Книга "Хроніки незвіданих земель" - це своєрідна часопросторова карта України, яка веде читача від античних часів до далекого майбутнього - як в історичному, так і у фантастичному ключі.
Це справжня мандрівка у часі й просторі України, якою ми її ще не знали - чарівною, міфічною, техногенною і космічною.
П’ять авторок - п’ять унікальних голосів, що разом створюють мозаїку сюжетів, стилів і настроїв. Особливо вражає, як кожне оповідання відображає окрему епоху: від античних берегів Криму до марсіанської колонії у XXIII столітті. Проте головне - скрізь відчувається український дух, навіть у найфантастичніших реаліях.
Світлана Тараторіна майстерно переплітає грецьку, римську та місцеву міфології, створюючи атмосферу античності з яскравими описами природи і давніх ритуалів.
Наталія Довгопол поєднує сучасне життя з історичними легендами, додаючи містичну інтригу та дух лицарської романтики.
Ірина Грабовська занурює в атмосферу індустріального Донбасу, створюючи містичний трилер з детективними нотами та глибокою емоційною психологічною складовою.
Наталія Матолінець вплітає в оповідання урбан-фентезі, антифашистські та антиссовєтські мотиви, розповідаючи драматичну історію про пам’ять, магію і кохання.
Дарія Піскозуб створює космічну оповідь з елементами політики та соціальної драми, де майбутнє України - від Галичини до Донбасу й Сходу - розкривається через призму космічної колонії.
Рекомендую цю збірку всім, хто шукає українське фентезі нового рівня - з глибокими темами, цікавою формою та справжнім зануренням у незвідане.
Анонім
Це захоплива мандрівка крізь час і простір, у якій майстерно поєднано історичні реалії та фантастичні елементи. Авторки створюють багатошаровий світ, де кожне оповідання відкриває новий вимір України — від давнини до далеких космічних поселень. Книга вражає атмосферністю, різноманітністю сюжетів і щирою любов’ю до української культури.
Анонім
Ох, ця частина далася мені дуже повільно. Перша половина книги лишила гіркоту через те, що обставини знову жорстоко повернулися проти Янна, і довго я не могла наважитися рухатися далі. Але поступово втягнулася, і історія знову захопила.
Особливе враження на мене справила його друга дружина 🐍. Взагалі сам народ змій, їхні порядки та зовсім інші погляди на життя — це було неймовірно цікаво. Сподобалося, що Янн поруч із нею вчився проживати сімейні конфлікти, вирішувати їх по-дорослому, і з цього поступово виросла справжня кріпка любов. Так, це було не те кохання, як із Мейрі, але все одно важливе й цінне.
Ольєр залишився для мене радше негативним персонажем, хоча в самому кінці він нарешті відкрився своїй сім’ї — і це вже крок уперед, можна сказати реабілітувався. Мона у цій частині здавалася тінню Янна, не настільки яскравою, як раніше. Але саме вона вправила йому мізки, коли сказала, що він не надто старається для близьких людей.
Фінал вийшов трохи печальним 💔, він справді розбив серце, але водночас був закономірним і красивим. Можна сказати, що історія закінчилася гідно.
Загалом — дуже достойне фентезі, яке залишає після себе багато роздумів і відчуття, що прочитала щось справді важливе. І я рада, що дійшла з героями до кінця їхнього шляху.
Анонім
Котолог
