Убивче зілля. Історії (не)вигаданих отрут

Цікава і досить повчальна книга, зацікавить тих, хто любить пізнавати нове в невідомих для себе сферах.

#марафонкнигомам

"До міфологізації отрут доклалися античні філософи, середньовічні лікарі, письменники часів наукової та культурної революцій. На превеликий жаль, ці вигадки переповідають і прикрашають новими домислами нинішні митці, журналісти й блогери."

Чула багацько позитивних відгуків на цю книгу і була впевненою, що вона мені неодмінно сподобається, бо я обожнюю медичну тематику.

Але сталося не так, як гадалося.
Можливо, я читала цю роботу не в той час і не з тим настроєм, чи вона занадто складно чи науково написана.
Складалося враження, що я читаю підручник, а не художню літературу. Хоча насправді тут жанр якраз відноситься не до художки, але хотілося більшої легкості тексту і самих історій.
Місцями було відверто нудно. З середини стало більш-менш цікаво.

Дякую за фото і таблиці.

Вразили дані щодо можливості отруїтися сіллю чи аспірином. Хоча це логічно, бо будь-яке передозування може зашкодити.

А ще шокувала історія про теракт у Токійському метро.
Тепер в мене з'явився новий страх.
І знову назріли думки щодо релігійних угрупувань: ну які віруючі люди бажатимуть sмерtі інших і тим паче vбиvаtимуть когось? Релігія ж зовсім не про це, а навпаки про всепоглинаючу любов та прощення.

Вибачте, трішки відійшла від теми книги, але саме цей момент вразив мене найбільше.

А, якщо чесно, то більш цікаво чомусь було дізнатися не конкретно про отрути і їх дію, а про людей, які їх використовували та мотиви. Мати, яка труїла сина, відправила мене в нокаут.

А от про художню літературу і її перебільшення щодо отрути були очевидними.

Якось так.

Тож я трішки розчарована, але це нормально, не можна догодити всім.

До речі, у самому кінці була корисна інформація про хімічну зброю і як можна захиститися від неї.

Пригадався момент, як ми під час ковіду шукали батьків новий запакований респіратор ще з часів аварії на ЧАЕС. То фільтри в ньому розсипалися і стали порохом. Ми так засмутилися.
А потім, коли почалося широкомасштабка, ми теж жалкували, що немає робочого респіратора, зате запаслися дощовиками і водою із розчинами якимись для змочування маски, щоб бути готовими до хімічних атак ворога.
Зараз чомусь смішно, а тоді було моторошно.

Ну що ж, дякую автору за поради, але сподіваюся, що вони не знадобляться у житті.

"Убивче зілля. Історія (не)вигаданих отрут" — це захоплююча подорож у світ отруйних речовин, їх історії, використання та впливу на людство.

Особливе враження справляє структура книги: кожен розділ присвячений окремій отруті, її відкриттю, властивостям і трагічним або курйозним випадкам її використання. Наприклад, історії про використання миш'яку в політичних інтригах чи отруєння ціанідом у шпигунських драмах змушують по-новому поглянути на історію.

Автор також приділяє увагу хімії отрут, пояснюючи їхню дію на організм у доступній і зрозумілій формі. Навіть якщо ви не маєте хімічної/медичної освіти, читати про складні механізми токсинів легко й цікаво.

"Убивче зілля" не лише інформує, а й змушує задуматися над етикою використання хімічних речовин та їхнім впливом на людське життя. Це ідеальна книга для всіх, хто цікавиться хімією, історією або просто любить занурюватися в захоплюючі факти.