Я починала читати цю книгу, не маючи жодних очікувань щодо того, що в ній міститься, і я рада, що почала, бо вона мене вразила.

Найкращий і найшвидший (але все одно недостатній) спосіб описати її — це історія жіночого Шерлока Холмса, розказана жіночим еквівалентом Ватсона. У нас є пані Ліліан Пентекост (геніальна приватна детективка у Нью-Йорку в останні роки Другої світової війни) замість Холмса, і Вілловджин «Вілл» Паркер (дівчина, яка втекла з цирком і має багато навичок) замість Ватсона. Вони зустрічаються за незвичних обставин, але Вілл врешті-решт залишає цирк, щоб працювати і вчитися у міссіс П.

Це основні елементи, але основний сюжет — про сім'ю з вищого ешелону Нью-Йорка, яка переживає важкі часи після підозрілих смертей батька і матері.

Як на мене, рідко можна знайти затишну детективну серію, яка захоплює на кожному рівні. Цікаві персонажі? Є. Захоплюючий сюжет за межами основ? Є. Автентичне представлення бісексуалів? Є. Складна побудова світу за межами вбивства? Є. Відмінний гумор? Є.

Це чудова закручена історія з багатьма поворотами, але саме дрібні людські деталі допомагають їй виділитися з-поміж інших. Вона містить так багато дивовижних і влучних одкровень, які ідеально підходять як для епохи, так і для сучасного читача.

Я з нетерпінням чекаю на те, що буде далі. Зробіть собі послугу і візьміть цю книгу, обіцяю, ви не пошкодуєте.

Чому ніхто не говорить про цю крутезну авторку?
У мене вже давно не було такого, що я прочитала книгу за один вечір... Поціновувачі Кінга мають її зацінити)

Мері Кетрін, молодша сестра, є оповідачем цього роману, і я думаю, що це було головним ключем до того, щоб зробити його таким моторошним. Прийняття є такою важливою темою для цієї історії. Ці кілька членів сім'ї, що залишилися в живих, переслідуються цілим містом за трагедію, яку вони пережили. І здається, що їм стає тільки гірше. Це було чудово подано з прямотою підліткових думок, які змушують вас по-справжньому замислитися над тим, як ви ставитеся до інших або, можливо, ставилися до вас. Я думаю, що кожен може знайти відгук у тексті Джексон, і я вважаю, що саме це робить його таким особливим.
Переслідування і те, що воно може зробити з людьми, може бути руйнівним і довготривалим, спричиняючи травми на все життя.
А ще є зв'язок. Те, що об'єднує цих двох сестер, зворушує і лякає водночас.

Ця історія чудово написана і весь час тримає у полоні. Вона містить моральні погляди, які показують різні сторони і те, як це пов'язано з тим, що ми робимо як група чи окрема людина. Це було сумно, дратівливо і жахливо водночас.

Мені було б дуже цікаво дізнатися, як виглядає їх життя зараз пару-трійку років після завершення історії. Бо, скажу чесно, я досі під враженням!

Піду куплю інші книжки, чи що...

Це історія про лікаря Луїса Кріда та його сім'ю, які переїжджають до містечка Ладлоу, щоб працювати в університеті. Їхній дім знаходиться на кордоні з місцем, яке виявляється старим, зарядженим спогадами і таємницями, індіанцями племені мікмаків і селянами, суворими, працьовитими і добрими, але з певною співучастю в мовчазному зберіганні таємниць. Один із цих людей, його сусід, старий чоловік, стає його найкращим другом. Але, як і Луїс, і всі інші, він також захоплений цією гнітючою реальністю, що стискає героїв... все сильніше і сильніше, доки не змушує їх вибухати і вибухати. Це місце має зло, жорстоке, як дитина, що грається з комахами, воно вбиває те, що (і кого) бачить привабливим, і сміється ночами. Кінець наближається все швидше і швидше, і, перечитуючи його, географія Нової Англії раптом стає не лише про Ладлоу, але й темною павутиною моторошної географії з назвами, які ви знаходите в інших книгах (наприклад, «Салимове лігво»), і ви відчуваєте, що їдете країною, яка збожеволіла.

«Кладовище домашніх тварин» насправді досить реалістична... жах всередині — як книга з іншого світу, що переплітається зі світом головних героїв. Але цей інший світ відчувається знайомим, як магія чи гороскоп у газеті: шматочки чогось не логічного, що занурюються в нашу цілком раціональну реальність. І як дві книги, що переплітаються між собою, вони доповнюють одна одну: одна написана навколо істин нашого життя, які ми глибоко знаємо, але не говоримо (як самотність нашого серця або боротьба з тим, що ми не ідеальні і завжди соромно спокутувати те, чого не могли не зробити); інша книга більш пронизлива. Вона промовляє до нас з ночі, кілька разів з'являючись як рядок у книзі, шепіт, а здебільшого як невидимий творець жахів і трагедій всередині історії. У фентезі ми асоціюємо жах зі світами, віддаленими як у часі, так і в просторі... але правда, і саме тому я вважаю, що це найстрашніша книга, яку я коли-небудь читала і перечитувала, полягає в тому, що наш світ і без того страшний: навіть смерть улюбленого кота може пробити діру в нашій психіці, так само і в наших новинах ми змішуємо щоденні сучасні новини з магією стародавніх гороскопів і вірувань.

«Кладовище домашніх тварин» — непроста історія, її може бути досить важко проковтнути, якщо вам важко сприйняти сюжет про те, як помирають люди, серед яких є і маленька дитина. Якщо ви можете змиритися з такою вигадкою, тоді готуйтеся до того, що ви вже ніколи не зможете забути.

Я вже забула як це — коли болить за жінку в Кінгівському романі. Усвідомлювати, що тут написана історія далеко не однієї жінки — наймоторошніше з усього. Обожнюю Кінга за емоції, які я переживаю, читаючи його книги!

Роман написаний у формі довгого монологу, в якому протягом (орієнтовно) дев'яти годин вона намагається довести свою невинуватість у нещодавній смерті Віри. При цьому вона зізнається у вбивстві свого чоловіка Джо Сент-Джорджа у 1963 році, в якому громада острова Літл-Тол звинувачувала її роками, але ніколи не мала доказів, щоб відправити її до в'язниці. Тож, щоб зняти звинувачення, вона розповідає про свої стосунки з Вірою Донован, своїм чоловіком, дітьми та про події, що призвели до загибелі її чоловіка та Віри.

Окрім зв'язку, який Долорес відчуває з маленькою дівчинкою, що бере участь у «Грі Джеральда», та статті в газеті, де згадується місто Деррі, що фігурує в романі «Воно», ця книга — не паранормальна історія, а реалістична історія жінки, яка бореться з небезпечною патріархальною силою, що живе в її будинку.

І на відміну від звичайних романів, ця історія складається з двох розділів, перший з яких — свідчення самої Долорес, а останній — епілог. Тому «ще одну главу і спати» тут не спрацює.

Я точно можу сказати, що ця книга іде до категорії «що саме з Кінга ти можеш порекомендувати?».

Уявіть собі невелике містечко Касл-Рок на заході штату Мен (можливо, хтось з вас вже знайом з ним через ішні твори Стівена Кінга, наприклад, «Куджо», «Джералдова гра» чи може «Мepmва зона»). Зараз жовтень, розпочинається сезон полювання. Вивіска на в'їзді і місто каже, що це прекрасне місце для життя.
Але в цьому маленькому містечку життя настільке нудне, що люди постійно пліткують один про одного. Людей не багато, але всім стало вже надто тісно жити поруч друг із другом.

І ось все змінюється, коли в місті відкривається новий магазин «Необхідні речі», і вас ласкаво вітає його власник, Ліленд Ґонт (щось в цьому чолов'язі є моторошного, але в цілому приємна людина... ну, принаймні так кажуть місцеві).

І ви не повірите, але в нього дійсно є те, що потрібно саме вам! Більш того, ви не уявляли собі життя без цього! І ціна така приємна, трошки кеша і невеличкий жарт для людини, яку б ви і без цього раді були б підколоти. Що може піти не так?
Та ви не будете знати, що окрім цього ви залишаєте йому щось іще...
Та що робити, якщо ви не один такий прохаваний, і цей руйнівний процес вже настільки запущений, що це порочне коло вже ніяк не зупинити??

Ця книга — це просто нереальна сукупність глибоких персонажів. Я кожного разу дивуюся, як Стівену Кінгу вдається так розкривати навіть третьорядних персонажів. Я не книгу читала — я дивилася якісний серіал с своїй голові! А те, як автор демонструє зло як невід'ємну частину людської природи — це просто кайф!
І, насправді, вона дає привід замислитися над речами, які тобі в голову не приходили ніколи...