Спочатку мені було важко читати. Напевно, це специфіка мемуарів та звісно почуття, які викликали герої. Бо коли читаєш, все здається так просто, просто взяти й піти від усього жагу, бо ніхто ж не тримає. бісить якась аморфність одних і жорстокість інших. Але все набагато глибше ніж здається спочатку. Це такий виважений філігранний текст. Без надриву і без пошуку жалості в читача. Текст - як один з етапів психотерапії та спроби зцілитися, наблизитись до себе, відбудувати себе слово за словом.
😮 Ця книга мене вразила. Я наче і чекала чогось подібного, судячи з анотації, але все ж таки вона перевершила очікування. Історія Тари чимось нагадує історію героїні з книги «Скляний замок», де діти теж росли в складних умовах. Але це були зовсім інші складні умови.
В «Освіченій» показана родина мормонів, і мені було дуже цікаво читати про їх вірування й погляди — іноді смішні, іноді обурливі (друге частіше).
🛤 Тара мала пройти дуже складний шлях, і річ не тільки про освіту. З малечку їй довелося зіштовхуватися з конфліктами, газлайтингом, насильством і загрозою життю. І найстрашніше, що все це відбувалося в родині, до якої авторка була дуже прив'язана. Викладення цих приголомшливих фактів супроводжувалось роздумами, рефлексіями та цінними інсайтами.
"Виправдавшись, я міркувала, що задушливе почуття провини відпустить мене, і я зможу перевести дух. Але виправдання не владне над виною. Ніякий гнів чи лють, спрямований на інших, не зможуть її приборкати, бо почуття провини ніколи не пов'язане з ними. Почуття провини – це страх перед власною нікчемністю. Воно не має нічого спільного з іншими людьми."
Коли я прочитала в анотації, що дівчина змогла потрапити у школу тільки в 16 років, я подумала, як же складно їй, напевно, було вчитися. Але виявилося, що це було не найскладніше 😔
Справжнім челенджем для Тари було почати жити в суспільстві, бо до цього вона майже нічого не бачила (крім родинного будинку, гори і церкви) і сприймала світ через призму батьківських поглядів.
"Тоді я вірила і десь глибоко в душі завжди віритиму, що слова мого батька мають бути моїми власними."
"Оповідь про моє життя формулювали за мене інші. Їхні голоси були сильні, рішучі, категоричні. А мені ніколи не спадало на думку, що мій голос може бути такий же сильний, як їхній."
Отже, вийти в звичайний світ та спілкуватися з однолітками було вкрай тяжко. Але й це ще не все. Коли здавалось, що Тара нарешті вирвалась з родини, адаптувалась і досягла значних успіхів, виявилось, що дівчині дуже непросто поєднати два світи — батьківський і той, в якому вона тепер жила 🌄
Щоб не зламатися, Тарі довелося буквально переробити себе і стати іншою особистістю.
"Ніхто крім нас самих не звільнить наш розум."
"Більше ніколи я не дозволю зробити себе солдатом піхоти в конфлікті, якого не розумію."
Отже, книга дуже цікава, не легка, але швидко читається — я буквально не могла відірватися. Раджу її всім, але особливо тим, хто виріс в проблемних сім'ях, має складні стосунки з батьками 😓
Ця книга про надзвичайну силу піти проти всього, у чому ти росла і зробити себе з нуля. Я захоплююсь силою волі головної героїні, бо вона не поступилась своїми бажаннями, хоч її родина завжди була проти і тягнула до свого маразматичного "дна". Тут надзвичайний розум, сила волі, бажання до змін, приправлене постійними сумнівами та суперечностями.
