Ігор Антонюк

Якщо вам імпонує горор і містика, якщо ви любите короткі історії, які містять закінчену змістовну розповідь, вам необхідно читати цього автора. Це моя друга книга, і хоч я розумію, що послідовність читання у мене зворотня, на якості це не позначається. Ось хіба що обкладинки. Та і вони, на моє щастя, лише покращувалися. Як і професійна майстерність автора.

Про що? До збірки увійшли 13 оповідань. Головні герої в них різні: ангели, привиди, люди, гарні та не дуже, дерева, пекельні істоти. Але кожне оповідання має свою тему, ідею, особливість. Слова підібрані доречно, немає зайвої води, лише суть.

"Передчуття не схибило. Тривога – це найменше, що вона зараз відчувала. Страх, що переростав у жах. Наростаючий, усепоглинний жах хробаком прокрався у її свідомість.
І найгіршим було не те, що весь малюнок виконаний кров’ю. Найгірше – це перекреслений напис давньоарамейською мовою.
З її ім’ям."

Мені сподобалася мова автора, використані ним художні засоби, це дійсно були твори красного письменства, а не просте викладення подій, яке, на жаль, часто зустрічаєш у сучасних творах. І так, мені сподобалося. Чудово, що наша сучасна література представлена багатьма жанрами. То ж - сміливо пропоную прочитати твори Ігоря Антонюка.

Збірка з тринадцяти коротких історій, в яких переплітаються містика, горор, соціальна драма, антиутопічна реальність, біблійні мотиви. Емоційні глибокі історії, які проникають у свідомість і змушують міркувати над питаннями, які зазвичай вибираємо ігнорувати.

В невеличких оповіданнях автор вдало концентрує темряву, напругу, біль, спустошення, передає почуття та прагнення персонажів. В збірці розкрито багато соціально важливих тем: алкогольна залежність, психологічні травми, фізичне насилля в сім'ї, самогубство, страх і прийняття втрати.

Читаючи деякі оповідання я неодноразово задумувалася, що все-таки страшніше: кровожерливі монстри, керовані невідомими надприродними силами чи безжальна реальність, в якій найстрахітливіші створіння носять обличчя людей і ходять непомітно серед нас. Таким прикладом є оповідання «Крики», яке хоча і задумувалося як містичне (про це розповів сам автор на обговоренні), я не могла сприймати інакше як історію про вбивцю-психопата, монстра, який сховався у свідомості людини.

«Гончаки з пекла» — лагідне нагадування, що варто зважувати наслідки прийнятих рішень, адже спокута неминуча і покарання за кожен злочин досягне винуватця.
«Гра з чужим життям — це теж наркотик».

«До мами» — найболючіше оповідання збірки. Пронизує до кісток від усвідомлення, що подібна історія цілком реальна. Про доведення до межі, коли крок у безодню стає єдиним шляхом вивільнення з щоденного пекла.
«Чуже співчуття не загоює рани. Вони все одно кровоточать і болять».

«Шепіт сосен» — про мої улюблені Карпати. Не варто зневажати природу, винищувати прадавні ліси з могутніми деревами заради власне благо, адже кара може прийти зовсім неочікувано. Насичене, криваве, динамічне оповідання.
«Дерева. Вбивці! Пи-ля-ти!»

Першою я читала новішу збірку автора «Монетку підкине кожен» і в ній відчувається професійний ріст авторв, і хоча «Шепіт сосен» для мене дещо слабша, кожне з оповідань сподобалося.

13 коротких оповідань. Дуже гарно написано та легко читається. Містично та іноді було дуже страшно, може тому що вночі читаю, моторошно, але зупинятися не хотілося.

Життєві історії про життя людей та привидів, анлегів, їх бажання, почуття, смерть, вибір.

Мені сподобалися всі, але деякі прям за саме серце торкнулися "Бажання", "Вежа самогубців", "До мами".

Вдруге читаю книгу оповідань Ігоря Антонюка і захоплююся стилем написання, звичайно не все сподобалося, але пише він дуже круто, читаєються легко та з задоволенням. Кожне оповідання просто до мурашок.

Оповідання моторошні, містичні, сумні, з біблійними елементами, про війну... Найбільше мене вразили: Spielühr, Поганий пес, Сезон полювання, Пекельний кіт, Чужинець, Монети і Останній. Практично кожен робить вибір або приймає рішення, але навіть рішення в сторону добра, може обернутися в страшну трагедію.

"Хороші люди як браковані монети - рідкісні та дорогі."

"Людина – улюблене створіння Бога, яке все робить для власного самознищення."

"Ніщо так сильно не лякає людей, як невідомість. Невідомість - найбільший зі страхів, який неможливо побороти."

Я не являюсь поціновувачем збірок оповідань, тому що мені потрібно зануритись в сюжет, познайомитись та відчути персонажів, проникнутися історією. Оповідання цього дати не можуть, бо все швидко, не обʼємно і коротко…
⠀
🙈Так думала я до знайомства зі збіркою оповідань «Монету підкине кожен».
З кожним оповіданням вони ставали все цікавіше, жорсткіше, моторошніше. В кінці я вже просто не хотіла, щоб вони закінчувались.
Тут були герої, які одразу ставали близькими, тут навіть траплялись життєві історії, якими б фантастичними вони не здавалися на перший погляд🧟‍♂️
⠀
Кожне оповідання — це про вибір. Це про вибір героя в тій чи іншій ситуації: чи підібрати кота з вулиці🐈‍⬛, чи взяти потайки музичну скриньку мами, чи піти пʼяним на полювання і т.д.
Збірка містить 11 оповідань, де перед героями виникають серйозні випробування, де їм потрібно буде зробити той самий вибір.
Опис неймовірний, ти ніби переносишся в ті події та береш в цьому участь.
Було моторошно та цікаво 😈
⠀
Ваше подальше життя вирішує вибір, ну і звісно те, на який бік впаде монета підкинута вами😉
⠀
Книгу сміливо рекомендую 🔥 особливо до Хелловінських читань

Мені пощастило, що я читала цю книгу вдень) Вона так майстерно написана, що я б не здивувалася, якби ті жахіття мені наснилися. Для тих, хто любить горор, апокаліпсис та антиутопію - саме воно!

Про що? Про неминучість долі. Годинник цокає, підкинута монетка падає тим чи іншим боком і наша підсвідомість грає з нами у жаскі ігри, але вибір треба робити. Хоча, якщо певні "дива" і можна пояснити психологією, то точно не усі.

Усього в збірці 11 оповідань, написаних цікаво та майстерно. Вони різні за сюжетами та емоціями. Але кожне є джерелом можливого великого твору, бо тему морального вибору можна розкривати до нескінченності. Хоча і самі оповідання є самодостатніми. То ж вам буде чим поласкотати нерви та задіяти уяву. А ось оповідання про кота - це ще те випробування для нестійкої (а може і стійкої) нервової системи. Жах жахливий) У найкращих горорових традиціях. Хоча кожне з оповідань варте уваги.

"Шмигонула блискавка, вдарив грім.
З небес линув дощ. На пагорбі стояв чоловік, дивлячись, як гине світ
Самотній стояв посеред безодні".

Прочитати цю збірку оповідань мене переконав сам автор, адже після презентації я вже вийшла зі своїм власним примірником з автографом. Чим же зацікавив мене Ігор Антонюк, що я вирішила познайомитися з його творчістю? Перш за все, це жива зустріч: тепер я знаю як створювалася збірка, що надихало автора, чому він вирішив написати про те, про що написав, а ще деякі авторські секретики. А, по-друге, манера подачі своєї книжки – одразу видно, що людина обожнює писати, хоч це і не основний вид діяльності, і має, що сказати аудиторії.

Усі одинадцять оповідань збірки і схожі, і різні водночас. Одні життєві і буденні, а інші футуристичні та антиутопічні. Але всі мають у собі сили навести відчуття моторошності. Деякі - через випадковий (а може і невипадковий) збіг обставин як «Spielühr» і «Поганий пес», деякі – через присутність містики (чи може так здається або ж це божевілля) як «Пекельний кіт» і «Монетки», деякі - через свою можливість бути у реальному житті як «Обіцянка» і «Сезон полювання». А інші вражають тим, до чого людство може себе довести як в «Улюбленому створінні», «Браті», «Чужинці» та «Одноденці». Ця збірка, насамперед, про вибір, який кожен із нас робить щодня, та про наслідки, до яких він призводить. Не потрібно перекладати відповідальність за свої рішення, а потрібно бути творцем власної долі та думати перш, ніж щось робити.

«Пекельний кіт» виявився для мене найбільш горорним оповіданням у класичному розумінні. Люцик зумів навести жаху від початку і до самого кінця. Думаю, що присутність вагітної жінки і полювання на неї «милого» котика теж сприяло цьому. Але пальму першості у моєму власному рейтингу безапеляційно займає оповідання «Останній». Не скажу, що мені все відгукнулося у збірці, не всюди я зрозуміла алегорій. Але в цьому оповіданні, найкоротшому з усіх, але не менш глибокому, автор зумів відобразити весь сучасний біль українців, плач лелеки – це крик душі та страждання всієї України. Це не просто моторошно, це суцільний жах. А найстрашніше, що це не вигадка, а, на превеликий жаль, наше повсякденне життя.

Рекомендую поринути у світ химерної прози Ігоря Антонюка за допомогою збірки «Монету підкине кожен». Важко не відзначити неймовірне тематичне оформлення від «Жоржа». Обкладинка одразу приваблює своєю атмосферністю, а ілюстратори зуміли відчути кожне оповідання і максимально точно передати їх зміст за допомогою малюнків

Цією книгою я загорілася як тільки почала зустрічати на неї гарні відгуки. Раніше, я про неї нічого не чула.
Тим більше оповідання, це не моя фішка. Але я все ж таки вирішила її купили, та і саме оформлення мене причарувало.

В книзі є 11 оповідань (до чого саме одинадцять?) Хто читав той мене зрозуміє.
Але я хочу виділити деякі з них, які мені найбільше сподобалися.
💥 Поганий пес. Тут дуже цікава задумка автора. І розкритий злочин.
💥 Обіцянка. Ну тут все йшло більш менш нормально, а от кінцівка 🤯
💥 Пекельний кіт. Це оповідання, мабуть, сподобалося найбільше. Було таке відчуття, що я його прочула на собі. Брррр. Було реально страшно, і бридко одночасно. Особливо на початку.
Але тут у мене залишилися деякі питання. Про початок і кінець цього оповідання. Чи то я була не досить уважно. Але попри це все оповідання мені зайшло досить класно.
💥 Чужинець. Назва точно відповідає оповіданню.
💥 Сезон полювання. Також досить цікаве оповідання.
💥 І останнє, мабуть, це Монетки, тут також якщо уявити, можна зловити дрижаки. Мені це оповідання було досить таке страшненьке. Оці всі забобони про цвинтар і монети.

Тож для себе я виділила самі найстрашніші, це два оповідання це Пекельний кіт і Монетки.

Мій перший досвід читання збірки за тривалий час, тому коротко розкажу про кожне оповідання:

Spieluhr - історія про силу моменту, що може привести як до радісного піднесення, так і до смертельної трагедії. А ще про батьківську любов та жертовність. Непогане, але морально важке.

Улюблене створіння - алюзія на біблійний кінець світу. Повчання про те, що добрими намірами постелена дорога до пекла, і що за гріхи завжди приходить розплата. Хоч часом, і не зовсім до самого грішника...

Поганий пес - оповідання з фльором студентства та безвиході. Мораль якого - ніколи не нехтуй знаками, що підкидає тобі підсвідомість і люби собак.

Брат - занурення у кошмар, якому не суджено бути реальністю. Як "Сад Гетсиманський", що перенісся у майбутнє і вміститися на 20 сторінках. Братів же теж четверо.

Обіцянка - якщо не можеш виконати обіцянку, не давай її. Якщо ж даєш, але не виконуєш, будь готовий до наслідків обіцянок інших. Історія про меркантильність і байдужість, з ноткою Ганнібала Лектера.

Пекельний кіт - просто надзвичайно моторошно і неймовірно гидко. І трошки про страхи материнства і переживань за своє чадо. Але ще більше не люблю котів після такого.

Чужинець - щось на кшталт біблійної притчі про сліпу віру, твердолобість та жорстокість. Спасіння не завжди приходить таким, як кликали і точно не базікає.

Сезон полювання - про неймовірну любов до лісу і єднання з природою, про покарання, яке приходить до всіх, хто ображає навколишній світ, про родинні узи, що долають смерть.

Одноденка - не варто гратися з часом, він вбиває.

Монетки - про людську жадобу та небажання віддавати чуже, хоч якою б не була ціна.

Останній - найкоротше, але найбільш душерозривне оповідання збірки, що знайде болючий відгомін у кожного українця.

Що ж до загального враження - воно неоднозначне, як кажуть "серединка на половинку", тому чи читати - вибирати вам.

Окрема подяка за обговорення книжковому клубу Bambook, ми помітили у розповідях нотки сексизму і це трохи зіпсували враження про книгу😔