Шеллі Рід

Цікава і досить прониклива книга про життя та дорослішання 17-річної Вікторії Неш. Один з героїв роману говорить, що "Життя — це річка, яка тече, знаходячи шлях вперед, навіть попри всі перешкоди і греблі"! Саме про боротьбу, виживання і надію ця книга. З перших сторінок стиль письма і деякі сюжетні моменти нагадали твори сестер Бронте (Джейн Ейр та Грозовий/Буремний перевал). Історія здається досить простою, на перший погляд - життя і монотонні будні на фермі, зустріч із хлопцем, трагедія, народження дитини і знову трагедія...і це лише початок історії. І хоча в різних відгуках більшість пише про трагічне кохання - це лише верхівка і фон для основних подій у творі. Я хочу відмітити два моменти, які напрочуд вдалі і роблять книгу такою цікавою. Перший момент - тема материнства! Одна мати - що народила і змушена була віддати, в потім все життя спокутувати і тримати в серці Надію, інша - яка прийняла і виховала, опікувалася і водночас весь час боялася, що її прийомна дитина дізнається правду, а третя, яка втратила багато ненароджених дітей, своєю життєвою мудрістю й непереборним оптимізмом змогла допомогти першим двом жінкам нарешті закрити свої гештальти і бути щасливими! І другий момент - це Природа і її непереборний зв'язок з Людиною! Зокрема у книзі зображений Персиковий сад як уособлення життя родини Нешів. Ставлення до саду Батька, Брата і Вікторії, до врожаю - персиків. Взагалі авторка так побудувала твір, що протягом усього сюжету головна героїня опікується, доглядає, мріє, згадує, сповідається... - врешті рятує сад і рятується сама! Тож якщо цікавлять історії про стійкість, милосердя, прощення і символічний зв'язок Людини і Природи - прочитайте! Окремо хочу подякувати видавництву Лабораторія за вибір книги і гарний переклад! ❤️

Анонім

Цей роман — історія дівчини, що намагається втриматися на поверхні буремного життя. Це емоційна одіссея крізь втрати, любов, природу і гірку самотність, вплетена у ритм гірських пейзажів. Головна героїня спершу здається простою та тихою, проте поступово відкриває перед нами внутрішній світ. Її шлях — це шлях втрат і надії, падінь і переродження. Як ріка, що не зупиняється перед скелями, вона теж вчиться огинати перепони, змивати біль і продовжувати рух. «Шлях ріки» — це книга про вибір. Про те, як іноді треба покинути берег, щоб знайти себе. Про те, що навіть серед руїн можна виростити сад.

Анонім

Америка, 40-ві роки 20-го століття. Дівчина закохується в індіанця — їхнє кохання, звісно ж, заборонене, небажане та засуджене. Їхня історія сповнена трагічності, болю та втрат, але завжди є місце надії. Чудово описано побут тих років, настрої суспільства, його расистське ставлення до корінних мешканців. Не можу не відзначити також прекрасні описи природи. Історія захоплює і читається на одному диханні. На мою думку, в книзі збережено ідеальний баланс: це якісний, непримітивний текст, водночас не надто обтяжливий. За атмосферою трохи нагадує «Ті, що співають у терні». Не дотягнуло до п’ятірки через кілька причин: не вистачило обсягу книги (всього 270 сторінок), хотілося б більш детальних описів побуту головної героїні, її думок та висновків. Деякі вчинки, події та світогляд окремих персонажів не здалися мені правдоподібними.

Анонім