Наталія Матолінець

Я вже знайома з роботами пані Наталії, але в форматі оповідань у міжавторських збірках. Мені дуже сподобався стиль авторки, тож я марила бажанням познайомитися з її особистими книгами. І нарешті я це зробила!🥹

Це перша частина трилогії, події якої відбуваються у Львові. Дуже захоплива та цікава книга з незвичною персонажкою. Ми всі звикли, що здебільшого головні героїні дуже позитивні та протагоністки, але Варта не така. Насамперед вона темна, «дуже нехороша темна», як вона сама про себе каже. Варта має доволі сіру мораль, як і в принципі всі персонажі цієї історії. Навіть світлі чаклуни не такі вже й світлі.

А який тут любовний інтерес! Харизматичний, багатий, із хорошим почуттям гумору, високий, темноволосий засранець із купою секретів і непростим минулим. Ну, все як ми любимо!😁

Мені сподобалася ця книга, але події відбувалися настільки швидко, що я ніби не встигала. Ця частина така динамічна, але не менш прописана та наповнена. Всі герої доволі цікаві та гарно розкриті.

Продовження цієї трилогії я однозначно планую читати. Тим паче наступні частини більші за обʼємом і відбуваються у моїх улюблених містах — Будапешті та Празі, тож я сподіваюся на ще більше пригод і таємниць🤤

Відразу прошу не кидати тапками…

Я рада, що виграла цю книгу, бо вона відразу посіла своє місце у моїх бажанках, а її краса просто заворожує🥰😻

В збірці 20 містичних, фантастичних оповідань про силу жінки…але зараз ми не про дух, а саме певні потойбічні, магічні сили, які відкриваються під час того коли нам, жінкам болить найбільше.

Кожне оповідання розкриває жінку як сильну в плані духовності особу, яка в критичних ситуаціях набуває містичні властивості, котрі можуть врятувати.

З прочитаних оповідань, на жаль, мені сподобались лише «Потяг», «Левке», «Насіння в моїй кишені», «Смертеікло» - ці оповідання мені відгукнулись найбільше і сподобались🥰

Всі інші були не погані, але інколи мені навіть не хотілось продовжувати читати. Занадто багато я, мабуть, очікувала від цієї гарнющої книги.

Рендал Савітрі,вона ж Рен,вона ж головна героїня. Звичайна майбутня Богиня,мрієроста(не одруківка,то так називають тих,хто вирощує мрії)котра вступає до Академії Аматерасу,задля обучення силам ,і пошуку відповіді на запитання,котре буде її переслідувати до кінця книги: "хто ти,Рендал Савітрі?"(якщо тут хтось згадав про мем з нашим президентом,всьо добре,я з вами🙌) (або той,хто згадав мем :"хто ти, воїн?"). Але це все лише тому,шо Рен не пам'ятає свого минулого життя,а лише якісь дрібні флешбеки.

Протягом всього сюжети ми будемо тусити з нею,навчатися, закохуватися, дружити,ловити пригоди на дупу.

Тепер про враження

Я люблю міфології. І книжки де залучаються персонажі з божеств Скандинавії, Греції,Риму то що,для мене це насолода,але якщо вони вплетені доцільно і обережно. В цій же книзі,намішано все і одразу. Перші сторінок 150-180 я тонула в різних назвах,які були наче і знайомі,але в той же час перероблені,як і їхні історії. Мені це щиро заважало. В том числі і нелогічності,де були боги з різних міфологій,але покровителі одного і того ж самого,я не зрозуміла нащо це.

Сюжет. Головна героїня для мене бісяча. Я розумію що вона по задумці мала бути такою собі невдахою котра потім дасть всім прочуханки,але її вчинки і ревіння напролом мене не захопили,а навпаки. Та при цьому,я роблю скидку на те,що це все ж дівча,а не мудра жінка,окей. Але це суто моє враження.

Антагоністи прописані непогано,добре що тут не про "вся влада мені,ви всі гівно",тут на цьому дякую. А от що до перепон. Динаміка це,звісно,непогано. Але от вирішування проблем по одному клацанню пальців майже в кожному розділі-ту мач.

І в цілому. Пише авторка гарно,читається легко,якщо не брати до уваги термінологію,до котрої треба час щоб звикнути, тому я спробую її інші твори. Але саме ця книга-не моя. Дайте мені її в підлітковому віці-я б верещала. Тож, раджу тим хто любе казкову казку,з пригодами і драмою. Книзі є місце в книжковому світі

Ця книга про щиру та віддану любов. Таку, коли серця живуть одним життям.
⠀
Але це ще фентезі зі своїм світом та законами. Так, люди у Франі діляться на вищих, чаротворців, та на нижчих, слуг, негідних. Саме до останніх належить Канре. Її життя нелегке, але вона вдячна за те, що має: спокійно працює помічницею маестри, не ставить запитань, не підводить очей на високорідних. Але це все перестає важить, коли в домі її господині з'являється Жаррак. Вони закохуються, але ж між вищими й нижчими такі союзи неможливі.
⠀
Окрім цього, країною шириться епідемія - синька, якою нібито хворіють тільки нижчі. А на півдні триває війна, на півночі плетуться інтриги. Саме у цей вир потрапляють і головні герої. На фоні важливих подій для цілої країни розгортається історія справжнього кохання.
⠀
У книзі порушено питання рівності між людьми. Є цілком чіткий поділ на вищих, які мають оливкову гілку, що захищає їх від синьки, та на нижчих, яких усі зневажають і які можуть бути хіба служками. Головні герої намагаються врівноважити цей поділ, змінити країну та її закони. Показати свою людяність, яку ніби закрили на сім замків у замку короля й не хочуть випускати. Але ціна за ці їхні спроби може бути висока. Як і розплата за те, що нижча покохала маестра, а вищий - заховався у негідну служку.
⠀
Героям у книзі доводиться боротися не лише за себе, за можливість просто жити й кохати, але й за увесь світ.
⠀
Мені сподобалась ця історія. Тут ще й порушені важливі соціальні теми, хоч вони й можуть здатися досить типовими:
⠀
- батьки/діти;
- поділ на класову нерівність;
- заборонене кохання;
- держава проти людини.
⠀
У книзі цікаві персонажі. Героїня, яка не бісить і яка не стає супер крутою та сильною від помаху долі (вона бореться і платить за це ціну), герой, який мусить докладати чималих зусиль, аби отримати бажане.
⠀
Ще мені дуже сподобався стиль і мова авторки. Дуже динамічно й захопливо написано й читається історія легко.

Чудовий приклад українського сучасного фентезі. Сильна норовлива головна героїня. Є любовна лінія, та на ній не робиться сильний акцент. Підійде підліткам.

Нарешті! Ну нарешті я дісталася до цього шедевра!

Абсолютно незвичний для мене світ фентезі, незвичайна магія, і незвичайна людська ієрархія. Звісно, поділ на вищих і нижчих не новий, але в цій книзі це описано якось по-особливому.

Головна героїня, Канре, з нижчих. Її життя крутиться навколо служіння вищим, доволі суворого, де за привласнення непотрібної для маестри (господині) речі на тебе чекає смертна кара. З цього статусу не вибратися ніяк, шлюби з вищими заборонені, нове життя не почати.
По другий бік стоїть племінник маестри, Жаррак, примхливий чарівник, який подає великі надії у своїй майстерності.
І смертельна хвороба, яка косить тільки нижчих... чи не тільки? 🤔

У цій книзі є все: і заборонене кохання, і війна, і змови, і обмежений час на життя. Щоразу, відкриваючи книжку, я засмучувалася, що сторінок залишається все менше...
А кінцівка! Кінцівка виявилася для мене максимально непередбачуваною 💔

У мене не дуже виходило візуалізувати собі дуелі і військові дії за допомогою чаклунства, але мене врятувало те, що цього в книзі не багато 😅

Як і в кожній збірці: пара дійсно класних, пара лютєйшего крінжа і основна маса таких, що нічого б не втратив, якби не читав.

❗️ Тамара Горіха Зерня "Потяг": прекрасне, прекрасне! Іронічне, магічне рівно на стільки, скільки магії в кожного з нас в побуті, дуже тепле, хоча й вайбує "Кладовищем домашніх тварин" Кінга 👀

❗️ Ірина Грабовська "Вогненні серця": сеттінг Леобургу, буквально описує Революцію гідності, але в тих умовах. Місцями натягнуто-пафосне і з ОТАКЕННИМ роялем в кущах (ну, але це можна пробачити, все-таки розмір оповідання обмежує в довгоіграючих інтригах). Тим не менш, захотілося нарешті прочитати сам "Леобург" 😅

❗️ Наталія Довгопол "Левке": красива легенда про Зміїний острів з усіма плюсами та мінусами казковості. Але гарне.

❗️ Олена Захарченко "Воїн і річка": геть не сподобалося! Мало того, що вчергове спекуляції на темі надприроднього — мовляв, це русалки намовили Ірпінь розлитися навесні 2022-го, що загальмувало наступ русні, так ще й стиль викладу нерівний. Такоє, коротше.

❗️ Дара Корній "Морельковий чай": не сподобалося ще більше 🤦‍♀️. Соплежуйна маніпулятивна неузгоджена історія із диріщами в сюжеті розміром з кавун на 6-7 кг.

❗️ Олена Кузьміна "Тримай землю!": чергова беліберда із черговими "жартиками" рівня "Уральськіх пєльмєнєй" (тієї ж етимології), які вже сьогодні незрозумілі половині читачів, я вже мовчу про прочитання через рік чи два. І так, буквалізація метафори не завжди спрацьовує на користь оповідання, інколи виходить х-ня. Про що і маємо підтвердження.

❗️ Наталія Матолінець "Дальні покої": друге найсильніше оповідання в збірці (чи то пак навіть перше, бо — вибач, Тамаро, — але це мені зайшло навіть більше за "Потяг"!). Дуже виважене, дуже тілесне, максимально горорне й готичне. Я сама не очікувала, що це напишу, але є як є — це діамант збірки.

❗️ Анастасія Нікуліна "Трійка. Четвірка. Нуль": спроба в ідею відплати, але слабко, дуже слабко. І хто-небудь, заберіть в наших авторок кнопку пафосу, ну німажліва™ же.

❗️ Ореста Осійчук "Насіння в моїй кишені": все чудово, якби не чергові пламенно-постулатні лозунгові діалоги. Не всі, звісно, епізоди з дитячою мовою прекрасні, але решта...

❗️ Дарія Піскозуб "Смертеікло": черговий пафос на пафосі. І та сама проблема, що й в Кузнєцова в збірці "Нічний сеанс" — формат оповідання не дає місця для одночасно і рухів сюжету, і нормального інтро в світобудову.

❗️ Юліта Ран "Позивний «Мавка»": знову, як і в Захарченко, спекуляція на надприродньому. Мене від цього верне, скажу відверто.

❗️ Світлана Тараторіна "Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу": отут я ржала, що бобер в ожині. Але не від сюжету, а від ідеї, що якась Хвороба (з великої літери, звісно) та якісь Вороги (так само з великої літери) під час Війни (помічаєте закономірність, та?) призвели до появи Народу (гм-гм), що здатні, що равлики, міняти стать силою думки. Туди-сюди, скільки завгодно разів. Повністю, із зміною кістяку. Але тільки після 12 років. Коротше, трагізмом світу не прониклася, такоє.

#Дафа_радить буквально пару оповідань
#Дафа_не_радить також пару оповідань

«Мотанка» – це збірка короткої прози від чарівних українських авторок. Це крик душі тисяч, мільйонів жінок, вилитий на папері. Книга-оберіг, яка захищає, вберігає, зцілює.

«Потяг» Тамара Горіха Зерня.
Від бабусі до старшої онуки передається у спадок дім, яблуневий сад і сила, від якої не відмовляються.
Вона звикла все прораховувати, планувати, в її житті немає місця непоясненному. Війна все змінила. В мить найбільшого розпачу, вона повернулася додому, до свого коріння, до сили поколінь жінок її роду.
Така реальна історія, що дрібка магії в ній навіть не відчувалася магією. Історія про віру і надію, які сильніші за злу силу, і здатні на надзвичайне. Прочитавши я не могла не задуматися, як би вчинила на місці героїні. Що краще, віддатися на поталу долі чи взяти нить у власні руки і самому творити її складне плетиво?

«Вогненні серця» Ірина Грабовська.
Анет любить своє місто. Леобург – центр науки, просвітництва і бунтарства. Був таким, поки його не очолив Оздемір. Вільні душею та сміливі серцем леобуржці повстали. Сім'я Анет тікала у безпечний Краків, але дівчина вибрала боротьбу.
Спільна мета об’єднує, і вже неважливо, чи ти донька аристократів, чи син творчих. Історія у стимпанк всесвіті "Леобургу" про вибір, боротьбу, сім'ю та кохання, насінини якого проростають навіть у найтемніші часи.

«Левке» Наталія Довгопол.
Острів Зміїний, він же острів Ахілла, Білий, Левкос. Кораблетроща мала стати його кінцем, а маленький острів став порятунком.
Макарія зустрів Левке коли вважав, що життя його скінчилося. Юна, прекрасна, чуйна. Вона полонила серце розбійника, але давні звички виявилися сильнішими.
Через призму грецької міфології пані Наталія відкрила іншу історію таємничого острову. Атмосферна оповідь, співоча мова, моторошна кінцівка. В мене склалося враження, що я читаю один з давно втраченим міфів, який авторка віднайшла, вдихнула в нього життя і виклала на сторінках. Найтемніший з творів авторки, які читала і тепер ну дуже хочу прочитати ще темних казок від пані Наталії.

«Воїн і річка» Олена Захарченко.
В більшості річок України жіночі імена. Просто співпадіння чи частинка таємних втрачених знань?
Марина з тероборони з бойовим псевдо Русалка. Не через довге волосся, зовсім ні. Вона говорить з річками, наказує і спонукає їх стати на захист рідних земель, розмивати дороги, топити окупантів.
Коротка бурхлива історія про русалку, яка використовує всі можливі сили заради боротьби з ворогом.

«Морельковий чай» Дара Корній.
Вона побачила його на площі Ринок. Він танцював вальс. А далі була кров, морозиво біля фонтану з Нептуном, морельковий чай бабусі-балерини.
Вона покохала з першого погляду: міцно, свавільно, безумовно, назавжди. Вона відпустила, але не змогла забути. Йшли роки, почуття не змінилися. Вона в Україні, він у США. Війна все змінила.
Ця історія розбила моє серце, проникла у мої думки. У ній сплелися чуттєвість, тепло, пристрасть, смуток, злість, зневіра, надія. І трішки древньої сили, яка тече в крові жінок.

«Тримай землю!» Олена Кульзміна.
Пустинні вулиці завжди людного Києва. Відкритий маф здається справжнім дивом, в якому ще зовсім юна дівчина продовжує працювати і дарувати людям ту маленьку дрібничку, яку може, бо живе поряд.
Оля не може жити, як раніше. Не може працювати, не хоче тікати разом з сестрою. Вона хоче жити. На рідній землі. І готова всіма силами її тримати.
Історія про вибір жінки у часи війни. Шукати порятунку на чужині чи залишатися на рідній землі - вибір кожної. І правильного рішення немає.

«Дальні покої» Наталія Матолінець.
Маґда залишилася сама. За роки навали московитів і німців вона втратила всіх, кого любила. Вона ощадливо заварювала залишки кави, берегла останні панчохи, а у вільну хвилинку напоювала настоянкою чергового нікчему.
Це сильна історія з темною атмосферою. Я захоплювалася стійкістю Маґди. Вільна, смілива, нестримна, справедлива у своїй жорстокості. Залишившись самотою, вона не впала у відчай, Маґда показала клятим окупантам, що стане з ворогами, як зайдуть на відьмацькі землі.

«Трійка. Четвірка. Нуль.» Анастасія Нікуліна.
Вона приходить вночі. Перший, другий стук – попередження. Третій – вирок. Та, хто несла світло, стала посланцем темряви.
Він прийшов на чужу землю воювати, грабувати, руйнувати. І він на ній залишиться. Назавжди.
Найтемніша та наймоторошніша історія з усіх. Яке ж я отримала від неї задоволення! Жорстоке, страхітливе і безумовно справедливе покарання для загарбників.

«Насіння в моїй кишені» Ореста Осійчук.
Марі дев’яносто чотири. В її життєвий шлях помережений втратами, болем, стражданнями. Вона давно втратила надію, роки похитнути її стійкість, Мара готова померти. Що їй та війна, коли з дня на день вона очікує на смерть, якої вже давно не боїться.
Доля думає інакше. Спочатку дикий пес, справжній примарний велетень, а потім три заблудлі душі. Мати і дві близнятки: одна дзвінка і невтомна, інша мовчазна і непорушна. Їм нікуди йти, а Мара не здатна їх відпустити.
Історія про невтомну боротьбу та стійкість. Про незламних жінок, які живуть на нашій землі не одне покоління. Я плакала над кожною сторінкою. Клятий ворог століттями забирає в нас спокій, кохання, життя. Але завдяки таким жінкам як Мара, ми вистоїмо.

«Смертеікло» Дарія Піскозуб.
Покоління за поколінням Вдовині прерії страждали від набігів самойців. Але це особлива земля. Загиблі її не полишають.
Поцілована Смертеіклом, вона здатна їх бачити. В мить, коли ворог наступає, а шансів на порятунок немає, мертві прийдуть на поміч.
Як і кожна історія зі збірки, вона пронизана болем. Вона з новою силою пробудила лють та ненависть в моєму серці. Безсилля не на часі, і навіть мертві на нашому боці.

«Позивний "Мавка"» Юліта Ран.
Доля обдарувала Марту двічі. Маленькою дівчинкою вона бачила сни. Дивні, чарівливі, казкові. Марта виросла, сни змінилися. Сповнені крові, жорстокості, смерті.
Марта довго боролася з власним даром (прокляттям). Вона лише безмовно спостерігала, нездатна нічого змінити. Війна це зробила за неї.
Сильна пронизлива історія про вибір, пам'ять, миті, які відділяють життя від смерті. Про кохання з першого погляду, коли три дні здаються цілою вічністю. Історія, пронизана любов'ю, печалю, сміливістю і силою, яка не залишає байдужою і торкається самої душі.

«Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу» Світлана Тараторіна.
Ользі дев’яносто. Вона прожила довге життя, виростила доньку і онуку, кохала, втрачала і снила. Про сяйливого юнака, який не міг існувати у їх світі. Ольга не задавала питань, але саме їй судилося знайти відповіді.
Найдивніша історія з максимально неочікуваною розв’язкою. Про життя жінок у постапокаліптичному світі, про сім'ю, материнство, кохання, виживання. Повчальна історія, яка спонукає до роздумів про можливе майбутнє.

Перед тим як читати, підготуйтеся морально – буде важко. Заваріть теплого чаю чи кави, запасіться хустинками і читайте. Читайте, бо ці історії того варті.

Три дні свого часу я жувала цю книгу і змогла дожувати тільки до 100 сторінки.

Це було боляче. Як орбіт зі смаком каустичної соди боляче. Так, це олдовий жартик, але, вибачте мені, ідея про те, як по місту бігають Світлі й Темні і кастують один на одного прокляття в рамках регламенту також не віддає альпійською свіжістю.

Та і хай вже з ним, з тим сюжетом (простим, що твоя коловертка) та ідеєю. Книгу може витягнути атмосфера, харизматичні герої, доцільні жарти нарешті. Та бодай щось!

Хрін там плавал.

🔸У сюжетні дири може в'їхати тягач для перевозки лопатей вітрогенератора потужністю кілька гігават,
🔸герої витесані сокирою з картону за ДСТУ 8401:2015,
🔸про існування бодай якоїсь мотивації для більшості пересувань туди-сюди сторінками можна тільки мріяти,
🔸а лексіка та настрій спілкування персонажів між собою скидається на манери спілкування придурків у пубертаті, яких батьки залишили на вихідні самих і от тепер-то вони відірвуться, от тепер-то вони покричать у Всєлєнну всі ретельно вивчені за останні півроку лайливі слова!

📝Що ні діалог, так герої не дивляться один на одного, а зиркають, а не відповідають, а огризаються, в них не посмішки, а хижі оскали.

📝Скільки разів за ці нещасні 100 сторінок лунало "стули пельку", "виб'ємо дух", "збирає кістки докупи", "розтрощу кістки", "запхай свої сподівання у одне місце", "заткни рота", "завали валянок триндіти", "підеш чи підсрачника дати".

📝Скільки разів буденним звертанням один до одного було "нахаба", "вискочка", "одоробло", "виродку". Навіть у пошуках базиліку на власній кухні одна поважна пані, розмовляючи вголос, звертаються до нещасної приправи "так ось де ти, паскудо".

Я й сама не цураюсь міцного слівця, але такої концентрації невмотивованої агресії на рівному місці до геть всього якось не очікувала. Це не просто "просто написана книга", це відверто бездарно написана книга. Це на всіх рівнях погано.

Дякую, дуже дякую, погоріла на славу, ледь нечитуна не схопила.

P.S.: вишвирнуто (в тон написаному, ага) на позбувну полицю разом із продовженням.

Я в шоці … 🙀Наскільки мені сподобалася книга.
Це однозначно моя улюблена книга пані Наталії. Вже пройшло три місяці, після того, як я її прочитала, а я й досі нею захоплююся.
З мінусів тут тільки дуже заплутаний сюжет. Минуле переплітається з теперішнім, і ви не одразу зрозумієте що ідеться про дві різні людини. І дуже багато імен, схема така спочатку ім'я і прізвище героя, потім його можуть разів шість назвати на ім'я, ну а потім стільки ж на прізвище.

Раджу прочитати книгу поціновувачам міфологічного фентезі. А також тим, хто полюбляє твори Наталії Матолінець.
Дивовижні пригоди, таємниці і неочікувані повороти, чергуються з повсякденним життям студентів і душевними розмовами.

«Академія Аматерасу» чудовий варіант для подорожей вона товстенька, але її вистачить на довго
Хоч книга не прив'язана, до конкретної пори року вона у мене асоціюється з осінню.

Гарнюща книга з атмосферними ілюстраціями, приємно тримати в руках. Цікаві оповідання, багато з них про війну. Сподобались майже всі історії, особливо Позивний Мавка - ця прямо в серденько😍. Історії про жінок, яки мають ту чи іншу силу. Трішки фентезі, трішки містики, трішки сліз, і трішки посмішки,- саме той набір, який був мені необхідний саме зараз. Думаю кожен знайде в цій збірці оповідання на свій смак.

▫️«І тут Жаррак Прест схилився й поцілував її руку, наче крізь призму захмеління служка на коротку мить стала йому рівною»

Канре знає про правила, тому завжди кориться маестрам, не зважаючи ні на що 🖇️

Жаррак теж знає правила, бо виховувався, як зброя, могутній маестро, що має виправдати сподівання всієї своєї сімʼї ⚔️

До їхньої зустрічі вищі завжди знали, що вони головні, а нижчі - робили все, аби у вищих було комфортне життя 😌

Та кохання не знає ніяких відмінностей, тому не обирає за статусом ✨

Чи зможуть наші герої протистояти всім, непохитним роками, правилам та довести, що, можливо, все не так, як вони все життя вважали? 🗝️

▫️«Зміни — різні — такі ж невід’ємні, як і перетікання зими у весну, а весни у літо… і далі по колу»

Перші 150 сторінок мені справді було важко розібратись в світі й зрозуміти, як що працює тут 🤓

А потім динаміка подій полетіла з неймовірною швидкістю, і мене вже було просто не відірвати, та я й не зупинилась, поки не дочитала 🔥

Що було незрозумілим? ⬇️

Не вистачило мені трішки розкриття певних дій персонажів і логіки, чому вони так роблять, а також більше подробиць хотілось про те, як працює магія в цьому світі🧐

І любовна лінія, для мене, надто швидко зародилась, проте подальша взаємодія головних героїв мені подобалась 😌