Планета Полин

"Есеїстика - мистецтво інтелектуальної зрілости, писати (як і читати!) її починають пізно..."

"... есеїстика - це коли від несподіваного повороту авторської думки тобі зненацька забиває дух, як на гірському серпантині в мить, коли зору відкривається новий краєвид. Тоді мусиш відкласти книжку і від хвилювання трохи пройтися, щоб "упакувати" собі в голові щойно відкритий зв'язок між речами, якого досі не помічалося... "
Так чітко пані Забужко окреслила в передмові очікувані реакції читачів на свої найважливіші есеї, які зібрано впродовж останніх 20 років, а найраніший текст датується навіть 1997 р.

Збірка містить в собі три розділи: портрети суспільства - "жіночий", "чоловічий" та "колективний" - на тлі епохи.
В кожному з розділів авторка розповідає про визначні постаті української (й не тільки) культури, знайомлячись з якими зовсім по-іншому відкривається й історія Катерини Білокур і Соломії Павличко, Юрія Покальчука і Софії Яблонської, Леоніда Плюща і Юрія Шевельова, а згадки й особисті враження пані Оксани від ранкового Києва у квітні 1986 для мене відкрили тему Чорнобиля з іншого боку.
Ця книга про епоху, Планету Полин, після якої назавжди залишається "післясмак" гіркоти, але з надією авторка пише, що майбутнє все ж залежить "і від нас також, бо ми ще не згіркли".
Сподіваюся, кілька цитат, які є в дописі, змусять вас задуматися і переконатися, настільки потрібною для нас є ця праця, як, власне, і все, що робить пані Оксана.

Тут зібрані есеї про культурних діячів, з якими ми знайомі ніби давно, але Оксана Забужко знаходить такі ракурси, щоб розповісти їхні історії нетривіально. Є багато над чим подумати. Та й слідкувати за писемним мовленням пані Забужко, траєкторіями її думок – теж окрема насолода.