Планета мавп

Уліс Меру — молодий журналіст-початківець, якого запросив Антель (професор, що спорядив за свій рахунок дворічну космічну експедицію з планети Земля до Сорори) взяти участь в експедиції до зірки Бетельгейзе.

Приземлившись на одній з них, напрочуд схожій на Землю своїм кліматом, учасники експедиції виявляють на ній розумне життя, тільки розумними на планеті виявляються мавпи, а люди існують як тварини.

Потрапляючи в полон разом із зграєю диких людей, головний герой докладає всіх зусиль, щоб довести мавпам, що він нічим не відрізняється від них.

Книгу читаю вперше, фільми теж не бачила. Тільки десь невзначай чула цю назву. Хоча це класика світової антиутопії, що є одним з моїх улюблених жанрів.Тож до книги я бралась геть незаангажовано. Та це не завадило мені щиро дивуватися і співати деферамби цій історії.

Факт про мене: я люблю коли книга розбивається на розділи, частини і тому подібна.

І ось «Планета мавп» розділена на частини дуже доречно.
Перша була, як не дивно, знайомством. Прощупувала мову автора, те що він хоче донести. Ця частина читалась доволі помірно і з роздумами.
Друга ж, це вже відчуття що ти переїхав в нове місце. Вже облаштувався і зараз знайомишся з усією флорою і фауною. Дещо тобі ще дике, дещо вже нормальне.
І третя, моя улюблена частина. Вона руйнівна і вибухова. Фінал змушує просто не те що взятися за голову, а буквально верещати ЩО БЛЯТЬ!?
Персонажі прописані надзвичайно. І той випадок, коли мені сподобались фактично всі. Хтось своєю рішучістю, хтось добротою а хтось холодним розумом.

Тепер про найстрашніше. Автор так яскраво і реалістично змалював все що відбувалося, що я з легкістю уявила що це могло б статися і з нами. Бо ми, люди-руйнівники в основному. Руйнівники себе і всього що навколо.

Доволі важко писати відгук на цю книгу, адже по її закінченні хочеться просто з офігівчим поглядом мовчати.

ДО РЕЧІ. Саме в цьому виданні максимально не добре розкидані малюнки, які дуже спойлерять сюжет. Та благо я була попереджена, і роздивлялась вже опісля читання. Що і вам раджу.

«Планета мавп» видається дуже базовою книгою у науковій фантастиці. Вона стисла, невелика, але скільки ж із неї вже виросло всього. Фільмів лиш скільки за її мотивами є.

За сюжетом професор збирає команду для дослідження далекої планети за сотні світлових років від Землі. Коли вони прибувають туди, то бачать цілком схожу планету на нашу, але, є одне але. Тут усе навпаки: мавпи – це високо розвинені істоти, а люди – німі тварини, над якими примати проводять експерименти. Як так сталося?

Мені сподобалась якраз лаконічність історії, «подвійне дно» у фіналі, й універсальність сюжету, бо його ще можна додумувати, розширювати й насичувати.

Класика наукової фантастики. Якщо ви чекаєте від цієї книги постійного екшену, десятків персонажів, і взагалі взяли прочитати книгу, бо сподобалися фільми, то врахуйте, що фільми врахували загальну концепцію і вже далеко відійшли від роману. Сам роман, як і більшість науково-фантастичних творів тієї доби, коли був написаний, більше є філософським роздумом про природу людей, їх дій, думок про те, чи стали б мавпи кращими за людей. З одного боку, автор демонструє певну вищість мавп, адже ті звільняють головного героя, коли той демонструє інтелект. З іншого — кожна мавпа унікальна, є жадні до влади, жадні до знань, а є ті хто готовий ризикнути усім. Проте не варто лякатися філософського підтексту, адже книга містить і багато пригодницьких моментів. Книга складається з трьох частин: прибуття, проживання на планеті, втеча.
Написана понад півстоліття тому, книга не втрачає своєї привабливості і обов'язкова для прочитання усім.