Володимир Саркісян

🤎 Це дуже хороша науково-популярна книга, в якій простими доступними словами описуються певні хімічні деталі. Хто не любив хімію в школі, не лякайтеся, тому що все в цій книзі зрозуміло розписано.

🤎Автор цієї книги Володимир Саркісян: хімік, колишній судмедексперт та журналіст. Тому він з темою смерті дуже добре знайомий і знає, про що пише. У "Дослідниках смерті" простою мовою пояснюється, хто такий танатолог, що насправді відбувається в лабораторії судмедекспертизи, як виявляти отрути, в чому помиляються автори детективних романів. Так, навіть Агата Крісті помилялася.

🤎Книга "Дослідники смерті" містить багато цитувань із детективних романів. Це й Агата Крісті, й Артур Конан Дойл, а також приклади з реального життя, в основному з Одеси.

🤎Із цієї книги також можна дізнатися, чому Шерлок Голмс лупцював трупи; чому часник не дієвий проти вампірів з наукової точки зору; чому немає різниці, чим вполювати вовкулаку: срібними кулями чи якимись іншими; чи може одна крапля нікотину вбити коня; чому так складно дізнатися, чи людина померла саме від алкогольного отруєння; чому не можна пити антифриз; чому вкрай важливо турбуватися про димар та який зв’язок між привидами та чадним газом.

🤎Останній пункт мені особисто видався дуже цікавим. Таку детективну історію можна написати, знаючи дію чадного газу на організм людини!

🤎І взагалі кожен пункт цієї книги можна цікаво обіграти й написати хороший роман. Якщо ви письменник і бажаєте віднайти якусь ідею для написання, то "Дослідники смерті" допоможуть вам в цьому. І цим ця книга мені й сподобалася.

🤎А ще тим, що автор міг собі дозволити часом поіронізувати та пожартувати. Тому й читається ця книга дуже легко.
Рекомендую!

Проковтнув цю книгу за два вечори, відриваючись лише тоді, коли починали пекти очі. Автор пише стисло та інформативно, і так, що не набридає. Згадуються цікаві факти із різних періодів історії, фрагменти літературних творів — і все це максимально доречно і інформативно.
Обов'язково куплю другу книгу автора про судмедекспертизу.

Я не очікувала, що ця книга мені аж так сподобається! Мені, людині, далекій від хімії, було майже все зрозуміло з тексту🥹

Автор розповідає про справжні історії отруєння реальних людей, зокрема про Сократа, Локусту та Гамлета-старшого. А також розбирає детально те, як автори детективів «отруювали» персонажів і як головні розслідувачі справ їх викривали. Тут також було і про таких легенд як Еркюль Пуаро та Шерлок Голмс.

Було дуже цікаво читати про розрахунки автора. Наприклад, він неодноразово наводив приклади отруєння персонажів із детективних книг і заперечував, що це було реально. Або, наприклад, розраховував дозу отрути, яку просто не можна було б підсипати. Або ж спочатку заперечував, а потім доводив, яким чином це все ж таки було можливо. Було дуже цікаво читати ці приклади мені, як любительці детективів🔥

Також автор розповів про отруйні рослини та дерева, які ростуть поруч із нами. Я чула, що болиголов є отруйним для людини, але не знала, що аж настільки! А ця рослина росте скрізь як бурʼян. А також дерево тис є отруйним для людини, буквально смертельним.

Останній розділ був присвячений хімічним атакам. І, як зазначив автор, він би хотів, щоб ця інформація нікому з нас не знадобилася, але описав усе, що стосується хімічної атаки та як діяти в цьому випадку. На жаль, в умовах нашого сьогодення ця інформація є дуже важливою до прочитання.

Я лишилася дуже задоволеною від цього нонфікшену, наразі це буквально найкраща прочитала книга цього жанру для мене🥹

Дуже раджу прочитати любителькам історій і детективних романів, а також тим, хто цікавиться отрутами, їхніми видами та тим, що оточує нас і щодня наражає на небезпеку.

Позитивним аспектом є те, що текст добре структурується і містить приклади з реального життя.

Однак книга має слабкі сторони. Деякі розділи видаються надто поверхневими, немов автор лише ковзає по темі, не заглиблюючись у деталі. Це розчарує більш підготованого читача, який очікує серйознішого наукового підходу. Стиль викладу буває надто сухим або академічним, що зробить читання складним для тих, хто шукає більш легкий і динамічний формат.

Ще один мінус — недостатня увага до сучасних наукових відкриттів. Частина інформації є застарілою, що знижує цінність книги для аудиторії, яка цікавиться актуальними подіями у світі науки.

Загалом, «Хімія повсякдення» підходить для ознайомлення з базовими аспектами хімії у побуті, але не вражає глибиною та новизною подачі матеріалу.

В школі одним із моїх улюблених предметів була хімія. Не цуралась я також історичних книг, детективів, де злочинці та інтригани нишком травили своїх суперників. В цій книзі поєднались дві мої пристрасті - дослідження та історія, і ви також, як і я, зможете, прочитавши цю книгу, дивитись на нещодавні історичні події та історію іншим поглядом

"Убивче зілля. Історія (не)вигаданих отрут" — це захоплююча подорож у світ отруйних речовин, їх історії, використання та впливу на людство.

Особливе враження справляє структура книги: кожен розділ присвячений окремій отруті, її відкриттю, властивостям і трагічним або курйозним випадкам її використання. Наприклад, історії про використання миш'яку в політичних інтригах чи отруєння ціанідом у шпигунських драмах змушують по-новому поглянути на історію.

Автор також приділяє увагу хімії отрут, пояснюючи їхню дію на організм у доступній і зрозумілій формі. Навіть якщо ви не маєте хімічної/медичної освіти, читати про складні механізми токсинів легко й цікаво.

"Убивче зілля" не лише інформує, а й змушує задуматися над етикою використання хімічних речовин та їхнім впливом на людське життя. Це ідеальна книга для всіх, хто цікавиться хімією, історією або просто любить занурюватися в захоплюючі факти.

Я купувала цю книгу разом із "Дослідники смерті" цього ж автора. Вважаю, що це ідеальне комбо. Це як дивитися true crime подкасти)

Для тих, хто колись мріяв бути судмедекспертом чи патологоанатомом😏 Відкривається завіса на деякі специфічні процеси і це дуже цікаво читати. Раджу всім, хто не боїться теми вмирання чи детальних описів кінцевого етапу життя людини.

Крута книга для письменників які пишуть детективи та трилери, реалістично, правдиво та цікаво. У маленькій книжечці зібрано дуже багато крутих фактів та цікавинок.

саме той випадок, коли книга вміло поєднує науку, історію і популярну культуру, роблячи складні теми доступними навіть для тих, хто зовсім не знайомий із судовою медициною чи хімією. Володимир Саркісян із легкістю занурює читача у світ токсикології, розкриваючи таємниці лабораторій судмедекспертизи і навіть пояснюючи, наскільки реалістичними є описані улюблені детективні сюжети.

одна з ключових переваг цієї книги — її інтерактивність. Саркісян ніби веде діалог із читачем, розповідаючи, чому Шерлок Голмс проводив сумнівні досліди в анатомічному театрі, як британське законодавство гальмувало розвиток медицини чи чому Агата Крісті у своїх детективах часто трохи "перебільшувала". такі моменти не лише викликають усмішку, але й спонукають замислитися над тим, наскільки глибоко вкорінені у культурі стереотипи про роботу судмедекспертів.

автор дійсно круто препарує літературні кліше, розкриваючи, як насправді працює виявлення отрут і чи дійсно часник допоможе у боротьбі з вампірами. отримуєш відповіді на запитання, про які ніколи б не подумав, але які захоплюють своєю несподіваністю 🤯

незважаючи на те, що тема книги — смерть і способи її дослідження, сам текст зовсім не похмурий. він написаний із такою легкістю та ясністю, що читати — одне задоволення. це не сухий виклад наукових фактів, а цікава розповідь, яка читається швидко і приносить справжнє задоволення. книга буквально розбиває стереотипи про те, що наукові праці обов’язково мають бути важкими для розуміння. Саркісян демонструє, що хімія може бути захопливою, а судмедекспертиза — цікавою навіть для тих, хто далекий від науки.

особливо хочу відзначити розділи, присвячені міфам про перевертнів і вампірів. виявляється, навіть тут наука має що сказати 😄 такий підхід робить книгу не лише корисною, а й дійсно захопливою. читається легко, а після завершення виникає відчуття, що ти щойно пройшов міні-курс з токсикології та історії.

словом, "Дослідники смерті" здатні вразити навіть найвибагливішого читача. після неї дивишся на звичні речі під новим кутом, тож якщо ви шукаєте щось унікальне, захопливе й водночас інформативне, ця книга обов'язково вам сподобається. тим паче у автора є ще одна не менш цікава книжка, яка стане другим сезоном цього нетипового хімічного серіалу 🧪⚗️

Страшніше жахастиків чи моторошних вигаданих історій можуть бути тільки правдиві та не менш страшні історії з життя. Так криміналіст, хімік і журналіст, за сумісництвом автор цієї книги, коротко описав історію різних трунків, які використовувались протягом історії.
Хоч я не запам’ятала майже жодної назви отруйної речовини і не зовсім розуміла розрахунки в книзі) мене вона здивувала наявністю, окрім сухих фактів, різних прикладів вбивств з історії людства, а також вбивств у відомих літературних творах Дюми, Аґати Крісті, Конан-Дойля та ін.
Дуже цікаво було читати розвінчування міфів, а саме аналіз справжніх випадків, більшість з них були вдалими та деякі спроби були і не успішними або надміру надуманими.
Також дізналася цікавий факт, що саме українець, герой Битви під Крутами провів першу в світі трансплантацію органу у далекому 1933 коли про таке ще не було і мови, і цей подвиг напряму був пов’язаний з історією про отруту.
Не менш цікавим був аналіз самогубства понад 900 людей в американській секті, або історія про шпигуна КДБ який вбивав навіть у Лондоні.
До того ж автор описав і хімічну зброю масового знищення, як вона працює, коли і ким була винайдена. Та головне, що в кінці книги розміщені рекомендації стосовно того що треба робити у разі хімічної атаки на місто.
Тож раджу книгу до прочитання для загального розвитку. Вона достатньо маленька за обсягом, я дійсно справилась за день тож сильно нудьгувати вам від наукових термінів не доведеться, а різні приклади вбивств з літератури та життя тільки ще більше затягнуть читати книгу.

#марафонкнигомам

"До міфологізації отрут доклалися античні філософи, середньовічні лікарі, письменники часів наукової та культурної революцій. На превеликий жаль, ці вигадки переповідають і прикрашають новими домислами нинішні митці, журналісти й блогери."

Чула багацько позитивних відгуків на цю книгу і була впевненою, що вона мені неодмінно сподобається, бо я обожнюю медичну тематику.

Але сталося не так, як гадалося.
Можливо, я читала цю роботу не в той час і не з тим настроєм, чи вона занадто складно чи науково написана.
Складалося враження, що я читаю підручник, а не художню літературу. Хоча насправді тут жанр якраз відноситься не до художки, але хотілося більшої легкості тексту і самих історій.
Місцями було відверто нудно. З середини стало більш-менш цікаво.

Дякую за фото і таблиці.

Вразили дані щодо можливості отруїтися сіллю чи аспірином. Хоча це логічно, бо будь-яке передозування може зашкодити.

А ще шокувала історія про теракт у Токійському метро.
Тепер в мене з'явився новий страх.
І знову назріли думки щодо релігійних угрупувань: ну які віруючі люди бажатимуть sмерtі інших і тим паче vбиvаtимуть когось? Релігія ж зовсім не про це, а навпаки про всепоглинаючу любов та прощення.

Вибачте, трішки відійшла від теми книги, але саме цей момент вразив мене найбільше.

А, якщо чесно, то більш цікаво чомусь було дізнатися не конкретно про отрути і їх дію, а про людей, які їх використовували та мотиви. Мати, яка труїла сина, відправила мене в нокаут.

А от про художню літературу і її перебільшення щодо отрути були очевидними.

Якось так.

Тож я трішки розчарована, але це нормально, не можна догодити всім.

До речі, у самому кінці була корисна інформація про хімічну зброю і як можна захиститися від неї.

Пригадався момент, як ми під час ковіду шукали батьків новий запакований респіратор ще з часів аварії на ЧАЕС. То фільтри в ньому розсипалися і стали порохом. Ми так засмутилися.
А потім, коли почалося широкомасштабка, ми теж жалкували, що немає робочого респіратора, зате запаслися дощовиками і водою із розчинами якимись для змочування маски, щоб бути готовими до хімічних атак ворога.
Зараз чомусь смішно, а тоді було моторошно.

Ну що ж, дякую автору за поради, але сподіваюся, що вони не знадобляться у житті.