26-річна Настя: прикинь, президент Сноу був нормальним челом.
16-річна Настя: та не гони, він придурок. В мене інше питання – якого хєра ти досі цікавишся «Голодними іграми»? 🥴
Екранізація не за горами, а я нічого не памʼятаю ні про внутрішній устрій ігор, ні про те, хто взагалі цей ваш Сноу. Хороша штука – погана памʼять. Прийшлося взяти в руки «Баладу» і нагадати собі, як там живуть трибути, округи і Панем.
Це перші ігри, що транслюються на екрани; перші ігри, в яких можна голосувати за трибутів і дарувати їм подарунки; перші ігри, в яких присутні ментори. Все відбувається вперше – це повинно вплинути на бій і зробити його більш динамічним, але, не повірите – цього не сталося. Більшість бійців десь 98% часу ховаються в лабіринтах. Шалений екшон 😂
В цій книзі головні все ж не ігри, а історія Коріолана Сноу, тому пробачимо Коллінз цей епізод. По основній трилогії ми знаємо, шо він абсолютно відбитий і неадекватний диктатор, проте «Балада» знайомить нас з його 18-річною версією. Виявляється, колись він був буською, що недоїдала, закохувалась, хитрувала і боролася із системою Ігор. Уявляєте? Він мені навіть здався приємним.
Підопічна Сноу у Десятих Голодних Іграх тепер моя улюблена трибутка евер. Люсі Ґрей – тендітна майстриня епатажу, яка підкорює глядачів своїм співом, проте не вміє ні битися, ні захищатися. Взаємодія між нею і Сноу нагадує заворожуючий граційний танець – і це саме те, заради чого варто читати цю історію 🖤
Хочете атмосфери – ви її отримаєте. Книга перенесла мене в часи, коли я захоплювалась «Голодними іграми», і в цьому абсолютно виправдала надії.
Іноді сюжет нагадує мюзикл – і це мені не сподобалось, хоча на екрані, думаю, виглядатиме гарно. Доволі кіношний текст – багато дій, мало гідних думок.
Читається швидко, є неочікувані сцени, цікавий мікс персонажів. Ну і розвиток головного героя тут точно нетиповий, тому якщо вам подобається основна серія – можу рекомендувати і «Баладу про співочих пташок і змій» ✨
Гадаю, що сприйняття різноманітних спінофів та продовжень всередині одного всесвіту залежить на сам перед від ставлення самого читача до подібних авторських ходів. Я ж досить позитивно ставлюся до подібного, бо ж якщо мені подобається первинна історія і світ, в якому вона відбувається, то я дуже радо сприймаю все, що автор мені пропонує. Тому історія Коріолана Сноу мене надзвичайно потішила.
Це той випадок, коли я сиділа до трьох годин ночі над книжкою і не давала чоловікові спати. Думала про історію та персонажів 24/7, навіть бачила сни пов’язані з ними. Це величезна рідкість, щоб аж так занурювало і не відпускало!
Сюзанна Коллінз, на мою суб’єктивну думку, чудова оповідачка. Вона яскраво розкриває своїх героїв, за ними цікаво спостерігати й вести внутрішній діалог. Те, як вона показала контроверсійність персонажа Сноу це просто — вау! Як людина, яка ще є підлітком, невпевненим в тому, ким він є і хоче бути, намагається усвідомити своє місце в цьому світі й обрати між тим, що від нього очікують й тим, чого очікує від себе він сам. Це дуже складне рішення, яке часом навіть дорослій людині важко прийняти.
Це історія не про любов, не про дружбу, не про відданість, не про перемогу добра над злом. Мабуть, тому вона не сподобалася багатьом. Та як на мій скромний смак, це прекрасна ілюстрація становлення люди, яка завдяки перебігу певних обставин у своєму житті, нарешті дає собі чесну відповідь на питання, ким і як вона хоче бути. Навіть якщо ця відповідь далека від того, що в загальноприйнятому сенсі добре чи правильно.
P.S. Окремо хочу відзначити жахливий переклад та редактуру книги від видавництва BookChef. Добре, що паралельно я мала англійський варіант та аудіокнигу тому мені було значно легше читати, бо ж українською деякі репліки та речення взагалі не мали сенсу. Я вже мовчу про загальний стан самої книги. Дуже сумно, що права на таку вартісну серію має саме це видавництво.
Дивлячись на сьогоднішні події, тексти "Голодних ігор" набувають все більше актуальності. Приквел "Балад..." чудово ілюструє розвиток особистості майбутнього тирана, його амбіції та почуття. Не має ідеальних персонажів, кожен відіграє певну необхідну роль у сюжеті. Люсі Грей — це не Кітніс, але її роль у всесвіті "Голодних ігор" не менш важлива. Книга чудово зображує становлення майбутнього президента Сноу. Його дії, хоча і суперечать законам людяності, але є цілком логічні з огляду на життєвий шлях останнього та оточення Коріо. Звичайно, "Балади..." не дають відповіді на всі питання, які виникають у читача щодо світу Панема, проте такі шпаринки створюють можливість самостійно будувати теорії та є чудовим підґрунтям для письменниці розшитири історію.
Мінісом для мене є пісні в книзі. Це моя особливість, тому не думаю, що для когось це буде проблемою. Також не дуже люблю сірі сторінки. Книгу, яку бажаєш перечитувати, хочеться тримати в презентабельному стані і поставити на видне місце в шафі. Це також належить до особистих вподобань читача і не впливає на сюжет.
Основна думка — однозначно рекомендую прочитати! Для любителей антиутопій та фантастики. Навіть, якщо Ви не читали "Голодні ігри", "Балади..." непогано зображують відповідь на одвічне питання: "Чому головний злодій в історії став саме таким?". Книга, не зважаючи на сюжет, легка для читання та в той же час - залишає місце для роздумів.
