На перший погляд "Пляжне чтиво" здається типовим ромкомом. Але це не зовсім так. Звичайно, вся книжка просякнута милою романтичною складовою. Головні герої – Ґас і Дженьюері – спочатку були конкурентами, потім здружилися, а далі їхня дружба переросла у щире взаємне кохання. І все це супроводжували невеличкі суперечки, непорозуміння та кумедні ситуації. Все почалося з їхнього парі (а насправді набагато раніше – у коледжі), згідно з яким вони мали написати книжки на нетипову для них тематику: Ґас – легкий любовний роман, а Дженьюері - серйозну прозу. Щоб краще зануритися в нову для себе атмосферу, вони організовували один одному спільні вечори, розкриваючи особливості свого жанру літератури. Мимоволі такі вечори почали перетворюватися на справжні побачення.

Книжка читається дуже легко, сторінки буквально перегортаються зі швидкістю світла, я із захопленням спостерігала за розвитком стосунків між Ґасом і Дженьюері. Враховуючи те, що читала я її на сонячному морському узбережжі під звуки хвиль і крики чайок, то для мене вона виявилася пляжним чтивом у прямому значенні. Але Емілі Генрі не просто написала легку відпочинкову романтичну комедію. Вона ще й підняла важливі теми.

На прикладі Ґаса і Дженьюері авторка показала наскільки сильно впливає оточення, в якому виросла людина на формування її особистості, поведінки та поглядів на життя. Адже головні герої - це повні протилежності! І коли знайомишся з історіями сімей, в яких вони зростали, з подіями, які відбувалися в їхньому житті, то одразу стає зрозумілим, чому вони такі, які є, чому пишуть саме такі книжки і чому вони один одного жартома називають Буркутун і Принцеса. Це все не без обґрунтованих підстав.

Головні герої - письменники, у яких на даному етапі творча криза. Те, що раніше давалося їм легко, зараз не виходить взагалі. Їхній спір це як ковток свіжого повітря, можливість спробувати щось нове для себе, геть нетипове. Але з такими труднощами можуть зустрітися люди будь-яких професій. Емілі Генрі показує, що інколи потрібно трішки розширити власні горизонти, щоб побачити і спробувати дещо нове у своїй сфері і, таким чином, відновити попереднє захоплення улюбленою справою.

Тяжкі хвороби, їх рецидив, смерть, боротьба із непоправною втратою, пожертвування собою заради інших, подружні зради і зради друзів, руйнування ідеалу батьківського образу - це теми, про які пише Емілі Генрі у "Пляжному чтиві". Не зовсім типово для ромкому?) Але це не псує атмосфери твору. Навпаки - додає своєї родзинки, робить життєвим, а не суто книжковим, ідеальним, занадто солодким.

Для себе я відкрила ще одну чудову авторку, з творчістю якої я і надалі буду знайомитись. Я отримала справжнє насолодження, читаючи "Пляжне чтиво", і безперечно рекомендую всім, хто хоче зануритися в атмосферу романтичної комедії зі змістом