Хтось замовляв темну моторошну казку про людську жорстокість, з якою не можуть впоратися навіть монстри, і про те, як все ж дарувати прощення і відпустити те, що роками отруювало душу? Тому що тут знайшлася просто ідеальна книга для похмурої туманної погоди, від якої попри все буде віяти теплом ❤️

Опис "Будинку Старлінгів" обіцяє містичну історію з елементами жахів, і з нею авторка впоралася на відмінно - і це все з вишукано-казковим стилем написання, від якого важко було відірватися. Але насправді тут приховано набагато більше: реалістичні дорослі герої, які роблять як хороші речі, так і погані, повільне горіння і сексуальна напруга між персонажами, розгадка таємниць усього містечка, ну а той самий будинок... Я очікувала якогось монстра, що живиться кров'ю, але отримала таку лапусю, що це неможливо передати словами 🥹 Будинок навіть світло і інтернет провів собі сам, бо турбувався про улюблених власників, і в мене від цього така сильна ностальгія за Кальцифером з "Ходячого замку Хаула", що аж захотілося перечитати улюблену історію.

Нудно мені не було ні сторінки, історія з головою затягнула в себе, а розгадка вийшла максимально неочікуваною, але при цьому логічною і правильною (хоча авторка трохи мене таки налякала, було таке). Для мене "Будинок Старлінгів" став гарним прикладом того, яким має бути фентезі з дорослими героями. Тож якщо ваша душа просила трохи полоскотали нерви якісним чтивом, але в кінці накинути теплу ковдру на плечі, то welcome to "Будинок Старлінгів" 🐦‍⬛

Якби Гаррі Поттер опинився в трохи іншій Англії, де замість Волдеморта і чарів були би злі духи, то він однозначно подавався би в Агенцію "Локвуд і К°", але чи взяли би хлопчика, що вижив, на боротьбу з привидами... Це питання відкрите, а от те, що книга "Сходи, що кричать" чудово підійде фанатам Гаррі Поттера та Персі Джексона, це факт: неймовірні пригоди і небезпеки, загадки і таємниці, та трохи інше, але все ж золоте тріо, яке мусить рятувати Англію від привидів - чим не ідеальна книжка?

Скрізь ця серія Джонатана Страуда позиціонується як підліткова, але я прочитала її вперше в 20+ років, з тих пір перечитала ще двічі і от що можу сказати: це та історія, яку можна читати будь-кому. Любите фентезі? Та тут привидів різних типів і примамбасів по боротьбі з ними навалом (навіть є словник, щоб не плутати, коли використовувати грецький вогонь, а коли лаванду) Любите містику? Ця книга не дасть вам засумувати, а почасти і трохи налякає. Любите трилери і детективи? В "Локвуд і К°" доведеться не одну таємницю розкрити, і деякі з них будуть ну дуже небезпечними.

Книга настільки насичена подіями і всілякими цікавинками, що він неї неможливо було відірватися під час жодного з прочитань, нехай я вже і знала кінцівку. А ще вона не залишить і без комфортних моментів, коли герої п'ють разом чай з тістечками і обмінюються жартами, а ти відчуваєш таке тепло в душі, ніби теж є частиною їх команди ❤️ І, звісно ж, як в будь-якій пригодницькій історії, не обійшлося і без харизматичних персонажів: розумник Джордж, віддана Люсі, що не залишить в небезпеці, відчайдушний Локвуд, під командуванням якого ніякий привид не страшний... Ну і не людських героїв теж вистачає: Череп однозначно вкрав моє серце, і шкода, що в першій частині його так мало (але далі він наробить галасу 😈)

Тож якщо ви дивилися на цю книгу і сумнівалися, думаючи, що занадто дитячою вона виглядає, то знайте - це зовсім не так. Ця книга може захопити так сильно, що ви і не помітите, як вже будете мати на руках всю серію, кусаючи нігті в очікуванні розв'язки кожного із розслідувань (які врешті-решт приведуть до чогось масштабного і абсолютно неочікуваного? 😏) А ще це просто ідеальна історія для похмурої днини: Англія, дощі, а ви з горнятком чаю в руках полюєте на привидів з рапірою і соляними бомбами 🔍

Ідеальна різдвяна книжка для тих, кому трошечки (або ні) за 25, з новорічним настроєм якось не склалося, від одного вигляду ялинки, яку треба прикрашати, нудить, а все навкруги бісить все частіше. Тому що що може бути краще, ніж в цей похмурий час почитати, як ті самі речі бісять інших людей?

"Дарування подарунків. Хіба це не просто ходіння колами з грошима? Надто ж зараз, у дорослому віці. Ти даруєш подарункову картку, отримуєш подарункову картку у відповідь. Це ж безглуздо! Чому б нам просто не залишити гроші собі й так покінчити з цим?"

Саме таку переписку вели таємничі Скрудж і Хо-Хо-Но, і сказати, що це було прикольно і цікаво, це нічого не сказати. В кінці моє серце відтануло разом з ними, і я раділа як дитина, коли нарешті розкрилося, з ким ці люди насправді переписувалися. Єдина гірчинка залишилася від того, як швидко ця книжка закінчилась: чи можна у якості новорічного подарунка щось те саме, тільки разів так в 4 довше? Бо що ж рятуватиме мій різдвяний настрій наступного року? 😥

Ідеальне епічне фентезі в дусі Аберкромбі та Сандерсона 🗡️
Я нічого не очікувала від цієї книги, я нічого не знала про авторку, і невеликий наклад теж насторожував, але ця книга настільки ж прекрасна, наскільки й недооцінена.

Унікальна система магії, коли люди контролюють саму Землю, деталізована світобудова з купою специфічних слів (і яка точно вас здивує, якщо ви, як і я, дивлячись на обкладинку, вирішили, що тут буде середньовіччя 😏), реалістичні і часом жорстокі події (ніяких роялів для героїв тут не заховано!), неймовірні персонажі і загадки, клубок яких треба розплітати всю книгу. І що сподобалося мені найбільш — дійсно неочікувані сюжетні повороти, про які я до останнього не здогадувалася, хоча досвід читання фентезі маю великий, тому отримала змогу вперше за довгий час сидіти над книгою, впустивши щелепу на підлогу.

Тож якщо ви шукали якесь нове і класне фентезі, яка побудоване далеко не лише на типових тропах, то вам однозначно варто зазирнути до світу П’ятої пори)

Так само сильно, як мені сподобалися "Керамічні серця", мені не сподобалася ця книга, і це дуже сумно, тому що мені хотілося поринути і в цей світ авторки.

Сама ідея з академією богів нехай і не нова, проте виявилася захопливою, і сюжет дійсно насичений і сплітається в неочікуваний клубок. Але реалізовано все якось по-дитячому: багато чого не було описано або взагалі упускалося, а до вчинків і логіки абсолютно всіх персонажів були питання. До того ж персонажів було так багато, що я весь час губилася, а те, що в них було декілька імен або герої часом описувалися якимись чорнявка/білявка теж не допомагало. Губитися допомагали і скачки між подіями і минулим/теперішнім, які відбувалися так різко, що збивали мене з пантелику (хоча зазвичай мені подобається хід з частковою подачею подій минулого, коли ти поступово збираєш цілісну картинку, але з "Академією Аматерасу" це не спрацювало). Я навіть не впевнена, що всі події минулого і теперішнього врешті-решт зібралися в цілісну лінію, бо часом відстежити, що це за подія, хто в ній фігурує і коли вона відбувалася, щоби прилаштувати її до інших, було дійсно важко.

Знаю, що Академія Аматерасу розрахована на підлітків, і я не вперше читаю підліткову літературу. Але це вперше мені вона настільки не зайшла. Можливо колись я спробую дати другий шанс цьому всесвіту і візьмуся за дилогію про Гайю, але тепер навіть і не знаю, чого від неї очікувати.