Наталія Матолінець

книга про дорослішання, втрату і вибір. і трохи про магію. ☂️ тут відчувається атмосфера початку ХХ століття: така собі віденська естетика, трошки бріджертони-стайл, але без зайвого захоплення цим сеттингом. він створює дуже атмосферне тло, аж хочеться надягнути мереживні рукавички і взяти порцелянову чашечку чаю до рук, смакуючи тістечком у залитій сонцем і заставленій квітами кав'ярні. 📔  сюжет плавний, без різких поворотів. майже slice of life з фентезійним підтекстом. незнайомець дарує Гессі чарівну фотокамеру, а згодом у якості подарунка з'являється і таємнича книга, що нібито розповідає подальшу історію померлого брата Гессі — Аїдена. а що, як він не помер? а що, як їй, тій, що безмежно сумує за братом, лиш хочеться у це вірити? і яка реальність зрештою реальна? ⏳ власне, я вже була знайома з академією богів і думала, що будь-які згадки про неї мені будуть нудні, але виявилося навпаки — фрагменти з Аїденом читати було навіть цікавіше, ніж підліткові будні Гессі, які складалися з балів, сукенок, смаколиків, хлопців і драми батьків. 🪭 проте Гессі мене не розчарувала як героїня. вона не пафосна, не супергеройка, не мерісьюшна. трохи замкнена, мрійлива, часто розгублена. і не завжди приймає логічні рішення, як і будь-хто з нас. 🖋 теми, які тут порушуються: • тиск у сім'ї (матуся така матуся) • депресія після втрати • питання: що робити, коли твоя суперсила — змінювати інших, але не себе? • роздуми про мистецтво • любов у всіх її варіаціях: ♡ любов Аїдена до Доанни ♡ перше кохання Гессі ♡ любов у родині ☕️ атмосфера — меланхолійна, місцями сонна, але не нудна. є вайб студії ґіблі, трохи slow burn, трохи dreamcore. книга затягує, коли приймаєш її темп. не для тих, хто любить екшн чи вау-повороти в сюжеті. це читання можна було б порівняти з повільною прогулянкою парком у похмурий день з камерою в руках. ✨плюси: • нормальна підліткова героїня без перебору • добре прописаний світ, є логіка і послідовність • позитивна кінцівка (хоча ідея всіх поділити на пари — meh) • стильна візуально і на рівні символів — легко уявити екранізацію. ✨мінуси (для мене особисто): • іноді героїня поводиться занадто доросло для своїх 15 • багато уваги до романтичної лінії, іноді вона виглядає пришвидшеною (але тут я необ'єктивна, бо в принципі не дуже люблю романтику 😅) 🖊 як висновок несподівано сподобалося набагато більше, ніж "академія аматерасу" (в якій я просто скіпала сторінки до фіналу 🙈). це камерна затишна історія з магією без епічного епіку, яка більше про внутрішні зміни. підійде, коли напав меланхолійний настрій і хочеться спокійного спокою.

Анонім

Не можу сказати, що це погана збірка — у ній є цікаві ідеї та певна літературна атмосфера. Найбільше мене зачепили два оповідання: «Голос у моїй голові» Наталії Довгопол та «Соловей і його любов» Ярини Каторж — справжні емоційні міні-історії, які залишають слід. Проте загальне враження дещо розмите. Мені бракувало динаміки, глибшої інтриги чи хоч якогось елементу, який би утримував мою увагу. На жаль, з середини збірки в мене почався так званий «нечитун» — не хотілося повертатися до тексту. Як не дивно, найбільше сподобалось не змістове наповнення, а оформлення: дуже гарна палітурка, стильний форзац і зріз сторінок — усе це створює відчуття, ніби тримаєш у руках щось особливе. Цікаво, що авторки спробували створити альтернативні реальності, у яких українські міста оживають у химерний і навіть містичний спосіб. Ідея виглядає доволі амбітною — створити український міф у сучасному художньому виконанні. Хоч не завжди реалізація відповідала задуму, проте такий підхід хочеться підтримати, бо це крок до формування нової урбаністичної магії в українській літературі. Збірка має свого читача, але, на жаль, я ним не стала.

Анонім

Антологія української фантастики 19 - 21 століть "Змієві вали". Видавництво Vivat, Харків, 2024 рік. Щиро радію, що мені до рук потрапила ця чудова збірка короткої фантастичної прози від українських авторів. Сподіваюсь у майбутньому подібні антології стануть більш кращими та досконалими, сучасні автори зможуть розкрити свій талант на повну і вражати новими ідеями та передбаченнями. Мені сподобався розділ із сучасними авторами, особливо хочу виділити класичне фантастичне оповідання від Макса Кідрука. "Ближче всіх до полюса" чудово ілюструє жагу задля досягнення мети і холодний розрахунок для виживання в екстремальних умовах. Також хочу виділити гумористичне оповідання Володимира Єшкілєва "Череп Довбуша і зелені діти". Це було моє перше знайомство з автором, сподіваюсь почитати щось ще з його творчого доробку. Оповідання Олександра Михеда, Павла Дерев'янка та Володимира Аренєва змушують поміркувати про цінність життя та про те що означає буди людиною. З мінусів тільки те, що оповідання Олекси Стороженко опубліковано не повністю. Мене це навіть обурило. Загалом збірка сподобалась, моя оцінка 8 з 10.

Анонім