Ірина Грабовська

"Мати весь світ, але ніколи не бути тим, ким я є... Ви вважаєте це сміливістю чи честю".

Як на мене друга частина "Замок з кришталю" набагато цікавіша. Авторка гарно пропрацювала текст, зробила його насиченішим.
Світ розрісся, поглибшав, став більш зрозумілий. Тут нам і нові звичаї, побільшало магії, нові створіння.

Сюжет динамічний з безліччю неперевершених поворотів подій. За цим було цікаво спостерігати. Тут все зміниться друг - ворог перестане мати сенс.
Герої ростуть змінюються під тиском обставин і самі змінюють своїми вчинками загальну картинку.
До моїх улюблених героїв додалась Ізвен (в цій книзі вона по-новому відкрилася).
І тут Ян став для мене більше схожим на князя, хоч він і продовжує мене підбішувати.

Одним словом, буду чекати продовження.
9 з 10

Братися за українське фентезі, як і за будь-які інші тексти наших авторів, завжди трохи страшно. Просто тому що не хочеться розчаровуватися хоч в комусь навіть на дрібку. Проте це не загрожує читачам пані Ірини – її роман «Зірки й кістки», це надзвичайно якісне фентезі, і кожному читачу воно принесе неабияке задоволення.

Історія світу намальована письменницею не є унікальною – зрада проти членів минулої королівської родини, наступник престолу який вижив, та бажає помсти й справедливості, виховуючись при дворі сусіднього королівства, і через свою інакшість і особливе становище завжди відчуває себе чужим. Закохана в прекрасного принца дівчина нижчого роду, що за вихованням ховає свої почуття, хоч і розуміє, що для неї нема ніяких перспектив. І нарешті магічні здібності іншої королівської родини – де кожен із спадкоємців сьогоднішнього короля хоче довести власну вартість, як принижуючи своїх конкурентів за спадок, так і розвиваючи власні унікальні сили. Таємні здібності, що їх має один із героїв, які необхідно приховувати, і утаємничена в це людина…

Все вищеперелічене можна назвати фентезійними кліше, і це насправді так. Проте немає нічого поганого в цьому – бо за лаштунками знайомих сюжетів та декорацій ховається унікальна історія з живими персонажами та нетривіальними подіями. Протягом цих сторінок ви встигнете полюбити одних, зненавидіти інших, не один раз здивуєтеся тому що відбувається, і точно захочете продовжити читати цю історію. І добре, що «Земля крилатих», друга частина саги уже написана та надрукована.

Це моє 1 знайомство з авторкою і книга перевершила сподівання!🥰
Мені дуже сподобалося, наскільки детально був продуманий світ, є мапи та схеми династій та родоводів, щоб було легше "в'їхати" у новий всесвіт, бо перші сторінок 100 було вельми складно зрозуміти хто ким є, що і чому відбувається, яка там буває магія та звичаї.

У цій історії є політика, битви, змови, магія, придворні інтриги, підступність, кохання, дружба, втрата, пожертва, милість.

Найбільше мені припали до душі персонажі Ізвен та Ольєра. Вона така відважна, наполеглива, незалежна, справедлива та схильна на самопожертву заради свого королівства.
А він - відчайдушний, сильний і вправний воїн, чуттєвий, співчутливий, розсудливий.
Шкода одиноку і добру Мейрі.

А як мені краяли серце описи війни, як солдати поводилися у завойованих містах та з їх жителями. Нічого не змінилося у нашому сьогоденні.💔

"Він уявляв війну геть інакше. Героїчні битви, подвиги, оспівувані в баладах менестрелів, переможені кровожерливі вороги, вічна слава. Усього цього в Ретоні не було. Зате були крики пташки, яку тягали небельгаймці, і гобелен, який Норберт упевнено волік до підводи."

Обурювала ієрархія народів та статей, бо усі мають бути рівними!

Дуже цікаво змальований магічний світ із своїми правилами і можливостями.

Є над чим подумати.
Із задоволенням читатиму продовження!

Книга привертає увагу своїм концептом - це збірка фантастичних історій з різних куточків України в різні епохи: від донецьких шахт до львівських кахлів, від Боспорського царства до освоєного Марса. Ще й від різних авторок, тож важко уявити більше різноманіття.

Як завжди в подібних збірках, одні оповідання сподобались більше за інші. Мої фаворити - роботи Ірини Грабовської та Наталії Матолінець - дуже атмосферні й емоційні в них вийшли історії. Плюс, досить цікавою була робота Тараторіної про Боспорське царство - крута стилізація, що перегукувалася мені з "Березневими ідами".

Загалом, книга ідеальний варіант для знайомства. Знайомства з жанром, широке різноманіття оповідок дозволить вам зрозуміти, якого типу історії вам подобаються. Знайомства з п'ятьма прекрасними українськими сучасними авторками, що дасть шанс в майбутньому відкрити для себе й інші їх роботи.

Якщо вам до вподоби лицарські романи, епоха Середньовіччя і постійна боротьба за трон між спадкоємцями, кожен з яких до всього має/не має магічної сили, а на додаток ще й купа інших героїв, князівств, чудернацьких істот/неістот - вам точно сподобається початок трилогії "Замок із кришталю". До всього, тут присутня лінія кохання і справжньої, відданої дружби. Щоправда, інколи ці почуття дуже хиткі і непевні, але ж це лише зародження історії, яка, впевнена, матиме гідне продовження зі щасливим фіналом.

Цікаво було знайомитися зі світом фентезійних героїв: деякі з них мали крила, але не мали право на політ, деяким крила обрубували в прямому й переносному значенні, деякі поставали з мертвих за допомогою сил престолонаслідників, деякі могли дихати зябрами, але без проблем пересувалися суходолом. Дехто міг перетворюватися на безжального монстра лише одягнувши перстень, а дехто уміло ховав свої здібності від інших, аби врятувати сотні життів.

Словом, це цікава історія великої боротьби Світла і Темряви, яка неодмінно закінчиться перемогою Життя.

Завдяки цій збірці я мала змогу познайомитись з стилем, мовою, настроєм і фантазіями наших українських письменниць. Зрозуміти для себе які історії та книги в майбутньому будуть стояти на полиці, а до яких світів я ще не готова🙈⠀
⠀
Дякую за такі чудові оповідки, вони для мене стали відкриттям. Оскільки я інтенсивно зараз читаю фентезі і точно буду купати і підтримувати наших авторів. ⠀
⠀
Тут зібрано 5 історій, особисто мене найбільше вразили три з них:⠀
⠀
🧝‍♀️Аліса в білі - тут все що я люблю середньовічний замок, фестиваль-турнір, бунтарська молодь та моторошна потойбічна історія з минулого. Люблю я читати про графів, князів та лицарів, особливо якщо вони історично повʼязані з нашою Україною. Події відбуваються навколо Меджибіжу (а я вже читала одну серію пригод повʼязану з цією спорудою). Будьте обережні з давніми прикрасами і біжутерією.⠀
⠀
🧝‍♂️Найближче до пекла - цю історію було емоційно важко читати, оскільки тут згадується Донецький край і Бахмут🥺🥺🥺а саме видобування чорного золота (вугілля) кінним методом. Це був надзвичайно важкий і смертельно небезпечний видобуток. Тоді гинуло багато молоді, які шукали собі доброго заробітку. І дуже шкода коней за нелюдські умови …Не обійшлось без містики і упирів🧛Але всі історії мають щасливий кінець ❤️‍🩹⠀
⠀
🧝Спілка порятунку кахлів і людей в- саме більше мене вразили пригоди описані в цьому оповіданні: Львів, культура, марципани і штрудлі, кава і цукерні, пани і панянки, красива архітектура стародавнього місті … і Друга світова війна 🥺 вас точно вразять подорожі в часі за допомогою дзеркал. Це точно особлива магія людського серця, думки і дзеркала.⠀Тепер можна сміливо брати повнометражні книги 📖⠀

"Або рідна кров, або корона"

Це. Було. Неперевершено.

Добре, давайте нормально розповім що там і до чого.
Це перша книга фентезі трилогії.
Вона в стилі середньовіччя.
Такі собі мечі, обладунки, честь і дрібка магії ✨️

А ще цікаві звернення, звороти й назви.
Ну, чого вартує тільки, ваша осяйносте, мей керр, мі йонге, ма отру 🫠🫶

Маємо й кілька сюжетних ліній і моток з любовних ліній, але так гарно і смачно замотаний, що навіть цікаво в ньому заплутатись 💕

Герої круті, починаючи від головних і завершуючи епізодичними. Вони продумані, прописані й нарешті, дорослі та підлітки думають як те належить їм за віком/ статусом і т.д. Таке у фентезі не часто зустрінеш 😈

Хто з героїв тут є:

Маротворці (маги, що мають силу підіймати мертвих та керувати ними) Ізвен та Фольгерт.
Вони брат і сестра, діти могутнього короля і головні суперники, бо престол лише один.

Алрік.
Брат Ізвен та Фолріка, хлопець гарної вдачі, але він не має магічного хисту, тому престол йому не світить та й батька цікавить лише як би його вдало одружити, але Алрік не лялька в батькових руках...

Мейрі.
Молодша сестра. Вона має талант, але приховує його. Дівчина, яка з невпевненої панянки протягом історії стає все цікавішою і в фіналі запалює такий вогник цікавості, що годі й дочекатись наступної книги.

Ще є Янн.
Птах. Людина з крилами (у світі існує ціла раса і вона дуже цікава). Хлопець нівроку, який має посісти престол своїх земель, земель Птахів. Ретон. Але його треба відвоювати...

Ольєр.
Він ще та темна конячка на перший позір, але насправді чудовий крилатий пундик, і в перших розділах саме події його життя змусили мене плакати. Двічі, я вам скажу.

Отже, якщо вам подобаються інтриги, сімейні чвари за престол (а вони будуть не лише в Ізвен та Фольгерта), хитросплетіння доль, магічні артефакти та цікаві продумані світи, то вам сюди!

Схиляю крило❤️

Гарна книга. Розповідь від багатьох героїв та боротьба за трон нагадали мені "Пісню льоду і полум’я" Мартіна.
Трохи забагато війни та битв, як на мій смак, але прописані вони добре.
Героїв багато, але особливої емоційної прив’язки вони не викликали.
Загалом книга хороша, немає до чого прикопатися, але бажання одразу взятися за продовження по закінченню книги в мене не виникло, хоча другий том в мене вже є на поличці.

прочитала першу книгу і дочитую другу, враження від них обох неймовірні. в деякі моменти вони так грають з моїми емоціями, що то кричати з радості хочеться, а то плакати від суму. однозначно раджу:))

"Не вірю" - постійна емоція і враження від майже усіх 464 сторінок. "Не вірю" і постійни нестиковки у світі, від яких недовіра тільки зростала.

🔴Коли на одній сторінці ти читаєш ❗️"і поцілував крило на знак відданості, чим спантеличив ГГ", а через кілька - ❗️"торкатися без дозволу крил - то прямий шлях до відрубаних рук". А цілував як? Повітряні цьомкі-бомки надсилав? Чи поцілував і пішов далі без губ?

🔴Коли на одній сторінці ❗️"дрібні живі істоти поруч із марвами [зомбі] помирали, а дорослі та люди - хворіли", а на купі інших ❗️"чернову роботу виконували марви, підняття марвів на турнірах - найлепша розвага для глядачів". Так хворили чи розважалися? Так воно смерділо нестерпно, чи підняті трупи скрізь навколо - основа економіки? Або труси, або хрестик, будь ласка.

До речі, ті трупи за законами біології у книзі начебто продовжували гнити й розкладатися. Але це не завадило одній з ГГ місяцами їздити на мертвому коні. Силою думки, не інакше, ага. Бо або розкладається, відповідно, розм'якшення тканин, роз'єдання кісток у суглобах, або місяцями гарцювати на мертвому коні. З якого навіть списи не витягнули, що його вбили, ага. Це ж неабияк покращує галоп - списи, що стирчать, ви хіба не знали?

⬛️Сцени, які несуть, більш-менш сюжеторухоме навантаження, написані так, що - читай назву допису - мені здавалося, що я читаю індійське кіно. Або Шекспір й досі не з'явився у цьому світі, тому слово "інтрига" також нічого не означає. Вам просто в лоб розповідають, що відчуває герой, і пропонують цьому повірити.

⬛️Емоції ж в героїв та їхня мотивація перемикаються просто щелком пальців: тільки що він скакав, літав та читав вірші, тут йому сказали (просто сказали!) кілька слів - і оп! - герой вже палає непримирою помстою до місця, де живе.

Тільки що це був морально і фізічно знищений, закатований та депресивний птах-інвалід, йому сказали (просто сказали!) два слова - і оп! - він вже герой-месник, що жадає жити й вбивати.

А хоча б трішечки якихось напівтонів до цих Пророчо-Надихаючих Слів, нє? Ну аби я хоча б трішечкі повірила у те, що ті слова впали на бодай якесь підґрунтя? Ну ок, ача-ача, танцюємо далі.

⬛️Тут він місяцами вчився керувати перстнем, що мав би бути тільки його, і так і не навчився до кінця, а тут він за півгодини до двобою віддає його іншому і каже "тут, короче, все просто, у бою розберешся". Серйозно, блін?

🔴Епізод з нападом на бастіон, де тримали божевільну мати ГГ, написаний тільки для того, аби ГГ міг пафосно заявити "так, я демон". До речі, він там наче ж мав якісь доручення виконувати, нє? Пофігу дим, їдемо, куди хочемо? Це точно феодальна система тут у вас?

🔴Епізод з програною облогою столиці князівства це взагалі гишпанський сором. Тут він офіційно програє і, згідно своєї ж примітки до умов двобою, каже, що визнає істинною правителькою узурпаторшу (хоча до цього протистояння трималося саме на тому, що він - законний спадкоємець і має керувати, чому ж йому Небельгайм й допомагає). І тут же, як наче нічого не сталося, правитель Небельгайму після цього позору віддає свою доньку за ГГ в рамках узаконення прав на перебування своїх вояк. Рілі? Він там наче визнав щось, нє? Пофігу дим знову? 🤡

Додайте до цього, що через кожні кілька сторінок вам із різною інтенсивністю, від "м'яко" до "ннннннннна в лоб!" будуть нагадувати, що оце можна тільки чоловікам, жінкам ніззя.

Єдине, що я відмітила позитивно, це:
✅образ короля, Етельріха, гарна скотина вийшла, гармонійна й цілісна;
✅страждання /молодого Вертера/ птаха-гея, це було дуже правдоподібно.
Оці два пункти й витягнули книгу на 6 ⭐️

Мені прям дуже зайшла ця книжка. Колись у підлітковому віці я захоплювалася лицарськими романами і з задоволенням їх читала, Айвенго, Квентін Дорвард, взагалі все що можна було знайти у домашній та й не лише домашній бібліотеці. Потім я відкрила фентезі та фантастику та переключилася на них. Тут усе це поєднано. Ми спостерігаємо боротьбу за Престол або навіть за Престоли, бо Янн хоче повернути собі князівство Ретон, Етельріх претендує на Санжайський трон, його діти конкурують за те щоб у майбутньому володарювати у Небельгаймі. З перших сторінок ми одразу поринаємо у купу нових імен, є купа князівств, є бекграунд у кожного персонажа, і спочатку треба дійсно концентруватися щоб одразу усе запам'ятати і не загубитися у цьому потоці інформації. І тут є плюс - карти на форзацах та схеми в кінці, вони трохи допомагають. Але після перших сторінок вже трохи адаптуєшься і неможливо відірватися, бо сюжет захоплює, якісь головні герої подобаються, якісь бісять, але за кожним цікаво спостерігати. Що мені дуже сподобалося так саме поєднання середньовіччя та фентезі. Зараз часто таке можна зустріти, але зазвичай ми бачимо якесь штучне та картонне середньовіччя, а саме тут в мене такого враження не склалося. Воно не штучне, і не романтизоване, а жорстоке та болюче, усім мешканцям Ретону співчуваєш, бо їм доводиться жити у часи коли нема безпеки(
Фентезійна складова мені теж сподобалася, різні народи, різні магічні сили, хтось може користуватися магією, хтось ні, про це хочеться дізнатися більше.
Не можу не додати пару слів про оформлення - воно дуже гарне, обкладинка, ілюстрації, мапи на форзацах, схеми)
Але у текста є й невеликий недолік, про який не можу промовчати, інколи на одному розвороті ну дуже часто повторюється ім'я якогось персонажа, сподіваюся що у наступній частині, яку я ще не читала, це виправили.

✅По-перше (голосом синоптиків "+3 відчувається як -7"), ці 368 сторінок відчуваються як 200-240. Бо шрифт, міжстрочний інтервал і береги такі, що книжка закінчується раніше, ніж розраховував.

✅По-друге, збірка нагадує сендвіч, де між дорослими та непростими творами лежить м'якіш підлітково-любовної начинки. Ну, тобто, буквально: перший та останній твори (Світлана Тараторіна та Дарія Піскозуб відповідно) піднімають серйозні питання та моральні дилеми, а посередині (Наталія Довгопол, Ірина Грабовська та Наталія Матолінець) - якась трішки єрундєнь із рівнем вирішення проблеми десь як у серіалі "Чи боїшся ти темряви": швидко, легко і аби вклалося у 20 хвилин екранного часу.

Але!
👉Навіть ця підліткова начинка не викликала болю саме у процесі читання. Тобто, відчуття, що я дарма витратила день на графоманію немає, але решту читачів таки хотілося б попередити, що ви берете до рук здебільшого янгадалт, а не серйозну важку фантастику 😉