❤️‍🩹"Крізь густий морок в голові вирізняю нове відчуття – мені є куди йти і заради чого жити...", – слова, якими завершується книга "Анфілада" Олени Демір

💡Головна героїня – дівчинка Маріка, котра живе із випаленим тавром, від якого відгонить їдким запахом плісняви, брудної раковини у спільній кухні гуртожитку, не приготовлених сніданків, покинутості. Дитина з неблагополучної сім'ї – те, що врізається у свідомість обтяжених пережитками вчителів, сусідів, перехожих передовсім. І ширма цих слів така цупка, що за нею мало хто здатен розгледіти щось ще: чуттєву душу, начитаність, мрії, природнє бажання мати корені. Маріка з пелюшок позбавлена звичних, здавалося б, речей. То ж юною вона так спрагло заглядатиме у чужі вікна. Ті, за якими видніються абажури з кришталевими бурульками й щасливі миті спільної рутини.

🖇Далі – втеча до бабусі в село за кошти, виручені за обрізане волосся. Куплена їй пачка "Пташиного молока", хліб і ще щось: бо ж з пустими руками й пустим серцем так не хочеться з'являтися на поріг до тієї, котра не знати чи чекала. А все ж чекала: з пухкими налисниками, молоком і відчуттям домівки

🖇І ці двері на важких завісах, одначе зачиняються теж: смертю бабці. Маріці треба починати все заново. Місто, орендована кімнатка, блуканням містом із важкою торбою книг, які треба продати. Аби вижити. Здається, кожен їх життєвий етап – це оте в'їдливе, кислотного кольору словосполучення "Аби вижити"

🖇Напнута як струна перманентний біль і стан відкинутості прямують з нею у доросле життя. Маріка не може спостерігати за несправедливістю, котра вже не безособова. Вона давно прошмигнула в кабінети зі зручними кріслами, причаїлася під масками добропорядності. Й переламлює долі навпіл, відриває кінцівки, нищить душі, топче надії. А тих, кому від такого танцю невесело, змушує "радіти", істерично сміятися. І роздушує по тюрмах, катівнях. А знаєте, під чию музику вона танцює? Під музику байдужості

Одначе, вона рятує від зґвалтування й існування у рабстві неповнолітню дівчину Ніну, убиваючи її кривдника. А що буде далі – читайте📖

🚂📖 "Таємниця у спадок" Катерини Ліпс – захоплива книга для всіх, кого манять старі будинки з історіями, атмосфера Лондона з першими велосипедами й феміністками, омнібуси на брукованих площах і нотки міцного чорного чаю🕯

🗞Міллард – єдиний спадкоємець славетного роду Нешів. Харизматичний, залюблений у полювання під шурхіт листя і дзявкіт мисливських собак, він намагається із усіх сил впоратись із новими викликами й уберегти сім'ю від банкротства💸

📚А окрім цього, вільний час Міллард радо проводить зі своєю небогою – зовсім юною леді Холлі. Дівчинка поділяє його захоплення мисливством, спів птахів, скрипіння старих трухлявих гілок🏹Втім, тогочасні застарілі правила диктують, що ці заняття не для дівчат. 🎹Натомість є гра на піаніно, мереживні сукні з білими комірцями, нудні променади й всіляке таке😉Одним словом, виснажливе, якщо ти не леді в класичному розумінні, а дівчинка, котра любить борюкатися й реготати, підтюпцем стрибати по калюжах і сповна насолоджуватися життям💬

🏠Одначе, Міллард дізнається про таємничий будинок на околицях Лондона, котрий відтепер належить до його володінь. У тамтешній місцевості він, мов сріблястою павутиною, оповитий містичними легендами. Одна з них про те, що в будинку є сховок із незліченними скарбами, який сховав полковник Фінч🧭

🖇На шляху до першого візиту в це обійстя, яке йому так завзято радив продати чоловік його єдиної сестри Дейзі, Міллард знайомиться із дівчиною. Незнайомка рятує його від укусу змії, випустивши стрілу з напнутої на лук тятиви. Мідно-вогняні завитки її волосся, не притаманна в той час для жінок свободолюбивість, дивне хобі – їзда на велосипеді🚲Все це викликає у серці хлопця океан вируючих емоцій❤️‍🩹

💬Він прагне дізнатися більше про Бріанну, котра вчиться розпізнавати властивості трав у місіс Адамс. Подейкують, що літня пані – відьма, котра вміє варити дивні зілля і єдина не боїться оповитого химерами дому. Того, який, одначе придбав батько Мілларда, віднайшовши на долівці особливо цінну монету та перли🏠

🖇Бріанна, котра обожнює свіжозрізані колючі жовті троянди, належить до феміністок, долає відстані велосипедом і не зводить своє буття до єдиної мрії "Вийти заміж" – хто ж вона насправді?

📖 "Коли навколо валиться світ, відкривається справжня суть кожного" – слова із книги "Жага свободи" Наталії Мельник

💡📚🪡🧵Ця захоплива історія про дівчину Нусю Ухач родом із Різдвян, котра мріє відчинити у Львові власне ательє і вже бачить у мріях вивіску із виведених зі завитками літер її імені. То ж вона крокує за мрією у місто, де м'яке світло ліхтарів переливається по вимощеному бруку, елегантні фіакри розбурхують тишу, а кавовий аромат просякує навіть одяг.

🖇Нуся вступає у кравецьку гімназію і переїздить жити до старшого брата Василя, котрий разом із дружиною торгує особливим крамом — тканинами. Сувої атласу, мереживні стрічки, ґудзики, модні журнали – це все для юної дівчини як стихія. Втім, дещо насторожує її: зібрання у квартирі Василя, їх розмови про війну, яка насувається. Дівчині хочеться відсторонитись від цього, сховатися за ширмою власних планів. То ж вона бере свої нехитрі пожитки й переїздить до подруги Олесі та її бабусі. У їх домі панує затишок:

✒️ "Скромний стіл, нічна меса в костелі, величні звуки органу, засніжений Львів та невеличкі подарунки робили свято незвичним, додавали йому казкового відтінку. Особливо сподобалася Нусі нова для дівчипи традиція обміну таємничими дарами. Про подарунки клопоталися завчасно й пані Стефа, й Олеся. Обидві радилися з Нусею: для пані Стефи дівчата замовили нові рукавички з тонкого велюру, а для Олесі – новий модний капелюшок, що пасував до її старого пальта"

🖇А далі все змінює війна, яка перекреслює всі мрії дівчини. Франц, котрий перед тим запропонував їй вийти заміж, втікає. До того ж з іншою. Ця втрата, як не дивно, не болить її. Болить інше: як бути далі. Нуся обирає боротьбу в лавах УПА. Поруч із коханим Степаном. Жінка народжує сина, якого змушена ще в пелюшках віддати на виховання сестрі Марії. Бо ж її життя інше: ліси, килим пожухлого листя, сни з присмаком металу й глиці, криївки, баночка із отрутою в лацкані піджака

🖇В іншій вечірній сукні золотистого кольору вона вправним пострілом застрелить енкаведиста Олега Григоровича, а цидулки після
вдалих операцій упівців проти ворогів прикрашатиме закручена літера "А" і написані два слова "Слава Україні!"

📖 "Щит із неба Олесі Максимець" – захоплива родинна сага, центром якої стала сумнозвісна операція "Вісла". Прочитання впливало на емоційний стан, бо переживаємо війну і практично кожен знає як воно: збирати життя у рюкзак. А на його денці: невміщені світлини у позолочених рамках, ялинкові іграшки зі старої коробки на горищі, вулиці дитинства у м'якому ліхтарному світлі✨️

✒️ "Тим часом поміж людьми котилися страшні чутки. Про те, що їх, корінних жителів Надсяння, Лемківщини, Підляшшя і Холмщини, мають переселяти на північно-західні землі Польщі. Це була військово-політична операція "Вісла", яка скалічила долі багатьох сімей і родин.

Сотні тисяч людей відірвали од рідної домівки і насильно депортували в чужі краї. Діяли просто й підло – вдосвіта військові щільно оточували села. Приходили до українських ґазд, список яких у них був складений заздалегідь, і наказували швиденько збиратись у дорогу. На це давали дві, максимум три години. Зі собою можна було взяти, що хочеш. Однак, щоб вага не перевищувала двадцять п'ять кілограмів на одну людину".

🧶У книзі, котра до речі заснована на реальних подіях, переплелися минуле й сьогодення. 24 лютого, повномасштабне вторгнення рф. Олеся із мамою, подругою Олею, їх дітьми і котом покидає Харків й вирушає до Польщі. Збирають нехитрі пожитки, а також беруть зі собою найцінніше – ікону Пресвятої Богородиці Почаївської. Знайомство із готельєром Генріхом ставить крапку у поневіряннях жінок.

Вони врешті переїздять до його бабусі пані Катажини. Сама вона, вже на смертному ложі, погляне на ікону Богородиці Почаївської і дізнається, ким же для неї насправді є Олеся.

✒️Особливої атмосфери книзі додає опис святкування Різдва, прибирання ялинки скляними іграшками-фігурками🌲:

✒️ "– О, це ж справжній раритет! А які красиві! Гляньте, який ведмедик! А яка кішечка! — я виймала з коробки іграшки й, оглянувши, передавала їх Ніні, Олі та Генріху, які вішали їх на гілочки.

– Із кожною пов'язана якась історія. Приміром, ось ці дві скульптурки ангелів нам з Якубом подарував батько. Пригадую, напередодні Різдва приніс два пакунки і після вечері простягнув нам та сказав, що це подарунок до свята. Ми розгорнули, а там ось ця краса. Я їх найбільше бережу. Щоразу, коли дивлюся на цих ангелів, душу огортає тепло – наче чоловік, і батько поруч".

💡Те, що не сподобалось:

🖇перенасичення героями. Часом через це я губила сюжетну лінію, гортала назад, перечитувала й аж так пазлики складалися

🖇мова героїв однотипна. Не відчувається, що це люди із різних століть, позаяк найбільш виразний голос – оповідачки

🖇забобони. Як віруюча людина скажу, що для мене ворожіння циганок, тлумачення сновидінь – це трохи надто.

✒️"Можна змусити людину плакати багатьма способами: зробити їй боляче, розповісти про біль інших, налякати її, принизити. Для цього не треба мати неабияких здібностей. А розчулити людину до сліз кількома невинними, гарними фразами, типу: "Відпливають роки, як хмарки, над нами, і отак же в полі будуть двоє йти", здатні лише одиниці", – уривок із роману Юліани Нестерович "Казка про Червоного Змія"📖

🖇Сюжетна лінія вохристою велюровою стрічкою в'ється довкола двох сестер із Полтави – Наталії та Каті, яких направили працювати у західноукраїнське село. Прогнила система під назвою "срср" проводить операції розкуркулення, ницо позбувається шляхетних українських родів, веде боротьбу з інтеліґенцією. Голіаф, втілений у лакеях режиму, розуміє свій програш: позаяк дух і пам'ять незнищенні. То ж серед його зброї: доноси, воронки, Сибір, катівні.

● На одній із упівських агіток, створеній повстанцем із Волині, котрі теж були інструментом протистояння радянській карально-репресивній системі, сарказм на кривавий лозунг "В СРСР усі живуть з праці рук"↩️

У листівці було пояснення, хто і як саме в СРСР живе з праці рук: партія — з 2-х пальців (двома пальцями – великим і вказівним – рука на малюнку тримає монету), робітники – з 3-х пальців (трьома пальцями їм складають і показують дулю), інтелігенція – з 4-х пальців (чотири пальці двох рук показують ґрати), селяни – з 5-ти пальців (простягнена рука за милістю)

📖Історія борця за Україну Михайла Демчука, котрий сорок років провів у підпіллі, а частину з них – на горищі дому своєї дружини Наталії – це історія всіх тих, котрі протистояли. Боротьба, яка триває досі: хтось ламається, а хтось продовжує голіруч тримати небо, до останнього подиху долати зло. Зло, яке віртуозно маскується як лицедій, прагне залякати, обезволити. Бо ж панічно боїться чесних, відданих, нескорених.

● Окрема вдячність письменниці за промальовані образи жінок. Ганни Стельмащук: дівчина була в лавах УПА й за це кати вирвали живцем її серце. Вчительки Наталії з Полтави, котра розуміє, що справжні вороги народу – це не доведений до самогубства методами кгб вчитель Григорій Романович, прототипом якого є дисидент Григорій Куделя, а слуги радянської влади.