Не збиралася весь день сидіти за книгою. Лишень відкрила, щоб оком кинути. А потім бац і згорнула останню сторінку🤷...
📖
Майбутнє.
Планета і все живе на ній повільно помирає.
Звичне правління скинуто силами "Відродження". Люди повірили словам про порятунок, але зовсім скоро зрозуміли, що помилилися.
Одна із них сімнадцятирічна Джульєтта, яку через незвичайний дар запроторили до псих.лікарні, за стінами якої справжня в'язниця.
Одного дня у камеру до дівчини підселяють Адама. І ця зустріч стає доленосною. Зрада. Викриття брехні. Відродження, що вбачає у дівчині зброю. Сили спротиву, що й самі приховують багацько таємниць.
То що ж робити Джульєтті, щоб не стати інструментом у лихих руках? І кому, зрештою, можна довіряти?
📖
Відразу відзначу унікальний стиль авторки – незвичні порівняння, від яких дух захоплює; повне занурення в особистість дівчини, яка наче той загнаний звір боїться усього, навіть себе. Мафі зробила це все можливим лише словами, просто влучно дібраними.
А тепер до персонажів.
Джульєтта, звісно, унікальна, гарна і так далі (правила жанру). Але! Вона не суперкрута, боїться свого "дару" і справді страждає, як той загнаний звір (знаю, повторююся). Вона мені навіть сподобалася.
Адам, що відразу здався мені підозрілим, той самий персонаж, що має допомогти головній героїні. І тут він наш любовний інтерес. Саме "тут", бо мені здається дивним, що підгрунтя для кохання – можливість дотиків. Коротше, я не повірила цим стосункам, а зважаючи на стиль авторки, певно, не дарма🤔
Варнер! Привабливий поганець. Навіть трохи хворий на голову. Але! Щось це все не просто так, кажу вам! Маю теорію, яку поки притримаю (чи ні?). Словом, цей персонаж мене сильно заінтригував.
Ви теж помітили, що я виділила трьох?
Теж думаєте, що це не просто так?..
Стосовно світоустрою є питання, але розумію, що відповіді будуть далі, бо 1-а книга є вступом до масштабної історії. І як же добре, що я маю другу частину😏
Коротше, читаки, наполегливо рекомендую👌
Вкотре переконалася, що мені деякі книги не варто перечитувати. Вони вже не є актуальними, бо не несуть ні емоцій, ні важливих думок, ні хоч якогось відпочинку. Але я знову повелася на розголос навколо цього перевидання і вирішила ризикнути (спойлер: ризик не виправдав себе).
Вперше я читала цю книгу у 2013 році і з того часу пам'ятала тільки те, що в книзі дуже специфічний стиль: занадто багато пафосних метафор та епітетів. Було враження, що я читаю щоденник постійно страждаючої дівчинки-емо і від цього страждаю я.
Якщо відкинути весь оцей своєрідний стиль з повторюванням, підкреслюваннями або закреслюваннями фраз, то від історії майже нічого не залишиться. Світ, в який ми потрапляємо, змальовано декількома фразами тому не чекайте хоч якихось логічних пояснень силам які побачите; події здебільшого відбуваються так хаотично, що важко зрозуміти чи з попередньої сцени пройшло три хвилини, а може три дні. Варто також згадати про шаблонність абсолютно всіх героїв, але цей пункт я не відношу до великих мінусів книги, бо можливо у 2011 році вони були чимось новим і неординарним. Але зараз мега сильна, сексуальна та приваблива героїня на яку западають всі гарні хлопці, то вже старезний і не цікавий прийом.
Колись я прочитала три частини цього циклу, але наразі він не дає мені нічого окрім тренерування у закочуванні очей, бо для мене він застарілий як сюжетно так і за виконанням. А може він просто нагадує мені яка я стара😅.
Як на мене, ця історія буде ідеальною для тих, хто тільки знайомиться з підлітковими антиутопіями, або для прихильників жанру.
Книга, яку я вперше читала у 2018 році й тоді вона мені сподобалась, я чекала продовження, але є одне але... На той момент мій багаж дистопій, ромфентезі, фентезі та й фантастики загалом був набагато меншим, ніж нині, тому і враження різняться.
Що ми маємо?
Світ, який вже на грані: кліматичні катастрофи, зникнення різноманіття тварин та рослин, проблеми з їжею для населення та інше. Не дуже весела перспектива.
Але в цій реальності живе наша головна героїня, Джульєтта, яка має цікаву особливість – доторк її шкіри спричиняє пекельний біль та смepть. Мати таку "зброю" буде цікаво багатьом, тож дівчина потрапляє в коло уваги лідера "правлячої верхівки".
Джульєтта не сприймає себе, вважає монстром, до певного моменту, коли станеться поворот в її історії, коли з'явиться хтось, хто здатен торкатись її і вижити, ба більше, не відчути нічого особливого – жодного болю, жодних страждань...
Як читалось?
Загалом досить бадьоро, беручи до уваги те, що тут всього 256 стрінок. Перші 20 розділів були цікавими, бо ми розбираємось в новому світі, знайомимось з персонажами, отримуємо зав'язку, але потім історія просідає, починають вилазити недолугі порівняння, зайві описи і сюжет фактично зупиняється, ми з героями "топчемося на місці", хоча насправді вони весь час кудись біжать. А от все найцікавіше відбувається після 200 сторінки, от там стає прям 🔥
Що не сподобалось?
⏩️ Головна героїня попри свій юний вік якось забагато тупить, проявляє нездоровий максималізм і готова бити себе лівою п'яткою у груди, що вона буде голодна, обірвана і нещасна, але тільки не співпрацюватиме з "ворогом" (чого вона взагалі так вирішила?)
⏩️ Любовна лінія якась трохи недолуга, але я підозрюю, що в другій частині нас чекають зміни
⏩️ Описи, які вводять в оману, наприклад, "... я одягнена в сукню кольору мертвого лісу й старих консервних бляшанок" (спойлер, вона зелена, а про який колір подумали ви?)
⏩️ Світ прописаний слабо, замало деталей, можливо це зміниться далі 🤷🏼♀️
Проте, плюси теж є:
⏩️ Суперсили – це дуже цікавий момент, очікую більше деталей далі, але зі старту вже круто 🔥
⏩️ Фінал. Розказати без спойлерів не вийде, але дійсно фінал досить потужний і попри всі нюанси я буду читати далі
⏩️ Світ. Про нього сказано дуже мало, але те, що нам відкривають може бути дуже крутим (ви ж пам'ятаєте, я люблю антиутопії)
⏩️ Мені сподобались другорядні персонажі, тут вони "тащать", а ще мені здається, що головний антагоніст не такий вже й антагоніст 🤔
Отож, книга для мене поки на 3.5 з 5, але має шанси стати краще далі, тому продовжу знайомство.
