Ось і я прочитала постапокаліптичний кіберпанковий роман. Мені сподобалося. Я не тішу себе впевненістю, що зрозуміла усі посилання та алюзії, бо де я , а де геймерство, але сподіваюся, що основні твердження до мене дійшли. І слухайте, це був дійсно цікавий досвід.
Землю пронизав смертельний промінь, що нищить усе живе. Але радіус його охоплення збільшувався поступово, тому в одній польській фірмі у людей залишився час. На що? У кожного на своє)
"- Хочете? - дмухнув він димом. - Кров Кандагара. Якраз те, що треба під апокаліпсис.
-Я не нишитиму собі нейронів в останню годину.
- Оце-то травичка...! Як же класно може настроїти і на кінець світу, і на все-все-все."
Так, налаштувало, то ж вони через ігрове причандалля (і не просіть пояснити, як це) відсканувати свої свідомості (звичайно, воно не могло бути повним) та сховали їх у мережу. І такими розумними вони були не самі. То ж став наш світ після катастрофи заселений частково збереженими свідомостями людей, що потребували оболонок. На щастя, у той час вже були різнопланові роботи.
І якщо ви думаєте, що стали вони щасливо жити, то це точно не так, бо людині завжди чогось не вистачає, а тут стало не вистачати базового - тіла з його фізіологічними станами. А ще й майже безсмертя з'явилося. Тому не дивно, що кожен розважався, як міг: коаліції, війни, досліди, розмноження.
Отже, почитайте, думаю, буде цікаво. А мій висновок песимістичний: краще вже відразу, ніж мучитися вічність
Старість аксолотля
Яцек Дукай
Моє перше знайомство з автором. Читати було не легко, але я не шкодую, що взяла цю книжку до рук. Хоча це не зовсім і мій жанр, раніше обходила стороною все, що позначали кіберпанком та постапокаліптичним романом. Але для розширення кругозору вирішила таки спробувати.
Ґжесь, сисадмін, вижив в перший день, коли стався апокаліпсис, і коли випромінювання невідомого походження знищує всіх живих істот, бо зумів скопіювати свій розум через нейрософт і зберегтися на сервері. Таких як він не так і багато, десь 17 тисяч і тепер світ навколо — це мехи і боти, в які поміщають свій розум у найрізноманітніші механічні та роботизовані версії, ці зіскановані душі, а може і не зовсім душі, лише частинки душі. Вони зламують роботів-помічників, іграшки, роботи-автомати та все інше, щоб вижити в кіберреальності, бо і там не так безпечно, як нам уявляється, навіть без фізичного тіла розум завжди в небезпеці.
І хоча ці небілкові форми життя створюють свої релігії, якісь союзи, ведуть війни тощо, але чи можемо ми сказати, що вони залишаються у цій небілковій формі справді людьми, якщо в них не має фізичного біологічного тіла.
Чи можна все повернути як було, що ж спричинило цей Промінь Смерті, який знищив все живе. Куди врешті-решт прийде цивілізація в своєму розвитку, і чи зуміють зіскановані розуми зберегтися і не зійти з розуму.
Читати було важко через велику кількість технічних термінів, приміток, але в той же час надзвичайно цікаво, бо все ж не вони є головними в цій історії, а філософські питання буття людини і взагалі питання — а що робить нас людьми. А що таке цивілізація, як вони виникають та зникають та багато інших непростих запитань і ще більш непростих відповідей.
«Ми втискуємо трансформерів у життя, як у костюми, у псевдородини, у ніби-будинки, виконуємо ніби-працю, удаємо ніби-платню та ніби-посади, надаючи усіма цими старовинними ритуалами сенс нашому меховому існуванню». І ми бачимо, що цього замало, щоб відчувати повноту життя. І всі мріють про втрачений Рай, коли мали можливість існувати в біологічному тілі. Минають століття, мехи ніби то живуть вічне життя, але чи життя це взагалі...
Окремо зазначу подяку за к'юар коди, по яким перейшовши, можна згадати рівняння Дрейка, парадокс Ферсі та багато інших знань з фізики та інших дисциплін.
Книжка маленька, але дуже насичена сенсами та фантастичними припущеннями, філософськими питаннями та спробою підвести читачів до відповідей на них.
А ще виявляється є бельгійський серіал “У темряву ночі”, знятий за мотивами роману.