Шеллі Рід

Америка, 40-ві роки 20-го століття. Дівчина закохується в індіанця — їхнє кохання, звісно ж, заборонене, небажане та засуджене. Їхня історія сповнена трагічності, болю та втрат, але завжди є місце надії. Чудово описано побут тих років, настрої суспільства, його расистське ставлення до корінних мешканців. Не можу не відзначити також прекрасні описи природи. Історія захоплює і читається на одному диханні. На мою думку, в книзі збережено ідеальний баланс: це якісний, непримітивний текст, водночас не надто обтяжливий. За атмосферою трохи нагадує «Ті, що співають у терні». Не дотягнуло до п’ятірки через кілька причин: не вистачило обсягу книги (всього 270 сторінок), хотілося б більш детальних описів побуту головної героїні, її думок та висновків. Деякі вчинки, події та світогляд окремих персонажів не здалися мені правдоподібними.

Анонім

історія, яку легко уявити, бо таких було чимало — і в реальному житті, і в літературі. "Шлях ріки" - роман дорослішання з типовим на перший погляд сюжетом: юна дівчина зустрічає хлопця, через якого її життя змінюється. але сила цієї книги не в подієвій насиченості, а в тому, як авторка працює з темами — мовчання, втрати, стигми, внутрішньої сили. Вікторія Неш живе на фермі з чоловіками своєї родини. мати загинула, дівчина змалку змушена бути “зручною” і передбачуваною. у 17 вона знайомиться з Вілсоном — індіанцем, який приїхав у містечко, де “чужих” не приймають. зв’язок між ними короткий, але надто важливий: він запускає ланцюг подій, які змінюють життя Вікторії, і врешті — формують її як людину. сюжетна канва доволі проста: заборонене кохання, вагітність, втеча, самотність, спроба вижити. але роман не про “мелодраму”. він про відсутність вибору. про те, як суспільство і родина можуть придушити людину, яка не вписується в зручну картинку. про жінку, яка десятиліттями змушена мовчати і витісняти свою історію. найцікавіше тут - це поступова трансформація героїні. Вікторія не стає рішучою одразу. вона живе з травмою, не озвучуючи її, адаптується, мовчить, приймає. і лише через багато років повертається до того, що сталося, і намагається вперше назвати все своїми іменами. авторка показує, як час не лікує, якщо нічого не прожито й не проговорено. тема расизму в романі є, але вона більше фонова — Вілсон не отримує глибокого розкриття, він радше уособлення “забороненого” кохання. натомість добре прописана психологія Вікторії, її сором, страх, бажання бути визнаною. ще один сильний пласт — це тема материнства і втрати, але без спойлерів. скажу лише, що авторка змогла передати складність цих емоцій стримано й не спекулятивно. мова роману проста, іноді навіть надто лаконічна, але є деталі, що запам’ятовуються — як от постійні згадки про персики 🍑, що ніби символізують і дім, і жіночність, і втрати. атмосфера штату колорадо відчувається напрочуд добре: пейзажі, природа, сезонність справді працюють на загальну картину. водночас деякі розділи могли б бути коротшими, бо місцями історія розтягується. це не динамічна книга, і не для тих, хто шукає яскравих сюжетних поворотів. вона для читача, якому важлива тема жінки в системі, її мовчазного болю, повільного зцілення і самостійності. роман насправді трохи нагадує саму ріку з назви — не швидкий, але той, що вперто прокладає собі шлях. читати рекомендую, якщо вам близькі історії про внутрішню витримку, про травму без істерики, і про жінок, які навчаються бути самими собою навіть тоді, коли це нікому не зручно. дійсно схоже на "Там, де співають раки" Делії Овенс і книги Крістін Генни, тому якщо ці авторки вам заходять, то й ця книга залишиться в серці ❤️

Анонім

✨ Одна злива може розмити береги та змінити річище — так само одна обставина може кардинально змінити життя дівчини. 1948-1971 роки. Колорадо. Труднощі дорослішання дівчинки без материнського піклування. У сім’ї, повній чоловіків. У світі, де жінка нічого не значить. Кохання. Трагедія. Життя на «до» та «після». Безвихідь. Вчинок, яке змінює все. Безмежна сила. Новий старт. Вибір бути рішучою та сміливо дивитись в очі найбільшим страхам. І роки жалю, надії та любові. Це неймовірна книга. Хоч початок давався мені трохи важко, і я ніяк не могла налаштуватись на цю історію, вона просто прекрасна, хоч і дуже важка. Що мені сподобалось найбільше? ⏺формат оповіді. В пролозі ми опиняємось в одній з фінальних точок - головна героїня показує, чим все закінчиться, а потім повертається до непростої історії, яка почалась близько 20 років тому, і розповідає про все від самого початку. Вікторія постійно забігає наперед і говорить про те, що буде далі, але попри це, інтерес до історії не втрачається. Навпаки - хочеться якнайшвидше дізнатись, чому так станеться і що буде після цього. ⏺висвітлення низки актуальних соціальних проблем. Тут без коментарів. Страшно, боляче, несправедливо. І про це потрібно говорити. ⏺неймовірно сильна головна героїня. Не всесильна, не «картонна». Звичайна жінка, яка пройшла крізь пекло та обрала продовжувати намагатись, поки не вийде. Яка робила помилки. Яка картала себе. Яка вважала, що не заслуговує любові та нормального ставлення. Часом зневірена, але завжди незламна. ⏺чудові описи. Не затягнуто, не нудно. Дуже атмосферно. А моменти, коли авторка проводить аналогії між природою та життям Вікторії, особливо красиві. ✨ Ця велична ріка таїла в собі історію мого життя, сповненого любові та болю. Для мене ця історія - це тверді 4,5 зірочки. Не поставила 5 лише тому, що мені чогось не вистачило для вау-ефекту. Історія дуже і дуже хороша, але я не можу сказати, що вона буде найкращою за місяць. Втім, однозначно раджу🙏

Анонім