Горностай Мирослава
Котик
04.05.2025
Новий відгук
Цей крихітний есей — мов ляпас у костюмі професора. Лаконічний, дотепний і трохи злий, він розбирає людську дурість так серйозно, що аж смішно. Але смішно тільки спочатку. Бо потім розумієш, що автор влучає точно в ціль — і навіть трохи страшно стає.
Чіполла подає п’ять законів людської дурості, і кожен з них — це маленьке дзеркальце, у якому легко побачити знайомі обличчя. Іноді — навіть своє. Але головна магія книжки — в її універсальності. Вона про офіси, політику, сім’ї, суспільство загалом. І про те, як часто дурість переважає навіть добрі наміри.
Рекомендую всім, хто хоче коротко, влучно й трішки з іронією подивитися на абсурдність людських вчинків. Це той випадок, коли 50 сторінок дають більше за 500.
Чіполла подає п’ять законів людської дурості, і кожен з них — це маленьке дзеркальце, у якому легко побачити знайомі обличчя. Іноді — навіть своє. Але головна магія книжки — в її універсальності. Вона про офіси, політику, сім’ї, суспільство загалом. І про те, як часто дурість переважає навіть добрі наміри.
Рекомендую всім, хто хоче коротко, влучно й трішки з іронією подивитися на абсурдність людських вчинків. Це той випадок, коли 50 сторінок дають більше за 500.
Новий відгук
Це той роман, після якого почуваєшся трошки божевільно — але не впевнений, чи це приємне божевілля. Стиль Авад — як ляльковий будиночок, у якому щось рухається під підлогою: блискуче, вишукане, але тривожне. Вона грається з жанрами, стереотипами й уявленням про жіночу дружбу, викривлює все так, що стає майже сюрреалістично.
Було цікаво, але іноді — аж занадто навмисне дивно. Там, де хочеться глибини, часом з’являється гротеск. Там, де можна було б посилити драму — лялькова крива усмішка. І хоча книга провокує та викликає обговорення, іноді відчувалося: більше форми, ніж змісту.
Це точно не для всіх. Але якщо ви любите готичну атмосферу, трохи сатири й «відчуття зсуву реальності» — то спробуйте. І підготуйтеся, що рожеве — не завжди миле.
Було цікаво, але іноді — аж занадто навмисне дивно. Там, де хочеться глибини, часом з’являється гротеск. Там, де можна було б посилити драму — лялькова крива усмішка. І хоча книга провокує та викликає обговорення, іноді відчувалося: більше форми, ніж змісту.
Це точно не для всіх. Але якщо ви любите готичну атмосферу, трохи сатири й «відчуття зсуву реальності» — то спробуйте. І підготуйтеся, що рожеве — не завжди миле.
Новий відгук
Ця збірка — як нічна прогулянка покинутим лісом: ти ніби й знаєш, що все вигадано, але кожен шурхіт змушує стискати пальці. Оповідання різні за стилем, настроєм, глибиною, але всі — про щось первісне, підсвідоме, те, що ми, можливо, боїмося назвати вголос.
Десь моторошно по-старосвітськи, десь тривожно по-сучасному. Але цікаво. Залишає післясмак, як старе дзеркало в темному коридорі — здається, що в ньому щось ще є. Не ідеальна збірка, та як для першої частини — обіцяє більше, ніж просто лякалки. Чекаю продовження.
Десь моторошно по-старосвітськи, десь тривожно по-сучасному. Але цікаво. Залишає післясмак, як старе дзеркало в темному коридорі — здається, що в ньому щось ще є. Не ідеальна збірка, та як для першої частини — обіцяє більше, ніж просто лякалки. Чекаю продовження.
Новий відгук
Знаєте той момент, коли берешся за українську класику й думаєш: "Ну все, знову буде важко, сумно й про ярмо"? А потім читаєш цю книгу — і бах, мозок робить кульбіт. Семків пише не як викладач, а як той дотепний друг, що на кухні п'є з тобою каву й пояснює, чому Франко — це не тільки "Каменярі", а Леся Українка — набагато гостріша, ніж ми про неї звикли думати.
Це не суха літературознавча писанина, а дуже жива, сучасна, дотепна розмова. У тебе раптом виникає бажання перечитати все — від Нечуя до Хвильового. Бо розумієш, що ці люди — не пильні портрети з підручників, а справжні, живі, з характером і голосом.
Це книжка для тих, хто хоче відчути свою літературу — без пафосу, без примусу, а з любов’ю й цікавістю. І так, після неї хочеться сказати: "Чорт забирай, я люблю українську класику".
Це не суха літературознавча писанина, а дуже жива, сучасна, дотепна розмова. У тебе раптом виникає бажання перечитати все — від Нечуя до Хвильового. Бо розумієш, що ці люди — не пильні портрети з підручників, а справжні, живі, з характером і голосом.
Це книжка для тих, хто хоче відчути свою літературу — без пафосу, без примусу, а з любов’ю й цікавістю. І так, після неї хочеться сказати: "Чорт забирай, я люблю українську класику".
Новий відгук
Ця книжка — мов тихий шелест прадавнього лісу, в якому кожне слово просякнуте містикою, історією й тугою за втраченим. Галина Пагутяк, знана своїм неповторним стилем, створює дивовижну атмосферу — де минуле й вигадка сплітаються в тугу пісню про людське покликання й покору.
Головний герой — Слуга, не зовсім людина, не зовсім дух, але вірний Добру. І саме ця вірність веде його крізь віки, пам’ять, біль і любов. Це розповідь про духовну місію, мовчазне служіння і незламність духу, з глибокими філософськими підтекстами.
Ця книжка не для тих, хто шукає швидкого сюжету. Але вона щедро віддячує тому, хто читає її серцем. Рекомендую всім, хто любить містичну прозу з українським корінням і прагне трохи зупинити час за читанням.
Головний герой — Слуга, не зовсім людина, не зовсім дух, але вірний Добру. І саме ця вірність веде його крізь віки, пам’ять, біль і любов. Це розповідь про духовну місію, мовчазне служіння і незламність духу, з глибокими філософськими підтекстами.
Ця книжка не для тих, хто шукає швидкого сюжету. Але вона щедро віддячує тому, хто читає її серцем. Рекомендую всім, хто любить містичну прозу з українським корінням і прагне трохи зупинити час за читанням.
Нова оцінка:
24.03.2025
Нова книжкомрія:
Книжкомрії поки не створені :(
24.09.2025
Здійснено 0 з 0
- "Стіна Вінніпеґа і Я"
- будь-яка книга Дана Брауна
- " Керрі" Стівена Кінна
- чому зебри не страждають на виразки
- будь-яка книга Дана Брауна
- " Керрі" Стівена Кінна
- чому зебри не страждають на виразки
Видавництво