Горностай Мирослава
Котик
10.05.2025
Новий відгук
Це одна з тих книжок, після яких ловиш себе на думці: а чого я насправді хочу — і чи не коштує мені це надто дорого? Ідея магічного артефакту, що виконує всі бажання, але зменшує твоє життя з кожним разом — звучить як щось із сучасного фентезі, але Бальзак написав це ще в XIX столітті. І написав жорстко, розумно, з гірким присмаком реальності.
Рафаель — головний герой — спершу викликає співчуття, потім злість, потім знову співчуття. Він — як дзеркало: відображає всі ті моменти, коли ми мріємо, але не діємо, коли відкладаємо життя на потім, поки воно з нас не вивітрюється.
Текст непростий — багато роздумів, описів, монологів, але якщо дочитати до кінця, то щось усередині точно клацне. Це книжка не про пригоди, а про вибір. Про жадібність. І про невблаганність часу. І вона говорить просту, але дуже неприємну річ: усе має ціну.
Не ідеальна, місцями перевантажена, але якщо читати серцем — чіпає.
Рафаель — головний герой — спершу викликає співчуття, потім злість, потім знову співчуття. Він — як дзеркало: відображає всі ті моменти, коли ми мріємо, але не діємо, коли відкладаємо життя на потім, поки воно з нас не вивітрюється.
Текст непростий — багато роздумів, описів, монологів, але якщо дочитати до кінця, то щось усередині точно клацне. Це книжка не про пригоди, а про вибір. Про жадібність. І про невблаганність часу. І вона говорить просту, але дуже неприємну річ: усе має ціну.
Не ідеальна, місцями перевантажена, але якщо читати серцем — чіпає.
Нова оцінка:
04.05.2025
Новий відгук
Цей крихітний есей — мов ляпас у костюмі професора. Лаконічний, дотепний і трохи злий, він розбирає людську дурість так серйозно, що аж смішно. Але смішно тільки спочатку. Бо потім розумієш, що автор влучає точно в ціль — і навіть трохи страшно стає.
Чіполла подає п’ять законів людської дурості, і кожен з них — це маленьке дзеркальце, у якому легко побачити знайомі обличчя. Іноді — навіть своє. Але головна магія книжки — в її універсальності. Вона про офіси, політику, сім’ї, суспільство загалом. І про те, як часто дурість переважає навіть добрі наміри.
Рекомендую всім, хто хоче коротко, влучно й трішки з іронією подивитися на абсурдність людських вчинків. Це той випадок, коли 50 сторінок дають більше за 500.
Чіполла подає п’ять законів людської дурості, і кожен з них — це маленьке дзеркальце, у якому легко побачити знайомі обличчя. Іноді — навіть своє. Але головна магія книжки — в її універсальності. Вона про офіси, політику, сім’ї, суспільство загалом. І про те, як часто дурість переважає навіть добрі наміри.
Рекомендую всім, хто хоче коротко, влучно й трішки з іронією подивитися на абсурдність людських вчинків. Це той випадок, коли 50 сторінок дають більше за 500.
Новий відгук
Це той роман, після якого почуваєшся трошки божевільно — але не впевнений, чи це приємне божевілля. Стиль Авад — як ляльковий будиночок, у якому щось рухається під підлогою: блискуче, вишукане, але тривожне. Вона грається з жанрами, стереотипами й уявленням про жіночу дружбу, викривлює все так, що стає майже сюрреалістично.
Було цікаво, але іноді — аж занадто навмисне дивно. Там, де хочеться глибини, часом з’являється гротеск. Там, де можна було б посилити драму — лялькова крива усмішка. І хоча книга провокує та викликає обговорення, іноді відчувалося: більше форми, ніж змісту.
Це точно не для всіх. Але якщо ви любите готичну атмосферу, трохи сатири й «відчуття зсуву реальності» — то спробуйте. І підготуйтеся, що рожеве — не завжди миле.
Було цікаво, але іноді — аж занадто навмисне дивно. Там, де хочеться глибини, часом з’являється гротеск. Там, де можна було б посилити драму — лялькова крива усмішка. І хоча книга провокує та викликає обговорення, іноді відчувалося: більше форми, ніж змісту.
Це точно не для всіх. Але якщо ви любите готичну атмосферу, трохи сатири й «відчуття зсуву реальності» — то спробуйте. І підготуйтеся, що рожеве — не завжди миле.
Новий відгук
Ця збірка — як нічна прогулянка покинутим лісом: ти ніби й знаєш, що все вигадано, але кожен шурхіт змушує стискати пальці. Оповідання різні за стилем, настроєм, глибиною, але всі — про щось первісне, підсвідоме, те, що ми, можливо, боїмося назвати вголос.
Десь моторошно по-старосвітськи, десь тривожно по-сучасному. Але цікаво. Залишає післясмак, як старе дзеркало в темному коридорі — здається, що в ньому щось ще є. Не ідеальна збірка, та як для першої частини — обіцяє більше, ніж просто лякалки. Чекаю продовження.
Десь моторошно по-старосвітськи, десь тривожно по-сучасному. Але цікаво. Залишає післясмак, як старе дзеркало в темному коридорі — здається, що в ньому щось ще є. Не ідеальна збірка, та як для першої частини — обіцяє більше, ніж просто лякалки. Чекаю продовження.
Новий відгук
Знаєте той момент, коли берешся за українську класику й думаєш: "Ну все, знову буде важко, сумно й про ярмо"? А потім читаєш цю книгу — і бах, мозок робить кульбіт. Семків пише не як викладач, а як той дотепний друг, що на кухні п'є з тобою каву й пояснює, чому Франко — це не тільки "Каменярі", а Леся Українка — набагато гостріша, ніж ми про неї звикли думати.
Це не суха літературознавча писанина, а дуже жива, сучасна, дотепна розмова. У тебе раптом виникає бажання перечитати все — від Нечуя до Хвильового. Бо розумієш, що ці люди — не пильні портрети з підручників, а справжні, живі, з характером і голосом.
Це книжка для тих, хто хоче відчути свою літературу — без пафосу, без примусу, а з любов’ю й цікавістю. І так, після неї хочеться сказати: "Чорт забирай, я люблю українську класику".
Це не суха літературознавча писанина, а дуже жива, сучасна, дотепна розмова. У тебе раптом виникає бажання перечитати все — від Нечуя до Хвильового. Бо розумієш, що ці люди — не пильні портрети з підручників, а справжні, живі, з характером і голосом.
Це книжка для тих, хто хоче відчути свою літературу — без пафосу, без примусу, а з любов’ю й цікавістю. І так, після неї хочеться сказати: "Чорт забирай, я люблю українську класику".
24.03.2025
Нова книжкомрія:
Книжкомрії поки не створені :(
24.09.2025
Здійснено 0 з 0
- "Стіна Вінніпеґа і Я"
- будь-яка книга Дана Брауна
- " Керрі" Стівена Кінна
- чому зебри не страждають на виразки
- будь-яка книга Дана Брауна
- " Керрі" Стівена Кінна
- чому зебри не страждають на виразки
Видавництво