«Кухонний фронт» – це, насамперед, книга про жіночу дружбу, взаємодопомогу і, звичайно, про кулінарію. Здавалося б, що може об’єднати чотири жінки з абсолютними різними життями. Одрі – вдова з трьома синами, яка загрузла у боргах. Гвендолін – дружина власника Фенлі-голу. Нелл – сирота, яка працює у багатому маєтку кухонною служницею. Зелда – професійний кухар з Лондона. А насправді їх об’єднує любов до кулінарії та умови, в яких вони живуть, - період Другої світової війни, що накладає на них свій відбиток. Через німецьку блокаду у Великій Британії відчутна нестача продуктів харчування. У зв’язку з цим вводиться талонна система: в одні руки обмежена кількість харчів. Людям набридло щодня їсти те саме. З цієї причини влада Великої Британії вирішує організувати на радіо передачу «Кухонний фронт», яка допомагала б виживати в умовах продуктового дефіциту. Конкурс на ведучу цієї програми і звів чотирьох жінок.

Спочатку конкурентки, а потім кращі подруги, – кожна з головних героїнь пройшла власний шлях змін. Мені сподобалось як авторка розкрила персонажок. Вона обрала жінок з різними характерами, життєвим досвідом, різними цілями і майстерно описала їх еволюцію як особистостей, як стали кращої версією самих себе. Одрі із занедбаної жінки, поглинутої домашніми турботами і намаганням вижити, знову повернулася до себе юної – повної сил і енергії. Вона зуміла побороти втрату кохання свого життя. Гвендолін знайшла в собі сили протистояти впливовому чоловіку, який відверто знущався з неї. Куди і поділись її зверхність та маніакальне прагнення успіху, тепер вона радо комуні кує із різними людьми на рівних. Нелл була сірою мишкою, вона боялась зайвий раз щось сказати, вважала, що все життя проведе на кухні і навіть це для неї було успіхом. Адже вона була сиротою, для якої нічого хорошого у житті не передбачалося. Участь у конкурсі, смерть місіс Квінс та закоханість стали для Нелл поштовхом для змін. Вона вирішила жити: ризикувати, виходити за межі звичного повсякдення і ставити на кін усе. Ризик для кухонної служниці був цілковито виправданий – вона отримала відповідну винагороду. Зелда переїхала з Лондона, будучи безробітною покинутою вагітною жінкою. Вона жорстка і прямолінійна, бо таким зробило її важке життя із самого дитинства. Зелда перш за все хотіла бути шеф-кухарем, а не матір’ю. Але обставини змінились – вона переосмислила пріоритети і зуміла їх поєднати.

Жінки можуть все! Саме це авторка показала у «Кухонному фронті». Всі героїні зуміли вирватись зі своєї безодні і досягти успіху без чоловічої допомоги у період війни. Я очікувала більше опису саме військових подій у книжці. Так, тут зображено важке життя людей та їхню смерть, страх від постійних бомбардувань та сигналів повітряної тривоги, необхідність носити із собою протигази у випадку хімічної атаки,... Але все це було якось ненав’язливо. Складається враження ніби героїнь обмежили рамками, помістили у специфічні умови суспільства для того, щоб розповісти їхні історії. Якби не події в Україні, з якими постійно проводила паралелі, то навіть не звернула б увагу, що у них війна.

Кулінарна частина книга просто неймовірна. Одразу видно, що авторка детально дослідила харчування в період Другої світової війни у Великій Британії. Всі описи страв здійснено максимально професійно, а приємний бонус це рецепти всіх ключових страв, які згадувалися в книжці.

Рекомендую всім, хто має бажання надихнутися сильним жіночим духом, зануритись в атмосферу смачних страв та просто приємно провести час.

Ця історія буде ідеальною для тих, хто щиро вірить у диво на Різдво. Мені сподобалася ідея Джеймса Паттерсона та Теда Сафрана використати старовинну англійську колядку "Дванадцять днів Різдва"
і оживити її в сучасному Нью-Йорку та ще й з такою креативною інтерпретацією.

12-річна Еллі і 14-річний Вілл вже декілька років поспіль не святкують Різдво, бо саме у цей день померла їхня мама. Якщо діти і хотіли б рухатися вперед, то їх батько Генрі чинить цьому опір: він ніби застряг у минулому. А діти ж то хочуть свята і подарунків. От і вирішили вони зареєструвати свого тата на сайті знайомств, щоб він нарешті знайшов собі кохану і всі вони повернулися до нормального життя. Звичайно, що зробили вони це без його відома, звичайно, що Генрі про це дізнався, і, звичайно, що дуже сильно розізлився. Здавалось, на цьому історія з пошуку нової дружини мала б закінчитися. Але до ось цього розкриття їм встигла написати повідомлення така собі пані Любов. І саме тут починаються пригоди сім’ї Салліванів. Адже колядка ожила і все, про що в ній йдеться, збулося протягом дванадцяти днів. З’явилися куріпка на груші, дві горлиці, три курки, четверо дроздів, п’ять золотих кілець, шість гусей, семеро лебедів, вісім доярок з коровами, дев’ять танцюристок, десять лордів, одинадцять людей, які грають на волинках, і дванадцять барабанщиків. Можете собі уявити, який безлад утворився у них вдома, якщо всі ці персонажі прийшли саме туди і покидати будинок ніяк не хотіли?

В той же час такий хаос мимоволі змусив змінити життя всіх членів сім’ї Салліванів. Вілл був хуліганом і хотів виглядати крутим, тому зв’язався з поганою компанією, забув про свого друга дитинства і, навіть, наважився на злочин. Але він таки побачив правду і хто є справжніми друзями і як результат виправив свою поведінку. Еллі на початку була тихою, скромною дівчинкою, яка зациклена на бездоганній чистоті. Звичайно, що з такою кількістю людей та тварин у будинку, про жодну чистоту взагалі не може бути мови. Протягом книжки Еллі зуміла побороти свою фобію. Вона більше не хоче бути непомітною. Еллі наважилася привселюдно стати на захист брата і перемогла. Їхній батько працює викладачем, полюбляє випити і не лише в неробочий час, його зовнішній вигляд залишає бажати кращого, а свій magnum opus він закинув через смерть дружини і відсутність натхнення. А ще наявність у нього роботи під великим питанням. Ця дивна історія допомогла Генрі вирватися зі свого власного замкненого кола і почати жити по-новому: він наважився на зміну роботи, зустрів нове кохання, переосмислив стосунки всередині власної сім’ї і знайшов свій давно забутий рукопис, щоб продовжити його. І це лише невеличкий перелік того, що зробили із сім’єю Салліванів дванадцять шалених днів до Різдва. Звісно, що без доброго гумору в цій книжці не обійшлося. Чого лише вартує вечеря з деканом) За це окрема подяка авторам.

Щиро рекомендую всім бажаючим зануритись в атмосферу казкового різдвяного дива і розкрити загадку, хто ж така пані Любов, яка закрутила таку неймовірну історію із щасливим кінцем

Недарма "Невеличку драму" вважають одним із найкращих філософських романів української літератури. Це роман не лише про міщанство як намагається переконати нас автор у своїй передмові. Це інтелектуальний роман, в якому присутні наука і релігія, кохання і розум, думки про сенс існування людини, її високе призначення і водночас про людську образу, ницість, помсту, обов’язок служити Батьківщині під час війни, дискусії про прагматизм і раціоналізаторство, диктатуру пролетаріату, українізацію,... Підмогильному вдалося чудово поєднати всі ці теми та максимально розкрити душу кожного персонажа. Його роман можна розбирати на цитати. Навіть через 100 років дані питання не втратили актуальності.

Головна героїня - це Марта Висоцька, навколо якої і розігрується невеличка драма. Дівчина молода, красива, інтелектуалка, практична в побуті, вміє розпоряджатися грошима і сама на себе заробляє, відкрита і щира, любить читати і ходити в театр, мрійлива, але трохи наївна через відсутність життєвого досвіду. Вона - яскравий представник жінки нової епохи. Мабуть, саме це і приваблює всіх оточуючих чоловіків. Але вона чекає справжнє кохання, про яке читала у книжках. Її не влаштовує Льова, якого вважає тюхтієм за те, що два роки за нею залицяється і не може наважитись на серйозний крок. Марті не подобаються думки Дмитра про те, що "шлюб - це спілка, така як спілка УСРР з РСФРР"; що "шлюб беруть для праці, для спільного будівництва"; що "кохання - це божевілля, нісенітниці, що воно шкідливе, бо пантеличить людину". Як на мене, то із всіх Мартиних залицяльників Дмитро, принаймні, був чесний з нею від початку і до кінця. Дівчина відкидає також і пропозицію її керівника Безпалька.

А закохується Марта у професора біохімії Юрія, який просто живе своєю наукою і більше нічого не визнає. Він вважає, що треба стати рабом науки, треба віддати їй весь час і всі думки, а саме поняття дівчина містить у собі прикмету чогось недорозвиненого, дурного і обмеженого. Але все змінюється, коли Юрій зустрічає Марту і шальки терезів перекочуються не на користь науки. Їхні стрімкі стосунки - це полум’я інтимної пристрасті суто для них двох. Підмогильному вдалося майстерно описати їхні почуття, читати цю частину - одна насолода. І хоча це кохання обернулося для Марти драмою, залишається сподіватися, що невеличкою. Пройде час і рани загояться, перегорнеться сторінка книги її життя, Марта стане ще сильнішою, вона помудрішає і ось цю невеличку драму сприйматиме як життєвий досвід. Адже, як казав Льова, - "життя - це постійне оновлення! Життя не спиняється і не повторюється!"

На перший погляд "Пляжне чтиво" здається типовим ромкомом. Але це не зовсім так. Звичайно, вся книжка просякнута милою романтичною складовою. Головні герої – Ґас і Дженьюері – спочатку були конкурентами, потім здружилися, а далі їхня дружба переросла у щире взаємне кохання. І все це супроводжували невеличкі суперечки, непорозуміння та кумедні ситуації. Все почалося з їхнього парі (а насправді набагато раніше – у коледжі), згідно з яким вони мали написати книжки на нетипову для них тематику: Ґас – легкий любовний роман, а Дженьюері - серйозну прозу. Щоб краще зануритися в нову для себе атмосферу, вони організовували один одному спільні вечори, розкриваючи особливості свого жанру літератури. Мимоволі такі вечори почали перетворюватися на справжні побачення.

Книжка читається дуже легко, сторінки буквально перегортаються зі швидкістю світла, я із захопленням спостерігала за розвитком стосунків між Ґасом і Дженьюері. Враховуючи те, що читала я її на сонячному морському узбережжі під звуки хвиль і крики чайок, то для мене вона виявилася пляжним чтивом у прямому значенні. Але Емілі Генрі не просто написала легку відпочинкову романтичну комедію. Вона ще й підняла важливі теми.

На прикладі Ґаса і Дженьюері авторка показала наскільки сильно впливає оточення, в якому виросла людина на формування її особистості, поведінки та поглядів на життя. Адже головні герої - це повні протилежності! І коли знайомишся з історіями сімей, в яких вони зростали, з подіями, які відбувалися в їхньому житті, то одразу стає зрозумілим, чому вони такі, які є, чому пишуть саме такі книжки і чому вони один одного жартома називають Буркутун і Принцеса. Це все не без обґрунтованих підстав.

Головні герої - письменники, у яких на даному етапі творча криза. Те, що раніше давалося їм легко, зараз не виходить взагалі. Їхній спір це як ковток свіжого повітря, можливість спробувати щось нове для себе, геть нетипове. Але з такими труднощами можуть зустрітися люди будь-яких професій. Емілі Генрі показує, що інколи потрібно трішки розширити власні горизонти, щоб побачити і спробувати дещо нове у своїй сфері і, таким чином, відновити попереднє захоплення улюбленою справою.

Тяжкі хвороби, їх рецидив, смерть, боротьба із непоправною втратою, пожертвування собою заради інших, подружні зради і зради друзів, руйнування ідеалу батьківського образу - це теми, про які пише Емілі Генрі у "Пляжному чтиві". Не зовсім типово для ромкому?) Але це не псує атмосфери твору. Навпаки - додає своєї родзинки, робить життєвим, а не суто книжковим, ідеальним, занадто солодким.

Для себе я відкрила ще одну чудову авторку, з творчістю якої я і надалі буду знайомитись. Я отримала справжнє насолодження, читаючи "Пляжне чтиво", і безперечно рекомендую всім, хто хоче зануритися в атмосферу романтичної комедії зі змістом