💭 Тато весь час повчав Лені, який небезпечний світ за дверима. Але правда була така, що найбільша небезпека з усіх чатує в їхньому будинку.

Це було моє перше знайомство з романами Крістін Генни, і я можу сказати, що буду продовжувати читати її книги, не дивлячись на мої посередні емоції після прочитання «Великої глушини».

Десь 70% книги я була в повному захваті:
— відчуття безвиході;
— віддалена глушина без благ цивілізації;
— сувора природа Аляски, яка на ізі може тебе прикінчити, якщо ти десь завтикав;
— чоловік (і тато) з важким ПТСР, і ти не знаєш, як до нього ставитися — чи то прийняти той факт, що це глибоко травмована людина, чи то ненавидіти за те, що він нічого із цим не робить, бо від цього страждає його родина (до речі, саме тема ПТСР наразі дуже актуальна, бо давайте дивитися правді в очі, ми всі з цим стикнемося);
— дві жінки (мати і донька) закриті від людства в одному будинку з монстром.

Я вам можу сказати, що добру половину книги я відчувала, ніби читаю Кінга. Не в плані якоїсь містики чи надприроднього (тут такого нема), а в тому сенсі, що я ніби читала психологічний трилер. Як же я від цього кайфувала!

Але потім щось пішло не так. Відчуття, ніби до пані Крістін підсіла Джожо Мойєс і підказала як краще закінчити книгу. І відбулася кординальна зміна: вона перетворилася з трилера про дику природу на книжку, яку можна було б віддати на сценарій для кіностудії Hallmark.

Тим не менш, я думала про книгу ще довго після того, як прочитала її. На щастя, саме важка частина засіла мені в душу і досі продовжує її потроху розривати.

Одразу скажу, після того, як ви закриєте книгу після прочитання, вам захочеться прийняти кип'ячу ванну, щоб хоч якось відмитися від цієї історії. Це було бридко і мерзенно... але дайте ще!

Я вже давно (навіть можу сказати, ніколи) не читала книгу, де головний герой настільки огидний. Та і в принципі в книзі немає жодного персонажа, до якого відчуваєш бодай якусь симпатію. І для цієї історії — це саме те, що треба, бо саме це додає ще більше віри у реальність того, що відбувається.

А події в цьому трилері дуже бридкі — кopупція, toргівля opганами, нapkoтики, ybuвствa... Здавалося б, а нащо таке взагалі читати? Але повірте, відірватися неможливо. Можливо, тому що цікаво, чи отримають нечистиві по заслугах, а можливо, щоб побачити наскільки далеко може зайти людина, яка не має морального орієнтиру.

Ця книга загнала мене в гнітючий стан. І насправді вже тиждень як не можу з нього вийти. Саме тому мені важко описати якось книгу. Але те, як написана сама книга, цей невимушений авторський стиль, гарно прописані персонажі — це все заслуговує на мою (суб'єктивну) оцінку 10/10. Це якісний трилер, аналогів якому я ще не зустрічала у авторів сучукрліту.

Я починала читати цю книгу, не маючи жодних очікувань щодо того, що в ній міститься, і я рада, що почала, бо вона мене вразила.

Найкращий і найшвидший (але все одно недостатній) спосіб описати її — це історія жіночого Шерлока Холмса, розказана жіночим еквівалентом Ватсона. У нас є пані Ліліан Пентекост (геніальна приватна детективка у Нью-Йорку в останні роки Другої світової війни) замість Холмса, і Вілловджин «Вілл» Паркер (дівчина, яка втекла з цирком і має багато навичок) замість Ватсона. Вони зустрічаються за незвичних обставин, але Вілл врешті-решт залишає цирк, щоб працювати і вчитися у міссіс П.

Це основні елементи, але основний сюжет — про сім'ю з вищого ешелону Нью-Йорка, яка переживає важкі часи після підозрілих смертей батька і матері.

Як на мене, рідко можна знайти затишну детективну серію, яка захоплює на кожному рівні. Цікаві персонажі? Є. Захоплюючий сюжет за межами основ? Є. Автентичне представлення бісексуалів? Є. Складна побудова світу за межами вбивства? Є. Відмінний гумор? Є.

Це чудова закручена історія з багатьма поворотами, але саме дрібні людські деталі допомагають їй виділитися з-поміж інших. Вона містить так багато дивовижних і влучних одкровень, які ідеально підходять як для епохи, так і для сучасного читача.

Я з нетерпінням чекаю на те, що буде далі. Зробіть собі послугу і візьміть цю книгу, обіцяю, ви не пошкодуєте.

Чому ніхто не говорить про цю крутезну авторку?
У мене вже давно не було такого, що я прочитала книгу за один вечір... Поціновувачі Кінга мають її зацінити)

Мері Кетрін, молодша сестра, є оповідачем цього роману, і я думаю, що це було головним ключем до того, щоб зробити його таким моторошним. Прийняття є такою важливою темою для цієї історії. Ці кілька членів сім'ї, що залишилися в живих, переслідуються цілим містом за трагедію, яку вони пережили. І здається, що їм стає тільки гірше. Це було чудово подано з прямотою підліткових думок, які змушують вас по-справжньому замислитися над тим, як ви ставитеся до інших або, можливо, ставилися до вас. Я думаю, що кожен може знайти відгук у тексті Джексон, і я вважаю, що саме це робить його таким особливим.
Переслідування і те, що воно може зробити з людьми, може бути руйнівним і довготривалим, спричиняючи травми на все життя.
А ще є зв'язок. Те, що об'єднує цих двох сестер, зворушує і лякає водночас.

Ця історія чудово написана і весь час тримає у полоні. Вона містить моральні погляди, які показують різні сторони і те, як це пов'язано з тим, що ми робимо як група чи окрема людина. Це було сумно, дратівливо і жахливо водночас.

Мені було б дуже цікаво дізнатися, як виглядає їх життя зараз пару-трійку років після завершення історії. Бо, скажу чесно, я досі під враженням!

Піду куплю інші книжки, чи що...

Це історія про лікаря Луїса Кріда та його сім'ю, які переїжджають до містечка Ладлоу, щоб працювати в університеті. Їхній дім знаходиться на кордоні з місцем, яке виявляється старим, зарядженим спогадами і таємницями, індіанцями племені мікмаків і селянами, суворими, працьовитими і добрими, але з певною співучастю в мовчазному зберіганні таємниць. Один із цих людей, його сусід, старий чоловік, стає його найкращим другом. Але, як і Луїс, і всі інші, він також захоплений цією гнітючою реальністю, що стискає героїв... все сильніше і сильніше, доки не змушує їх вибухати і вибухати. Це місце має зло, жорстоке, як дитина, що грається з комахами, воно вбиває те, що (і кого) бачить привабливим, і сміється ночами. Кінець наближається все швидше і швидше, і, перечитуючи його, географія Нової Англії раптом стає не лише про Ладлоу, але й темною павутиною моторошної географії з назвами, які ви знаходите в інших книгах (наприклад, «Салимове лігво»), і ви відчуваєте, що їдете країною, яка збожеволіла.

«Кладовище домашніх тварин» насправді досить реалістична... жах всередині — як книга з іншого світу, що переплітається зі світом головних героїв. Але цей інший світ відчувається знайомим, як магія чи гороскоп у газеті: шматочки чогось не логічного, що занурюються в нашу цілком раціональну реальність. І як дві книги, що переплітаються між собою, вони доповнюють одна одну: одна написана навколо істин нашого життя, які ми глибоко знаємо, але не говоримо (як самотність нашого серця або боротьба з тим, що ми не ідеальні і завжди соромно спокутувати те, чого не могли не зробити); інша книга більш пронизлива. Вона промовляє до нас з ночі, кілька разів з'являючись як рядок у книзі, шепіт, а здебільшого як невидимий творець жахів і трагедій всередині історії. У фентезі ми асоціюємо жах зі світами, віддаленими як у часі, так і в просторі... але правда, і саме тому я вважаю, що це найстрашніша книга, яку я коли-небудь читала і перечитувала, полягає в тому, що наш світ і без того страшний: навіть смерть улюбленого кота може пробити діру в нашій психіці, так само і в наших новинах ми змішуємо щоденні сучасні новини з магією стародавніх гороскопів і вірувань.

«Кладовище домашніх тварин» — непроста історія, її може бути досить важко проковтнути, якщо вам важко сприйняти сюжет про те, як помирають люди, серед яких є і маленька дитина. Якщо ви можете змиритися з такою вигадкою, тоді готуйтеся до того, що ви вже ніколи не зможете забути.