😮 Ця книга мене вразила. Я наче і чекала чогось подібного, судячи з анотації, але все ж таки вона перевершила очікування. Історія Тари чимось нагадує історію героїні з книги «Скляний замок», де діти теж росли в складних умовах. Але це були зовсім інші складні умови.
В «Освіченій» показана родина мормонів, і мені було дуже цікаво читати про їх вірування й погляди — іноді смішні, іноді обурливі (друге частіше).
🛤 Тара мала пройти дуже складний шлях, і річ не тільки про освіту. З малечку їй довелося зіштовхуватися з конфліктами, газлайтингом, насильством і загрозою життю. І найстрашніше, що все це відбувалося в родині, до якої авторка була дуже прив'язана. Викладення цих приголомшливих фактів супроводжувалось роздумами, рефлексіями та цінними інсайтами.
"Виправдавшись, я міркувала, що задушливе почуття провини відпустить мене, і я зможу перевести дух. Але виправдання не владне над виною. Ніякий гнів чи лють, спрямований на інших, не зможуть її приборкати, бо почуття провини ніколи не пов'язане з ними. Почуття провини – це страх перед власною нікчемністю. Воно не має нічого спільного з іншими людьми."
Коли я прочитала в анотації, що дівчина змогла потрапити у школу тільки в 16 років, я подумала, як же складно їй, напевно, було вчитися. Але виявилося, що це було не найскладніше 😔
Справжнім челенджем для Тари було почати жити в суспільстві, бо до цього вона майже нічого не бачила (крім родинного будинку, гори і церкви) і сприймала світ через призму батьківських поглядів.
"Тоді я вірила і десь глибоко в душі завжди віритиму, що слова мого батька мають бути моїми власними."
"Оповідь про моє життя формулювали за мене інші. Їхні голоси були сильні, рішучі, категоричні. А мені ніколи не спадало на думку, що мій голос може бути такий же сильний, як їхній."
Отже, вийти в звичайний світ та спілкуватися з однолітками було вкрай тяжко. Але й це ще не все. Коли здавалось, що Тара нарешті вирвалась з родини, адаптувалась і досягла значних успіхів, виявилось, що дівчині дуже непросто поєднати два світи — батьківський і той, в якому вона тепер жила 🌄
Щоб не зламатися, Тарі довелося буквально переробити себе і стати іншою особистістю.
"Ніхто крім нас самих не звільнить наш розум."
"Більше ніколи я не дозволю зробити себе солдатом піхоти в конфлікті, якого не розумію."
Отже, книга дуже цікава, не легка, але швидко читається — я буквально не могла відірватися. Раджу її всім, але особливо тим, хто виріс в проблемних сім'ях, має складні стосунки з батьками 😓
Ця книга про надзвичайну силу піти проти всього, у чому ти росла і зробити себе з нуля. Я захоплююсь силою волі головної героїні, бо вона не поступилась своїми бажаннями, хоч її родина завжди була проти і тягнула до свого маразматичного "дна". Тут надзвичайний розум, сила волі, бажання до змін, приправлене постійними сумнівами та суперечностями.
Уявіть, що ви росли та виховувалися в ізоляції від зовнішнього світу на горі. Ваш батько - параноїк, а мати використовує лише трав’яні ліки та гомеопатію, щоб вилікувати навіть найстрашніші травми та каліцтва.
⠀
Таким був дитячий досвід Тари Вестовер, авторки книги “Освічена” від @artbooks.ua . Вихована батьками-мормонами (релігійна течія) на віддаленій фермі в Айдахо, вона жила під владою батька, поки не вирішила вибороти свободу через освіту.
⠀
Ці мемуари - історія про те, як Вестовер звільнилася завдяки навчанню,навіть примудрилася отримати стипендію в Кембридзькому університеті та здобути докторський ступінь, всупереч тому, що вперше пішла до школи у 17 років.
⠀
При читанні потрібно собі постійно нагадувати, що це, бляха, насправді! Важко і страшно від таких книг.
⠀
Я б навіть не шукала тут історію про віру, радше про нездоровий фанатизм батька з очікуванням кінця світу, психічні розлади та закривання очей на проблеми. Байдужість матері, яка ніколи не може прийняти сторону дитини, і навіть не може згадати скільки їй років, бо хіба всіх запамʼятаєш?І у цьому середовищі вони «виховали» 7 дітей.
⠀
Найобразливіше, що попри суворі заборони, маніпуляції та “зручне” Святе письмо батьки використовують подвійні стандарти: є місце авто, косметиці у матері, телефону і бізнесу та навіть для серіальчику. Але діти не мають свідоцтв про народження, не ходять до школи, лікуються травами, їх звинувачують, примушують почуватись винними.
⠀
Коли читала про оце цинічне «не бійся, доцю…Бог і його янголи теж тут, працюють з нами пліч-о-пліч. Вони не допустять, щоб ти поранилася», а вона таки отримує травми і потім “ти винна, бо недостатньо вірила...” ох(
Навіть після прочитання відчуття полегшення не приходить. Як для мами я схопила тут цілу купу тригерів, від яких волосся підіймалося. Це як посібник “як не варто виховувати дітей”.
⠀
І насамкінець, тут таки є місце всепрощенній любові, бо що б героїня не пережила та не усвідомила та все одно любить свою родину. Цю жінку хочеться обійняти, тому що самоусвідомлення та внутрішня боротьба триватиме напевно до кінця її життя.
