Дотепні, іронічні та гострі оповідання. Тут є над чим посміятися, пороздумувати та навіть посумувати. Деякі рядки хотілося читати вголос, щоб і друзі оцінили. Дуже сподобалося.
Анонім
Цю збірку Романа Голубовського від видавництва Лабораторія спонукала прочитати "Книжкова премія блогерів" на весняному фестивалі "Книжкова країна". І хоча книга перше місце не отримала, такої кількості згадок книги та автора більше ні в кого не було. І не тому, що автор був в цей час у залі під час оголошення результатів!)
Хоча, початково, цю книгу я обійшла стороною через позиціонування її як збірки абсурдних оповідань. Нагадаю, що оповідання частіше не моє, абсурд — тим паче. Так от, не треба вірити відгукам на цю книгу, моєму, в тому числі!)
По-перше, в цій збірці абсурду практично немає. Це скоріше сарказм, сатира і дуже часто іронія, чи навіть пост-іронія, тому написано смішно. Дуже іронічними були оповідання "Персонаж" та "Роман Голубовський", де автор фактично ламає четверту стіну)
По-друге, це шикарно написані оповідання, які викликають різні емоції і завжди неочікувано закінчуються. Найцікавішими для мене були оповідання "Регіон", "Венера Мілевська" та "Усміхнені люди", в яких сатирично показуються різні сфери та сценарії нашого життя.
По-третє, сюжети оповідань настільки близькі до нашої реальності, що місцями це дуже серйозно і тому тригерно та болісно читати. Наприклад, оповідання "В'язень" та "Вечірка" були некомфортні загалом і викликали сильне обурення.
Це цікава і незвична збірка оповідань сучасної української літератури, яку варто спробувати прочитати!
Анонім
🦏 Взагалі я майже не читаю оповідання. Але цього разу мене зачепив еласмотерій. Треба ж було дізнатися, що це за звір такий.
🤷♂️ Відверто скажу, що писати відгук на збірку оповідань складно — бо твори різні, і я б оцінила їх по різному. Тому сьогодні оцінки не буде.
Загальне враження: це креативно, сміливо, незвично, екзотично, живо. Стиль автора та його мислення місцями в гарному сенсу шокують. Майже всі оповідання містять абсурд різного ступеня, і це не зовсім мій жанр. Є тут і більш звичайний гумор, і сатира, і філософські роздуми.
Над деякими оповіданнями я реготала в голос, а деякі зовсім не зрозуміла. В будь-якому випадку, майже всі твори, хоча вони і гумористичні, не назвеш легким чтивом. Треба відшукати підтекст й осягнути метафори.
💖 Найбільше мені сподобалися твори:
"Регіон" — оповідання про містечко, де всі вимушені працювати на літературному заводі.
"Як воно — зростати у такому місті, де все підпорядковано лише мистецтву? Твій прадід працював на заводі митцем, твій дід працював митцем, твій тато також, ти майже напевне закінчиш там само, і діти твої, якщо пощастить мати дітей, також. Мистецтво тисне на усіх жителів регіону й позбавляє вибору. І ти живеш серед таких самих, як і ти, позбавлених вибору людей."
"Персонаж" — цікавий хід, бо це оповідання про оповідання, яке ми прочитали раніше 😁
"Венера Мілевська" — оповідання про "новий вектор" українських поп-зірок після 24 лютого 2022 року.
"Валя співає: — Я перевзулась у нові чобітки, — Руля радісно демонструє два підняті до гори великі пальці. — І вже не босою, ходжу Батьківщиною, Тепер над вишнею видніють цятки, Це козаки, мов хрущі, солов'ї мої."
"Роман Голубовський" — самоіронічне оповідання, і ще один хід, який мене здивував. До речі, ступень самоіронії та креативності автора можна оцінити за відгуком, який він написав про свою книгу.
Про кожне оповідання розповіла вам дуже стисло, бо не хочу спойлерити.
Отже, підсумовуючи: проза Романа Голубовського зайде точно не всім, але спробувати варто.
Анонім
