📖 "Лавандові цілунки" Світлани Вертоли – літня історія зі смаком сливової пастили, лавандового сиропу й черешень💬 Головна героїня – Мариська, котра приїздить на канікули до бабусі в село. А тут панує свій незрівнянний вайб:

🏡 "– Заходьте в дім, мої хороші. – ми йдемо до ґанку, бабця – попереду, ніби очільниця поважної делегації. У хаті вже накритий стіл – святкова скатертина, наїдків стільки, що аж очі розбігаються [...] Здається, що тут законсервований час із теплими спогадами"⏰️

🖇Одначе Марися розшукуючи малих цесарок знайомиться із Іллею. Хлопець, аби вони не розбіглися врозтіч, накриває пернатих бешкетниць своєю кофтою. Між ними, зі спецефектами від пощипування кропиви, зароджуються сповнені тепла стосунки💜 Атмосфера чаруюча й на дотик нагадує велюрове ведмежа🧸

💬Читаючи, кожен має змогу пригадати, аквареллю вималювати в уяві, своє літо в юності. Зі смаком смажених на багатті картоплин, розсипаними лелітками-зірками й шлейфом аромату смородини🖌

🕯Попри всю легкість, повість місцями щемка та повчальна [у кращих правилах янг-едалту, без моралізаторства]. Ілля ревнує свою кохану до Сергія, Марися віднаходить у соцмережах сторінку колишньої Іллі, Леська взагалі ладна втіяти будь-що, аби посварити батька з його дружиною🏹

● Втім, тут є мудрі дорослі. Особливе захоплення у мене викликала мама Іллі – Вікторія, котра займається виготовленням пастили. Жінка чесна з підлітками: в одній із розмов зізнається, що не рідна мама для хлопця, а втім це ніколи не перешкоджало їй дарувати йому тепло, розуміння й опіку✨️

● Вона вміє довіряти підліткам: так Марися зайнялася веденням соцмереж для бренду Вікторії, а виставлене нею у тіктоку відео набрало рекордну кількість переглядів🎬Погодьтеся, всім нам потрібна ця віра, особливо в юності, а не оте шаблонне "мале-зелене" з нотками ейджизму

❤️‍🩹Нижче діалог Марисі із бабусею, який розчулив мене:

💬 "– Оце краса! – крикнула я, так, що аж бабуся зацікавлено зайшла до кімнати.

– Що? Оце? Гірлянда ця? – зиркнула бабуся недовірливо.

– То совєти хотіли, щоб всі думали, що то ялинкова прикраса. А насправді – старовинна прикраса на шию – лускавки! – із захопленням повідомила я"

📖 "– Галю, як із цим жити – нарешті заговорив.
– З чим, любий?
– Як із цим жити? – повторив він. – Усі ці дні я ховався в лісі. Шукав Стефу. Галю, я таке бачив...
– Розкажи, поділися. Тобі стане легше...

Петро повернув до жінки обличчя й довго дивився на неї прозоро-сірими очима.
– Там у костелі крові по кісточки. Усе в крові. І в лісі також. Там таке...
– Постарайся забути, – прошепотіла Галя.
– Там у костелі...Там отця Степана розіп'яли...Як Христа...", – уривок із книги Юлії Черніньки "Спадок на кістках"

🕯Ця історія про радянський терор 1941 року в Західній Україні. Трагедію, яка трапилася в урочищі Саліна, що біля Добромиля. Так наприкінці червня 1941 року в Саліні органи НКВС вбили приблизно 3600 осіб. Під час екзекуції весь час працювали двигуни, аби заглушити постріли і крики мордованих. Коли каральним органам не вистачило набоїв, людей били дерев'яними молотами і напівживими скидали в соляну шахту. Вона була заповнена вщерть людськими тілами❤️‍🩹

🖇У канву "Спадку на кістках" майстерно вплетено сьогодення і минуле. Так, що межа між першим і другим як тоненька, ледь помітна рисочка. Місцями вона стирається і читач опиняється десь в іншому, неназваному часопросторі.

● Головний герой – журналіст і мистецтвознавець Маркіян. У його шухляді – натільний хрестик від дідуся Янцьоня, а на важливі події прикраса була з ним, на ланцюжку біля сонячного сплетіння. Одначе доля зводить його із колегою по цеху – Яною. А також її бабусею Стефою, яка веде сторінку на тік-тоці, перевдягає елеґантні капелюшки й вражає глибиною знань із історії України, мамою-йогинею Веро. У Яни – донька, яку вона виховує сама. Саме дівчинка, чисте серце якої мов лакмусовий папірець, першою помічає в їх домі духів. Для дорослих вони стають її уявними друзями, бо ж хіба повіриш у таке?!

🔷️Далі пазликів збільшується. Який зв'язок між полковником НКВС і шалено відомим у Штатах художником Сванціцьким? Що означають подаровані колись останнім жаскі полотна під назвою "Пороги до вічності", триптих з яких нагадує Судний день? Про це читайте самостійно, а ще відчувайте цю книгу. Бо вкінці темінь перетворять на попіл!

📖Фентезі, яке книжковою стрілою Купідона поцілило в моє серденько!❤️‍🩹 Читаючи, ви будете переживати масштабну палітру емоцій. Тут про дорослішання, булінг, аб'юз, перші почуття, жагу свободи, пошуки себе. Книга поцупить вас у реальності, бо повністю занурить у витворений Саллі Ґрін світ✒️

🔗"Напівлихий" – історія про відьмолітка Натана, сина Білої відьми та Чорного чаклуна. Періодично Рада Білого відьмацтва намагається визначити його код, але всі спроби безрезультативні. Поки він залишається у ганебному статусі "Напівкодовий". Хлопець мешкає із бабусею, братом Арраном і сестрою. Постійно Натан відчуває на собі невидиме тавро: насмішки у школі, жорстокі побої, погрози. Він намагається давати сяку-таку відсіч, але часто сили нерівні

💔Одначе він закохується у Білу відьму Анналізу. Їх стосунки відкриті, вони здатні по-дорослому обговорювати теми зі зірочкою, від яких багато хто тікає і грюкає дверми. Натан і Анналіза настільки близькі, що вона може дозволити собі думати вголос. Думати, переливаючи вміст серця у слова:

✒️"– Цікаво, як буде з тобою? Інколи ти буваєш диким і неприборканим, і я тоді думаю, що ти матимеш той самий Дар, що і твій батько. Але потім ти стаєш такий ніжний, і я вже не певна..."

🔗Переломна подія настає, коли брати Анналізи дізнаються про її зустрічі з Напівкодовим. Бо в системі їх координат він той, якого можна топтати. Влаштувавши засідку на їх побаченні, Ніел із братами наносять ножові поранення Натану й висікають на спині дві літери "ЧБ"

🔗Натана рятує Арран. Вони лікують його рани, доглядають зі всією любов'ю. Поповнивши запас сил, хлопець тікає з домівки [у книзі круто й без сипучих блискіток описано дорослішання]. Рада дізнається про це за допомогою своїх шпигунів і вирішує ув'язнити його. Кайдани, клітка, наглядачка, побої, зневага – те, в чому він живе...Виживає. Його надія – втекти до 17-річчя, аби зустрітись із батьком Маркусом і отримати три Дари💬

🔗Сила книги в тому, що треба бути пильним. Часом вчорашнє "добро", поглинуте жадобою влади над іншими, здатне коїти злочини. Лакмусовим папірцем у світі напівтонів, де зло вміє маскуватися, а добро зі сокирою правдоруба і без білого пальта — є ставлення до людського життя.

✒️" – У таких жінок немає віку. Вона – богиня. А богині – вічні дівчиська", — слова одного з головних героїв цієї історії Амадея про Катрін Денев.Такі промовисто-елегантні, сповнені верхніх нот оберемку гортензій і невагомості морських хвиль

📖Лілі, в яку закоханий Амадей, сімнадцятирічна популярна співачка, життя котрої минає поміж накрученими льоками, сценами, яскравим світлом софітів. Одначе вона приїздить на відпочинок у Нормандію. Там заходить у особливу церкву святої Катерини, покровительки шукачів справжнього кохання. Храм зведений за традицією давніх нормандців та вікінгів без жодного цвяху і нагадує своєю химерною формою перевернутий днищем корпус корабля у портовому місті. Перед іконою святої дівчина просить зустріти свою людину. Відчути справжнє людське тепло, позбавлене блискіток пафосу й холоду очікувань

🖇Одначе приходить відповідь на її молитву – Лілі зустрічає Амадея. Їх прогулянки прибережною зоною, теплі розмови за смачними вечерями, поїздка в Париж – це все зцілює її серце❤️‍🩹 Те, яке не відчувало безумовної любові й застигло як кулон на ланцюжку десь поблизу ключиць.

🖇Батько – довгий проміжок часу є єдиною рідною людиною в її житті. Та який він насправді? Чому його "любов" вибудовує клітку для дівчини, замикає її там і наказує співати як ув'язненій пташині. Амадей відчуває рану Лілі, її тривожність навіть у моменти, коли просто необхідно відповісти на дзвінок і почути голос тата. З металевим відлунням вимог, зі сталевими правилами й нав'язаним відчуттям провини:

✒️"– Знаєш, мала, любов іноді буває руйнівна. Така, що випалює вщент і не дає жити, дихати, бути собою. І тоді – це вже не любов. Це маска. Маска любові, щільно припасована до душі егоїста або ідіота"

📖Лілі втрачає своє кохання. Бо батько проти Амадея. Бо вона спустошена довгими роками виховання, яке ламало особистість у ній. Хто ж Лілі за межами сцени, поза траєкторією поглядів фанатів? На ці питання відповіді прийдеться знайти самотужки. Або ж із допомогою жінки з минулого – Соломії Крушельницької, дзеркало якої з трьома намальованими ліліями на одному стеблі є в неї

🖇А далі – 24 лютого. Війна. Амадей приїздить захищати Україну, згадуючи Лілі...І прабабцю з Харківщини. Служить у легендарній 93 ОМБР, серед його побратимів – молоді та відважні Лемберґ, Банан, Байда, Махно, Крук, Кирилко, Яр, Комар, Шнапс і багато інших. І саме там, серед вогняних заграв, він має шанс повернути її...Кохану Лілі.

📖"Вроцла-віта" Анни Дьоміни – історія із ароматом гортензій, сливового пирога з цинамоном, просякнутого сонячним промінням живоплоту. Попри легкість на позір у ній порушено безліч складних тем. Зокрема, про соло-материнство💬

🖇Якою ж уявляють маму, котра виховує дитину самотужки? Стереотипи їдкими плямами в'їлися у суспільну свідомість, то ж в уяві багатьох виринають образи штибу "нещасної жінки". Еге ж, набагато "щасливішими" є діти, де за дверима лунають гучні сварки, де вони по жестах і поглядах намагаються передбачити настрій дорослих, а ще – бути ідеальними, чемними. Зрештою, невпевненими в собі

🚂Віта обирає інший шлях. Вона виховує Ромчика сама. Втім, у них радісна родина. Повноцінна, позаяк у ній панує тепло і можливість кожному бути собою. То ж одного разу жінка переїздить із малим та дідусем у місто кованих гномиків і розлитого ліхтарного світла – Вроцлав💡↩️

💬Вони винаймають невеличку квартиру, Віта працює в айті-фірмі над цікавим проєктом, дід допомагає виховувати Ромчика. Та одначе трапляється курйозна ситуація: дідусь замість Ромчика забрав із дитсадка хлопчика Ромека. Через цей трафунок, Віта знайомиться із його батьком – Каролем. Як виявляється пізніше, чоловік також виховує сина сам, а ще – він працює у тій же компанії, що й вона🤫

🖇Історія, окрім захопливої сюжетної лінії, наповнена смаками: тут і персики у кошиках з лози, які Віта з подругою збирали на мальовничій фермі, і вареники у молочному кафе в Олесниці, і апетитні нотки вудженини з передріздвяного ярмарку🍽

💔Чи ж зможе Віта відчинити двері свого серця на важких завісах минулого? Що обере жінка: Вроцлав, де попри все є відчуття чужини чи дім бабусі у Львові? Ця книга передовсім про важливість довіри до власного вибору. Про вміння бути там, де тобі хочеться. Поруч із тими, кого любиш. То ж будинок покійної бабці у місті Лева, котра колись називала внучку Квіточкою, – справжнє місце сили. З креденсом, вишуканою ванною на аристократичних кованих ніжках, сушеними травами, нарцисами за вікном і віттям черешні, котра от-от вибухне білим, як кавова піна, цвітом. А якщо є дім, то він обов'язково наповниться серцебиттям двох, тупотом маленьких ніжок й дзвониками сміху❤️