коли я вперше почула про цю книжку, я подумала: о, мабуть, якийсь магічний реалізм! але все трішки не так, отож:

київський юрист Едем все більше розуміє, що невиліковна хвороба Мітча атакує його організм, а жити залишилось не так і багато. ще й справа його клієнта та несподівана зустріч з першим коханням його життя, стали останньою краплею —Едем вирішує покінчити з життям. він вже готовий натиснути на гачок, стоячи перед дзеркалом, як раптом у відображенні з'являється чоловік у картатому піджаку. той представляється джином Саатчі та пропонує Едему (раз вже пішла така гулянка) продати свою душу в обмін на можливість пожити ще чотири дні, побувати у тілах чотирьох людей та спробувати на смак славу, багатство та владу.
трьох людей обирай джин, а останню людину має обрати сам Едем.

чоловік погоджується і наступні дні займає думки та голівоньки відомого музиканта, потім заможного бізнесмена і, зрештою, навіть президента України. і лише згодом Едем розуміє, що вибір цих людей не дуже випадковий, а його рішення та вчинки в тілах цих людей зачіпають долі оточуючих. він впливає на життя інших, впливає на своє життя, що ще раз підкреслює вислів промаленькі гвинтики великого механізму.

що Едем буде робити ці дні? що обиратиме, коли навколо з'явилося так багато можливостей?

от прочитавши книжку я можу стверджувати, що це не просто магічний реалізм, ця історія тяжіє до МІСЬКОГО ФЕНТЕЗІ! а за відчуттями я зловила настрій "Добрих передвісників" (одна з улюблених книг).

джин Саатчі заслуговує окремого місця в цій історії! знову з таки згадаю "Добрих передвісників", бо Саатчі для мене поєднання зовнішності та стилю Азирафаїла й характеру Кроулі. ай, любов, одним словом!

і як же вдало автор грає з образами, словами, ідеєю проданої душі та навіть іменем головного персонажа! і найсмачніша (трішки скляна) частинка цього часового тістечка для мене в кульмінації, яку не очікував ніхто окрім Джина.

про цю книгу говорять вкрай мало, але вона вартує вашої уваги! це точно щось нове в укрліт, нестандартне і дуже цікаве (як свого часу для мене були книги Ілларіона Павлюка).

це книга-пробіжка, книга-подорож урбаністичним Києвом з химерною магією та переселеннями душ.

можливо, ця історія глибоко стала моєю, бо я мала схожий досвід проживання разом з родичами в перші два місяці від початку повномасштабного вторгнення. але мушу сказати, що досвід мала більш хороший, аніж Толік, хоч без казусів, не обійшлося.

Толік нарешті почав відчувати себе комфортно — власний будинок в Іспанії, залишилось лише привезти його до ладу після колишньої мешканки, нав'язливі родичі далеко, всьо, можна жити щасливо.

але 24-те лютого вносить свої корективи в планування ідеального життя Толіка — на порозі його будинку опиняються мама з гіперопікою, екстравагантна артистка естради — тітка Григорівна, одноногий дядько, з яким з дитинства не дуже складалися стосунки (теж Анатолій), сестра та її подруга, дві кішки та йорк тітки Владік, для остаточного антуражу. тепер вони починають мешкати під одним дахом.

Толіку нестерпне таке життя, всі його дратують своєю поведінкою, але вигнати родичів не може, бо ж сам купував їм квитки. так і починається невеличка майже сімейна сага, що наповнена і драмою, і сміхом. розв'язка її передбачувана, але від того книга не є зіпсованою чи поганою. для мене скоріше навпаки.

я неодноразово читала у відгуках на цю книжку про картонність персонажів, в'язкий сюжет, відсутність динаміки. але для себе я цього не помітила. я вірила кожному з героїв — Толіку, який приймав у себе в Іспанії родичів, його маму, тітку, дядька, сестру та її подругу. я розуміла котів і йоркширського тер'єра Владіка (він взагалі зірочка книги, що неодноразово дотепно і мило сяяла для мене впродовж історії).

мені дуже сподобалось те, як авторка описує буденні речі — щиро, легко, дотепно, чесно і по-справжньому атмосферно. в більшості речей я бачила ситуації, що траплялися зі мною, моїми рідними чи знайомими. і мабуть, саме через це вона мені надзвичайно відгукнулась у серденьку.

зараз багато хто має сумніви щодо читання літератури, де якимось чином згадується війна. але цю книгу боятися не треба. так, вона не без тривог, суму, жалю, пригніченості, страху, втрат, провини вцілілого. але також вона про картаті халати в квіточку, домашні запашні помідори, лоточки і "понюхай чи не спортилось". вона про затишок, внутрішні зміни, надію та любов.

все почалось з помаранчевого.
її сукня та його светр.
Влада і Павло.
Вла і Равлик.
вони обоє помаранчеві у літньому таборі.

саме про це на самому початку згадує Влада, від якої й ведеться вся оповідь. сюжет розгортається у двох часових лініях — минулому, де виникло кохання, і теперішньому, де Влада повертається до нього в спогадах.

дівчина нещодавно повернулась до рідного Києва з Індії, де була на ретриті, і весь час думає про Равлика, про їх стосунки, хоча минуло вже близько 15 років.

за порадою новою знайомого, якого зустріла в барі, Влада починає писати історію про своє перше кохання і таким чином звільняти свою голову від постійних думок. чим закінчиться історія Влада не знає і сама, бо ж життя триває далі.

так читач опиняється водночас у спогадах дівчини і подіях, що відбуваються тут і зараз. й разом з нею ніби дописує історію.

я нічого не очікувала від цієї книги, а отримала багато емоцій, дорослих рефлексій, спогадів про перше кохання на тлі Києва, літніх таборів та метро.

тут про прив'язаність (і ментальну теж), підлітковий максималізм, перші втрати, драми, розставання, злети й падіння, дух суперництва, що втиснувся між почуттями, бажання та очікування, які розпадаються як картковий будинок.

це книга про особистостей, які занадто довго залежали одне від одного — думками, словами, спогадами, вчинками, несказаним. книга про те, що люди з'являються в нашому житті не просто так, та вони можуть йти і їх треба вчасно відпустити.

кохання Вла і Равлик зіткане з дитинства, перших симпатій, перших поцілунків та перших протиріч. ніжні та трепетні почуття переросли себе. всі роки після закінчення стосунків слугували як стимулом для руху далі і все вище, так і постійно тримали та не давали вільно дихати.

не варто думати, що це ромком або ж шукати в цій книзі звичні вже нам закордонні історії про кохання. вона зовсім інша, не схожа на них. але вона така "своя" і така справжня. без зайвих кліше та романтизації. без солодкого банального фіналу, який я таки хотіла бачити. але парадокс, якраз така кінцівка цій книзі зовсім не пасує.

отож, подумати є над чим. а заодно скуштувати декілька ложок хрумкого скла.

дебютний роман і такий вдалий.

"А потім була та Війна, якій вже ніхто не шукав якихось інших назв, бо війна не питає тебе чи готовий ти до неї. Вона просто прилітає снарядом у твій дім".

Котик, Півник, Шафка.
це ті герої, яких ми знаємо з реального життя. ті, хто витримав і дав надію всім, хто читав новини про них.

тільки в історії всі вони живуть разом. в сім'ї бабусі Лізи, що вже вдруге переживає війну, онуки Соні, що залишилась з бабцею в окупації, та дядька Андрія, який врешті знайшов себе в житті. тут Котик, Півник і Шафка оберігають родину від війни, що постукала в їхню квартиру — вони ладні видряпати очі всім непроханим зайдам, падати на голови, розбиватися вщент заради своїх людей.

72 сторінки про сльози, прильоти, танки, зруйновані будинки і три покоління, яких застала війна. а ще, звісно, про віру і надію. любов і підтримку. жертовність і сміливість. стійкість й незламність. цінність життя і рідних поряд.

й про речі, які роблять дім домом.

"— Ба, здається, ця війна почалася, щоби ми з тобою нарешті познайомилися.
— Ну, в іншому житті ми були занадто зайняті".

зворушливо.
щемко.
до сліз, які помало вгамовують біль.
біль, який здавалося завжди буде з тобою.

"Та все одно пролунає сміх, від якого серце сповнюватиметься надією й теплом, що навіть після безкінечного жаху настане нове життя. Життя, що берегтиме пам'ять про зло. Життя, що берегтиме пам'ять про добро, любов і дружбу. Як закінчиться ця казка, нам не знати. Але ця війна точно закінчиться нашою Перемогою."

як на мене, це ще одна (не)дитяча терапевтична книга, яку варто зарахувати у перелік важливих для всіх нас.

бо чи не кожен отримував запитання:
"як ти?"
і відповідав:
"тримаюся".

p.s. оформлення та ілюстрації любов!

"тут теж були гори, тільки здебільшого під землею, бо на поверхні не вижити"

двадцять четверте, війна, двохсоті, мобілізація, окопи, полон, тривога, укриття, сховище, вибух, ракети, руйнування.

ці слова і багато інших не просто стали словами щоденного вжитку, частиною нашої свідомості, щоденних думок, дій, вони в'їлися під шкіру, як і сполука букв "йбр".

це боляче усвідомлювати, як і те, що ці 15 оповідань збірки (та розділ ритмізованої прози) лише дрібка того що було і, на жаль, буде пережито та відплакано нами.

тут про тил, фронт, перші наступи, про тих хто вимушено покинув домівки як в межах України, так і поза ними.

"Юрчик", який ніколи не відчує щасливого дитинства.

"Щасливець", до якого удача повернулась не тим боком.

"Я не Толя", але теж йду боротися.

"Не дуже вдала поїздка в тил", де розумієш настільки важливі бувають слова.

"Вибачте, ми з Чернігова", саме так вибачаєшся за свій страх гулу літаків, коли перебуваєш в Німеччині.

"Жалко дєда", бо навіщо йому, прийшовши в окуповане село, бачити знущання над своїми рідними.

"П'ята палата", де кожен проживає свої фронтові страхи, травми та флешбеки.

"Депутат із Сен-Тропе" — зрадники досі є.

"Кожна птаха співає — убий" — квінтесенція [цитую] "безсилля перед цим йобаним абсурдом".

"Великдень Пацана", бо Пацан справді дивом воскрес.

"Тиша. Камера знімає небо", а могла б ще знімкувати чимало історій від військових, трепетних, болючих, але до біса щирих.

"Монах", фанатик зі сталі. Азовсталі.

"Уламки". От тут ритмізована проза.

"Помста дарує полегшення", навіть коли ти не на фронті, а маєш в руках тільки телефон.

"Споручниця мертвих", бо тільки з ними серед ночі патанатомка могла поговорити про втрачене за келихом вина.

кожне оповідання торкається серця. повсякчас я чекала в тих оповіданнях хоч дрібку світла і радости, але частіше наштовхувалась на біль та злість.

але у @wanderlust_reading я прочитала важливу фразу, ліпше й не скажеш про "Після 24-го":
"якщо ви відчуваєте потребу проживати біль читанням, зверніть на неї увагу".

зазначу, що книга має позначку 18+. вона абсолютно точно виправдана доречною нецензурщиною, кривавістю та відвертістю часом неприємних інтимних сцен. врахуйте це.