Убивче зілля. Історії (не)вигаданих отрут

Цікава і досить повчальна книга, зацікавить тих, хто любить пізнавати нове в невідомих для себе сферах.

#марафонкнигомам

"До міфологізації отрут доклалися античні філософи, середньовічні лікарі, письменники часів наукової та культурної революцій. На превеликий жаль, ці вигадки переповідають і прикрашають новими домислами нинішні митці, журналісти й блогери."

Чула багацько позитивних відгуків на цю книгу і була впевненою, що вона мені неодмінно сподобається, бо я обожнюю медичну тематику.

Але сталося не так, як гадалося.
Можливо, я читала цю роботу не в той час і не з тим настроєм, чи вона занадто складно чи науково написана.
Складалося враження, що я читаю підручник, а не художню літературу. Хоча насправді тут жанр якраз відноситься не до художки, але хотілося більшої легкості тексту і самих історій.
Місцями було відверто нудно. З середини стало більш-менш цікаво.

Дякую за фото і таблиці.

Вразили дані щодо можливості отруїтися сіллю чи аспірином. Хоча це логічно, бо будь-яке передозування може зашкодити.

А ще шокувала історія про теракт у Токійському метро.
Тепер в мене з'явився новий страх.
І знову назріли думки щодо релігійних угрупувань: ну які віруючі люди бажатимуть sмерtі інших і тим паче vбиvаtимуть когось? Релігія ж зовсім не про це, а навпаки про всепоглинаючу любов та прощення.

Вибачте, трішки відійшла від теми книги, але саме цей момент вразив мене найбільше.

А, якщо чесно, то більш цікаво чомусь було дізнатися не конкретно про отрути і їх дію, а про людей, які їх використовували та мотиви. Мати, яка труїла сина, відправила мене в нокаут.

А от про художню літературу і її перебільшення щодо отрути були очевидними.

Якось так.

Тож я трішки розчарована, але це нормально, не можна догодити всім.

До речі, у самому кінці була корисна інформація про хімічну зброю і як можна захиститися від неї.

Пригадався момент, як ми під час ковіду шукали батьків новий запакований респіратор ще з часів аварії на ЧАЕС. То фільтри в ньому розсипалися і стали порохом. Ми так засмутилися.
А потім, коли почалося широкомасштабка, ми теж жалкували, що немає робочого респіратора, зате запаслися дощовиками і водою із розчинами якимись для змочування маски, щоб бути готовими до хімічних атак ворога.
Зараз чомусь смішно, а тоді було моторошно.

Ну що ж, дякую автору за поради, але сподіваюся, що вони не знадобляться у житті.

Страшніше жахастиків чи моторошних вигаданих історій можуть бути тільки правдиві та не менш страшні історії з життя. Так криміналіст, хімік і журналіст, за сумісництвом автор цієї книги, коротко описав історію різних трунків, які використовувались протягом історії.
Хоч я не запам’ятала майже жодної назви отруйної речовини і не зовсім розуміла розрахунки в книзі) мене вона здивувала наявністю, окрім сухих фактів, різних прикладів вбивств з історії людства, а також вбивств у відомих літературних творах Дюми, Аґати Крісті, Конан-Дойля та ін.
Дуже цікаво було читати розвінчування міфів, а саме аналіз справжніх випадків, більшість з них були вдалими та деякі спроби були і не успішними або надміру надуманими.
Також дізналася цікавий факт, що саме українець, герой Битви під Крутами провів першу в світі трансплантацію органу у далекому 1933 коли про таке ще не було і мови, і цей подвиг напряму був пов’язаний з історією про отруту.
Не менш цікавим був аналіз самогубства понад 900 людей в американській секті, або історія про шпигуна КДБ який вбивав навіть у Лондоні.
До того ж автор описав і хімічну зброю масового знищення, як вона працює, коли і ким була винайдена. Та головне, що в кінці книги розміщені рекомендації стосовно того що треба робити у разі хімічної атаки на місто.
Тож раджу книгу до прочитання для загального розвитку. Вона достатньо маленька за обсягом, я дійсно справилась за день тож сильно нудьгувати вам від наукових термінів не доведеться, а різні приклади вбивств з літератури та життя тільки ще більше затягнуть читати книгу.