Неочікувано. Я скажу мені зайшла ця книга. Бо початок книги, мене трохи нервував. Першу книгу, я читала досить давно, і вже не пам'ятаю, що і до чого. А тут, як на зло, головна героїня, робить подкаст з минулої справи, яку я читала в першій книзі.
Але я не здавалася, і продиралася далі. І в якийсь момент стало трохи зрозуміліше. Але все одно історія не затягувала. І на якійсь сторінці стався той переломний момент, що мене втягнуло з головою, і я ті пів книги дочитала за вечір.

Тож що ми маємо:
Головна героїня Піп, вже відома нишпорка, яка в минулій книзі розкрила, таке резонансне діло. По факту з нічого, викопала стільки всього цікавого.

В цій же книзі, фігурують майже всі її знайомі, але справа тут нова.

Цього разу зникає старший брат її друга Коннора.
Спочатку дівчина не хоче братися за цю справу, бо пам'ятає, в що їй вилилася попередня справа.

Але Коннор її вмовляє, бо поліція прийняла заяву про зникнення, але приймати якісь дії поки не планує.
А Піп розуміє, що треба копати і шукати по гарячих слідах.
І так власне і починається нова історія її розслідування.

На початку книги, я б сказала, що книга так собі, але прочитавши книгу повністю, я скажу, що я помилилася. Бо книга виявилась досить цікавою. І дійсно не треба судити книгу, поки не прочитаєш повністю. Бо всі повороти в книзі якраз і впливають на твою оцінку.
Тож книга мені сподобалася.
Так, були деякі нюанси, що мене нервували, але в цілому сюжет закручений не погано. І винного я не вгадала, і не підозрювала. Бо його як такого не дуже авторка висвітлювала.
Знову ж таки трохи бісило, що вона всіх свідків садила перед мікрофон і записувала таким чином подкасти. Ну це мені було як дитячий садок.
Але все інше мені сподобалося.

Давно я приглядалась до цієї книги. І нарешті її час настав.
Не дарма я довго до неї придивлялась. Я хоч і люблю переміщення в часі. Але тут як виявляється зовсім не те на що я розраховувала. Можливо я не того очікувала від книги.

Тут ми маємо родину Тодд яка проживає в маєтку Лисячий закут.
І в них 11 лютого 1910 року народжується дівчинка, яка зразу ж і помирає.
І знову 11 лютого 1910 року у них народжується дівчинка Урсула, яка не довго проживши тоне в морі.
І знову 11 лютого 1910 року народжується дівчинка Урсула, яка гине під час бомбардувань.
І знову нове народження і знову смерть.
І одного такого народження вона зустрічається з Гітлером, і знову гине.
І так по колу.

Чесно початок мені ішов досить гарно. Було дуже цікаво читати. Особливо був один момент коли я навіть плакала. Бо мені було дуже шкода головну героїню.
Але в якийсь момент мені просто набридло. Дуже багато було цих життів. Так, ці всі життя вели до одного важливої місії..
Для мене ця книга була дивною.
Читалася вона мені як класичний твір. Можливо тому, що в книзі описуються привоєнні події.
Частенько згадувалося про росіян. І не в плані контексту вояків, а саме "Вони сиділи в російській чайній". Якось це було не так. Хоча зрозуміло, що книга написана задовго до наших подій.

Дві сестри. Двійняшки.
Оповідь буде вестися від Ферн, яка працює в бібліотеці. А з іншого боку будуть уривки з щоденника Роуз.

На перших сторінках книги стає зрозуміло, що Ферн, має деякі відхилення, а точніше розлад сенсорної інтеграції. Це важливий момент.
Сестри близькі наскільки це можливо, при розладах Ферн.
І одного дня Ферн дізнається, що Роуз з чоловіком хочуть завести дитинку, але Роуз має проблеми зі здоров'ям і на фоні цього у них не виходить.
І в Ферн закрадається думка, народити дитину для Роуз.
Думаючи над різними варіантами, вона знайомиться з хлопцем, який чисто випадково зайшов в їх бібліотеку, щоб скористатися душем, (не питайте в якій бібліотеці можна знайти душ, не знаю). І на нього падає вибір Ферн. Але МАЛО подумати, треба ще це все привести до виконання, з її то розладами.

З іншого боку зі сторінок щоденника Роуз ми дізнаємося, що в дитинстві у них щось трапилось. І це щось не якась там дрібничка, а нещасний випадок який закінчився смертю.

І навколо цього і грає автор, але повністю не розповідає дрібниць трагедії.
І по ходу книги, ми розплутуємо цей клубок.
Кінцівка книги для мене була досить не очікувана. Хоча думки все ж таки деякі були.
Дуже мені сподобалася як автор підійшла до теми саме хвороби Ферн, про яку я раніше і не чула.
Дуже гарно її відкрила.
А от Роуз мене бісила, своєю нав'язливістю.
А ще мені сподобалася як автор закрутила сюжет. Особливо про згадки минулого, в якому щось сталося.
І ти читаєш і не розумієш, хто ж винен, в тому всьому.
Так багато хочеться сказати про книгу, але боюсь заспойлерити.
Ця книга не така що прочитав і забув. Прочитавши її я до сих пір аналізую дії сестер.

Цю книгу варто брати на обговорення в книжковому клубі, бо тут реально є що обговорити.

Якщо одним словом про що ця книга. То ця книга - це драма однієї дівчинки підлітка.

🗯 "Я - Франкенштейн. Я - Пошрамована дівчина."

Сімнадцятирічна Шарлотта опиняється в медичному центі де лікує свої душевні і фізичні рани, яка ж сама собі і нанесла.
Це називається НССУ, несуїцидальні самоушкодження.
В цьому центі майже всі такі, як вона, які роблять собі боляче.
Через деякий час її виписують і віддають на поруки матері, якій вона...не треба.
Дівчина на роздоріжжі матері не треба, друзів майже не лишилось.
А ті хто лишилися, не можуть навіть подбати про себе не кажучи про когось іншого.

Але Чарлі мусить вибратися із того жахіття в яке її загнало життя. І вона бореться з останніх сил. А доля все немилосердно знущається і підкидає все нові і нові випробовування.

Купуючи книгу я не думала, що тут буде стільки болю. Читаючи книгу ти дійсно співпереживаєш головній героїні. Шкода, того що випало на її долю. І те як вона пробує з цим боротися.
Хоча і не завжди виходить втриматися і не зірватися.
Тим більше коли є ті хто тебе тягне на дно.

Ця книга про життя. Але не легке життя підлітки яку хотіли зламати, поламати і викинути.
До речі ця книга не тільки про випробовування. Ту є і любовна лінія, яка буде боліти Шарлотті.

Одним словом мені книга сподобалася. Мене пройняла доля цієї дівчини, я її шкодувала, бо не всім виходить народитися в забезпеченій і люблячій родині.
Хоча і це не є показником не скотитися в прірву.

"Люди — такі створіння, що можуть звикнути до будь-чого. Це найкращий спосіб визначити нас».

Посеред ночі прокинувшись до дітей, вона почула сторонній шум.
Прислухалась, вона зрозуміла, що в домі дійсно був хтось посторонній.
І тут вона його побачила.
І поки він пішов в інше крило будинку, вона розбудила дітей. І сховалася з ними в сховку. Про який майже ніхто не знав. І почала думати як же їй вибратися з цього кошмару, і витягти дітей. Бо допомоги чекати ні звідки.

Тригер дітей. Рятуватися самій чи з дітьми. Але наврядчи з дітьми вона могла би вижити.
Думала як би я вчинила на її місті. Чи змогла би лишити дітей і йти шукати допомоги.
Муки вибору.

А ще був один прикол в тому що почавши писати відгук, я не могла згадати як звуть головну героїню. А тоді вже зрозуміла, що в книзі їх просто не має. А я такі книги не дуже люблю читати, а тут я просто це випустила із виду, настільки мене зацікавила і затягнула книга.
Тут є мама діти, свекор і поліцейські. Тобто без імен взагалі.
А ще коли читала книгу було таке відчуття, що автор тебе водить за ніс. Оці коливання, то віриш, то не віриш.
Тож сміло можу сказати, що книга мені сподобалася.
На початку ще думала, ну як буде розвиватися сюжет, якщо вона буде постійно в сховку. Але ні, сюжет динамічний. Без провисань. Нудно не було ні разу.