Дуже помічна книжка як для студентів, так і для всіх, хто хоче чітко, яскраво, правильно та красиво донести свої думки оточуючим. Від самих простих вправ до складних завдань — кожен знайде в ній щось, що допоможе покращити власні вміння.

Крім практичних вправ, які насправді допомагають розвинути вміння письмово доносити свої думки, є достатньо теоретичних пояснень, опитувальників, щоб самодіагностувати свої слабкі місця і потім потренуватися, щоб їх усунути.

Також дано гарний список використаної та додаткової літератури, цитати з книжок про письменницьку майстерність.
От приклад деяких вправ: Написати невеликий текст-роздум" "Якби я була сторінкою тексту", авторка дає умови, як виконати цю вправу і рекомендує використати для цього прийом метонімії (перенесення значення з одного об'єкта на інший).
Такого ж плану завдання є і на інші художні прийоми. Є вправи по словотвору, наприклад створити неологізми і розказано, які прийоми для цього можна використати. Мені сподобалася вправа про використання кольорів у тексті: взяти картину художника і спробувати описати її кольорову палітру. Або закрити очі і в деталях уявити якийсь момент та описати, наприклад, як в'яне гілка бузку і як змінюється щодня її колір, фактура, запах.
Один із розділів присвячений вправам по покращенню використання фразеологізмів, на які так багата наша мова.

Дуже зайшла діагностика власного тексту по принципу "Парасоля" та "Мікроскоп" та інші.

Євген Синиця «Кирило і Мефодій. Політичні інтригани словесності»
Із задоволенням слухаю розповіді пана Євгена на ютубі, коли його гумор та іронія допомагають в жартівливій невимушеній манері дізнаватися про складні історичні процеси, давні археологічні знахідки, розтлумачують купу університетських знань так, що навіть ті, які не мають історичної освіти, все можуть зрозуміти.
От і ця книжка не виключення — гумору та фірменної іронії Синиці тут немало, але й важливої пізнавальної інформації не менше. А якщо щось нам в процесі розповіді не зрозуміло, то пан Євген прямо посилає в… гугл). Чим я і неодноразово користувалася, але не шкодую, ні за тим, що осилила історичний матеріал від майстра, трохи підняла собі настрій від його гумору, ну і нагуглила ще додатково багато чого цікавого про той період в історії, бо ж як поважаючий себе науковець, автор дає посилання звідки брав ту чи іншу інформацію, і посилання на джерела теж подані у своєрідній манері, за що окрема подяка.
Отже, маємо фаховий зріз політичного життя у Європі і не тільки в період раннього середньовіччя, в часи життя-буття Солунських братів, насправді більше про Кирила, але й про Мефодія автор теж не забуває. Дуже майстерно розкладено по поличках всі причини та наслідки суперництва між Римом та Константинополем, як церковні суперечки впливали на існування цілих держав та їх мешканців. Яку роль у всіх цих перипетіях грали брати, їх пригоди та симпатії, що ними рухало в тих чи інших випадках, що вони аж дослужилися своїми діями до звань святих.
Ситуація в у Європі 9 століття була складною, що політично, що в церковно-мовно-релігійному плані, а тут два брати-греки та їх найближчі учні-послідовники з певних міркувань (яких, прочитаєте в книжці, пан Євген гарно розповідає про їх мотивацію) за досить короткий час в життя одного можливо покоління умудрилися навчити тисячі людей новій писемності, при тому ця писемність згодилася не лише для читання церковних текстів, а й для ведення документації, і далі дала неймовірний поштовх розвитку культури, мистецтва, науки на величезній території все далі на схід від Риму.
І все це (інтриги, розслідування, заговори, історичні колізії, буденне життя тощо) приправлене перчинкою гумору та іронії. Книжку безумовно раджу і чекатиму наступних від пана Євгена.

Сосуке Нацукава
Кіт, що рятував книжки

«Коли книголюби починають говорити про книжки, їхні обличчя сяють»

Спочатку мене зацікавила обкладинка, потім назва, а потім вже я прочитала анотацію і зрозуміла, що це точно «моя книжка».
Книжка для підлітків, тож є певні настанови, але вони дані так тонко та ненав’язливо, що зовсім не заважатимуть насолоджуватися історією.

Рінтарі Нацукі – старшокласник, який став хікікоморі через свою втрату. Його дідусь, власник букіністичної книгарні «Книги Нацукі» помер, тож Рінтарі, який втратив батьків ще раніше, і тепер дідуся, намагається оговтатися від втрати, почувається самотнім, розгубленим та чужим у цьому світі. Єдине, що тримає його на плаву – це книжки з книгарні.

Сайо (однокласниця та староста класу) із почуття обов’язку вирішує допомогти Рінтаро, який вже пропустив багато занять у школі.

І як часто буває, обов’язок переростає в щирі почуття турботи, симпатії та дружби, які виникають, коли люди разом долають труднощі.

А до чого тут Кіт. А Кіт – це та вільна говірлива істота, яка з’являється нізвідки саме тоді, коли її не чекаєш і допомагає тобі зрозуміти хто ж ти є і для чого живеш. Кіт – провідник в інші світи, де на підлітків чекають пригоди, вони мають пройти чотири непростих лабіринти, рятуючи книжки від людини, яка калічила книжки, від людини, яка тримала книжки ув’язненими у шафах, від видавця, який вважав, що короткого викладу книжки цілком досить, а читати самі книжки не обов’язково, а видавати, щоб книжки були прибутковими треба лише дайджести та короткі версії.

Для кожного з них Рінтарі має знайти аргументи, щоб довести, що їх думки, переконання та вчинки хибні.

Наскільки це вдасться нашим героям, чи зможе Рінтарі змиритися із втратою рідної людини, знайти сенс для подальшого життя, відчути, що він не самотній, що здатен відчувати, співпереживати іншим, що знання без мудрості - це лише набір слів, що саме найважливіше - це продовжувати жити і йти своїм власним вибраним шляхом.

Дуже добра книжка про любов до книжок, читання, дружбу, мудрість та сміливість долати життєві труднощі.

Фрея Семсон Остання бібліотека

Промовиста назва. Але книжка не лише про книжки та бібліотеку з бібліотекаршею. Хоча і цього було б досить, щоб я звернула на неї увагу.
В першу чергу книжка про вибір. Вибір, яким ми рано чи пізно робимо всі: прийняти втрату, взяти відповідальність за своє життя та свої вчинки, навчитися жити і плисти самостійно в річці життя.

Хоча в книжці також гарно розкрито значення горизонтальних зв'язків, спільноти для виживання як окремої людини з її потребами, так і громади загалом.

І хоча світ невблаганно змінюється, технології все більше роблять нас індивідуалістами та заручниками технологій, але в наших силах зробити так, щоб не вони керували нами, а ми використовували їх з розумом.

Джун багато років переживає своє горе, законсервувавши своє життя у певну безпечну бульбашку: дім-робота (бібліотека)-дім. Але зміни зовнішнього світу зачепили громаду, в якій вона живе і її роботу(яка дісталася їй у спадок, бо саме там працювала її мати до своєї смерті).

тепер Джун має обрати: чекати, щоб якось хтось інший вирішив проблеми, чи активно втрутитися і допомогти громаді відстояти своє, навіть під загрозою власного звільнення. Ну і заразом вирішити проблеми в своєму особистому житті.

Книжка неспішна, добре показано соціальні проблеми, дуже схожі на такі ж проблеми маленьких громад у багатьох країнах, багато побуту, атмосферне спілкування та стосунки в громаді.

Мені книжка зайшла, тим більше має традиційне для свого жанру позитивне закінчення.

Гра в бажання
Меґ Шаффер
Прочитала книжку випадково, бо в крамниці навіть не звернула б на неї уваги, обкладинка не подобається і авторка не знайома. Але тепер чекатиму нових книжок та перекладів саме цієї авторки, та й чому саме така обкладинка, прочитавши книжку, стає зрозуміло. Мене книжку приємно вразила, бо це добра, світла історія, де добро перемагає зло.

Колись дуже давно, в дитинстві, Люсі Гарт, головна героїня, мала честь познайомитися з автором дитячих книжок Джеком Мастерсоном і навіть відвідала його таємничий острів, де він мешкав, коли втікла з дому. Вона пристрасна фанатка його роману «Годинниковий острів». Саме через любов до цієї фантастичної історії Люсі зближується з семирічним Крістофером, якого прагне всиновити. Але є декілька перешкод, які вона має подолати, щоб вони з хлопчиком стали сім’єю.
Г’юґо Різ – ілюстратор книжок Джека, давно живе на острові разом з Джеком, піклуючись про нього і ніяк не покине острів, щоб почати самостійне доросле життя, хоча, напевне, давно пора. У нього теж не проста історія життя та стосунків з Джеком та островом.
Доля, а може новий роман Джека, рукопис якого отримає лише одна людина, самі такі умови Джека Мастерсона для учасників конкурсу та видавців щодо його нового рукопису, а може випадковість – але Люсі знову опиняється на Годинниковому острові і має отримати перемогу в конкурсі, що дасть їй можливість стати мамою для Кріса. В неї не прості суперники, та й завдання складні. Але Джек готує чудовий фінал для конкурсу і для книжки та його палких прихильників. Не менш щасливий та вдалий фінал очікує і наших головних героїв.
Крім того, що книжка припала мені до душі, я й ще собі купу цитат назберігала, бо точно буду перечитувати цю зворушливу історію ще не раз.