Цю книгу треба прочитати вчасно. В той момент, коли ти або ще дитина, яка позитивно дивиться на світ та прагне магічних пригод разом з друзями, або доросла людина, якій в житті не вистачає приємної казки.
Багато хто скаже, що ця книга лиш намагання скопіювати Гаррі Поттера, але світ, персонажі, розвиток подій, які описує авторка абсолютно унікальні. Так починається історія доволі банально: нас знайомлять з головною героїнею – Морріґан Кроу, ніби-то проклятою дівчиною, яка всім і завжди приносить нещастя та яка у віці 11 років має померти. Ну і не забудь додати, жахливу родину, що тільки й мріє аби пошвидше здихатись такого причепа. Та в один момент на порозі її будинку з’являється загадковий рудоволосий чоловік, що допомагає почати її життя з нової чистої сторінки.

Але навіть в цих подіях відчувається якась родзинка. По-перше, тут цікавий прописаний світ зі своїми чудасіями та загрозливими підводними каменями, які краще не тривожити. І це не тільки про магічний вимір, а й про звичний людський, що також відрізняється від нашого минулого, сучасності чи майбутнього. По-друге, головний злодій який з кожною наступною частиною стає все більше суперечливим та загадковим. По-третє, змагання, зародження дружби, трохи сварок, таємниць та безтурботно-серйозний наставник для головної героїні.

Тут справді відчується безтурботна атмосферна казка, сюжет якої поступово набирає небезпечних обертів.
Тут ви зможете і посміятися, і поусміхатися, і з головою зануритися у нові небачені краї та розгадати кілька таємниць, корінням яких тягнеться в глибини минулого.
Ця частина – перша із серії, подарувала мене дитиною чудові емоції, і продовжує це робити навіть при повторному прочитанні. Ця книга справді заслуговує на увагу і я щиро сподіваюсь, що в майбутньому ця серія стане популярнішою.

Дрібка звичайного щастя, чаша мрійливості, баночка з любовним варенням, горщик бажань й пригод – ось як коротко можна описати цю ніжну, як зефірна в шоколаді, історію.
Ця книга має свою особливу атмосферу. Вона не осіння. І точно не літня. Можливо трохи весняна, сперечатись не буду. Але саме те як героїня бачить світ навколо себе, саме це створює невелике шатро магії та палке бажання опинитися в тій самій танцювальній просторій залі й на власні очі побачити старомодні вишукані, але надто незручні, сукні, натовпи схвильованих учнів та камеру, яка не приносить щастя, а лиш поширює цю легенду.

Зізнаюсь чесно, я ще так швидко ніколи не закохувалась у книжкову пару як тут. І не тільки в головну, але й в ту, яка наприкінці розіб'є мені серце, хоч мозок казатиме, що все це правильно та інакше ніяк. Тільки серце буде ще дуже довго сперечатися.

Крихта підліткової філософії та не дитячих роздумів. Трохи загадок та переживань. Персонажі, історії яких пробирають до душі та ще довго лишаються в твоїй пам’яті.
Мені сподобалось як в звичайне життя де все зрозуміло й просто влізли жахливі таємниці та небезпечні рішення, перевертаючи твоє життя догори-дриґом та погрожуючи що далі буде тільки гірше.
Так ця книга не така драйовова й авантюрна, як та сама "Варта у Грі", але в цьому і є її родзинка. Так це однаковий жанр - фентезі, але написано це двома різними стилями. І саме це заворожує та захоплюєю.

Ця книга подарує вам затишок та віру в те що все погане коли-небудь закінчується, поступаючись добру.

Однозначна рекомендація до кінця життя.

Між перлиною та її схованкою - такою привабливою, але міцною мушлею, що покрита морськими водоростями, існує багато відмінностей. І я помилково очікувала що Академія Аматерасу буде тією загадковою перлиною - білосніжною чарівною знахідкою, довгоочікуваним шедевром, але вона виявилась мушлею, що виблискувала на Сонці, але всередині мала порожнечу.

Ця книга про пошук своєї загубленої особистості. Про небезпечну дружбу, брехню та небезпеку. Про кохання, що зцілить вашу душу, допоможе рухатися вперед, і про угоду, яка як і всі її попердниці, розірветься як тонкий браслет з дерев'яних намистинок.
Коли читаєш історію, що звивається мов та виноградна лоза на голові Діоніса, ти справді звикаєш до персонажів. Смієшся з їх жартів, посміхаєшся від прізвиськ Рендалл та Закса, радієш коли помічаєш відсилки на якісь міфи й справді відчуваєш задоволення від історії. Правда це задоволення доволі мінлива штука, бо особисто мені набагато цікавіше було читати моменти де розвивались стосунки персонажів ( і не тільки в романтичному плані), ніж там де небезпека загострювалась і авторка закидувала нам підказки до розгадки.

Хоча в цьому може бути провина того, що герої ніби-то й зацікавлені розкрити таємниці один одного, але самостійно вони нічого не роблять й доля сама відкидує їм відповіді. І тому ти сам не надто палко чекаєш розгадки, не читаєш по 100 сторінок за раз, бо сюжет просто не затягує тебе з головою.
Ти мандруєш цією історією, повільно, обережно, поступово. Але коли вона добігає свого логічного кінця ти нічого не відчуєш. Ні гіркого смутку, ні радісного полегшення.
І я навіть не знаю, чи рекомендувати її. Бо так Наталія Матолінець є моєю улюбленою авторкою, але ця книга не змогла розворушити моє читацьке серденько. Не змогла подарувати ємоцій, не затягнула у свій світ і після прочитання я навіть не згадувала про неї.

Цю книгу є за що полюбити. За магічну школу зі своїми проблема, за цікавими історіями зломлених персонажів, за міцну дружбу та щасливу перемогу. Оригінально, незвично та атмосферно. Але є те, що тобі не подобається і ніколи не стане інакше. Не захопливо, не визначено та не надто ємоційно.
Але якщо вам просто зараз хочеться поринути в атмосферу магічної загадкової школи, древніх зверхніх богів, нової міцної дружби, підтримки та чогось веселого, водночас з дрібкою трагізму( ну куди ж без нашого улюбленого скла) - то це саме для вас

Ця історія про нестримну жагу до подорожей та бажання побачити світ. Нарешті дізнатися і розгадати таємниці, які від тебе так старанно ховали 15 років. Збагнути чому найріднші люди намагались триматися на відстань та навіть через сотні миль знайти своє коріння. Книга розповідає про дівчину Дженьєрі, а точніше вона сама оповідає про своє життя. Місцями банальне та нудне, цікаве і захопливе, радісне й трагічне. Жити в розкішному маєтку мріє кожен, але коли насправді там опиняєшся, то жадаєш лиш одного - свободи. Але тебе обмежують, карають, кричать і зрештою той свавільний дух втрачається. І це лякає найбільше. Та потім найрідніша для тебе людина зникає безвісті, і ти готовий переступити через прірву відчаю та страху, аби знайти її. На початку оповіді мені подобалось абсолютно все. Починаючи від оформлення книги, закінчуючи атмосферним стилем написання авторки, коли ти вбираєш кожне слово, як губка. Стосунки між персонажами були водночас напружені та милі. Розповідь неслась за течією, інколи повертаючи назад, аби поринути у важливі дитячі спогади героїні. Авторка не ставила за мету написати історію над якою ти будеш ламати голову і придумати геніальні повороти сюжету. Зазвичай, все було чітко видно, тільки ось Дженьєрі не хотіла бачити очевидних збігів. І саме це мені і сподобалось. Після насиченого божевільного читання "Агенція "Локвуд&Ко" я потребувала чогось більш врівноваженого, але ємоційного. Та під кінець книга перетворилась (як би це дивно не звучало) на типічну фентазі-історію. Авторка різко розвернула човен в іншу течію, і ти не встиг помітити межу, яка розділяла просто атмосферну та захопливу казку з з небезпечними депресивними мандрами. Та я все одно вдячна за чудові цитати, якими ця книга переповнена. За комфорту любовну лінію із коханням з першого погляду, хоч я не надто прихильник такого. За вірну дружбу людини та собаки. За десять тисяч незліченних світів.

Книга зі своїми мінусами, плюсами, сюжетними дірками та магічною атмосферою.
Історія розповідає про дівчину-підлітка Єву-Лізу (протягом книги ти поступово звикаєш до подвійного імені), яка взагалі не виходить на вулицю і навчається з допомогою Інтернету. І батьки (а точніше тато, бо здається мені що у них в родині у матері свого права голосу немає) все це тільки підтримують. Також є ще один герой – Тім. Веселий, милий, турботливий книголюб, що любить довгі прогулянки і родина якого навпаки вважає всі новітні технології абсурдом.
І такі люди із зовсім різним уявлення про життя не мали б зустрітися, але доля цікава та загадкова штука.

Найбільше за що мені сподобалась книга це атмосфера і за неї поставлю балів 2-3. Тому що, закуте у зимовий сніг та поринути у дрімучий сон, містечко не може залишити вас байдужими. Що вже казати про харизматичних саркастичних статуй, оповитий туманом ліс та безкраї поля пшениці під безоднею темного неба.
Сюжет викликав в мене більше невдоволення. Якщо не надто прискіпуватися, то нібито і непогано, але місцями є невеличкі сюжетні прогалини (вони не надто впливають на сюжет, але куди дивилась редакція видавництва та авторка?). Хоча питань після кінцівки залишилось чимало. Точніше нас втягнули у самий вир нерозуміння і таємниць, не дали майже жодної зачіпки з якої б ти міг побудувати свої теорії, тому і великого бажання купляти продовження немає.

Цікаво почитати для любителів апокаліпсисів та легенько фентезі, а також підліткам років 10-12(хоча я читала в такому ж віці і мені не надто зайшло).