Я не збиралась читати цю книгу. Вона взагалі не привертала моєї уваги і не здавалась цікавою.
І коли її обрали на клуб, я планувала пропустити цей раунд.
Але в якийсь момент таки вирішила спробувати - насправді, налаштовуючись, що не дочитаю до кінця…
…І зрештою, вона потрапляє у топ книг, прочитаних цього року, дуже близько до верхівки цього топу.
Піймала себе на думці, що сюжет чимось схожий на відеогру. Героїня народжується, і має пройти певну кількість рівнів, щоб дожити до старості - і це вдається їй далеко не завжди. Тому щоразу вона має починати все спочатку.
Щоразу виходить зайти все далі.
На деяких рівнях вона надовго застрягає, бо не може знайти вірну комбінацію дій.
Щоправда, ця «гра» може мати декілька - багато - сценаріїв, що розгалужуються приблизно з одного поворотного моменту, і дуже сильно різняться.
Одним словом, героїня проживає життя за життям, і всі ці життя припадають на роки Другої світової.
Ну, майже всі - насправді, тільки ті, в яких їй вдається пережити дитинство.
І майже кожне з цих життів сповнене драми, але ці драми дуже багатогранні. І акцент саме на них, а фантастичний сетинг чисто декоративний.
Тут йдеться про родину. Про дитячі травми і стосунки з близькими.
Про те, як маленькі, майже незначні рішення можуть вплинути на подальше майбутнє і зробити нас майже іншими людьми.
Про самотність.
Про абьюзивні стосунки - абьюзивні у абсолютно різних формах.
Про любов, втрату, самопожертву.
І про війну.
І це, мабуть, найбільш щемка і страшна частина, що сильно відгукується зараз.
Дуже емоційна і болісна історія, в якій часом звучать думки, які мені важко чути.
Історія дуже насичена. Не надто динамічна, але сповнена подій.
І по суті, історія тут не одна, бо ж героїня проживає купу життів (я збилась із рахунку). Через це багато цікавих переплетінь, поворотів і фіналів.
Не відпускає і досі.
Тому я точно хочу прочитати наступну книгу авторки, «Руїни бога», бо вона частково повʼязана з цією.
І точно рекомендую тим, хто любить книги з тривалим післясмаком, що спонукають до рефлексії.
Щойно дочитала книгу «Життя за життям» Кейт Аткінсон, і одразу ж вирішила поділитися відгуком. Ще раніше мені декілька разів писали, що книга не сподобалася, не цікава і є гіршою за «Руїни Бога», тому спочатку у мене був трішки страх, що й мені ця історія не сподобається. Але знаєте, вона стала для мене відкриттям та однієї з найкращого прочитаного за останній час💭
У цьому романі ми знову бачимо героїв, які були у попередній книзі Кейт Аткінсон. Тут у нас є героїчний льотчик Тедді, його дружина Ненсі, сестра Памела, матір, батько та головне – його сестра Урсула. Саме їй присвячена ця історія.
Тут не буде лінійної розповіді про життя під час Другої Світової війни. Авторка показує нам різні варіанти розвитку подій очима Урсули. Вона проживає безліч життів, у яких знаходить кохання (і не одне), вбиває фюрера, залишається самотня, страждає від домашнього насилля та врешті-решт, помирає у кожній із ситуацій.
Спочатку кожне нове життя головної героїні виглядало трішки заплутаним, але потім починаєш звикати до стилю роману, співчувати й співпереживати дівчині. І постійно запитуєш себе: чи ось цей варіант розвитку подій саме той, який має бути? Чи це авторка знову вирішила нам показати, що все могло закрутитися й так?
Дуже цікава книга! Можу з впевненістю вам радити її та «Руїни Бога» (третій роман лише починатиму читати)🤍
• Дивно думати про дітей у часи, коли саме існування майбутнього під сумнівом.
• Ральф легковажив безпекою. Казав, що після Дюнкерка нагла смерть його вже не спіткає. А Урсула вважала, що під час війни, коли звідусіль лавами наступає нагла смерть, ніхто ні від чого не захищений.
• Життя надто коротке, щоб бути нещасним.
• Невпинний плин часу стомлює, але рухатися можна тільки вперед.
• Суть життя не в тому, щоб кимось стати. Суть — просто в тому, щоб бути.
🎧 Gravity – Anthony Lazaro
Урсула Тодд померла 16 разів. Я спробувала порахувати. Здається, 16 — саме те число.
⠀
Я друкувала, потім все стирала. І знов друкувала. І знов видаляла написане, щоб знов написати спочатку.
⠀
Книга викликала у мене змішані емоції.
Загалом вона мені сподобалась. Тут не найпростіша композиція — героїня то жива, то мертва, то доросла, то дитина. До цього треба адаптуватися, саме тому я не раджу ту книгу тим, хто плутається, якщо сюжет побудований нестандартно. Мені після Маркеса вже нічого не страшно😁
⠀
Місцями мені було нудно. Можна було б сказати, що тут нічого не відбувається час від часу: буденне життя, буденні розмови, але все це триває на початку нелегкого минулого століття.
⠀
Але дві речі компенсують для мене деяку нудність оповіді:
⠀
❇️Воєнний контекст. Герої проживають кілька версій свого життя під час війни. Що авторка хотіла нам сказати цим? Як не старався, глобально ти нічого не зміниш? Я не зовсім вловила ідею. Але я спостерігала за ними і дивувалась, скільки ж бід може витримати одна людина.
.
❇️Ідея переродження мене підкорила повністю. І щоб відчути її на максимум, читати треба дуже уважно! Страхи з минулого життя відлунються в теперішньому, це можна простежити, якщо тримати в голові хронологію подій по місяцях. Це як гра!
⠀
Мені не вистачило внутрішнього стану Урсули. Час від часу вона відчувала, що вже проживала якісь події. В одному епізоді вона про це досить багато говорить, але, як на мене, цей бік оповіді в процесі розвитку сюжету десь втратився.
⠀
А ще мене збентежив фінал.
Чому він такий розмитий?
Я зробила свої висновки, але очікувала більш чіткої розв'язки.
⠀
