Трагічна історія кохання і втрати, виживання і надії, втечі і повернення серед дикої краси Колорадо.

Життя — це річка, яка тече, знаходячи шлях вперед, навіть попри всі перешкоди і греблі.

Вікторії сімнадцять, вона веде домашнє господарство на персиковій фермі маленького ранчо в Айолі. Єдина жінка, що вижила в сім'ї чоловіків, які мають проблеми з законом. Вілсон Мун — індіанець з таємним минулим, сповнений рішучості боротися за свою свободу, попри упередження світу. Їхня випадкова зустріч докорінно змінює життя, розпалюючи не лише пристрасть, а й смертельну небезпеку.

Жорстока реальність змушує Вікторію втікати в навколишні гори, щоб врятувати себе. Виживання в дикій природі без будь-яких думок про майбутнє, здається от-от знищить її. Але серед суворого і прекрасного ландшафту, де зима змінюється весною, а літо перетікає в осінь, Вікторія віднаходить сили рухатися вперед. Вона наважується відбудувати все, що втратила, попри те, що річка Ганнісон загрожує затопити світ, який вона так любила: ранчо, ферми і персиковий сад, який належав її родині протягом багатьох поколінь...

Чому варто прочитати книжку «Шлях ріки»?

• Роман, натхненний реальними подіями: знищення міста Айола в 1960-х роках.
• Історія про справжнє кохання, яке не зруйнувати ні труднощам, ні втратам, про віднайдення мужності, стійкості, дружби і, зрештою, дому. Там, де його найменше очікували.
• Для читачів «Чотири вітри» Крістін Генни та «Там, де співають раки» Делії Овенс.

Я кричала на Авеля, жбурляючи в нього камінь за каменем, а з моїх очей рікою текли сльози — я виплеснула весь свій страх і розпач на бідного коня. Кожен мій камінь навчив його того, чого свого часу навчилась я: у цьому світі на пригорщу добра припадає дві пригорщі зла. Ти можеш бути хорошою дівчинкою чи хорошим конем, ти можеш підкорятися чи любити, але не очікуй, що якщо чинитимеш правильно, то отримуватимеш тільки добро.

Є особливий вид печалі, яка за своєю силою перевершує всі інші, яка, немов гарячий сироп, просочується в кожну щілину вашого єства, спершу — у серце, а потім — у клітини та кров, і назавжди змінює все навколо. Ні земля, ні небо, ні навіть ваша долоня вже ніколи не будуть такими, як колись.

Я залишала минуле позаду, щоб заново побудувати життя, сподіваючись не на дива, а на силу нової землі. Якщо на ній виживуть мої дерева, вирвані з корінням, то я теж зможу, всупереч усім клятим обставинам.