночас був закономірним і красивим. Можна сказати, що історія закінчилася гідно.
Загалом — дуже достойне фентезі, яке залишає після себе багато роздумів і відчуття, що прочитала щось справді важливе. І я рада, що дійшла з героями до кінця їхнього шляху.
Анонім
Після того як завершила першу частину, зовсім не було сумнівів — одразу ж взялася за «Землю крилатих». І це було абсолютно правильне рішення! Ця книга виявилася ще крутішою, ніж попередня: набагато більш динамічна та емоційно насичена. Постійно щось відбувається — драматичне, хвилююче, неочікуване, таке, що змушує не відкладати читання.
Герої теж розкрилися по-новому. Янн все більше подобається, він виріс у моїх очах. Мона — справжнє відкриття цієї книги, її сюжетна лінія неймовірно цікава, і мені дуже хочеться дізнатися, що буде далі саме з нею. Мейрі цього разу стала трохи кращою, хоча й досі залишає суперечливі відчуття. Ізвен — як завжди стабільна у своїй ролі. А от Ольєр, на жаль, виявився найбільшим розчаруванням. Його вчинки наприкінці книги були для мене просто жахливими: нерозумні, підліткові, якісь зовсім недорослі для воїна, яким він мав би бути.
Загалом — книга вийшла дуже яскрава, драматична, з новими глибинами й сильними моментами. А враховуючи товщину наступної частини, я вже внутрішньо готуюся до ще більшої кількості подій, драми та несподіваних поворотів.
Анонім
"Зірки й кістки" Ірини Грабовської — це саме той випадок, коли давно куплена книжка дочекалася свого часу ✨📚. Почала я її ще у квітні, але тоді щось не пішло. А сьогодні вирішила повернутися — і правильно зробила, бо думками періодично все одно поверталася до світу людей та птахів 🕊️.
Світ тут цікавий і різноманітний: люди, птахи, інші народи (хоча про них менше деталей). Історія розповідається відразу кількома персонажами по черзі, і це додає динаміки. Дуже сподобався Янн, а ще Ізвен 💙. А от Мейрі розчарувала, особливо наприкінці, коли без розбору просто відвернулась від коханої людини — наче й не було почуттів 💔.
Ну і мені трохи важко читати описи всіх злодіянь, які відбувається в країні птахів. Зрозуміло, що країна в стані війни, але це трохи відгукується до нашої реальності і це тяжко.
Загалом книга залишила дуже приємне враження, і надзвичайно цікаво, що буде далі.
Анонім
Котолог
