Академія Аматерасу

Між перлиною та її схованкою - такою привабливою, але міцною мушлею, що покрита морськими водоростями, існує багато відмінностей. І я помилково очікувала що Академія Аматерасу буде тією загадковою перлиною - білосніжною чарівною знахідкою, довгоочікуваним шедевром, але вона виявилась мушлею, що виблискувала на Сонці, але всередині мала порожнечу.

Ця книга про пошук своєї загубленої особистості. Про небезпечну дружбу, брехню та небезпеку. Про кохання, що зцілить вашу душу, допоможе рухатися вперед, і про угоду, яка як і всі її попердниці, розірветься як тонкий браслет з дерев'яних намистинок.
Коли читаєш історію, що звивається мов та виноградна лоза на голові Діоніса, ти справді звикаєш до персонажів. Смієшся з їх жартів, посміхаєшся від прізвиськ Рендалл та Закса, радієш коли помічаєш відсилки на якісь міфи й справді відчуваєш задоволення від історії. Правда це задоволення доволі мінлива штука, бо особисто мені набагато цікавіше було читати моменти де розвивались стосунки персонажів ( і не тільки в романтичному плані), ніж там де небезпека загострювалась і авторка закидувала нам підказки до розгадки.

Хоча в цьому може бути провина того, що герої ніби-то й зацікавлені розкрити таємниці один одного, але самостійно вони нічого не роблять й доля сама відкидує їм відповіді. І тому ти сам не надто палко чекаєш розгадки, не читаєш по 100 сторінок за раз, бо сюжет просто не затягує тебе з головою.
Ти мандруєш цією історією, повільно, обережно, поступово. Але коли вона добігає свого логічного кінця ти нічого не відчуєш. Ні гіркого смутку, ні радісного полегшення.
І я навіть не знаю, чи рекомендувати її. Бо так Наталія Матолінець є моєю улюбленою авторкою, але ця книга не змогла розворушити моє читацьке серденько. Не змогла подарувати ємоцій, не затягнула у свій світ і після прочитання я навіть не згадувала про неї.

Цю книгу є за що полюбити. За магічну школу зі своїми проблема, за цікавими історіями зломлених персонажів, за міцну дружбу та щасливу перемогу. Оригінально, незвично та атмосферно. Але є те, що тобі не подобається і ніколи не стане інакше. Не захопливо, не визначено та не надто ємоційно.
Але якщо вам просто зараз хочеться поринути в атмосферу магічної загадкової школи, древніх зверхніх богів, нової міцної дружби, підтримки та чогось веселого, водночас з дрібкою трагізму( ну куди ж без нашого улюбленого скла) - то це саме для вас

Книжки Наталії Матолінець для мене - це дуже класний спосіб внутрішньо відпочити. Бо ці книги завжди дуже тепло-комфортні, як тепла ковдра (ну окрім, можливо "Варти" - там трохи інший характер). Читається дуже легко – 600 сторінок ковтаються за 3 вечори…

Книжка, в якій головні герої - не люди, а боги. Вірніше, їх інкарнації, що не пам'ятають себе - і приходять до Академії Аматерасу - іноді навіть попри своє бажання - для того, щоб віднайти себе. А колись - відновити знищені зв'язки між світами.

Сюжетних ліній декілька, вони сплітаються, підживлюють одна одну, і зрештою виводять до спільного фіналу. Єдина з них, яка мене не зачепила взагалі - це власне, love story ключових персонажів. Вона особисто мені була занадто прямолінійною і нарочитою. І десь навіть заважала. А от все інше створило просто неймовірне плетиво. Не скажу, що всі сюжетні виверти були несподіваними - дещо навіть дуже прогнозовано - але загального враження це не псувало.

Дуже цікаво було впізнавати божеств з різних міфологій - хоча книжку супроводжує довідничок по міфології - то чіттерство, і без нього цікавіше) Ну і зараз дуже цікаво ловити зв’язки з Гайєю – насправді я дуже люблю отакі книжки в одному всесвіті. Які ніби як не продовжують одна одну, але містять посилання і ниточки, що їх сплетають.

Так само сильно, як мені сподобалися "Керамічні серця", мені не сподобалася ця книга, і це дуже сумно, тому що мені хотілося поринути і в цей світ авторки.

Сама ідея з академією богів нехай і не нова, проте виявилася захопливою, і сюжет дійсно насичений і сплітається в неочікуваний клубок. Але реалізовано все якось по-дитячому: багато чого не було описано або взагалі упускалося, а до вчинків і логіки абсолютно всіх персонажів були питання. До того ж персонажів було так багато, що я весь час губилася, а те, що в них було декілька імен або герої часом описувалися якимись чорнявка/білявка теж не допомагало. Губитися допомагали і скачки між подіями і минулим/теперішнім, які відбувалися так різко, що збивали мене з пантелику (хоча зазвичай мені подобається хід з частковою подачею подій минулого, коли ти поступово збираєш цілісну картинку, але з "Академією Аматерасу" це не спрацювало). Я навіть не впевнена, що всі події минулого і теперішнього врешті-решт зібралися в цілісну лінію, бо часом відстежити, що це за подія, хто в ній фігурує і коли вона відбувалася, щоби прилаштувати її до інших, було дійсно важко.

Знаю, що Академія Аматерасу розрахована на підлітків, і я не вперше читаю підліткову літературу. Але це вперше мені вона настільки не зайшла. Можливо колись я спробую дати другий шанс цьому всесвіту і візьмуся за дилогію про Гайю, але тепер навіть і не знаю, чого від неї очікувати.