Монету підкине кожен

Прочитати цю збірку оповідань мене переконав сам автор, адже після презентації я вже вийшла зі своїм власним примірником з автографом. Чим же зацікавив мене Ігор Антонюк, що я вирішила познайомитися з його творчістю? Перш за все, це жива зустріч: тепер я знаю як створювалася збірка, що надихало автора, чому він вирішив написати про те, про що написав, а ще деякі авторські секретики. А, по-друге, манера подачі своєї книжки – одразу видно, що людина обожнює писати, хоч це і не основний вид діяльності, і має, що сказати аудиторії.

Усі одинадцять оповідань збірки і схожі, і різні водночас. Одні життєві і буденні, а інші футуристичні та антиутопічні. Але всі мають у собі сили навести відчуття моторошності. Деякі - через випадковий (а може і невипадковий) збіг обставин як «Spielühr» і «Поганий пес», деякі – через присутність містики (чи може так здається або ж це божевілля) як «Пекельний кіт» і «Монетки», деякі - через свою можливість бути у реальному житті як «Обіцянка» і «Сезон полювання». А інші вражають тим, до чого людство може себе довести як в «Улюбленому створінні», «Браті», «Чужинці» та «Одноденці». Ця збірка, насамперед, про вибір, який кожен із нас робить щодня, та про наслідки, до яких він призводить. Не потрібно перекладати відповідальність за свої рішення, а потрібно бути творцем власної долі та думати перш, ніж щось робити.

«Пекельний кіт» виявився для мене найбільш горорним оповіданням у класичному розумінні. Люцик зумів навести жаху від початку і до самого кінця. Думаю, що присутність вагітної жінки і полювання на неї «милого» котика теж сприяло цьому. Але пальму першості у моєму власному рейтингу безапеляційно займає оповідання «Останній». Не скажу, що мені все відгукнулося у збірці, не всюди я зрозуміла алегорій. Але в цьому оповіданні, найкоротшому з усіх, але не менш глибокому, автор зумів відобразити весь сучасний біль українців, плач лелеки – це крик душі та страждання всієї України. Це не просто моторошно, це суцільний жах. А найстрашніше, що це не вигадка, а, на превеликий жаль, наше повсякденне життя.

Рекомендую поринути у світ химерної прози Ігоря Антонюка за допомогою збірки «Монету підкине кожен». Важко не відзначити неймовірне тематичне оформлення від «Жоржа». Обкладинка одразу приваблює своєю атмосферністю, а ілюстратори зуміли відчути кожне оповідання і максимально точно передати їх зміст за допомогою малюнків

Мій перший досвід читання збірки за тривалий час, тому коротко розкажу про кожне оповідання:

Spieluhr - історія про силу моменту, що може привести як до радісного піднесення, так і до смертельної трагедії. А ще про батьківську любов та жертовність. Непогане, але морально важке.

Улюблене створіння - алюзія на біблійний кінець світу. Повчання про те, що добрими намірами постелена дорога до пекла, і що за гріхи завжди приходить розплата. Хоч часом, і не зовсім до самого грішника...

Поганий пес - оповідання з фльором студентства та безвиході. Мораль якого - ніколи не нехтуй знаками, що підкидає тобі підсвідомість і люби собак.

Брат - занурення у кошмар, якому не суджено бути реальністю. Як "Сад Гетсиманський", що перенісся у майбутнє і вміститися на 20 сторінках. Братів же теж четверо.

Обіцянка - якщо не можеш виконати обіцянку, не давай її. Якщо ж даєш, але не виконуєш, будь готовий до наслідків обіцянок інших. Історія про меркантильність і байдужість, з ноткою Ганнібала Лектера.

Пекельний кіт - просто надзвичайно моторошно і неймовірно гидко. І трошки про страхи материнства і переживань за своє чадо. Але ще більше не люблю котів після такого.

Чужинець - щось на кшталт біблійної притчі про сліпу віру, твердолобість та жорстокість. Спасіння не завжди приходить таким, як кликали і точно не базікає.

Сезон полювання - про неймовірну любов до лісу і єднання з природою, про покарання, яке приходить до всіх, хто ображає навколишній світ, про родинні узи, що долають смерть.

Одноденка - не варто гратися з часом, він вбиває.

Монетки - про людську жадобу та небажання віддавати чуже, хоч якою б не була ціна.

Останній - найкоротше, але найбільш душерозривне оповідання збірки, що знайде болючий відгомін у кожного українця.

Що ж до загального враження - воно неоднозначне, як кажуть "серединка на половинку", тому чи читати - вибирати вам.

Окрема подяка за обговорення книжковому клубу Bambook, ми помітили у розповідях нотки сексизму і це трохи зіпсували враження про книгу😔

Цією книгою я загорілася як тільки почала зустрічати на неї гарні відгуки. Раніше, я про неї нічого не чула.
Тим більше оповідання, це не моя фішка. Але я все ж таки вирішила її купили, та і саме оформлення мене причарувало.

В книзі є 11 оповідань (до чого саме одинадцять?) Хто читав той мене зрозуміє.
Але я хочу виділити деякі з них, які мені найбільше сподобалися.
💥 Поганий пес. Тут дуже цікава задумка автора. І розкритий злочин.
💥 Обіцянка. Ну тут все йшло більш менш нормально, а от кінцівка 🤯
💥 Пекельний кіт. Це оповідання, мабуть, сподобалося найбільше. Було таке відчуття, що я його прочула на собі. Брррр. Було реально страшно, і бридко одночасно. Особливо на початку.
Але тут у мене залишилися деякі питання. Про початок і кінець цього оповідання. Чи то я була не досить уважно. Але попри це все оповідання мені зайшло досить класно.
💥 Чужинець. Назва точно відповідає оповіданню.
💥 Сезон полювання. Також досить цікаве оповідання.
💥 І останнє, мабуть, це Монетки, тут також якщо уявити, можна зловити дрижаки. Мені це оповідання було досить таке страшненьке. Оці всі забобони про цвинтар і монети.

Тож для себе я виділила самі найстрашніші, це два оповідання це Пекельний кіт і Монетки.