#марафонкнигомам

Це моє 1-е знайомство з авторкою.
Анотації не читала, але за обкладинкою і назвою зрозуміло, що історія нелегка і про аб'юz.

Роман пролетів на одному подиху, реалістичність сімейного н@силля жахає, було дуже моторошно та бридко.

Думаю, що багато читачів не зрозуміє поведінку головних героїв, бо не росли у дисфункційній родині та не опинялися у схожих співзалежних та аб'юzивних стосунках. На їх щастя.

У деяких моментах волосся ставало дибки. А найбільше вразив момент із замиканням вдома на декілька днів у такому стані, ще й із дитям.

Також піднімалося питання поганої спадковості, алkоголізму, котре також не може залишити байдужим читача. Шкода, коли люди самостійно доводять себе "до ручки".
А ще важливою є тема батьків і дітей і наслідування перших останніми.

Але якщо говорити конкретно про кожного персонажа, то вони були занадто односторонніми і не глибокими.

Більшість моментів занадто перебільшена особливо із кримінальної точки зору логіки було занадто мало. Не повірила жодній діяльності чи бездіяльності персонажів саме у цій сфері.

Також не підтримую способи покарання головного поганця, тому що є інші варіанти, які були б більш корисними для читачів, хто опинився у схожих обставинах.

Хоча історія і показує, до чого можуть призвести різні погані звички та паттерни поведінки, але саме якісних варіантів їх вирішення авторка чомусь не пропонує.
Це найбільший мінус книги.

Але загалом читати її було цікаво, хоча й не легко морально.

Сподіваюся, що роман як мінімум комусь покаже, що не варто намагатися залатати діри у своєму житті за рахунок інших людей, ще й малознайомих і так радикально і без роздумів і обговорень із близькими.

І любіть себе! Завжди! Прислухайтеся до себе! Якщо щось здалося, то не здалося! Що було зроблено 1 чи 2 рази, обов'язково повториться знову! І з ще більшою мірою!
Якщо людина кохає, вона ніколи не скривдить!
Дивитися треба на дії, а не на слова!
Бережіть себе! Ви у себе одні!

#марафонкнигомам

Це 4 книга циклу про розслідування Міли Васкес.
Як завше все дуже моторошно, заплутано, інтелектуально, динамічно, неочікувано.

Знову ми поринаємо у розслідування філігранно продуманих злочинів, типи і психологію злочинців, небезпечні соціальні мережі та ігри.

Частково погоджуюся щодо останньої тези.

А сам факт існування такої віртуальної реальності лякає. І взагалі момент про її розробника вразив декілька разів.
І недарма я боюся ШІ і роботизації. 🙈

Відверто кажучи, все одно не дуже зрозуміло, як можна померти за 8 годин, якщо ти зачинений у машині у восени, коли вже немає спеки? Дивно. Можливо, це залежить від віку та загального стану організму?

А роздуми про насіння зла, яке у нас проростає і від якого немає куди дітися, дещо лякає, тому що дійсно життя і людська психіка - складні процеси.

Момент із кішкою - 🤯 . Хоча все одно точно невідомо, хто і коли саме так вчинив. Не хочу думати про пряму підказку, тому що це найжахливіше і тоді точно тягне на продовження.😱

Якщо чесно, то я не задоволена фіналом, зовсім не те, на що я очікувала. Хотілося просто більше конкретики і розставлення крапок над всіма і. А натомість маю купу запитань без відповідей, голова репає від думок, тому що все дуже неоднозначно.

І навіть страшно, бо коли біда торкається дітей і тварин, то для мене це найгірше. 🥺

От як тепер жити із думками про такий фінал? Що ж буде далі? Як Міла впорається? Що буде із нею і її донькою?

Все таки генетика і психологічний вплив - страшна штука.

А скільки різних психів живуть поряд із нами в творять свої темні справи. Кров в жилах застигає.
Хоча хіба так, як описано у книзі, реально? Невже є такі хитрі і розумні божевільні, здатні на такі крутки-мутки?
Сподіваюся, що ні. Ну ви зрозуміли, мені є потрібно якось жити, то маю себе заспокоїти.

Не пам'ятаю, чи був цей твір у шкільній програмі, але я щаслива, що нарешті його прочитала.

Ця історія настільки незвична для укр-ї класики, і є 1-м вітчизняним урбаністичним романом.
Тішить, що нарешті ми відійшли від описів села, нещасних жителів, безпросвітної бідності.
Хоча у місті все також не так легко.

Виходить, що головний герой хотів втікти від села і стати городським, підкорити місто, досягнути його вершин, а натомість він просто втратив себе, підпорядкувався розпусті і втратив усі свої орієнтири, цілі і мрії. Місто його підім'яло, він став ніким, безликими, хоча на перший погляд досяг певних успіхів, але чи вони були того вартими? Чи цього він хотів? Чи став він щасливим?

Насправді, мені шкода Степана, бо знову ж всі наші проблеми мають коріння з дитинства. Я впевнена, що факт, що він був сиротою, вплинув на те, що юнак не вмів і боявся будувати близькі довірливі стосунки, був емоційно холодним і закритим, особливо із жінками, яких чомусь вважали другого сорту.

Степан не вірив у ❤️, не прагнув його віднайти, не боровся за нього, не хотів відкрити для себе цю нову сторінку життя, боячись, що воно зіпсує його мрії.

Його прагнення до незалежності і самоствердження не залишало місця справжній близькості.
Хлопець був настільки без стержня, що звинувачував кого завгодно у своїх негараздах, окрім себе.
Та і зовсім не знав, чого хоче. Був як порошинка, яку вітер несе, куди йому заманеться.

А момент із соскою теж цікавий, спочатку я думала, що це буде натяк на дитину, а потім зрозуміла, що тим дитям був він сам. Хоча і дарувальниця далеко від нього не пішла, також така собі інфантильна і дуже дивна пані.

І його збірка чи оповідання "Бритва" також мають свої сенси. Степан так і не навчився користуватися лезом свого життя і просто калічив себе і все навкруги.

Я шокована, що хлопець покинув навчання і натомість намагався піддатися модним тенденціям письменства, хоча насправді не мав до нього хисту.

От нарешті людина в омріяному місті, де багато людей навколо, але юнак навпаки страждає від самотності душевної. Степан прагнув досягнути чогось більшого, але не усвідомлював, що справжня близькість - це не фізичний контакт, а в першу чергу душевна довіра і тепло.

Він пішов шляхом самоствердження через володіння - містом, знаннями, статусом, жінками - але не розумів, що це не зробить його щасливим.

Місто його повністю підкорило. Він деградував. А його амбітність стала не тільки рушійною силою, а й пасткою.
Його успіх був порожнім, бо будувався не на власних переконаннях, а на бажанні визнання.

Степан мав всі шанси стати кимось, а натомість втратив себе.

А його останні любовні потуги і митарства мене "добили". Це було гидко і обурююче.

А ще замислилася, що насправді трапилося із Зоською. Невже так, як було написано?

P.S. Цей роман дещо нагадав "Любий друг" Мопассана, "Червоне та чорне" Стендаля та "Потрет Доріана Грея" Вайлда.

А оформлення яке символічне і гарнюще!

Це неймовірно насичене фентезі, від якого складно відірватися!

Мова така жива і колоритна!

І тут стільки героїв, подій, магії, заплутаних зв'язків і загадок! І це вже прямо не дитяче, а підліткове фентезі, де є пікантні і серйозні моменти, і гумор - топ!

Не даремно багато людей і блогерів у тому числі рекомендують цю книгу!

Хоча я вже знала із попередніх романів, хто така Ґайя, але мені від цього не стало легше, тому що тут знову новий світ Декорацій, чаклунів з їх законами і правилами, що місія дівчини і Іґніса не зрозуміла повною мірою, хоча є здогадки.

Якщо чесно, то я не знаю, чому саме хлопець вирішив ускладнити собі життя із тими подорожами із простою людиною. У нього ж були варіанти вирішення проблеми простішим методом.
Але він пішов складнішим шляхом і я впевнена, що за це він отримає винагороду.

Історія нагадує дещо "Часодіїв" Щерби, можливо, авторка трішки надихнулася ними, або взагалі якимось іншим спільним першоджерелом. І турнір магів перегукується із Гаррі Поттером. Але тут мені не вистачило описів і змагань, все так швидко закінчилося. А пані Роулінг тільки на цю тему написала товстелезну книгу.

Так хочеться дізнатися, що ж там буде у 2-й частині.

Я так розумію, що потрібно прочитати історію про падіння будинку Ашерів (По), щоб зрозуміти, що то за ключ такий і що за родина.

І взагалі мені сподобалася ідея використання ключів типу як чарівних паличок. Хоча не впевнена, що це не ноухау, але цікаво.

Вразили і налякали фанатики. Жах, все як у житті. Краще оминати їх.

А придворні заколоти, змови, позашлюбні стосунки та їх наслідки все ж таки цікава тема. Неначе серіал подивилася.
Хочу продовження.

Обидва головних герої милі по-своєму. Щиро за них вболіваю у всіх аспектах.

Момент із Діонісом -Амоном трішки збив з пантелику. І була знову щаслива побачити Хамсіна. Чомусь він припав до душі.

Кінцівка дуже інтригуюче, що ж там буде далі?

Щиро вірю у позитивну силу кохання, яка може врятувати світ чи хоча б примирити давніх ворогів. Принаймні у таких добрих і казкових історіях, як ця.

І в житті все ж таки не варто дивитися на правила і традиції, різницю у кастах, не в цьому щастя. І часом заради варто ризикувати і все полишати. Бо щоб щось отримати, треба щось віддати. Але ніколи не варто втрачати розум.

Це моє 2 знайомство з авторкою, опісля "Гіпотези кохання".

Неочікувано ми зустрічаємося із героями попереднього роману Олів і Адамом. 🥰

Та і цей ромком схожий на перший, та ж сфера науки, професори, бідні студенти, головні героїні із купою проблем, принижені жінки, яким важче пробитися і зайняти своє місце під сонцем.

Знову у нас фіктивні стосунки, розумна, але незаможна дівчина, конкуренція.

А головний герой - принц на білому коні. 😁

Не обійшлося без 💩 мужиків.

Весь час виникало питання: невже в Америці теж така біднота і гендерна дискримінація?

Не скажу, що мала неймовірний досвід, але книга читалася дуже легко, були кумедні моменти, але це все вже було раніше.

Трішки мозолили очі науковець Волков, згадки про совкові фільми, хоча і негативні, зокрема про "Броненосець Потьомкін". 🤦

Сім'я Елзі суцільний 🚩. Шкода її.

Найбільше мені сподобалася бабуся Джека Міллісент і їжачиха Хедзі.😍

Хоча це не мій жанр, але книга точно ідеально підходить для розвантаження мозку і створення романтичної і дещо пікантної атмосфери. Водночас є про що подумати.
Зокрема про важливість усвідомлення свого я, бажань і слідування своїх мрій, відповідальність тільки за себе. Ну і чудова демонстрація здорових стосунків. 👍