Мона Авад

Гламурно-червоний, готичний, трошки психоделічний і майстерно написаний роман. Соціально-актуальна тема про індустрію краси. Сподобається тим, хто любить фільм Субстанція. До середини читається на одному подиху, після - Мона Авад трохи здає позиції, АЛЕ останні 50 сторінок набирали обертів з кожною сторінкою і тримали до самого кінця. Знайшлось місце навіть для дуже щемливого епізоду. Неймовірно. Цей тріп того вартий. "Я вбрана в жах з рідкого золота. Я взута в туфлі з найчервонішої крові. Навколо мене розтріскуються дзеркала. А хвилі кажуть: "Entree, entree."

Анонім

“Зайчик” Мони Авад, чесно кажучи, стала однією з моїх улюблених книг року. Я навіть зберегла її саме на осінь, бо хотіла по-справжньому відчути атмосферу, і це рішення виправдало себе. Хоча історія розгортається в різні пори року, вона все одно оповита затишною, але моторошною атмосферою, яка ідеально пасує до осені. 🐇Загалом, це похмура, дивна і гіпнотична історія про самотню студентку, що навчається на магістерській програмі, Саманту, яка потрапляє в елітну дівчачу компанію, члени якої називають одна одну “Зайчиками”. Те, що починається як запрошення в їхній клуб, поступово перетворюється на щось сюрреалістичне, моторошне і майже магічне – це суміш захоплення, одержимості та творчості, що пішла не за планом. Я досі не можу сказати, що повністю розумію прочитане – і, як не дивно, саме тому мені це так сподобалося. Книга має мрійливу, трохи хаотичну атмосферу: сестринство, змішане з таємною групою, натяки на міфи, теми елітарності і тілесності (про це трохи нижче), безліч яскравих образів. Люди іноді пояснюють це як “вплив заборонених речовин” або “шизофренія”, але, як на мене, це було б занадто очевидно. Книжка за відчуттями була більше схожа на падіння в м'який, липкий сон, наче ти занурюєшся у сюжет, як в карамель або нугу – ти танеш в цьому. “Зайчик” не щось, що можна аналізувати рядок за рядком. Ти не вчитуєшся у сюжет, ти його “відчуваєш”. Як не дивно, але персонаж, який мене найбільше зачарував, була не Саманта, а Елеонор або Герцогиня. Вона має енергію королеви, майже як левиця, що править своїм дивним маленьким королівством. Мені навіть сподобався Йона, який, весь час був поряд. А ті крихітні створіння... Я не могла відірватися від цих сцен. Вони були дивними, милими, жахливими і чарівними водночас. 🐇Геніальність “Зайчика” полягає в тому, як саме авторка приховує сенси всередині цього дивацтва. Він про самотність, бажання бути і належати до чогось великого, бажання створити щось митецьке і дивні речі, які ми робимо, коли відчуваємо себе непомітними. Авад нічого не пояснює прямо; вона дозволяє сюрреалістичним моментам відображати внутрішнє бачення Саманти. Коли ти це усвідомлюєш, все стає на свої місця, і книга здається ще глибшою. 🕛Багато речей у “Зайчику” стають зрозумілішими, якщо згадати те, що Мона Авад говорила в інтерв'ю. По-перше, роман є її способом показати елітарність академічних кіл, як програми магістратури можуть здаватися закритими, ексклюзивними та сповненими невидимих правил. Група Зайчиків можуть виглядати смішно і підлітково, але вони представляють дуже реальну ієрархію, де деяких студентів трактують як королівську родину, а інші (наприклад, Саманта) відчувають, що вони не належать до цього кола. 🕛Іншою поширеною темою в книгах Авад є тіло, а саме його трансформація, невпевненість, біль і бажання. У “Зайчику” вона трохи спотворена. Істоти, ритуали, поєднання уяви і вираження це у плоті, що натякає на те, як творчість може відчуватися фізично і як створення мистецтва іноді вимагає розірвати себе на частини і зібрати знову (отут послання на вислів “вбити своїх крихіток”). Але також авторка дає нам гачок щодо сексуальності, наприклад, характер і особливості Макса, назва клуба Зайчиків. 🕛У книзі також є дивовижна кількість французьких тем: згадки про французьке кіно, французьку музику та певну естетику, яка відчувається дуже “чужою” для їхньої спільноти (або навпаки)і мрійливою. Разом ці деталі показують, чому “Зайчик” – це багатошаровий роман. Він працює як чорна комедія, казка, психологічна історія про самотність, сатира на академічний світ і дивні ритуали, які люди створюють, щоб вижити в ньому. Коли я завершила книгу, мені одразу захотілося перечитати її. І я обов'язково чекатиму на наступну книгу Авад про Зайчиків, бо коли ти потрапляєш у її світ, то хочеш повернутися туди знову.

Анонім

Чудова книга. Так, вона схожа на бедтріп при температурі 40°, але вона настільки легко читається і при цьому тримає в напрузі весь час, що не можливо відірватись. Історія химерна, але дуже атмосферна. Після прочитання залишається питання: "так, а що це було і чому мені так це сподобалось?". Але в цьому і суть, ви самі маєте це вирішити для себе.

Анонім