Я, Ніна

Ця розповідь - сповідь жінки, відомої телеведучої, яка боялася видатися слабкою, яку навчили з дитинства бути сильною, яка пахала як коняка, незважаючи на своє здоров'я, бо ж діти, робота, кредити... Вона брала кредит на лікування, хоча чоловік міг все оплатити, але він не пропонував, вона не просила...

Через хибний діагноз лікарі пропустили початкову стадію раку, яка за декілька місяців переросла в четверту.

Операція, хімії, променева терапія. Усе це вона поєднувала з роботою. Колеги, глядачі навіть не здогадувалися про її хворобу.
Чоловік не знав як себе поводити в такій ситуації, вона це сприймала як байдужість.

Ця історія, на щастя, має щасливий фінал та знаю не з чуток скількох ця хвороба з'їдає за лічені місяці. Пильнуймося! Цінуймо кожну мить! І читайте. Для переоцінки цінностей.

• Є книги, які можна читати з будь-якої сторінки і при цьому не втрачається зміст. Бо ж виникає враження, наче це вони читають тебе. Пронизують наскрізь як перший весняний дощ, змивають броню і ти злизуєш мокрі краплі усвідомлення із уст. Вони на смак як провесінь біля моря, солона карамель і п'ятипелюсткова квітка бузку.

• Вони не піддаються аналізу й оцінкам, бо експресія чуттєвості тріумфально перемагає все це. В них багато правди, яку так часто замінюють відвертим нерозумінням. Бо оманливо видається, що так легше. Відокремити своє життя й не помічати болю інших. Тільки ж не знаєш, коли він торкне тебе. Коли тобі знадобиться щось більше за чиїсь приопущені повіки, відвернене обличчя. Знадобиться розуміння: обійми, змінені простирадла, загрубіла шкіра рідної руки на гарячому чолі. Підтримка. Розмови у кухні на двох і бутафорські діаманти зірок, котрі заглядають у вікна.

• Коли бачиш рану [фізичну, духовну] – будь зціленням! Позаяк ніколи не знаєш, коли допомога знадобиться вже тобі. Не знаєш, як може допомогти щось, на перший погляд, елементарне: твоє вміння слухати, жартувати навіть у часи безнадії, перемелювати все, аби була цільнозернова мука. А далі спекти з неї коржі для "Карпатки з маракуйєю" і святкувати кожен день життя. Як то ми вміли в дитинстві.

♡ Мої улюблені цитати:

📎 «Я сиділа перед дзеркалом у ванній і довго-довго себе роздивлялася. Діти спали. Я зняла перуку, щойно зайшла у квартиру, проте макіяж зазвичай залишається на потім. Макіяж моя люба фея Віра накладала дві години, а я знімала хвилин тридцять, сподіваючись побачити знаки, що відростають брови чи вії. Відміряючи на око, на скільки міліметрів відросло волосся на голові – до наступної хімії, коли воно знову випаде. Я знімала тон, помаду, тіні, вії і намальовані брови. У дзеркалі залишалася безбарвна я – справжня Ніна. Без барви – без броні. Беззахисна».

📎 «Страх нікуди не дівся, залишився поруч як інстинкт самозбереження. Як постійне нагадування жити так, щоб у будь-яку мить бути готовою відпускати. Обіймати своїх дітей – міцно-міцно. Бути з ними на повну, коли я фізично поруч. Казати мамі, як я люблю її й ціную. Говорити...Робити щодня щось таке, що б наповнювало мене життям. Я зрозуміла, що не можу вплинути на смерть. Все одно колись доведеться перед нею відступити. Проте я могла проживати кожен день свого життя так, щоб усе було недаремно».

📎 «Позбувшись останньої волосини, я несподівано згадала про Фріду. Художницю з її знаменитою монобровою, яку ми бачимо на всіх портретах, – і вуса. Я дуже чітко згадала: у неї були вуса! Швидко нагуглила її фотографії і портрети – неймовірної сили й краси жінка. Розкішна жінка з темними, майже чорними вусами. Що б вона сказала моєму колезі, якби той насмілився пожартувати з її тіла? Тіла, складеного докупи після страшної аварії».

Майже автобіографічна книга про важкий період життя журналістки Соколової. Хоч авторака і говорить, що це не зовсім біографія, але точно бизько до того. Написана трохи мелодраматично. Якщо абстрагуватися від постаті Соколової, то книга видається за любовний роман.