Тара Вестовер

Той випадок коли мемуари таки файно написані, а не сухо.. книга цікава, не легка, але швидко читається. Книга, яка змушує задуматися про цінність освіти та особистої свободи. Однозначно варто почитати.

😮 Ця книга мене вразила. Я наче і чекала чогось подібного, судячи з анотації, але все ж таки вона перевершила очікування. Історія Тари чимось нагадує історію героїні з книги «Скляний замок», де діти теж росли в складних умовах. Але це були зовсім інші складні умови.

В «Освіченій» показана родина мормонів, і мені було дуже цікаво читати про їх вірування й погляди — іноді смішні, іноді обурливі (друге частіше).

🛤 Тара мала пройти дуже складний шлях, і річ не тільки про освіту. З малечку їй довелося зіштовхуватися з конфліктами, газлайтингом, насильством і загрозою життю. І найстрашніше, що все це відбувалося в родині, до якої авторка була дуже прив'язана. Викладення цих приголомшливих фактів супроводжувалось роздумами, рефлексіями та цінними інсайтами.

"Виправдавшись, я міркувала, що задушливе почуття провини відпустить мене, і я зможу перевести дух. Але виправдання не владне над виною. Ніякий гнів чи лють, спрямований на інших, не зможуть її приборкати, бо почуття провини ніколи не пов'язане з ними. Почуття провини – це страх перед власною нікчемністю. Воно не має нічого спільного з іншими людьми."

Коли я прочитала в анотації, що дівчина змогла потрапити у школу тільки в 16 років, я подумала, як же складно їй, напевно, було вчитися. Але виявилося, що це було не найскладніше 😔

Справжнім челенджем для Тари було почати жити в суспільстві, бо до цього вона майже нічого не бачила (крім родинного будинку, гори і церкви) і сприймала світ через призму батьківських поглядів.

"Тоді я вірила і десь глибоко в душі завжди віритиму, що слова мого батька мають бути моїми власними."

"Оповідь про моє життя формулювали за мене інші. Їхні голоси були сильні, рішучі, категоричні. А мені ніколи не спадало на думку, що мій голос може бути такий же сильний, як їхній."

Отже, вийти в звичайний світ та спілкуватися з однолітками було вкрай тяжко. Але й це ще не все. Коли здавалось, що Тара нарешті вирвалась з родини, адаптувалась і досягла значних успіхів, виявилось, що дівчині дуже непросто поєднати два світи — батьківський і той, в якому вона тепер жила 🌄

Щоб не зламатися, Тарі довелося буквально переробити себе і стати іншою особистістю.

"Ніхто крім нас самих не звільнить наш розум."

"Більше ніколи я не дозволю зробити себе солдатом піхоти в конфлікті, якого не розумію."

Отже, книга дуже цікава, не легка, але швидко читається — я буквально не могла відірватися. Раджу її всім, але особливо тим, хто виріс в проблемних сім'ях, має складні стосунки з батьками 😓

ця книжка попала у мій топ цього року. вона просто 5/5, 10/10, 100/100

Уявіть, що ви не знаєте авторку. І тожі здається - а нащо мені мемуари людини, яку я не знаю і ніколи не чув про неї? Але ні. Вони треба усім! Щоб вийти зі своєї бульбашки. Ця історія неймовірна, болюча, запамʼятовуючась. Цю книгу потрібно читати - усім!!

Освічена. Тара Вестовер.

Це мемуари. І я не знала авторку взагалі. Вона не медійна людина, історик, професор, але була не медійна до виходу книги. Історія реальна, записана нею зі згадок, щоденника та згадок деяких ії родичів.

❕Але, цю книгу просто необхідно читати усім. В момент прочитання мені хотілось міцно обійняти Тару, плакати з нею, плакати замість неї, жаліти ії, допомогти ій, дати ій руку і допомогти врятуватись. Книга неймовірно складна морально.

📭 Тара народилась в селі (меньше 300 жителів) в багатодітній родині. Ії батько мормон. В питання навіть не в вірі, а в тому, яка сила у віри. Він вірив в судний день, тільки він був прав, не вірив лікарям/науковцям/та і всім взагалі - бо всі від диявола та ілюмінати. У батька прослідковується шизофренія та біполярний розлад. Родина така, що здається, наче шизофренія передається повітряно-крапельним шляхом…

👩🏼 Тара наймолодша. Ніхто із дітей не ходить в школу. Всі працюють з батьком на небезпечному звалищі, постійно отримують ДУЖЕ серьозні травми, від яких їх лікують травками/олійками та енергією чакр.

❌ В родині - абʼюз, маніпуляції, шантаж, фізичне та психологічне насилля. Від цього потерпає не тільки Тара. І жорстокі не тільки батьки, а і брати..

⚫️ Батьки не знають, скільки Тарі років, документів нема (бо звернутись в установу - то звернутись до диявола), і коли ій 15, батькі впевнені, що ій вже 18. Навіть справжнього дня народження Тара не знає, бо народилась не в лікарні. Батько навіть не позичає Тарі гроші, на лікування роками гниючуго зуба, бо та там щось не визнала (не спойлерю).

❤️‍🩹 Як пише сама Тара - батько боровся з уявними монстрами але нічого не робив з монстрами в своєму будинку.

🥇 Тара вирвалась, пішла вчитись, стала кращою в коледжі, отримувала гранти на навчання в найпрестижніших вишах.

💭 Але півжиття ії переслідував звʼязок з родиною. Вона поверталась, страждала, знов їхала, знов поверталась, над нею знущались… Через багато років, тільки деякі події та терапія допомогли ій.

🕒 Ця книга - історія життя. Історія не «завдяки», а «всупереч».

Класна, важка, потрібна книга. Змусь дурака богу молитись, він і чоло розшибе…
Для мене ці мемуари - найвищій бал.

Ця книга про надзвичайну силу піти проти всього, у чому ти росла і зробити себе з нуля. Я захоплююсь силою волі головної героїні, бо вона не поступилась своїми бажаннями, хоч її родина завжди була проти і тягнула до свого маразматичного "дна". Тут надзвичайний розум, сила волі, бажання до змін, приправлене постійними сумнівами та суперечностями.

"Освічена" Тари Вестовер – це неймовірно захоплююча та надихаюча книга, яка змушує задуматися про силу волі та значення освіти 🎓. Роман розповідає реальну історію автора, яка виросла в ізольованій мормонській родині в Айдахо і, незважаючи на всі труднощі, змогла отримати освіту і досягти успіху 💪.

Книга пронизана глибокими емоціями і наповнена драматичними моментами. Вестовер відкриває читачеві світ жорстоких реалій, з якими їй довелося зіткнутися, і показує, як знання і прагнення до кращого життя допомогли їй подолати ці перепони 📚. Її боротьба за освіченість і свободу від сімейних обмежень викликає захоплення і надихає.

"Освічена" – це книга, яка викликає різноманітні емоції: від співчуття до захоплення. Вона змушує задуматися про цінність освіти та особистої свободи і надовго залишається в пам’яті 📖💖.

Мемуари - мій один з найулюбленіших жанрів(на першому місці залишаються детективи). Знайомитись з історіями людей, переймати їхній досвід, дізнаватися найдетальніші душевні переживання автора та бути в курсі найрезонансніших подій - це неабиякий досвід для читача. Взагалі читати мемуари - це ніби проживати поруч з автором, тому що деталі, що розкриваються в книгах даного жанру зазвичає дуже потаємні, і повірте, часто вони доступні лише найближчим людям з кола оповідача. Тому в мемуарах автори можуть "виплеснути" свої емоції на повну, розповісти про переживання, про які вони не насмілювалися розповісти наживо. Саме такою історією стала книга "Освічена" Тари Вестовер. Історія дівчинки з родини мормонів підкорила багатьох. Це та історія, якій по справжньому віриш та співчуваєш, адже те, що пережила головна героїня неможливо описати двома словами.

Дуже важко було читати про життя Тари, адже вона була ізольована від суспільства, не маючи доступу до навколишнього світу, дівчинка змалку зростала під гнітом батька, який на додачу був моромоном-фанатиком, що ще більше било по гідності дівчини, адже батько змушував її виконувати найбруднішу роботу. Окрім цього, він був запеклим противником медикаментів та медичних послуг, тому родині доводилось лікуватися народними методами. Під час ознайомлення з цією історією, я думала, що ця історія не матиме щасливого кінця, та тут стається диво - у 16 років дівчині вдається вирватися з "клітки" батька та почати нове життя у новому, цивілізованому для неї світі. Вона вперше(вперше у 16 років!!!) йде до школи, потім вступає до університету, здобуває докторський ступінь, потім пише мемуари і разом з ними здобуває впізнаваність та популярність.

Історія та особистість Тари ніби Фенікс, що постає з попелу і відроджується. Це ніби ковток повітря, який ти вдихаєш, коли втрачаєш надію на краще життя. Тому нам всім потрібно взяти для себе приклад, як вірити в себе і як йти до своєї мети, навіть коли здається, що це неможливо. Браво Тарі Вестовер! Ця історія стане для багатьох ледь не найбільшим мотиватором на здійснення мрій та звершення нових подвигів.

Після прочитання так багато хочеться сказати (навіть кричати! як тебе бісить родина нашої героїні, їх тупі вчинки та відношення до неї), але в той же час у тебе шок від того, що це засновано на реальних подіях, це мемуари людини, яка це пережила на собі від першої і до останньої сторінки, і ти не хочеш нічого говорити, бо ти просто в захваті від досягнення авторки.
Почнемо з того, що це мемуари. Коли я чую слово "мемуари" я думаю, що зараз буде суха, одноманітна книга про життя якоїсь відомої людини з декількома цікавими фактами і мільйонними описами всього на світі.
Але навіть дуже не цікавлячись закордонними книгами, я все-одно чула про її існування та шалені рейтинги. І вона вартує всіх цих рецензій, рекомендацій та мільйонних накладів. Я прочитала цю книгу за пару днів. Історія дівчинки, яка народилась та виросла в родині мормонів, ніколи не була в лікарні, не мала освіти та і в загальному якогось адекватного прикладу для наслідування, всупереч моїм очікуванням читалась легко фізично. Таке відчуття, що ти читаєш якусь вигадану історію з героями, подіями, конфліктами, діалогами та цікавою розв'язкою, ось настільки вона легка для сприйняття. Але той жах, який там описано (заборона освіти та медичної допомоги, постійний пресинг з боку батьків і такий сюрреалістичний світ), не дає тобі забутись та розслабитись за книжкою. При прочитанні у мене були постійно мурашки на шкірі від несправедливості і безсилля. Було таке відчуття наче ти плаваєш в болоті і не можеш звідки виборсатись і все що тобі лишається це дочитати книгу та відкласти її на полиці. Але з іншого боку, незважаючи на все гидке, ти розумієш, що людина знайшла у собі сили, вибралась з того середовища, вчилась в найкращих університетах цього світу, отримувала стипендії та писала дисертації і в тебе немає нічого крім абсолютного захоплення та поваги до цієї людини. Обов'язково читайте цю книгу, вона вас дійсно зачепить за живе.

Давно уже не потрапляла мені в руки книга 10/10. Місцями хотілось кричати від несправедливості та безсилля, місцями просто розумієш, що це лише дитина, місцями просто співчуваєш, бо здається, що немає виходу з такої ситуації. Той розвиток, який проходить головна героїня від звичайної неосвіченої дівчинки до неймовірної жінки, котра закінчує топові вищі навчальні заклади і усе це шляхом самоосвіти і роботи над собою — це щось неймовірне і водночас дивне (людина, котра не чула про Голокост — навчається у виші, але при цьому вміє лагодити покрівлю багатоповерхових будинків без страховки). Непотрібний ризик, на який відправляв її батько і подекуди мати, насилля від інших членів сім'ї..

Це однозначно не та книга, щоб відпочити душею від щоденних турбот, але та, яка залишить настільки глибокий слід у вашому серці, що ви захочете рекомендувати її друзям. Бо світло перемагає навіть найбільшу темряву, а в наш час це світло дуже потрібне.

Знаєте, які книги мене лякають найбільше?
Ті, де страждають діти.
Але, як виявилося, найстрашніше - це коли діти не усвідомлюють, що щось в їх житті не правильно.

Тара Вестовер виросла в сім'ї мармонів. І це могло б бути нормальне життя якби релігійність родини не підживлювалась біполярним розладом та шизофренією батька. З дитинства Тарі вкладали в голову хворобливі думки про неминучий кінець світу та про те що уряд або промиє їм мозги або уб'є. Тара не ходила до школи, не мала свідоцтва про народження, не відвідувала лікарів, страждала від домашнього насилля, яке вважала нормою, але при цьому дівчина захоплювалася музикою та мріяла отримати освіту.
Для виходу з під впливу родини знадобилися довгі роки, які несли у собі трагедії, батьківську недбалість, братову жорстокість, психологічні проблеми зі сприйняттям минулого, але дівчина багато працювала та була відкрита світу і він її прийняв.

Ця книга вразила мене своєю відвертість та легкістю. Мені сподобалося те, що авторка без прикрас описує свої дії та дії своєї родини якими б ганебними вони не були . І я рада, що їй вдалося звільнитися від впливу батька, хоча я навіть не уявляю як складно позбутися того, що з малечку вкладають тобі в голову.

Загалом, я не можу назвати себе фанатом мемуарів, але щирість цієї історії мене зачепила, тож це моя Вам рекомендація

Уявіть, що ви росли та виховувалися в ізоляції від зовнішнього світу на горі. Ваш батько - параноїк, а мати використовує лише трав’яні ліки та гомеопатію, щоб вилікувати навіть найстрашніші травми та каліцтва.
⠀
Таким був дитячий досвід Тари Вестовер, авторки книги “Освічена” від @artbooks.ua . Вихована батьками-мормонами (релігійна течія) на віддаленій фермі в Айдахо, вона жила під владою батька, поки не вирішила вибороти свободу через освіту.
⠀
Ці мемуари - історія про те, як Вестовер звільнилася завдяки навчанню,навіть примудрилася отримати стипендію в Кембридзькому університеті та здобути докторський ступінь, всупереч тому, що вперше пішла до школи у 17 років.
⠀
При читанні потрібно собі постійно нагадувати, що це, бляха, насправді! Важко і страшно від таких книг.
⠀
Я б навіть не шукала тут історію про віру, радше про нездоровий фанатизм батька з очікуванням кінця світу, психічні розлади та закривання очей на проблеми. Байдужість матері, яка ніколи не може прийняти сторону дитини, і навіть не може згадати скільки їй років, бо хіба всіх запамʼятаєш?І у цьому середовищі вони «виховали» 7 дітей.
⠀
Найобразливіше, що попри суворі заборони, маніпуляції та “зручне” Святе письмо батьки використовують подвійні стандарти: є місце авто, косметиці у матері, телефону і бізнесу та навіть для серіальчику. Але діти не мають свідоцтв про народження, не ходять до школи, лікуються травами, їх звинувачують, примушують почуватись винними.
⠀
Коли читала про оце цинічне «не бійся, доцю…Бог і його янголи теж тут, працюють з нами пліч-о-пліч. Вони не допустять, щоб ти поранилася», а вона таки отримує травми і потім “ти винна, бо недостатньо вірила...” ох(
Навіть після прочитання відчуття полегшення не приходить. Як для мами я схопила тут цілу купу тригерів, від яких волосся підіймалося. Це як посібник “як не варто виховувати дітей”.
⠀
І насамкінець, тут таки є місце всепрощенній любові, бо що б героїня не пережила та не усвідомила та все одно любить свою родину. Цю жінку хочеться обійняти, тому що самоусвідомлення та внутрішня боротьба триватиме напевно до кінця її життя.

Чудова книжка про важливість освіти.