Більше як пів року тому я прочитала першу частину трилогії «Ведмеже місто». Це було не зовсім те, чого я очікувала від книги. Це був не зовсім той Бакман, якого я любила, не гірший, а просто інакший. Тому книга мені не сподобалась так сильно, як я сподівалась.
Але ось я нарешті взяла до рук «Ми проти вас», і знаєте, я отримала все, чого хотіла від неї. Це було драматично, неймовірно талановито, депресивно та
дуже сумно.. с
Стиль Бакмана особливий, і мені дуже подобається, як він пише, як він розкриває персонажів, як він продумує свої сюжети, розставляє рушниці по тексту, і всі вони вистрілюють в той чи інший момент
Я пишаюсь кожною їх перемогою та сумую разом з ними в період невдач +
При читанні обох частин виникало питання, чому люди такі, якими вони є? Багато всього можна було б уникнути, якби ми краще розуміли один одного, були добрішими, не осуджували, а підтримували. Це вічне питання, на яке ніхто не зможе дати відповіді
Саме в цій його роботі я помітила, що іноді автор
занадто очевидно виводить читача/читачку на
емоції, і це мені не сподобалося. Я і без цього плачу над його книгами мов дурна, не треба давати мені ще більше приводів поплакати
У підсумку скажу, що Бакман залишається моїм улюбленим автором, книги якого я буду радити всім, навіть на смертному одрі. Проте моїми улюбленими книгами у нього залишаються «Чоловік на імʼя Уве» та інші. Подивимось у майбутньому, чи зможуть інші його книги перевершити ті шедеври

Війна поділила місто І-Сіті навпіл. Північна та Південна сторони міста розділені лінією перемирʼя,
яку називають Межею, а кожною частиною править
одна родина. Головні герої історії - діти двох володарів - Кейт з родини Гаркерів та Огаст - сунай родини Фліннів.
Кейт хоче стати такою ж безжальною, як і батько, та всіма силами намагається довести це йому. А Огаст,
не дивлячись на те, що для виживання йому
буквально доводиться пожинати душі грішників,
хоче бути звичайним хлопцем та зберегти всю
людяність в собі.
Задумка книги дуже цікава, а виконання теж не підвело. Демони, породжені гріхами людей, - досить
незвична задумка, не пам'ятаю, що б десь
зустрічала щось схоже.
Також мені імпонували головні герої, щирі та відчайдушні підлітки, які намагалися вижити у цьому світі. Я б не назвала їхні відносини схожими на історію «Ромео та Джульєтти». Так, Кейт та Огаст - діти ворогуючих сімей, але це все що є спільним.
Якоїсь хімії між ними не було, вони спілкувались,
шукали себе та виживали разом, можливо це
зміниться у наступній частині, але поки вони для мене просто друзі приятелі.
Отже, «Пекельна пісня» мені дуже сподобалась. У книзі немає чогось надзвичайного, але динамічні події, цікавий сюжет, нетривіальні персонажі та персонажки, зради та інтриги - мають вас підкупити

У романі нуль інтриги з першої ж сторінки. Головна героїня Бі, ламає голову, намагаючись зрозуміти, чому Леві так до неї ставиться, але ми, як читачі, вже знаємо, чому це відбувається. Абсолютно ніякої загадки щодо особистості Шмака — і який тоді сенс
у всьому цьому?

Також мені не сподобалося, як швидко герої перейшли від друзів до коханців, адже як друзі вони спілкувалися ну дуже мало. З плюсів
- багато котиків
- непоганий гумор,
- жінки в науці та відстоювання своїх прав,
- гарячі сцени 18+

А загалом, книга не викликала в мене нічого, окрім нерозуміння героїв, роздратування передбачуваністю сюжету та швидким фіналом. Я не назву її найгіршою серед любовних романів, але суцільним розчаруванням — точно.

Ох, з цією історією мені довелося трохи повозитися.
Я не покладала на книгу великих сподівань, але знала, що в неї є багато прихильників та прихильниць. Перші сторінки мені прям подобались,
мену вісто кожно темати ніч А еміні
перестав подобатись сюжет, мені не подобалось, куди вела книга, і не подобалось намагання авторки висміяти клішованість любовних романів через ту ж саму клішованість сюжету. Почав набридати гумор,
якого було ну прям занадто багато, тому я прийшла до остаточного висновку, що ромкоми — це не
зовсім мій жанр.
Але як не крути, це любовний роман, а я їх обожнюю, тому і ця книга після першої половини почала мені імпонувати, та і до цього вона не була геть поганою, просто деяких моментів було
забагато.
Мені сподобався посил цієї історії, сподобались герої та їхня повага одне до одного. Здається, це пара, якій судилося бути разом. А ще мені сподобався фінал, щиро переймалася за вибір Нори, за її долю, стосунки з сестрою та кохання, яке вона нарешті знайшла.
* «Якщо хтось і може домовитись про хепіенд, то це Нора Стівенс.»
Отже, якщо ви любите ромкоми та інші книжки авторки, вам однозначно сюди. Це історія, яку ви ковтнете за пару вечорів, і думаю, залишитесь задоволені. Від мене ж оцінка 7/10, можливо, згодом прочитаю у Емілі Генрі ще щось, люблю давати
письменникам другий шанс.

Для когось буде плюсом, для когось мінусом, однак ця книга цілком присвячена карʼєрі Сото та грі в теніс. Тут не буде поверхневого опису професії, як у «Сім чоловіків Евелін Гʼюго», хоча я дуже люблю цю книгу, це її невеличкий мінус. Дійсно круто авторка описала тенісні матчі, тренування та всі правила цієї
гри.
Мені сподобалося, що головна героїня нетрадиційна: вона має жорсткий характер, не намагається комусь подобатися, йде до своєї мети і
не бачить перед собою перешкод. Це може стати
прикладом для багатьох жінок та чоловіків.
«Про хороших і щасливих легенди не ходять»
Після того як Керрі вирішила повернутися у великий спорт, в неї не вірив ніхто, окрім тренера та батька за сумісництвом, який теж у свій час був неймовірним тенісистом. Мене щиро зворушили їхні
стосунки
• . Не без падінь вони разом пройшли
нелегкий шлях. Це були не ідеальні взаємини, але щирі та правдиві.
Читати цю книгу — це наче дивитися
документальний фільм. Все настільки яскраво і чудово написано. Як і всі інші книги авторки, я прочитала її на одному диханні.
Однак я не можу сказати, що цей роман сподобався
мені більше за «Сім чоловіків Евелін Гʼюго».
Напевно, головним мінусом для мене стала передбачуваність сюжету - майже кожну деталь
можна вгадати з самого початку. Звісно, в історії є свій особливий шарм. Книга надає нам приклад того, що треба боротися в будь-якій ситуації і докладати всіх зусиль, щоб іти до своєї мети. Але все-таки я очікувала трохи іншого сюжету.
У висновку скажу, що книга непогана, моментами
смішна та цікава, і я часто повертаюся до неї думками, а це гарний знак