Тара Вестовер

Прекрасна книга, не завжди читається легко, але було дуже цікаво, як будуть розвиватися події, що досить незвично, як для мемуарів. Книга нелегка, з неприємними моментами. Але таке і є життя, тому тим хто любить читати про реальність, однозначно рекомендую!

Книга непогана, точно незвична та унікальна своїм вмістом, формат мемуарів підігріває інтерес, майже всю книгу в тебе шок різного ступеню) Мене, як лікаря, вона інколи забавляла, бо те, що описується в книзі, в реальності мало б фатальний результат)) Один раз точно можна почитати із задоволенням!

Вперше читала книгу із таким шоком, огидою, співчуттям та болем.

Не через токсичність у відносинах, жорстокість чи навіть знущання над рідними людьми, а через усвідомлення того, що все це відбувалось з авторкою насправді.

Тара Вестовер - авторка та головна героїня книги - народилась в 1986 році в сімʼї мормонів в Айдахо. До 9 років в неї, як і кількох її братів та сестер, не було навіть свідоцтва про народження. Вони жили в лісі, не відвідували лікарів, не ходили до школи, не оголяли плечі та коліна навіть при температурі 30+. І не робили ще багато звичних для нас речей.

І насправді, це не книга про релігію чи мормонізм, які нібито були причиною такого способу життя сімʼї. Причиною була сама сімʼя. Батько з психічним розладом (щось між біполяркою та шизофренією) з постійними нападами параної, недовірою до світу і манією переслідування. Мати, яка в глибині душі десь зберігала паростки здорового глузду, але чи то після травми, чи то в силу звички, уподобилась своєму чоловіку. До біса агресивний брат Шон, який знущався та принижував інших: Тару, її братів та сестер, своїх дівчат. Більшість інших братів та сестер які залежали від батька, а отже мали повірити в його ідеологію, відкидаючи свою власну.

Тара страждала від своєї сімʼї і фізично, і психологічно. Батько, який ніколи не дотримувався техніки безпеки в роботі, піддавав численним травмам не лише себе, але й дітей з малого віку. І тут не йде мова про типові дитячі травми, отримані при падінні з дерева, чи від удару під час ігор. Тут серйозні опіки, відрізані пальці, струси мозку, переломи кісток, та навіть травми, отримані в страшних ДТП з проломленим черепом. Нагадаю, що все лікували лавандою, домашніми мазями та силою думки. Шон, який визвірювався на всіх і кожного, хто сміє йому перечити, підіймав руку на Тару, принижував її при інших, підривав віру в себе, обзиваючи її шльондрою та іншими незнайомими дитині словами. Мама, яка замовчувала ці випадки абʼюзу та нічого не робила, щоб захистити свою доньку (та й інших дітей теж). Брати і сестри, які відхрестились від Тари, визнавши її ненормальною через те, що вона піднімає вголос питання про токсичність в сімʼї та шукає захисту від неї.

Якимось чином, підготувавшись самостійно до вступних екзаменів, Тара вступила до університету. І по мірі здобуття освіти всі батькові байки та повчання стали втрачати свою доказовість та силу. А сама Тара почала втрачати звʼязок з сімʼєю.

Тара опинилась на роздоріжжі між власним «Я» і своїми потребами, та між сімʼєю, яка все ще намагалась домінувати в її житті зі своїми устоями і правилами.

Та попри всю жорстокість і абʼюзивність, описаних на сторінках книжки, ця історія про інше. Про людську силу. Про боротьбу з демонами в сімʼї та демонами всередині себе. Про самоаналіз та пізнання. Про те, щоб поставити особисте благо та психічний стан вище сімʼї, яка хоче піддати твої вчинки власному контролю, а твоє життя - своїй волі. І про знання, про те, як сильно освіта визначає якими ми стаємо людьми. І мова тут не лише про освіченість.

Важка книжка. Не та, яку залпом прочитаєш за кілька днів. Але яку читатимеш дозовано, щоб краще усвідомити та прожити.

Тара неймовірно сильна жінка, яка заслуговує щирого захоплення. В тому числі за сміливість, яку вона знайшла в собі, щоб поділитись цією інтимною історією зі світом.

Те, що авторка просто вижила уже диво. Мені здавалося, мемуари мене не зможуть зачепити чи здивувати, чи зацікавити. Але я не могла відірватися, місцями я не могла повірити, що такі люди як батьки головної героїні взагалі можуть існувати. Це дуже цікава історія, мені було дуже шкода авторку, бо зрозуміти, що в якийсь момент все у що ти віриш це брехня майже дорівнює смерті

«Освічена» мемуари Тари Вестовер

Ця книга вражає, бо вона справжня. Не вигадана історія, а реальний життєвий шлях цілої сім’ї, шлях від якого іноді волосся ставало дибки…

Я думала буду читати про мормонів та вплив їх релігійних переконань на соціальне ставлення людини. Але ні, ця книга не про мормонів. Вона про двох психічно не здорових людей, які вирішили створити сім’ю і народити аж 7 дітей. 7 дітей замість підтримки, любові, закладеного освітнього фундаменту, розкриття горизонтів отримали батькових «вигадинх монстрів», біль, фізичні та психічні каліцтва.
Це історія не про здобуття освіти, а про боротьбу за відновлення власного «Я», попри все, попри всі складності, попри відсутність підтримки і на перекір «безумовній любові» до батьків і цілої сім’ї.

Це історія про боротьбу за себе. Книга вражає щирістю, жорстокими реаліями та силою духу. Вона залишає тривалий післясмак і змушує замислитися про цінність знань, свободи та важливість сміливості у пошуках власного шляху.
Ось декілька цитат, які запали мені у серце :
"Дивно, що людям, яких любиш, ти даєш таку владу над собою."

"Мати позитивну свободу означає взяти під контроль власний розум, звільнитися від ірраціональних страхів і вірувань, від залежностей, забобонів і всіх інших
форм самопримусу."

"Коли саме життя здається ненормальним, хто знає де криється божевілля?"

"Почуття провини — це страх перед власною нікчемністю. Воно не має нічого спільного з іншими людьми."

Складно писати відгуки на мемуари, бо все ж таки це було чиїмось життям, і треба приймати, що хтось прожив цю реальність. Навіть якщо я думаю, що вчинила б краще, це все-таки не художня література, де історія буде мати гарний бантик у кінці. У відгуку будуть мінімальні спойлери.

Тара пройшла через ізольоване дитинство, відчудження від сім'ї та стрибок віри у суспільство, про яке вона не знала нічого. І вона права — проблема не у мормонстві конкретно, а у релігійній фанатичності, з якою її сім'я відносилася до мормонства. Звісно, ця релігія має чимало дивних та негативних історій, і кожному з нас робити свої висновки щодо того, чи релігія може бути злою, чи доброю, чи такою її роблять люди, які її сповідують. Але повернемося просто до фанатичності.
Її батько — класичний представник лідерів культу. В нього є харизма, переконливість, щира віра в усе релігійне та егоїстична віра в себе. Що він обраний, що його особисто перевіряли, що він єдиний зрозумів натяки, розгадав задум великого злого уряду і протистоїть йому в одиночку. Коли так віриш, це перекидається на людей навколо, які і так схильні вірити у недоказані речі. Якщо цікаво більше про культуру і мову культів, дуже рекомендую книгу "Cultish".

Я була здивована, що аж троє дітей з семи мають вищу освіту. Можливо, чисте повітря, спорт та власно вирощені продукти дійсно роблять з дітей геніїв? Але, певно, без Тайлера нікому б з них це не світило, бо саме протоптав цю "доріжку можливостей" для молодших і показав, що можна жити інакше. Якщо Тарі було складно, не уявляю, як могло бути складно йому: мріяти про щось, про що до тебе ніхто навіть не задумувався.
І якщо ви ще сумнівалися, чи можна вважати її мати жінкою, що щиро вірить у всі ці вірування: вона випустила книгу під назвою "Educating": очевидна відсилка на назву цих мемуарів. Де розповідає про те, які геніальні способи освіти застосовували вона з чоловіком, щоб їх діти вийшли такими успішними. А також повністю виправдовує дії і чоловіка, і деяких дітей.

Жорстокість брата, емоційні гойдалки батька і безхребетність матері — це найбільші "антагоністи" цієї історії. Страшно було читати, як люди вміють перекручувати правду, щоб продовжувати жити так, як і раніше. Як угрупування культів базуються на відчутті комуни та простих правилах: не питати і не сумніватися. Заради відчуття приналежності люди згодні закривати очі і втрачати власні думки, а коли приходить час — разом обертатися проти тих, хто порушує правила. Як Тара порушила.

Книга важка. Не чекайте тут кінцівки, де всі "злодії" покарані. Але вона варта прочитання заради того, щоб оцінити, як людина може викарабкуватися з самого дна. А також про те, як легко промовчати і змиритися замість того, щоб боротися, і які наслідки такого вибору.

Я дуже чекала на цю книгу, адже ще з анонсу зрозуміла, що це буде моя історія.
Так і сталось 💔

Реальність буває набагато гіршою та страшнішою, ніж вигадка, і чим більше реальних історій я читаю, тим частіше про це думаю. Мене відверто лякають релігійні фанатики, тож від опису родини Тари мені було не по собі. До кожного з них є питання: чому батько так вперто не хоче, щоб його діти отримали освіту? Чому мати закриває очі на все, що відбувається в домі? Чому старший брат може принижувати молодшу сестру та бити свою дружину? Хіба саме про це йдеться у священних книгах?

Від деяких епізодів холоне кров, як от часті аварії та травми у членів родини, які ставались через впертість та навіть невігластво батька. Або ж панічні атаки та нічні кошмари Тари, які вона отримала внаслідок зростання в умовах, де немає якісної медичної допомоги, освіти та банальних знань про людський організм.

І я насправді дуже рада, що Тарі вдалось вирватись з цього жаху і написати таку болючу книжку, адже тепер вона вільна і може мати справжнє життя.

Щиро раджу до прочитання!

"Освічена" Тара Вестовер

"Освічена" — це одна з тих книг, яка залишає слід у вашій душі надовго. Мемуари Тари Вестовер неймовірно потужні, зворушливі та правдиві. Вона розповідає свою історію про зростання в релігійно-ізольованій сім'ї в горах Юти, де освіта була майже неможливою, а обмеження на мислення і вивчення світу були жорсткими. І хоча її дитинство було сповнене болю та жорстокості, ця історія про боротьбу за свободу, самопізнання і незалежність.

Що важливо, це не просто історія про навчання в традиційному сенсі. Це глибока медитація на те, як виховання, культура та родина можуть формувати наше сприйняття світу. Тара показує, як важко бути обмеженим у рамках певної системи переконань, і як важливо знайти власний шлях до розуміння і пізнання світу.

Ця книга не лише про навчання, але і про величезну силу людського духу. Вона надихає на пошук істини і дає важливий урок — навчання не має меж, і воно може стати шляхом до особистої свободи.

Рекомендую всім, хто любить глибокі та емоційні історії про виживання, самовизначення та силу людського духу. Це не просто книга, а справжній життєвий урок.

Маніпуляції, насильство, через яке пройшла головна героїня, залишили мене без мови. Незважаючи на те, що сімейні питання не є унікальними, вони все ще залишаються табу. Промивання мізків, щоб ви подумали, що це ваша вина, що все було не так вже й погано.

Письмо було прекрасним, а її сміливість отримати освіту та протистояти родині надихала.

Рекомендую, якщо вас не тригерить ця тема.

На курсі з «релігієзнавства» в університеті ми поверхнево торкалися різних релігійних течій, але не пам’ятаю, щоб колись розповідали про мормонів. Можливо тоді цей термін не вживався у нас, а використовували «Святі останніх днів». Бо це вже здається знайомим. Більш детально про мормонізм я почала дізналася не так давно, а саме тоді коли український YouTube почав стрімко розвиватися й зʼявилося чимало відео про релігійні секти. Проте я досі не можу впевнено сказати, хто такі мормони. З однієї сторони їхня категоричність у введені здорового способу життя, а саме відмова від алкоголю, сигарет, кави, чаю та деяких газованих напоїв — мені подобається. Також думка про те, що пророки народжуються досі й ними може бути будь-хто зі спільноти. Однак багато з цього ми можемо спостерігати в інших течіях. Крім цього мормони постійно готуються до кінця світу. Сьогодні це вже не здається божевіллям. Але чи не є це ще одним субʼєктивним тлумаченням християнства?
У сімʼї Вестовер семеро дітей і лише четверо змогли піти з неї. Саме жага до знань змусила їх ризикувати знайомим заради незвіданого. Матір у цій історії ще досить адекватна жінка, але деякі жахливі обставини дещо похитнули цю адекватність і мені стало прикро, що така людина так глибоко застрягла в цьому світі та йшла під впливом психічнохворого чоловіка.
Ця книга показує наскільки важливою є будь-яка освіта для людини, що жага до знань є частиною нас. Як фанатизм та особиста незрілість дорослих ламає життя дітям. Вона розкриває багато важких моментів з якими зіштовхуються діти не лише в релігійних родинах, а й просто менш освічених.
Це було досить емоційне читання. Я зупинялася на деяких абзацах, реченнях, фразах, щоб зайти в чат до друзів та висловити свої емоції. І чим далі я просувалась, тим важче ставало емоційно. Вірити чи ні в цю історію — справа читача, але я вірю, що більшість з цього правда.

Тарі Вестовер 38 років, вона має науковий ступінь доктора філософії, який здобула у Кембриджському університеті...а ще Тара вперше сіла за шкільну парту у 17 років, до 7 років не мала ні свідоцтва про народження ні медичної картки і разом з батьками готувалась до кінця світу.
І Тара не художній персонаж, а цілком реальна людина ...

Прочитати цю книгу мене спонукали самі ці, здавалось би непоєднуванні між собою факти, хоча зізнаюсь, що сам жанр мемуари викликав величезні сумніви і побоювання, тож я щиро радію, що цікавість таки перемогла!
Ця книга варта читання! Більше того, ви її потребуєте!

Я не знаю як авторка наважується так відверто показувати своє життя, своє дитинство, свою сім'ю — все таке сокровенне, інтимне і дороге кожному... ця відвертість дуже підкупляє, Ви дивуєтесь, насправді Ви в шоці! Мені особисто здавалось, що я всю історію знаходилась поруч : за дверима, на задньому сидінні авто, часто пориваючись обійняти, захистити, допомогти...
Я вірила у щирість написаного, сприймала текст, як секрет, який мені довірили, щоб вказати шлях, підтримати, надихнути...

Ми сприймаємо багато речей як данність і насправді знаємо про це, та не беремо до голови поки такі історії, як ця, не нагадують нам, що навіть така базова необхідність, як батьківська любов і підтримка, не завжди даються за замовчуванням, іноді саме твоя сім'я — це і є найбільший виклик

Це історія не про мормонізм. Це історія про становлення особистості. Через біль, через травми фізичні і моральні, через самопізнання і освіту. Це історія про силу і світло, що кожен з нас в собі несе. І якщо йти на світло, то можна вийти з найбільшого мороку...

Книгу рекомендую, особливо, якщо шукаєте натхнення і поштовху до дії. Я відчула себе сильнішою ніж "до".

9/10❤️