«Схід українського сонця», або чому перед словом «Донбас» так часто ставлять уточнення «український».
Ще одна спроба пояснити на пальцях (і цифрах), хто винний і що робити як так сталося, що Донбас у нас наче драсьті, типу неукраїнський, чому досі живучі ці міфи, та й чи міфи це насправді?
🔸Дуже короткими штрихами авторка окреслює тяглість традицій зросійщення та феодалізації регіону, починаючи з Голодомору й пояснюючи, чому «прокляття ресурсу» пало саме на ці землі, традиційно українські та волелюбні.
🔸Окреслює кілька точок в історії, між якими можна чітко простежити, як убивалася на Донбасі Україна й насаджувалася раша, заразом пояснюючи, чому цих точок не одна в історії (спойлер: бо вбити до нігтя не вдавалося, тож регулярно доводилося робити те знову й знову).
🔸І нарешті показує (на кількох прикладах), якого саме вигляду набував спротив зросійщенню всередині регіону, хто був його ініціатором і де саме продовжували зберігатися традиції вольності в наскрізь техногенному й штучно спримітивленому сході країни (спойлер: лемки та бойки! 😏).
Що хочеться зауважити з плюсів книги:
✅Усі твердження мають посилання на дослідження, чи інтерв’ю, чи статистику, чи вже надруковані праці. Примітки розміщено знизу сторінки, і за бажанням можна те все перечитати самому.
✅Дуже лаконічний стиль без наворотів мудрагельних слів виключно заради мудрагельності, чим інколи грішать наші публіцисти.
✅Якщо ви досі нічого не читали на тему, то ця книга дасть прекрасний загальний абрис ситуації.
Але не можу й промовчати щодо певних речей, які в моєму особистому рейтингу зняли одну зірочку з очікуваних 5.
🔴Наприклад, розказуючи про сепаратистські настрої в регіоні перед війною (нагадую, це не про 24 лютого, а про 2014 рік), авторка каже, мовляв, то тільки здавалося, що там усі поголовно кричали «расія, пріді», а насправді таких була «незначна меншість, не більше третини населення».
Вибачте, але третина населення — це не «незначна меншість», це третина населення.
🔴Або, наводячи таблицю з результатами опитування «Як ви ставитеся до ідеї приєднатися до союзу з росією», каже, що до 2012 року цю ідею підтримувала «абсолютна (!) більшість населення». Дивлячись на таблицю буквально зразу під цими словами, бачимо цифри від 40,8% до 62,8%.
У мене, звісно, викладали свого часу статистику на відчіпного, але навіть тих знань достатньо, аби зрозуміти, що навіть 62,8% — це далеко не абсолютна (!) більшість, це лише більше ніж половина.
🔵І, нарешті, найіронічніша частина. Розказуючи про культурний рух СТАН, авторка уточнює, що ідеї для своїх акцій вони брали в російської групи «Война» (ті, що в Pussy Riot перевдягнулися), а коли почалася війна на Донбасі, лише один із них виявився патріотом, а решта миленько знайшли своє тепле місце у «динири-линири», чим здивували друзів і знайомих. Так а здивували-то чим? Спочатку надихатися руснею, а потім ментально нею і виявитися — що в цьому дивного?
З усім тим книга варта прочитання.
