Роман Голубовський

Цю збірку Романа Голубовського від видавництва Лабораторія спонукала прочитати "Книжкова премія блогерів" на весняному фестивалі "Книжкова країна". І хоча книга перше місце не отримала, такої кількості згадок книги та автора більше ні в кого не було. І не тому, що автор був в цей час у залі під час оголошення результатів!)
Хоча, початково, цю книгу я обійшла стороною через позиціонування її як збірки абсурдних оповідань. Нагадаю, що оповідання частіше не моє, абсурд — тим паче. Так от, не треба вірити відгукам на цю книгу, моєму, в тому числі!)
По-перше, в цій збірці абсурду практично немає. Це скоріше сарказм, сатира і дуже часто іронія, чи навіть пост-іронія, тому написано смішно. Дуже іронічними були оповідання "Персонаж" та "Роман Голубовський", де автор фактично ламає четверту стіну)
По-друге, це шикарно написані оповідання, які викликають різні емоції і завжди неочікувано закінчуються. Найцікавішими для мене були оповідання "Регіон", "Венера Мілевська" та "Усміхнені люди", в яких сатирично показуються різні сфери та сценарії нашого життя.
По-третє, сюжети оповідань настільки близькі до нашої реальності, що місцями це дуже серйозно і тому тригерно та болісно читати. Наприклад, оповідання "В'язень" та "Вечірка" були некомфортні загалом і викликали сильне обурення.
Це цікава і незвична збірка оповідань сучасної української літератури, яку варто спробувати прочитати!

🦏 Взагалі я майже не читаю оповідання. Але цього разу мене зачепив еласмотерій. Треба ж було дізнатися, що це за звір такий.

🤷‍♂️ Відверто скажу, що писати відгук на збірку оповідань складно — бо твори різні, і я б оцінила їх по різному. Тому сьогодні оцінки не буде.

Загальне враження: це креативно, сміливо, незвично, екзотично, живо. Стиль автора та його мислення місцями в гарному сенсу шокують. Майже всі оповідання містять абсурд різного ступеня, і це не зовсім мій жанр. Є тут і більш звичайний гумор, і сатира, і філософські роздуми.

Над деякими оповіданнями я реготала в голос, а деякі зовсім не зрозуміла. В будь-якому випадку, майже всі твори, хоча вони і гумористичні, не назвеш легким чтивом. Треба відшукати підтекст й осягнути метафори.

💖 Найбільше мені сподобалися твори:

"Регіон" — оповідання про містечко, де всі вимушені працювати на літературному заводі.

"Як воно — зростати у такому місті, де все підпорядковано лише мистецтву? Твій прадід працював на заводі митцем, твій дід працював митцем, твій тато також, ти майже напевне закінчиш там само, і діти твої, якщо пощастить мати дітей, також. Мистецтво тисне на усіх жителів регіону й позбавляє вибору. І ти живеш серед таких самих, як і ти, позбавлених вибору людей."

"Персонаж" — цікавий хід, бо це оповідання про оповідання, яке ми прочитали раніше 😁

"Венера Мілевська" — оповідання про "новий вектор" українських поп-зірок після 24 лютого 2022 року.

"Валя співає: — Я перевзулась у нові чобітки, — Руля радісно демонструє два підняті до гори великі пальці. — І вже не босою, ходжу Батьківщиною, Тепер над вишнею видніють цятки, Це козаки, мов хрущі, солов'ї мої."

"Роман Голубовський" — самоіронічне оповідання, і ще один хід, який мене здивував. До речі, ступень самоіронії та креативності автора можна оцінити за відгуком, який він написав про свою книгу.

Про кожне оповідання розповіла вам дуже стисло, бо не хочу спойлерити.

Отже, підсумовуючи: проза Романа Голубовського зайде точно не всім, але спробувати варто.

Автор створив альтернативний всесвіт, який занурює тебе у роздуми, дозволяє фантазувати та ностальгувати (чого варті згадки про тамагочі, хіти 90-х, про поїздку в потязі). Кожне оповідання викликає абсолютно різні емоції: сміх, роздратування, цікавість, здивування, співпереживання та відразу. Роман майстерно грається з іронією та сарказмом через які підсвічує різні
проблеми.

Досі не можу зрозуміти мені сподобалось чи таки не дуже, але задуматись було над чим. Не всі оповідання були для мене зрозумілими, але пошук підтекстів захоплював, а тут точно є що шукати))

Та я таки відзначила для себе декілька історій, які мені найбільше відгукнулись.

«Особливість». Дуже щира історія про розбите серце, яка вразила мене найбільше.

«З нами житиме еласмотерій». Сумна і щемлива історія про абʼюзивні стосунки.
Головний герой весь час жив в такому стані, але так і не зрозумів цього. Мені здалось, що еласмотерій - це або уособлення самого аб'юзу, або травматичного досвіду.

«Вечірка». Сподобався формат. Автор показав, що скільки людям не розказуй про війну, про горе і біль, але до тих пір, поки ворог не прийде у твою державу, тобі буде байдуже до горя інших людей.

В чому ж унікальність цієї книжки? Враховуючи всю абсурдність оповідань, кожному точно щось відгукнеться і він знайде щось своє.

Хотіла написати довгий відгук. Бо були оповідання, які сильніше запали в душу, були - які менше. Але нащо, коли можна в кількох словах сказати, що ця збірка потрапляє в топ прочитаного цього року. І ця характеристика найбільш повноцінна.

Якщо чесно в мене немає однозначних вражень, бо жанр абсурдизму для мене кардинально новий і знову ж таки в форматі короткої прози, яку я не дуже розумію. З іншого боку оповідання в конкретно цій книзі об’єднані саме своєрідною подачею – хоч пан Роман, на перший погляд, подає сюжети до стереотипного безглуздими, вони доволі реалістично відображають різноманітні аспекти українського суспільства.

Мені дуже сподобалися паралелі з історичними подіями та відсилки на характерні риси українців. Найбільше мені припали до душі оповідання Регіон та Кров.

В «Регіоні» Роман замінює типовий машинобудівний профіль міст на протилежний йому – літературний. І чесно кажучи, попри карикатурність описів, мені б дуже хотілося пожити в такому місті.
«Кров» в свою чергу – одна з найлегших історій з точки зору соціальних питань, якими пронизана вся збірка.

«Венера Мілевська» – про прагнення наживи і слави навіть, якщо для цього треба буде виставити себе на посміховисько (ще й пряма відсилка на деяких українських митців, які з початку повномасштабного вторгнення хайпують на шароварщині). Схожий антураж має «Вечірка» – про те, як сприймають війну люди (переважно іноземці, але не тільки) незнайомі з проблемами цивільних в окупації. «Не все так однозначно» – про нищівний вплив пропаганди.

Інші оповідання не менш змістовні та відображають важливі соціальні теми – аб’юз, невиправдані очікування, різні точки бачення тощо.

Загальне враження від книги вийшло змішаним. Я очікувала, що всі оповідання будуть в такому ж стилі, як і перше, але вони виявилися різними: деякі більш іронічні, але менш абсурдні, інші — більш глибокі, але менш смішні. Оповідання про війну для мене були занадто болючими, що, можливо, негативно вплинуло на їх оцінку. Проте це все одно було незвично і цікаво. Найбільше сподобалося оповідання «Регіон», найменше — «Вечірка».

Це дебютна збірка оповідань Романа, з ним ми вчились на Річній програмі від Litosvita 💚

Тому ще приємніше писати враження)

Тепер до книги оповідань 👌
Це гумор і абсурд, а ще життя і філософія. А ще варіанти осмислення подій, доль, війни. Війна тут тло в деяких оповіданнях, але мені здається зараз інакше важко писати. Ну, бо це наша реальність.

Багато хто хвалить оповідання «Регіон» — погоджуюсь, хороше.
Але в моїх фаворитах
Місія «Марія на яблуні», «От питання», «Кров», «Вʼязень» і власне про еласмотерія)

Що цікаво у цій збірці, хоча я не фанатка абсурду, але хочеться читати далі і подивитись «що ще буде». Тексти легкі для сприйняття, закладені глибокі. Єдине, мене тригернуло останнє оповідання, бо дуже занурює у реальність. Втім, від того воно аж ніяк не погане, просто не моє.

Та в цілому, моя щира рекомендація 😎