Таґере Мафі — американська письменниця іранського походження. Авторка підліткової літератури. Відома серією книг-антиутопій «Знищ мене», яка ввійшла до списку бестселерів «Нью-Йорк Таймс».
Я розумію, що ця книга є вступ до жоского екшену. Як перша серія крутого серіалу, який, я вже бачу, мені сподобається. Але нехай вас це не лякає. Читається вона легко, крім того... Осягнути наскільки чуйно і красиво це написано можна лише коли її читаєш. Жодна цитата вирвана з контексту не покаже про яку пряму і відкриту чуттєвість є мова авторки. Визнаю одразу : відчуваю вайби дивергента. Але чи є це поганим пунктом? Не думаю. Це лише дасть змогу знайти щось звично підходяще. Продовження вже маю. І вам раджу брати по парі книг одразу.
Тагере Мафі "Ці нерозривні зв'язки". Видавництво КСД, 2024р. Прочитала другу частину принципіально, бо думала що можливо я не відчула ідею та мету цієї трилогії. Знову обмежена кількість локацій для розгортання подій, персонажі також загадково схематично описані. Якщо в персонажа є проблема то вона магічна, якщо цікаве минуле то воно таємниче. Взагалі нічого не зрозуміло зате купа діалогів і чуттєвих моментів (вибачте це навіть не романтика і до еротики далеко). Ті хто шукає фентезі тут його знайдуть в легкому форматі. Романтичного в другій частині не так і багато. На жаль погано знаю перську міфологію та мені здається, що це який лютий мікс. Друга частина краща за першу, бо вона цікавіша. З'являється негативний персонаж, якого хочеться ненавидіти і любити водночас (гра в емоційні гойдалки). Всі інші події на фоні одного персонажу сприймаються як декорації. Для казкового формату книга не підходить, бо моральні висновки з цієї історії важко зробити. Кінець другої частини дуже яскравий, але мене це не вразило. Здається мені не подобається гротескність подій та наївні діалоги. Моя оцінка 6 з 10.
Тагере Мафі "Це зіткане королівство" Видавництво КСД, 2024 р. Знову читала літературу не звичного жанру (вийшла з зони комфорту 😆), бо треба розвивати читацький смак та досвід... Після знайомства з книгою зрозуміла, що Тагере Мафі не мій автор, але все одно дотисла цю історію і на диво вона виявилась хоч трішки цікавішою (не засинала під час читання, то вже прогрес). Оформлення книги чудове і доповнює її зміст, кольори підібрані відповідно до подій в сюжеті. Під час читання мені важко було осягнути на яку аудиторію розраховано дане видання. Для дітей книга не достатньо казкова, а для дорослої аудиторії занадто інфантильна. Здається, що навіть для підліткової аудиторії, цьому роману не вистачає рішучих поворотів в сюжеті або розвинених персонажів. Перша частина читається, як казка зі східним колоритом за сучасними канонами. У зв'язку з тим, що часовий проміжок подій невеликий, то виникали аналогії з форматом п'єси. Мало дієвих осіб, мінімум локацій і багато діалогів ну чим не готова п'єса або серіал на ТВ))) Не можу сказати, що мені не сподобалась дана книга, але таке легке фентезі мене спантеличило відсутністю мети або ідеї (мені здалось, що це було читання заради читання). Розумію, що така література теж повинна існувати і інколи треба поринути в казковий романтичний світ. Якщо ви романтична натура, то ця література для вас. Таким цинікам, як я краще проходити повз)))
Це перша книга цієї авторки, яку я прочитала. Я дуже чекала на її вихід, багато дізнавалася про книгу, читала відгуки, сумнівалася, чи варто її купувати. Але все ж вирішила придбати. Спочатку я була налаштована прочитати всю серію, але після першої частини я зрозуміла, що не зрослося. Не відчула тієї «любові» до серії. Читання давалося мені дуже важко. Всі речення наче не складалися в голові, важко було зосередитися. Можливо, це через переклад або ж сам стиль написання авторки. Я не знаю, але, на жаль, ця книга не стала моєю. Це моя особиста думка, і хоча я не в захваті, можливо, для когось ця історія відкриє новий світ.
Продовження історії Джульєтти стало ще більш емоційним і напруженим. Вона намагається звикнути до нового життя серед людей, які так само борються з режимом, але їй важко прийняти себе й свою силу. Мене дуже вразило, як детально показані її внутрішні переживання, страхи, сумніви — все це робить героїню дуже справжньою. У цій книзі також глибше розкриваються інші персонажі, зокрема Адам і Ворнер, що робить сюжет ще цікавішим. З’являється більше дій, напруги та романтики. Читати було легко, емоційно і захопливо. Рекомендую всім, хто любить драматичні фантастичні історії з глибокими персонажами
Це дуже емоційна й незвичайна історія про дівчину Джульєтту, яка не може торкатися людей, бо її дотик — смертельний. Вона ізольована від світу, бо всі вважають її небезпечною, але насправді вона просто хоче бути нормальною, мати право на любов і свободу. Стиль написання особливий — багато перекреслень і повторів, що допомагає краще відчути плутанину в голові героїні. Це не просто фантастика, а глибока книга про самотність, біль, силу і надію. Мені було цікаво спостерігати, як вона поступово змінюється і знаходить у собі сили боротися. Раджу всім, хто любить драматичні історії з елементами фантастики та психології.
Одна дівчина, два хлопці 🖤 Третя частина з циклу «Знищ мене» Це не той антиутопічний світ, до якого я захочу повернутись. Мені не вистачило деталей цього світоустрою. Постійний акцент на стосунки між героями, підліткове кохання. Я не переживала ні за Джульєтту, ні за Варнера чи Адама. Їхня історія кохання, любовний трикутник, ну є та й є. З ким залишиться Джульєтта не важко здогадатись. Якихось подій, через які співпереживаєш, я для себе тут не знайшла. Фінальна битва займає тільки декілька розділів в кінці. Дочитувала для повної картини собі і вже точно розумію, що подальші частини продовжувати читати не буду. Тут є великий плюс - дуже швидко читається, великий мінус - нема над чим думати ..
Джульєтта і Адам тепер в русі Опору. Продовження цієї постапокаліптичної історії залишило двоякі враження.. і наче цікаво і ні. Якщо після першої частини, я думала, що в наступній буде хоч якийсь захоплюючий розвиток подій, то як виявилось друга частина це яскрава любовна драма в голові головної героїні, та і не до одного хлопця, плюс ще й повне несприйняття себе ( сімнадцять такі собі сімнадцять). Як персонаж вона мене не зачіпила. Дійсно цікаво прописаний тут герой, як на мене, це Кенджі, який вправляв мізки Джульєтті, намагався сконцентрувати її на вивченні своїх здібностей і мислив раціонально. Історія розтягнута, хотілось би більше динаміки 😅 Не можу сказати, що не цікаво, бо читалось на раз два три, але очікувала більшого.
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях