📖 "– Галю, як із цим жити – нарешті заговорив.
– З чим, любий?
– Як із цим жити? – повторив він. – Усі ці дні я ховався в лісі. Шукав Стефу. Галю, я таке бачив...
– Розкажи, поділися. Тобі стане легше...

Петро повернув до жінки обличчя й довго дивився на неї прозоро-сірими очима.
– Там у костелі крові по кісточки. Усе в крові. І в лісі також. Там таке...
– Постарайся забути, – прошепотіла Галя.
– Там у костелі...Там отця Степана розіп'яли...Як Христа...", – уривок із книги Юлії Черніньки "Спадок на кістках"

🕯Ця історія про радянський терор 1941 року в Західній Україні. Трагедію, яка трапилася в урочищі Саліна, що біля Добромиля. Так наприкінці червня 1941 року в Саліні органи НКВС вбили приблизно 3600 осіб. Під час екзекуції весь час працювали двигуни, аби заглушити постріли і крики мордованих. Коли каральним органам не вистачило набоїв, людей били дерев'яними молотами і напівживими скидали в соляну шахту. Вона була заповнена вщерть людськими тілами❤️‍🩹

🖇У канву "Спадку на кістках" майстерно вплетено сьогодення і минуле. Так, що межа між першим і другим як тоненька, ледь помітна рисочка. Місцями вона стирається і читач опиняється десь в іншому, неназваному часопросторі.

● Головний герой – журналіст і мистецтвознавець Маркіян. У його шухляді – натільний хрестик від дідуся Янцьоня, а на важливі події прикраса була з ним, на ланцюжку біля сонячного сплетіння. Одначе доля зводить його із колегою по цеху – Яною. А також її бабусею Стефою, яка веде сторінку на тік-тоці, перевдягає елеґантні капелюшки й вражає глибиною знань із історії України, мамою-йогинею Веро. У Яни – донька, яку вона виховує сама. Саме дівчинка, чисте серце якої мов лакмусовий папірець, першою помічає в їх домі духів. Для дорослих вони стають її уявними друзями, бо ж хіба повіриш у таке?!

🔷️Далі пазликів збільшується. Який зв'язок між полковником НКВС і шалено відомим у Штатах художником Сванціцьким? Що означають подаровані колись останнім жаскі полотна під назвою "Пороги до вічності", триптих з яких нагадує Судний день? Про це читайте самостійно, а ще відчувайте цю книгу. Бо вкінці темінь перетворять на попіл!

📖Фентезі, яке книжковою стрілою Купідона поцілило в моє серденько!❤️‍🩹 Читаючи, ви будете переживати масштабну палітру емоцій. Тут про дорослішання, булінг, аб'юз, перші почуття, жагу свободи, пошуки себе. Книга поцупить вас у реальності, бо повністю занурить у витворений Саллі Ґрін світ✒️

🔗"Напівлихий" – історія про відьмолітка Натана, сина Білої відьми та Чорного чаклуна. Періодично Рада Білого відьмацтва намагається визначити його код, але всі спроби безрезультативні. Поки він залишається у ганебному статусі "Напівкодовий". Хлопець мешкає із бабусею, братом Арраном і сестрою. Постійно Натан відчуває на собі невидиме тавро: насмішки у школі, жорстокі побої, погрози. Він намагається давати сяку-таку відсіч, але часто сили нерівні

💔Одначе він закохується у Білу відьму Анналізу. Їх стосунки відкриті, вони здатні по-дорослому обговорювати теми зі зірочкою, від яких багато хто тікає і грюкає дверми. Натан і Анналіза настільки близькі, що вона може дозволити собі думати вголос. Думати, переливаючи вміст серця у слова:

✒️"– Цікаво, як буде з тобою? Інколи ти буваєш диким і неприборканим, і я тоді думаю, що ти матимеш той самий Дар, що і твій батько. Але потім ти стаєш такий ніжний, і я вже не певна..."

🔗Переломна подія настає, коли брати Анналізи дізнаються про її зустрічі з Напівкодовим. Бо в системі їх координат він той, якого можна топтати. Влаштувавши засідку на їх побаченні, Ніел із братами наносять ножові поранення Натану й висікають на спині дві літери "ЧБ"

🔗Натана рятує Арран. Вони лікують його рани, доглядають зі всією любов'ю. Поповнивши запас сил, хлопець тікає з домівки [у книзі круто й без сипучих блискіток описано дорослішання]. Рада дізнається про це за допомогою своїх шпигунів і вирішує ув'язнити його. Кайдани, клітка, наглядачка, побої, зневага – те, в чому він живе...Виживає. Його надія – втекти до 17-річчя, аби зустрітись із батьком Маркусом і отримати три Дари💬

🔗Сила книги в тому, що треба бути пильним. Часом вчорашнє "добро", поглинуте жадобою влади над іншими, здатне коїти злочини. Лакмусовим папірцем у світі напівтонів, де зло вміє маскуватися, а добро зі сокирою правдоруба і без білого пальта — є ставлення до людського життя.

✒️" – У таких жінок немає віку. Вона – богиня. А богині – вічні дівчиська", — слова одного з головних героїв цієї історії Амадея про Катрін Денев.Такі промовисто-елегантні, сповнені верхніх нот оберемку гортензій і невагомості морських хвиль

📖Лілі, в яку закоханий Амадей, сімнадцятирічна популярна співачка, життя котрої минає поміж накрученими льоками, сценами, яскравим світлом софітів. Одначе вона приїздить на відпочинок у Нормандію. Там заходить у особливу церкву святої Катерини, покровительки шукачів справжнього кохання. Храм зведений за традицією давніх нормандців та вікінгів без жодного цвяху і нагадує своєю химерною формою перевернутий днищем корпус корабля у портовому місті. Перед іконою святої дівчина просить зустріти свою людину. Відчути справжнє людське тепло, позбавлене блискіток пафосу й холоду очікувань

🖇Одначе приходить відповідь на її молитву – Лілі зустрічає Амадея. Їх прогулянки прибережною зоною, теплі розмови за смачними вечерями, поїздка в Париж – це все зцілює її серце❤️‍🩹 Те, яке не відчувало безумовної любові й застигло як кулон на ланцюжку десь поблизу ключиць.

🖇Батько – довгий проміжок часу є єдиною рідною людиною в її житті. Та який він насправді? Чому його "любов" вибудовує клітку для дівчини, замикає її там і наказує співати як ув'язненій пташині. Амадей відчуває рану Лілі, її тривожність навіть у моменти, коли просто необхідно відповісти на дзвінок і почути голос тата. З металевим відлунням вимог, зі сталевими правилами й нав'язаним відчуттям провини:

✒️"– Знаєш, мала, любов іноді буває руйнівна. Така, що випалює вщент і не дає жити, дихати, бути собою. І тоді – це вже не любов. Це маска. Маска любові, щільно припасована до душі егоїста або ідіота"

📖Лілі втрачає своє кохання. Бо батько проти Амадея. Бо вона спустошена довгими роками виховання, яке ламало особистість у ній. Хто ж Лілі за межами сцени, поза траєкторією поглядів фанатів? На ці питання відповіді прийдеться знайти самотужки. Або ж із допомогою жінки з минулого – Соломії Крушельницької, дзеркало якої з трьома намальованими ліліями на одному стеблі є в неї

🖇А далі – 24 лютого. Війна. Амадей приїздить захищати Україну, згадуючи Лілі...І прабабцю з Харківщини. Служить у легендарній 93 ОМБР, серед його побратимів – молоді та відважні Лемберґ, Банан, Байда, Махно, Крук, Кирилко, Яр, Комар, Шнапс і багато інших. І саме там, серед вогняних заграв, він має шанс повернути її...Кохану Лілі.

📖"Вроцла-віта" Анни Дьоміни – історія із ароматом гортензій, сливового пирога з цинамоном, просякнутого сонячним промінням живоплоту. Попри легкість на позір у ній порушено безліч складних тем. Зокрема, про соло-материнство💬

🖇Якою ж уявляють маму, котра виховує дитину самотужки? Стереотипи їдкими плямами в'їлися у суспільну свідомість, то ж в уяві багатьох виринають образи штибу "нещасної жінки". Еге ж, набагато "щасливішими" є діти, де за дверима лунають гучні сварки, де вони по жестах і поглядах намагаються передбачити настрій дорослих, а ще – бути ідеальними, чемними. Зрештою, невпевненими в собі

🚂Віта обирає інший шлях. Вона виховує Ромчика сама. Втім, у них радісна родина. Повноцінна, позаяк у ній панує тепло і можливість кожному бути собою. То ж одного разу жінка переїздить із малим та дідусем у місто кованих гномиків і розлитого ліхтарного світла – Вроцлав💡↩️

💬Вони винаймають невеличку квартиру, Віта працює в айті-фірмі над цікавим проєктом, дід допомагає виховувати Ромчика. Та одначе трапляється курйозна ситуація: дідусь замість Ромчика забрав із дитсадка хлопчика Ромека. Через цей трафунок, Віта знайомиться із його батьком – Каролем. Як виявляється пізніше, чоловік також виховує сина сам, а ще – він працює у тій же компанії, що й вона🤫

🖇Історія, окрім захопливої сюжетної лінії, наповнена смаками: тут і персики у кошиках з лози, які Віта з подругою збирали на мальовничій фермі, і вареники у молочному кафе в Олесниці, і апетитні нотки вудженини з передріздвяного ярмарку🍽

💔Чи ж зможе Віта відчинити двері свого серця на важких завісах минулого? Що обере жінка: Вроцлав, де попри все є відчуття чужини чи дім бабусі у Львові? Ця книга передовсім про важливість довіри до власного вибору. Про вміння бути там, де тобі хочеться. Поруч із тими, кого любиш. То ж будинок покійної бабці у місті Лева, котра колись називала внучку Квіточкою, – справжнє місце сили. З креденсом, вишуканою ванною на аристократичних кованих ніжках, сушеними травами, нарцисами за вікном і віттям черешні, котра от-от вибухне білим, як кавова піна, цвітом. А якщо є дім, то він обов'язково наповниться серцебиттям двох, тупотом маленьких ніжок й дзвониками сміху❤️

💓Ця книга як чудодійні пігулки в алябастровій плящині під назвою "Впевненість у собі"! Після прочитання хочеться вдягти нову шифонову сукню у волошки та маки, кремові капрони, зручні кросівки й куртку-косуху поверх цього багаташорового образу. Пройтися містом, замовити у кав'ярні улюблену каву з подрібленими кедровими горішками й спостерігати як із незримої клепсидри витікає час. А потім хвилини метеликами-брошками всідаються на сумку й кажуть: "Насолоджуйся життям сповна, крихітко, ми не втечемо"!

💓Втім, аби опанувати мистецтво святкувати це життя – треба прийти до цього! Навчитись, як еквілібрист у цирку, балансувати на межі, як вуличний факір – жонглювати скляними кульками "Самореалізація", "Час для себе", "Особисте життя"🧭Таким внутрішнім компасом, який дозволяє не збитися зі шляху, є впевненість у собі. Про це й книга Каті Бльостки💓Зізнаюсь, авторка мені нагадувала часом хрещену Попелюшки. Бо після прочитання серце скидає зі себе зайві обов'язки й одягається у легкість, невагомість. Щось таке повітряно-приємне як меренговий рулет з мигдалевою посибкою і зернятками гранату✨️

💓"Wow-ефекту" додає те, що Катерина описує всі свої граблі без їх присипання блискітками й декорування зайвими підтекстами. Все як є. В багатьох моментах, я впізнавала себе: як купляли з подругою сухарики зі смаком холодцю і пили один на двох апельсиновий лонгер; як переповідали одна одній побачення і часом кожна, в міру фантазії, домальовувала щось до того славнозвісного збірного образа ПРИНЦЯ; як подовгу збиралися на дискотеку, малювали нігті перед виходом і перетворювали дмухання у ефект вентилятора😃Було всяке. Але, як пише Катя і я згідна з нею, цей досвід не можна знецінювати❤️‍🩹

💓Якось те все привело мене до поціновувачки джазу Богдана Весоловського, любительки театру й кави по-східному, яку готують у джезві на піску. Якось те все сформувало у мені цілісне "Я" і стереотипні заголовки до скількох років варто би вийти заміж не хвилюють😄

💓Катя Бльостка чесна. Я читала цю книгу в маршрутці перед роботою і сміялася сама до себе. А то ж так потужно, коли книга [не обговорення, а саме книга] викликає емоцію, яку не стримати. Сарказм, гумор, лайка, фразеологізми, багатошаровість сюжету, цінні усвідомлення – тут є буквально все!

🪶"Цієї миті я відчула свою силу. Я відчуватиму її щоразу, коли відстоюватиму себе в житті. Симпатію до нього перемогла любов до себе. Принаймі в тій розмові. "У питаннях самоповаги компромісів бути не може", – одна з численних цитат, яку я підкреслила.

💓Тепер я завше обираю самоповагу. Байдуже, особисте життя чи робочий проєкт, творчість чи дозвілля. Самоповага – це про любов до себе. Турбота про себе: глибинна. Бо її не замінить ні ванна з пелюстками чайної троянди, ні келих білого сухого, ні брендовий двобортний піджак зі серпокрильцем на лацкані. Повагу до себе виховують, плекають у серці. Й така книга – інструмент, аби цього досягти!

Раджу всім: дівчатам, панянкам, поважним пані. Тим, які експериментують із хною і кольоровими тонуючими фарбами й тим, які вирішили – сивина, то гарно. А я мрію у свої сімдесят станцювати танго, під спів вуличного музиканта. Увіткнути у кучері білу троянду й подякувати світу, що він веде нас до себе. Через людей, через почуті діалоги, через цінні книги. Як ця!💓