Мона Авад

Дуже суперечлива книга. Це видно буквально з кожного відгуку, огляду та рецензії.

Так само і я дуже довго вагалася, яку ж оцінку поставити цій історії на Goodreads. Саме через це довелося добряче все проаналізувати: перечитати статті авторки, передивитися її сторінки в соцмережах, з’ясувати, у якому регіоні вона виросла і де навчалась, прочитати відгуки літературних критиків. І лише після цього виставити оцінку за текст.

Ну, вибачте — така вже в мене філологічна профдеформація після пар із історії зарубіжної літератури, коли при оцінюванні тексту дуже сильно зважаєш на контекст. Але я від того стомилася. Не лише сама книга втомила — ще й це намагання зрозуміти: «щоб що?».

Саме через те, що книга підштовхнула до дослідження, я додала один бал до вже наявного одного балу за враження від прочитаного. На згаданій платформі поставила оцінку 2/5.

По-перше, шкодую, що ця книга не трапилася раніше — ще під час навчання в університеті. Тоді б можна було більше подушнити з однодумцями і застосувати хоч якийсь літературний аналіз по свіжих слідах.

По-друге, виникло багато питань до достовірності опису людини з розладом. Навіть після свого невеликого дослідження контексту питання залишилося.

По-третє — ось ця фантастична межа, на яку можна списати буквально все, до чого виникають запитання.

Все дуже суб’єктивно, але, як на мене, це історія-експеримент. Авторка експериментує над текстом і над сприйняттям читача. Це не можна назвати цілковитим графоманством, але подекуди схоже на те, що текст частково дуже продуманий — і має на меті знущатися з читача, перевірити його уважність до деталей, посилити параною, викликати відразу, активувати внутрішнього детектива тощо. Якщо ви таке любите - то ця книга цілковито "ваша".

Суміш жанрів зобов’язує, але це більше схоже на текст, який штучно підігнали під рамки жанрів. Іноді здається, що це — в нейтральному значенні — арт-об’єкт, який віддає пластиком, хоч і дуже добре обробленим.

Проте я цей арт не вподобала. Це не книга «гарна» чи «погана» — це, як виявилося, просто не моя історія і не мій діалог з авторкою.

Тут поставлю 4/10, оскільки викликало трішки ностальгії за університетським життям (не сам текст господипрости, а оце копання після прочитання), змусило таки копнути глибше у історію написання та контекст, та іронію.

*відкрила вікно, бо вже мені стало душно від себе*

«Зайчик» Мони Авад — це не просто трилер чи сатира, а справжній літературний експеримент, який грає з формою, стилем і жанрами.

Книга викликала у мене змішані емоції. Вона атмосферна, моторошна та оригінальна, але подекуди заплутана й виснажлива. Сатиричний погляд на творчу еліту, теми самотності, психологічного тиску та впливу соціальних груп подані майстерно. Особливо вразило дослідження жіночої дружби, конкуренції та залежності

«Зайчики» одночасно зворушливі й моторошні, солодкаві й злісні, а їхній культ стає метафорою влади соціальних груп над індивідом.

Але водночас книга залишила мене в певному сум’ятті. Іноді стиль здавався надто експериментальним, сюжет — хаотичним, а персонажі — карикатурними. Особливо важко було сприймати постійні зміни тону: від абсурдного гумору до справжнього жаху. Наприкінці я так і не зрозуміла, мені це подобається, чи більше дратує.

Загалом, «Зайчик» — це незвичайний досвід, який не всім зайде: він химерний, подекуди гротескний, але водночас глибокий і незвичайний. Якщо вам подобаються дивні, психологічні історії з відтінком жахів, вам може сподобатися. Але якщо ви шукаєте логічний, добре структурований сюжет, то, можливо, ця книга викличе більше запитань, ніж відповідей.

Оцінка 5/10 ⭐️

Заплутана історія, котру кожн_на здат_на трактувати по-своєму.

Не зовсім зрозуміла надмірну увагу довкола книги, хоча й видалася доволі цікавою.

Думки:

Імпонувало, що головна героїня навчається на письменницю та намагається віднайти своє «я» у творчості;

Не сподобалося, що героїня намагається підлаштуватися під суспільство, втрачаючи при цьому саму себе, однак кінцівка дозволяє трохи пролити на це світло;

Різкі переходи між реальністю та фантазією можуть збивати з пантелику, проте це створює певну напругу та інтригу;

Часто в тексті присутня мізогінія (спеціально чи ні, хто зна) — дівчат часто подають у негативному світлі, засуджуючи й стереотипізуючи;

Текст можна сприймати по-різному, що є як перевагою, так і недоліком;

Книга спонукає до роздумів про особистий простір та потребу підтримки, але водночас залишає питання без відповідей.

Для тих, в кого є час витратити його на книгу без великого сенсового навантаження, але цікаву.

6.5
Якщо ви неодноразово потрапляли на відгуки про цю історію зі словами: "це якась незрозуміла наркоманія" або "авторка писала це під речовинами", то скажу від себе, що все це перебільшення. Сама книга, це напевне один з найпопулярніших представників wierd-fiction в його найлайтовішій формі, яка хоч і має цікаву задумку і, де інколи, навіть дійсно дискомфортні сцени, не є чимось що по справжньому можна назвати хоч чимось близьким до слова "наркоманія".

Сюжет доволі банальний, і його можна побачити не в одній історії, які існували до цього, так само як і прийом "чим далі тим гірше", де події стають все більш незрозумілішими, з кожною наступною ситуацією. Діалоги між героями де інколи приносили відчуття дежавю, а їхні характери наче ідеально підходять до подібної історії, особливо головна героїня, що на початку твору має вигорання і не може писати, після приєднання до клубу, починає ловити глюкани та не усвідомлювати реальності, а під кінець, отримавши цей жахливий досвід, виходить в світ, намагаючись зрозуміти, що робити далі.

Підсумовуючи, мені особисто книга сподобалась (хоч по відгуку цього й не дуже видно) і я можу порекомендувати її вам, якщо ви хочете поринути в цей піджанр літератури, не починаючи одразу з якогось жестяку, як мінімум щоб зрозуміти чи подобається вам таке. Я ж весело провела з цією історією час, і хоча книга й не була чимось ідеальним, всеодно лишила по собі приємні емоції.

Історія досить психоделічна, але така інтригуюча!
Читається дуже легко, хоча більшість очевидно буде задаватися в процесі запитанням "Що взагалі тут відбувається?"
Якщо абстрагуватися від цього і не намагатися шукати якісь послідовні логічні ланцюжки, то ми поринаємо в досить незвичну історію, але якщо копнути трішки глибше... то ми зрозуміємо, що це все через певні психічні трабли самої Саманти, там можна досить багато копати, і до її самотності, і до всього іншого, але це краще вже аналізувати для себе в процесі.
Тож, якщо ви любите в літературі щось нове, експериментальне, щось таке, що кидає виклик стандартам літератури, то вам однозначно варто спробувати Зайчика!🙂‍↕️

Ну такий собі цей Зайчик, я скажу, психоделічно цікавий.
Є в ньому глибока сатира (яку останнім часом я обожнюю), така, що аж від неї скрегочуть зуби, як і від цих пастельних жінок-зайчиків.

Від їхнього занадто солодкавого спілкування, великої купи лицемірства, егоїзму і жовчі.
Не дивно, що вони знайшли собі саме «таке» (не буду спойлерити) заняття для ванільної, але гнилої душі.

Неоднозначна, книжка, але за те, що я в нечитуні прочитала її буквально за день, настільки вона легко йде і все ж цікаво, що там за химерні події відбуватимуться, то варта вона мого царського відгуку.

Але ж ці шалені історії дарк академій, ну які вони химерно-прекрасні!

Дизайн книжки підкупив, це було саме те, що змусило мене її придбати, окрім хайпу довкола неї.

Якщо чесно, вона більше мені сподобалось, аніж ні.
Читацький досвід — він може бути і таким.

Так, історія нетипова, незвична, але цікаво та неймовірно. 9 із 10))))
Раджу тим, хто полюбляє ламати свої стереотипи та полюбляють незвичність))) чимось вона нагадує мені Американську історію жахів)

Не впевнена, що коли читала книгу настільки порожню та беззмістовну.

Для мене відсутні й цілісний сюжет, і мотивація персонажів... Таке відчуття, що книгу писали під речовинами та про людей, які постійно під цими речовинами. Категорично не рекомендую.

Отже, поки що я не читала інших відгуків, не дивилася відео пояснень сенсів.

Що я думаю про цю книжку: це про творчість, натхнення, заздрість, політ фантазії, стирання меж між реальністю і вигадкою. Відчувалося все здебільшого як якийсь бед-тріп сновидіння.

Багато шуму, голосів, багато думок, критики, настанов, ілюзій, потаємних бажань.
Вся книжка відчувається як емоція молодої письменниці, яка шукає себе і хоче відрізнятися, не хоче бути у групі людей, які нахвалюють один одного, а потім готові зжерти один одного.

Не думаю що тут можна дивитися на книжку саме з логічної точки зору)
Якщо ж подивитися, то це про втрату себе, втрату найдорожчого, пошук себе і що наркотики це зло? :D

Дуже дивний післясмак, мій мозок поплавився трохи, я не дуже часто таке читаю, але це цікавий досвід. Цікаво наскільки мій відгук взагалі не попадає туди куди треба бо "я нічого не тямлю в інтелектуальній літературі" :D

Якби цю книгу не обрав книжковий клуб, я б навряд чи її прочитала, адже одразу віднеслась до неї скептично, бо це виглядало як чергова «відсилка» на «Таємну історію», яка мені взагалі не сподобалась. Так, є люди, які люблять читати про темні академії, культи, закриті групи людей тощо. Попри це я вирішила прочитати «Зайчика», очікуючи щось в стилі чорної комедії, де може бути багато крові і рожевого, але ні.

Це чергова історія про студенток, про групу дівчат із заможних родин, які люблять кольорові, яскраві речі й мають певний культ, про який замало інформації.

Стиль написання мені трохи нагадав «Луни» Пилипа Білянського. Взагалі люблю подібний стиль введення історії, коли ми скачемо з минулого у теперішнє, або поринаємо з героєм у його думки й повертаємося назад. Можливо завдяки цьому я змогла дочитати книгу, але на початку це виглядало не дуже, я часто «спіткалась» об деякі речення, а згодом історія пішла плавно.

Якщо загальну історію з натяжкою можна назвати непоганою, проте, кінець стирає її повністю. Можливо й сама авторка не збиралася написати щось серйозне, щоб шукати в цьому якийсь глибокий сенс, але був момент, який мене розсмішив.

Головна героїня та інші персонажі розкриті недостатньо. Не зрозуміло звідки у неї взялася мотивація стати однією з Зайчиків, які виглядають і ведуть себе відштовхуюче, принаймні для мене. Нам мало розкрили й самий про культ і як це почалося.

Не можу сказати, що це було погане читання, але й не варто очікувати чогось аж такого. На один вечір нормально.

Хоч раз у житті ви мріяли перед сном. Уявляли людину яка вас розуміє, яка буде підтримувати вас, буде вас кохати. І ось ця книга стосується такої мрійливості.
Книга написана незвично: багато цікавих епітетів, порівнянь, метафор, надзвичайно багато рожевого. Я читала і просто дивувалась написанням книги. Це цікаво читати щось неоднорідне.
Але книжка може не всім сподобалась, тому враховуйте на свій смак, коли будете вибирати читати її.
P.S. Виявляється буде 2 частина. Вийде англійською восени 2025 р.

А мені сподобалось. Щось дивне, але водночас, цікаве.
Коли читаєш, то не розумієш, чи це насправді відбувається.. як таке можливо… і читаєш далі, бо цікаво, чим закінчиться.
Я б однозначно прочитала продовження, якби воно було.

Допускаю, що людям, які читають багато книжок такого жанру, може не сподобатись.