Сортування:
1
Котолог+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
Котолог
Збиралась якось довго з думками, щоб написати щось про цю книжку. Але не можу. Читала її з перервою, не, тому що не цікаво, просто щоб вивезти все це. Читається вона на одному подиху взагалі. Ніякого дисонансу з купою нецензурної лайки в тексті у мене не виникло. Там інакше бути не могло, це було б не настільки правдиво. Книжка бере за живе. Тому що це наша реальність. Після 24 лютого. І як би ми не хотіли говорити про те, що ці події є художніми у більшій мірі, скажу що це не так. ЗНАЮ, що це не так. Бо таких історій, які описані тут, у кожного може назбиратись мільйони. Мільйони тонн суму, болю, сліз, страждань, несправедливості, нерозуміння, неприйняття. Справедливість. Весь час, читаючи ці розповіді, я питала себе «чому?» Чому люди такі? Що ними керує і чи керує щось взагалі? Чому так несправедливо? Чому є ті, хто йдуть по трупах, попри всі норми і закони людські? Чому так неекологічно між собою ми живемо? Де кінець того болю? Я проживала весь спектр емоцій в кожній розповіді. Сумно. Життєво. Боляче. Несправедливо.
Анонім
Після 24- го — це збірка оповідань про війну: місцями — дуже тяжка до сліз і розпачу, а місцями все ж залишає надію. Війна без прикрашання, війна очима цивільних і тих, хто ще нещодавно були цивільними. Біль, відчай, смерть, вибір, який мусить робити кожен під час великої війни — це все є на сторінках цієї книги. Але і кохання, родина, дружба і побратимство, світло, що з’являється в темні часи — про це теж є в цій книзі. І про трішки дива на війни — в оповіданні Великдень Пацана.
Анонім
Ця збірка далася мені нелегко. Дуже. Я ревіла, глибоко дихала, заспокоювала стукіт серця. Розуміла, що не можу, але мушу. Тому змогла. Змогла, бо про нас. Змогла, бо свій. Про що? Кожне оповідання, а це збірка, розповідає про різних людей, що потрапили під жернова війни. Горе, любов, жарти, смерть, зрада, кохання, стрибання у гречку, наруга, розпач, самопожертва. І трохи надії. Зовсім трохи. Усе, як у житті. "- То не боїшся? — Ні. — Але як? — Просто треба попуститися і вважати, що ти вже помер. — Але я живий! — Ось у цьому і проблема." Читаючи ці проникливі та пронизані болем історії, я знову згадувала ту фразу про очищення війною, і хотілося кричити: " От де тут очищення? В оціх знущаннях, смертях та крові?" Коли ламаються долі, відкидається усе святе, коли завойовник вважає, що має право на усе. Це страшно, боляче та жорстоко. Мова книги воєнна - жодних еківоків у бік культури висловлювань. Не до того. Можливо, колись. І я не знаю, чи варто вам зараз читати цю правду. Вирішуйте самі. Вона точно не сумісна з осінніми прикрасами, листочками, модельними туфельками та сумочками. Не до того...Сподіваюся, поки що.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях