Роман Голубовський

Якщо чесно в мене немає однозначних вражень, бо жанр абсурдизму для мене кардинально новий і знову ж таки в форматі короткої прози, яку я не дуже розумію. З іншого боку оповідання в конкретно цій книзі об’єднані саме своєрідною подачею – хоч пан Роман, на перший погляд, подає сюжети до стереотипного безглуздими, вони доволі реалістично відображають різноманітні аспекти українського суспільства.

Мені дуже сподобалися паралелі з історичними подіями та відсилки на характерні риси українців. Найбільше мені припали до душі оповідання Регіон та Кров.

В «Регіоні» Роман замінює типовий машинобудівний профіль міст на протилежний йому – літературний. І чесно кажучи, попри карикатурність описів, мені б дуже хотілося пожити в такому місті.
«Кров» в свою чергу – одна з найлегших історій з точки зору соціальних питань, якими пронизана вся збірка.

«Венера Мілевська» – про прагнення наживи і слави навіть, якщо для цього треба буде виставити себе на посміховисько (ще й пряма відсилка на деяких українських митців, які з початку повномасштабного вторгнення хайпують на шароварщині). Схожий антураж має «Вечірка» – про те, як сприймають війну люди (переважно іноземці, але не тільки) незнайомі з проблемами цивільних в окупації. «Не все так однозначно» – про нищівний вплив пропаганди.

Інші оповідання не менш змістовні та відображають важливі соціальні теми – аб’юз, невиправдані очікування, різні точки бачення тощо.

Загальне враження від книги вийшло змішаним. Я очікувала, що всі оповідання будуть в такому ж стилі, як і перше, але вони виявилися різними: деякі більш іронічні, але менш абсурдні, інші — більш глибокі, але менш смішні. Оповідання про війну для мене були занадто болючими, що, можливо, негативно вплинуло на їх оцінку. Проте це все одно було незвично і цікаво. Найбільше сподобалося оповідання «Регіон», найменше — «Вечірка».

Це дебютна збірка оповідань Романа, з ним ми вчились на Річній програмі від Litosvita 💚

Тому ще приємніше писати враження)

Тепер до книги оповідань 👌
Це гумор і абсурд, а ще життя і філософія. А ще варіанти осмислення подій, доль, війни. Війна тут тло в деяких оповіданнях, але мені здається зараз інакше важко писати. Ну, бо це наша реальність.

Багато хто хвалить оповідання «Регіон» — погоджуюсь, хороше.
Але в моїх фаворитах
Місія «Марія на яблуні», «От питання», «Кров», «Вʼязень» і власне про еласмотерія)

Що цікаво у цій збірці, хоча я не фанатка абсурду, але хочеться читати далі і подивитись «що ще буде». Тексти легкі для сприйняття, закладені глибокі. Єдине, мене тригернуло останнє оповідання, бо дуже занурює у реальність. Втім, від того воно аж ніяк не погане, просто не моє.

Та в цілому, моя щира рекомендація 😎