"Дівчина з ведмедиком" В. Домонтовича написаний у 1928 р. є чудовим зразком інтелектуальної прози початку ХХ ст. Оповідь ведеться від першої особи — головно героя — хіміка Варецького, який через тимчасове безробіття дає приватні уроки для двох сестер Лесі та Зіни. У творі автор піднімає багато питань — від "Макіавеллівського" поняття свободи до місця жінки у тогочасному суспільстві (її ролі, обов'язків, прагнень, бунту!). Проте аналізуючи твір вже з позиції сучасного читача, зазначу — є кілька питань. Поведінка Зіни викликає жаль. Вона, незважаючи на всю веселість і бешкетування, справляє враження досить нещасливої людини. Особливо на це вказує її поводження з іграшковим ведмедиком... Цікаво щоб сказали сучасні психологи, як би охарактеризували її поведінку?.. А головне, що постійно бентежило протягом читання — мотивація вчинків Зіни. Мені здається, що тут багато варіантів, але розгадку треба шукати в родинних відносинах, що у тексті майже не розкривається. Роман називається "Дівчина з...", але з твору читач більше дізнається про Варецького, ніж про Зіну... Можливо був такий задум...
Але текст цікавий не лише сюжетною колізією, а й стилем написання. Подібну "образність" у нарації я зустрічала лише у М. Коцюбинського та А. Дімарова. Це коли читаєш опис будь-якого героя і одразу вимальовується персонаж з усіма найдрібнішими деталями, звичками, смаками... Стиль легкий, можливо іноді обтяжений авторськими роздумами, але ж це - філософсько-інтелектуальна проза!
Отже, хто ще не знайомий із творчістю В. Домонтовича і цікавиться чоловічим підходом до розуміння жіночої особистості на початку ХХ століття — прочитайте цей роман.

Колись я писала статтю і порівнювала творчість Бажана і Рильського. У М. Бажана взяла для аналізу вірш "Фокстрот", який мені порадили... І була здивована, бо ще з радянських часів, зі школи знала зовсім іншу, "причесану", вивірену цензурою — загалом беземоційну поезію М. Бажана. Якщо Вам подобається поезія чи Ви хотіли б дізнатися більше про творчість цього поета, про його синестезію мистецтв у його поезії, про його манеру письма, про ставлення до різних політичних і культурних подій в Україні, про його ставлення до інших культур — почитайте ці вибрані поезії. В його творах багато музики, культури, природи, урбаністики і, звичайно, жінки...("Дебора").
Хотілося ще відмітити художнє оформлення збірки — передня частина обкладинки у вигляді вертикальних струн чи сторінка з нотного зошита у стилі 20-30-х років. Що ще раз підкреслює музикальність поезій М. Бажана.

"Поки не буде в нас своєї України, незалежної, то і долі в наших дітей не буде" - слова одного з героїв трилогії можна сміливо вважати основною тезою твору!
Прочитала на одному диханні, хоча і три книги 😉. Авторка використовує у тексті біблійну історію про Каїна та Авеля, що наскрізно проходить через кілька поколінь Луциків з Гусятина на Тернопіллі.
Перша книга — це історія Івана і Богдана та підступної Магди на тлі української історії — революція, громадянська війна, Крути, Галицька армія, УНР і до приєднання Західної України до СРСР. Кінцівка першої частини просто вразила сюжетною розв'язкою.
Друга книга — вже історія синів Івана — Петра та Семена та їх дружин Стьопи та Сабіни. Розкуркулення, заслання, допомога повстанцями, зрада (і не одна!). Цікаво, колоритно, без прикрас показано життя в таборі, а потім на поселенні двох братів. І паралельно виживання двох жінок із малими дітьми під час жорстких і каральних дій НКВС (зради, відмова від батьків, страшні злочини і не менш страшні ПОКАРАННЯ!).
А вже 3 книга розповідає про взаємини дітей Петра та Семена на тлі руху шістдесятників, каральної психіатрії та примирення.
Досить насичена трилогія. Рекомендую! Це українське про Україну!

Я, мабуть, єдина, кому не "зайшов" цей роман😉. З плюсів — досить легко читається. Але це може бути заслуга як перекладачів, так і авторки (короткі прості речення). Досить передбачувані події, а фінал — зустріч Лєнні й Метью — взагалі нагадав кінцівку "Джейн Ейр".

"Листи в Україну" - збірка вибраних поезій Ю. Андруховича з циклу Української поетичної антології видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га" є найбільш повною антологією його поетичного доробку.

Я ніколи не була фантанкою його прози! Не розуміла її... Але коли прочитала його цикл "Листи в Україну" - збагнула, чому його називають одним з Пророків української нації...

Вірші циклу були написані на початку 1990-х років, коли Ю. Андрухович перебував (а за слова поета "тужив і вив совою") у Москві.

Цикл складається з 20 поезій-листів. Зі змісту яких через постійні порівняння автор розкриває своє бачення Московії та України. І це лише 90-ті роки! З прочитаного - нічого не змінилося! Щодо урбаністики - мандрувати Московією те саме, що бути у середьовіччі - "щось таке злочинне, таке причинне прозирає з їхніх сумирних писків. В них минуле каторжне, судочинне - словом, вони схожі на василісків". Проте Україна - "це країна бароко. Мандрувати нею - для ока втіха".

Подібні "соковиті" порівняння і щодо зображення жіноцтва в обох країнах. Росіянки: "Вони тут не стільки юні, скільки терті... Привселюдно поводяться вкрай вульгарно, вкрай бульварно висунуть на кожнім хлопі... Росіянки пишні, з яких купецьке випирає щоками, грудьми, задами, кавалери їхні, також опецьки, імбецили з рисами далай-лами..."

"Українські ж дівчата більш кольорові... Українські дівчата музичні... Садять ружі, малюються на свічадо... Українські дівчата пластичні... Українські дівчата м'ятні... Вони здатні знадити навіть Крішну..."

І це лише невеличкі уривки з цих гостро-поетичних, місцями іронічних, "Листів...", де автор чітко розмежовує культуру, звичаї, поведінку, а головне ставлення до свободи і до народу як нації в обох країнах.

Чого вартують лише кілька пророчих рядків: " Я тут щодня проходжу попри катівні, а мене все вчать: Месія, Росія... Вчать мене: свобода - лише хвороба... Зрештою, це оздоба до в'язниці, якою натхненно править сам народ і сам же сидить завзято..."

Якби цей цикл, ці пророчі листи входили до української шкільної програми кінця 1990-х - початку 2000-х, можливо... Але українська історія, українське суспільство, українська нація пішли іншим - довгим шляхом до своєї Свободи!

Раджу всім прочитати, хто не знайомий з творчістю Ю. Андруховича. Скажу чесно - під враженням від цієї збірки, особливо від "Листів..."!