З нами житиме еласмотерій. Оповідання

Це дебютна збірка оповідань Романа, з ним ми вчились на Річній програмі від Litosvita 💚

Тому ще приємніше писати враження)

Тепер до книги оповідань 👌
Це гумор і абсурд, а ще життя і філософія. А ще варіанти осмислення подій, доль, війни. Війна тут тло в деяких оповіданнях, але мені здається зараз інакше важко писати. Ну, бо це наша реальність.

Багато хто хвалить оповідання «Регіон» — погоджуюсь, хороше.
Але в моїх фаворитах
Місія «Марія на яблуні», «От питання», «Кров», «Вʼязень» і власне про еласмотерія)

Що цікаво у цій збірці, хоча я не фанатка абсурду, але хочеться читати далі і подивитись «що ще буде». Тексти легкі для сприйняття, закладені глибокі. Єдине, мене тригернуло останнє оповідання, бо дуже занурює у реальність. Втім, від того воно аж ніяк не погане, просто не моє.

Та в цілому, моя щира рекомендація 😎

Якщо чесно в мене немає однозначних вражень, бо жанр абсурдизму для мене кардинально новий і знову ж таки в форматі короткої прози, яку я не дуже розумію. З іншого боку оповідання в конкретно цій книзі об’єднані саме своєрідною подачею – хоч пан Роман, на перший погляд, подає сюжети до стереотипного безглуздими, вони доволі реалістично відображають різноманітні аспекти українського суспільства.

Мені дуже сподобалися паралелі з історичними подіями та відсилки на характерні риси українців. Найбільше мені припали до душі оповідання Регіон та Кров.

В «Регіоні» Роман замінює типовий машинобудівний профіль міст на протилежний йому – літературний. І чесно кажучи, попри карикатурність описів, мені б дуже хотілося пожити в такому місті.
«Кров» в свою чергу – одна з найлегших історій з точки зору соціальних питань, якими пронизана вся збірка.

«Венера Мілевська» – про прагнення наживи і слави навіть, якщо для цього треба буде виставити себе на посміховисько (ще й пряма відсилка на деяких українських митців, які з початку повномасштабного вторгнення хайпують на шароварщині). Схожий антураж має «Вечірка» – про те, як сприймають війну люди (переважно іноземці, але не тільки) незнайомі з проблемами цивільних в окупації. «Не все так однозначно» – про нищівний вплив пропаганди.

Інші оповідання не менш змістовні та відображають важливі соціальні теми – аб’юз, невиправдані очікування, різні точки бачення тощо.

🦏 Взагалі я майже не читаю оповідання. Але цього разу мене зачепив еласмотерій. Треба ж було дізнатися, що це за звір такий.

🤷‍♂️ Відверто скажу, що писати відгук на збірку оповідань складно — бо твори різні, і я б оцінила їх по різному. Тому сьогодні оцінки не буде.

Загальне враження: це креативно, сміливо, незвично, екзотично, живо. Стиль автора та його мислення місцями в гарному сенсу шокують. Майже всі оповідання містять абсурд різного ступеня, і це не зовсім мій жанр. Є тут і більш звичайний гумор, і сатира, і філософські роздуми.

Над деякими оповіданнями я реготала в голос, а деякі зовсім не зрозуміла. В будь-якому випадку, майже всі твори, хоча вони і гумористичні, не назвеш легким чтивом. Треба відшукати підтекст й осягнути метафори.

💖 Найбільше мені сподобалися твори:

"Регіон" — оповідання про містечко, де всі вимушені працювати на літературному заводі.

"Як воно — зростати у такому місті, де все підпорядковано лише мистецтву? Твій прадід працював на заводі митцем, твій дід працював митцем, твій тато також, ти майже напевне закінчиш там само, і діти твої, якщо пощастить мати дітей, також. Мистецтво тисне на усіх жителів регіону й позбавляє вибору. І ти живеш серед таких самих, як і ти, позбавлених вибору людей."

"Персонаж" — цікавий хід, бо це оповідання про оповідання, яке ми прочитали раніше 😁

"Венера Мілевська" — оповідання про "новий вектор" українських поп-зірок після 24 лютого 2022 року.

"Валя співає: — Я перевзулась у нові чобітки, — Руля радісно демонструє два підняті до гори великі пальці. — І вже не босою, ходжу Батьківщиною, Тепер над вишнею видніють цятки, Це козаки, мов хрущі, солов'ї мої."

"Роман Голубовський" — самоіронічне оповідання, і ще один хід, який мене здивував. До речі, ступень самоіронії та креативності автора можна оцінити за відгуком, який він написав про свою книгу.

Про кожне оповідання розповіла вам дуже стисло, бо не хочу спойлерити.

Отже, підсумовуючи: проза Романа Голубовського зайде точно не всім, але спробувати варто.