Книга "Зайчик" — це або повне розчарування, або та сама історія, яка залишить вас у задумі ще надовго після останньої сторінки. Це не той твір, який варто критично аналізувати, адже тоді ви просто не відчуєте його справжню суть. Так, у книзі є нелогічність, сюжетні діри, нерозкриті персонажі, але саме це і не має значення. Її головна сила — не в ідеальному сюжеті, а в атмосфері. Якщо сісти й намагатися розібратися, що саме відбувається, перечитувати уривки по кілька разів, обмірковувати сюжетні деталі — книга здасться жахливою. Але якщо просто читати на одному подиху, не зупиняючись і не намагаючись шукати логіку, ви дійсно поринете в якийсь дивний транс. Авторський стиль і загальний настрій самі зроблять вас учасником цієї історії. Ви ніби опиняєтеся поруч із головною героїнею, відчуваєте світ так, як вона, і в якийсь момент здається, ніби самі перебуваєте під чимось, разом із нею поринаючи у цей сплутаний, тривожний, але водночас зачаровуючий потік свідомості. Якщо дивитися тверезо — це хаотичний, нелогічний твір. Але якщо відчути його, зануритися в нього без зайвих питань — це справжній шедевр.

Я рідко пишу негативні відгуки, але ця книга стала справжнім розчаруванням. Після всіх захоплених відгуків я очікувала чогось справді вартісного, проте в підсумку отримала набір кліше, який до того ж був дуже погано написаний.

Головна проблема книги – відсутність сюжету. Він з’являється лише на останніх 150 сторінках, а до того читачеві доводиться продиратися через нескінченні зітхання Грейс щодо Джексона. Їхні почуття виникають нізвідки, навіть, якщо вони «пара», то авторка так і не пояснила, що це означає і як впливає.

Стиль написання залишає бажати кращого. Текст відчувається, немов погано написаний фанфік 13-річної дівчинки. Головна героїня подається як "не така, як усі", а головний герой – як "темний, небезпечний, але добрий лише до неї". Це настільки заїжджене кліше.

До того ж у книзі багато суперечностей. Наприклад, спочатку Грейс холодно, через кілька рядків – вже ні. Щиколотка, яка то болить, то не болить. А ще постійні відсилки до інших книг і серіалів виглядали не як цікаві пасхалки, а як спроба авторки похвалитися тим, що вона читала "Гамлета".

Грейс як персонаж не має жодного розвитку. Вона постійно говорить одне, а робить протилежне. Після перших 200 сторінок стає очевидним, що вона нічого із себе не представляє.

Якщо у вас є досвід читання якісного фентезі, ця книга навряд чи вам сподобається. Це буквально роздрукований фанфік, і найгірше, що може бути за погано написану книгу, – це нудна книга.