Цей роман розповідає про післявоєнне «втрачене покоління», про «пропащих» людей, розчарованих та травмованих. Свій біль вони гасять алкоголем, розвагами, шукають відраду в нічних вулицях Парижа та мандрівках, шукаючи тепло в інших людях.

«Такі вечері, як ці, мені добре запамʼяталися ще з часів війни. Коли багато вина, всі забувають про небезпеку і відчувають, що все одно ніхто не в змозі відвернути те, що має неминуче статися»

От і відбулося моє довгоочікуване знайомство з Гемінґвеєм. Одразу скажу, що досі не визначилася, чи сподобався мені цей роман. Причиною моєї невизначеності стала невідповідність моїх очікувань щодо книги.

У цій історії я хотіла побачити людей, які пережили війну, і зрозуміти, як це вплинуло на їхню психіку.
Хотілося більше рефлексії від самих героїв, але це згадувалося лише в деталях, яких мені виявилося недостатньо. Я не могла співпереживати персонажам, бо мало розуміла їхню долю.

Маленькими крупинками по тексту можна зібрати лише історію Джейка Барнса - саме його очима ми бачимо все в романі.
Проте, відклавши надії та сподівання, я просто продовжувала читати, намагаючись отримати задоволення. В результаті у мене вийшло! Дуже сподобалося, як пише автор, однозначно впізнаваний стиль. Персонажі були грубими, і не можу сказати, що викликали позитивні емоції, але їхня щирість чимось таки підкуповує. Також мене вразили соковиті описи кориди та атмосфера Іспанії, які автор прекрасно зміг передати на сторінках книги.

Оцінивши цей роман на 7/10, можу впевнено сказати, що дам ще один шанс творчості Гемінґвея.

Шокуюча, тяжка та сильна – ось якими були мої перші враження про «Барву пурпурову Еліс Вокер🪡

Книга написана в жанрі епістолярного роману, який суцільно складається з листів та щоденникових записів. Це дозволило глибше розкрити внутрішній всесвіт героїнь, зрозуміти їхні вчинки та побачити персональний зріст.

Хоча зізнаюся, що деякі дії Сіллі викликали в мене непорозуміння, однак я прийшла до висновку, що інакше бути не могло – не з тим багажем смутку та нещастя, який несла дівчина за своїми плечима. Пізніше в неї з’явиться людина, яка покаже їй, що означає бути доброю, співчутливою та навчить довіряти.

У першу чергу, ця історія – про сильних жінок, про підтримку, дружбу, пошук себе, відкриття своєї сексуальності, мрії та прощення (навіть тих, кого не треба).
Мені дуже сподобалося, як деякі героїні виборювали свої права, захищали себе від насильства та не погоджувалися з життям, яке їм нав’язували чоловіки, релігія та сім’ї.

І хоч у книзі є тільки листи, за якими ми не бачимо всієї картини, вони дають нам уявлення про тогочасні історичні події. Наприклад, друга половина книги розповідає про африканські народи: як вони живуть, їхні звички та традиції.

Цей роман про жорстокість, насильство, расизм та сексизм, в якому також розповідається про становище жінок у тогочасному суспільстві, віру та боротьбу за свої права. Книга стала дуже важливою для американського суспільства того часу. Роман нагородили Пулітцерівською премією🏆, що зробило авторку першою афроамериканською жінкою, яка отримала цю нагороду.

🎥 Фільм, знятий у 1985 році, також не пройде повз мене – обов’язково подивлюся найближчим часом!

Катерина, перша донька у сімʼї, не обдарована красою, але має гострий розум. Однак, це не допомагає їй уникати дурних вчинків. Про Софію нічого сказати не можу, її мало згадували у творі.
Ольга сподобалась мені більше за Катерину: трошки наївна, але порядна, вона хоче знайти роботу та бути незалежною. Неля сподобалась ще більше: її доля не щадить, та і вона не обирає легких шляхів.
Слава - моя улюблена сестра, вона знає чого хоче, добивається свого, дуже мила дівчина та має чудову історію кохання, яка під кінець тому не виглядає настільки райдужно. З головних дійових осіб залишаться Теофіл, Суліман, Бронко, який є найадекватнішим з них, але не без нюансів
Читала книжку дуже дозовано, від 30 до 120 сторінок на день. На початку було дуже важко, багато діалектів, дивної побудови речень у діалогах, багато персонажів/персонажок, було важко зрозуміти, що до чого. Головний мінус цієї книги для мене в тому, що занадто багато часу було приділено стороннім людям. Навіть на похороні, коли я хотіла побачити згуртованість сімʼї в період горя або навпаки, нам показували діалоги якихось людей, не зрозуміло для чого
У другій половині книги мені почало дуже
подобатись, набагато легше сприймався текст,
стало більше сестер, та й читати було цікавіше. До кінця книжки нам розкрили характери майже всіх персонажок/персонажів, окрім Софії, що дивно, як по мені, обсяг книги дозволяв це зробити. Також мені дуже сподобалась атмосфера роману, опис будинків та речей. Прекрасно показаний оунівський рух та молодих людей, які боряться за свої права

На що здатні люди, які усвідомлюють, що приречені?
Історія жахає. Кожен день сім чоловіків боролися за
життя, йшли проти самих себе, але намагалися бути
людьми, у гарячці рефлексували та згадували
минуле, марили про повернення додому та
закінчення цього пекучого болю.
Тут немає романтизації війни. Турянський без прикрас зображає жахливу її реальність. Описує
все, не приховуючи болю та страждань людей,
прекрасно розкриває психологію персонажів, як війна впливає на них, показує їхню боротьбу, жах та зневіру.
На мій превеликий жаль, книга не втрачає своєї актуальності й зараз. Тому я раджу кожному прочитати її, проаналізувати (з цим вам допоможе ключ до тексту на початку книги), бо тільки в наших силах зробити так, щоб наступним поколінням не довелося переживати це на собі.

Від Любарта й Вітовта до єзуїтів, чорнокнижників, імператорів та соціалізму. Де у Луцьку шукати Нижній замок і на якій будівлі залишила свій «автограф» сестра Лесі Українки? Чому коронували ікону Луцької Богоматері та для чого виставляли сідло у вікнах монастиря? Все це ви знайдете на сторінках книги «Луцьк. Тисяча років життя та історії».
Мені сподобалося те, що автор наче проводить для нас екскурсію містом, розповідаючи історію, міфи та легенди. Він описує людей, які були причетні до розвитку цього міста ще за старих часів.
Також у книзі присутня віртуальна карта, по якій ви можете побачити всі ті місця, які описує автор.
Мені, як людині, що рідко читає нонфікшн, було не дуже складно поринути в цю розповідь. Мова написання приємна й не суха, і це надихало читати
книгу.
Я дуже мало подорожувала Україною, однак тепер
Луцьк стане обовʼязковим місцем, куди я точно хочу поїхати