Планета мавп

Уліс Меру — молодий журналіст-початківець, якого запросив Антель (професор, що спорядив за свій рахунок дворічну космічну експедицію з планети Земля до Сорори) взяти участь в експедиції до зірки Бетельгейзе.

Приземлившись на одній з них, напрочуд схожій на Землю своїм кліматом, учасники експедиції виявляють на ній розумне життя, тільки розумними на планеті виявляються мавпи, а люди існують як тварини.

Потрапляючи в полон разом із зграєю диких людей, головний герой докладає всіх зусиль, щоб довести мавпам, що він нічим не відрізняється від них.

Книгу читаю вперше, фільми теж не бачила. Тільки десь невзначай чула цю назву. Хоча це класика світової антиутопії, що є одним з моїх улюблених жанрів.Тож до книги я бралась геть незаангажовано. Та це не завадило мені щиро дивуватися і співати деферамби цій історії.

Факт про мене: я люблю коли книга розбивається на розділи, частини і тому подібна.

І ось «Планета мавп» розділена на частини дуже доречно.
Перша була, як не дивно, знайомством. Прощупувала мову автора, те що він хоче донести. Ця частина читалась доволі помірно і з роздумами.
Друга ж, це вже відчуття що ти переїхав в нове місце. Вже облаштувався і зараз знайомишся з усією флорою і фауною. Дещо тобі ще дике, дещо вже нормальне.
І третя, моя улюблена частина. Вона руйнівна і вибухова. Фінал змушує просто не те що взятися за голову, а буквально верещати ЩО БЛЯТЬ!?
Персонажі прописані надзвичайно. І той випадок, коли мені сподобались фактично всі. Хтось своєю рішучістю, хтось добротою а хтось холодним розумом.

Тепер про найстрашніше. Автор так яскраво і реалістично змалював все що відбувалося, що я з легкістю уявила що це могло б статися і з нами. Бо ми, люди-руйнівники в основному. Руйнівники себе і всього що навколо.

Доволі важко писати відгук на цю книгу, адже по її закінченні хочеться просто з офігівчим поглядом мовчати.

ДО РЕЧІ. Саме в цьому виданні максимально не добре розкидані малюнки, які дуже спойлерять сюжет. Та благо я була попереджена, і роздивлялась вже опісля читання. Що і вам раджу.

«Планета мавп» видається дуже базовою книгою у науковій фантастиці. Вона стисла, невелика, але скільки ж із неї вже виросло всього. Фільмів лиш скільки за її мотивами є.

За сюжетом професор збирає команду для дослідження далекої планети за сотні світлових років від Землі. Коли вони прибувають туди, то бачать цілком схожу планету на нашу, але, є одне але. Тут усе навпаки: мавпи – це високо розвинені істоти, а люди – німі тварини, над якими примати проводять експерименти. Як так сталося?

Мені сподобалась якраз лаконічність історії, «подвійне дно» у фіналі, й універсальність сюжету, бо його ще можна додумувати, розширювати й насичувати.

🦧Тиждень думала, що написати про цю книгу, і так і не придумала, тому що історія офігенна - що тут ще додати?🤷‍♀️

Хтось колись казав мені, що це найстрашніше, що він читав за життя - і в якомусь сенсі то так і є, бо боже збав мене опинитись у такому світі😅

Насправді історія навіть не дуже темна, але така… , божевільна, химерна і безвихідна.

Божевільна і химерна протягом всієї книги, а безвихідна вже у фіналі.

Чіпляє багато гострих тем, тож сильно бомбило від персонажів. Всякі ото нерівності (гендерні, расові тощо), упередження, наукові експерименти на живих істотах - повних букет чарівно всратих тем🫠

І саме тому це ідеальний вибір для книжкового клубу, бо обговорювати там буде що.

🙌 А решта деталей буде спойлером.

‼️ І якщо ви спойлерів не любите, як і я, то ВАЖЛИВЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ!!! - не дивіться на ілюстрації, доки не прочитаєте до кінця, бо там також є ВЕЛИЧЕЗНИЙ СПОЙЛЕР!

А коли дочитаєте, відразу роздивіться, бо там є на що позалипати ✨

Я приблизно розуміла, про що йтиметься, завдяки фільму, тож мене не те щоб щось вразило. Хоча від тої версії фільму, яку дивилась я, історія відрізняється, але загальна ідея та сама. І ідея ця крута, тому однозначно варто читати.