Шеллі Рід

Вікторія з родини, де матір релігійна фанатка і досить сувора жінка, а батько - не цікавився життям головної героїні та не вмів спілкуватися з донькою, ще був брат Сет - жорстокий покидьок, інших слів не маю.

Після смерті матері дівчина закохується в індіанця Віла. Кохання цих двох таке ніжне і прекрасне, таке величезне і самовіддане, однак в той час індіанці прирівнювались до щурів…їх ненавидили «білі»…

Далі я зовсім не розуміла Вікторію та чи зможу колись зрозуміти? Не впевнена. Я не розумію таких жінок. Я просто стала зневажати її і вже подальші її вчинки не могли змінити моєї думки. Мені так і хочеться запитати у неї: «Чому ти раніше цього не зробила?» і «Як ти тепер можеш жити? Та й чи є в цьому потреба?».

Крім того ще є один герой, якого я не зможу зрозуміти…Лукас…чому він так вчинив з Інгою? Для мене ця жінка найкраща героїня, в ній є людяність, любов, доброта, мені її було щиро шкода😢

Книга про становлення, зростання та перше кохання головної героїні. Я не можу сказати, що зрозуміла цю жінку, але історія цікава, моментами така щемлива, що серце розривала. Твір вартий уваги, сюжет неймовірно цікавий🔥

Вайб осені та персиків

Спочатку "Шлях ріки" – це тиха, застигла експозиція в саду персиків. Втім, тиша з кожним розділом набуває відтінок катастрофічності. Як фортепіано, яке висить на власних струнах і от-от звалиться на читача.

Далі продирання крізь нашароване до витоків ідеї авторки. Народження дитини головною героїнею – як моральне очищення читача, катарсис через співпереживання та співчуття. Перевезення свого саду персиків, порятунок кожного дерева – щось ритуально-сакральне, надзвичайно важливе для цієї історії і для мене.

Заворожила настирлива присутність самотності на кожній сторінці. Я, не кліпаючи, спостерігала за шрамуванням душі, здиранням шкіри з м'ясом. Це розповідь про кордони нашої витривалості до завданого болю.

"Шлях ріки" Шеллі Рід — найкраща книга цього року. Неймовірно красива, багатошарова, парадоксальна і глибока. Це був такий кайф, що мені хотілося залишитися між сторінок, щоб далі споглядати за світом головної героїні. Здавалося б, я й так усе знала, але письменниця вкотре нагадала: ти б не навчилася кататися на велосипеді, якби одного разу тебе не відпустив той, кому ти довіряла.

Одна з найкращих книг року для мене.

Надзвичайно емоційна й драматична історія життя жінки, в якої доля, здається, намагалася забрати все: кохання, справедливість, материнство, землю, коріння.

Зовсім юна дівчина, яка втратила матір і тепер виконує всі обов’язки господині, одного разу зустрічає хлопця. Вони закохуються одне в одного. Але бути закоханою в індіанця у середині 20 століття в США – це стати вигнанкою, предметом осуду й прокльонів для сімʼї й суспільства. А бути, власне, індіанцем – це щоразу боятися за своє життя.

І хоча, коли думаю про цю книгу, одразу накочуються сльози, не можна не захоплюватися силою головної героїні, яку не зламали горе й безвихідь. Вона встояла.

Я випадково закохалась в цю книгу, як і її героїня Торі. Так само з першого погляду й так само не надавши ваги цим почуттям на початку, але які ж вони виявились сильні.

Навіть подумати не могла, що ця крихітка (270ст.) здатна викликати настільки щирі й справжні почуття.

Вікі зустрічає чоловіка, того з ким вона не мала шансів на щасливе майбутнє через шаблони суспільства 40-х в Колорадо.
Та попри заборони й перешкоди вони мали щасливу мить, яка змінить їх життя назавжди.

Його розшукують за винагороду, вона вимушена тікати в гори, щоб врятувати своє життя. Та чи вдасться її знайти порятунок в горах..? Чи вони поглинуть її, змінять й перетворять на зовсім іншу жінку. Жінку, яка має стати сміливою й «вирвати» власне серце, щоб врятувати життя… Крихітки Блу.

Мова піде не лише про кохання до чоловіка. Тут про важливість любові в житті кожного… Про здатність цього почуття змінювати людей та їх долю.

Як же гарно авторка переплітається бездоганну красу природи, її мальовничість та мінливість разом з людськими почуттями, бажаннями та страхами. Природа чарівна й унікальна за будь-якої погоди. З нею легко стати одним цілим, чого так прагнули герої.

Родзинкою є персиковий сад. 🪴Дерева, що з року в рік діляться своїми дарами, соковитими схожі на сонце персиками 🍑 Дерева, які будуть вирвані з корінням задля можливості знову жити.

Доля Вікторії схожа на шлях ріки Ганісон, яка напувала її персиковий сад та дитинство, вони обидві памʼятають свою природу й обидві невпинно та непокірно йдуть вперед, навіть маленьким струмочком, навіть із поламаною душею.

Дуже гарний переклад та видання. Я не прихильниця мʼяких обкладинок, але у видавництва Лабораторія вони зручні й гарні. Дякую 🤩

Це щемка історія справжньої любові довжиною з життя, з ароматом персиків та непростими долями. Ця історія більше сумна, ніж ні. Але дуже життєствердна. Про те, скільки людина здатна витримати.

Торі стала Вікторією, коли в сімнадцять пізнала щире перше кохання. Кохання, яке буквально змінить все її життя. Моментами може здатися, що виживання (буквально) в горах, самотужки народити дитину - це щось нереальне. Але життя має стільки історій, що вже й таким деталям нема чого дивуватись.
Вікторія зробила в своєму житті складний вибір, але, здається, засуджувати її навряд чи хтось наважиться. Мені так здається.
Дівчинка виросла, багато втратила , але не здалась. Нова земля зустріла її і прийняла. Ще були хороші люди і навіть справжні друзі , і обов'язково омріяна зустріч. І вона обов'язково розкаже про той шлях ріки, про Віла, про родину, про все.

Я, чесно кажучи, не могла повірити, що це дебютний роман авторки.

Красива проза та яскраві описи пейзажів і природи сприяють захоплюючому читанню. Історія зачіпає теми дискримінації, кохання, втрати, материнства, жертовності, стійкості, дружби, та те як хтось визначає сім'ю та дім. Кожен із героїв цієї історії добре продуманий. Сильна і витривала, співчутлива і добра, Вікторія — персонаж, який запам’ятовується. Я була повністю захоплений історією Вікторії, поділяючи її смуток і біль, радіючи її тріумфам і сподіваючись, що зрештою вона знайде спокій і щастя. Історія представлена ​​нам від першої особи Вікторії в 1971 році, яка згадує своє минуле та події, які призвели до того, що вона опинилася біля водойми в той день. Розповідь добре структурована, а відносно повільніший темп ідеально підходить для історії. Я радий, що автор вирішив завершити роман на ноті надії, але не надто акуратно, що було б непереконливо.

Загалом я вважаю, що це дуже яскрава історія, яка залишиться зі мною на довгий час.