Книга мені дуже сподобалась. Я чомусь була налаштована, що вона мене захопить і так і виявилось. Із плюсів: цікавий світоустрій, інтриги, загадки, елементи стимпанку, не ідеальна зовнішність гг. Із мінусів : мала взаємодія головних героїв, знову ж таки ті секрети 😅 Тому що ці постійні загадки, секрети, укривання і бісили мене, бо хотілось все знати прямо тут і зараз, і одночасно з тим і спонукали читати швидше далі. Цікавим було те, що на різних ковчегах аж настільки різне життя, звичаї, уклад. Головна героїня Офелія була просто прекрасна в своїй не ідеальності. Торн мені дуже нагадував Матіаса із Шістки Воронів. І взагалі вся ця нордична холодна атмосфера на Полюсі мені дуже полюбилась. Часами я губилась у всіх цих ілюзіях і магічних штучках і не могла візуалізувати в своїй голові написане. Але це не псувало загальну картину. Книгу оцінила на 9/10. І маю надію, що в наступній частині буде більше взаємодії між Торном та Офелією.

Книга мені стабільно сподобалась. З кожною наступною частиною циклу, все більше і більше переконуюсь, що з Жинь ніякий лідер і що вона має бути веденою кимось. Дуже детально описані всі тяготи війни. Описи цих голодних змарнілих людей, які йшли за Жинь, це просто жах 🤯 Ще мене вразив факт канібалізму в цій книзі. Це було бридко і одночасно з тим, якоюсь мірою зрозуміло. Це вже та межа , через яку переступили голодуючі. Події на горі, коли загинула Тріада, для мене були настільки швидко описані і без деталей, що я аж змигнути не встигла. Тільки виникло питання: а що , оце і все ? Шкода було тих майже дітей, з яких Жинь зробила шаманів, використала і викинула через непотрібність. Вчинки Неджи , як завжди, благородні, жертвенні і на благо цілого народу. Під кінець книги, в мене взагалі склалось враження, що в Жинь остаточно поїхав дах. Її підозри Кітая, прагнення постійної війни, нерозуміння положення свого народу - все це обурювало мене і підтверджувало думки про божевілля Жинь. Фінал, скоріш за все, закономірний. Хоча я чомусь уявляла , що її вбʼє Неджа. Фінальна глава на сльози мене не пробила , але стало таки сумно, що закінчилась ціла епоха , на імʼя Жинь. Улюбленим персонажем всі три книги для мене лишався Кітай. І, якби я й заплакала на останній главі, то через Кітая. Просто Жинь несказанно пощастило зустріти таку віддану людину на своєму життєвому шляху. В кінці мала таке відчуття , ніби мене обманули, бо всі три частини нікарці йшли йшли , і в результаті так і не прийшли до мирного життя та хоч якогось проблиску надії на горизонті. Хотілось би вірити що Неджа приведе їх до мирного майбутнього. Бо тоді навіщо ці всі війни були у трьох книгах ? Почуваюся ошуканою. Ну і звичайно цикл назавжди в моєму серці і памʼяті, таке неможливо забути 💔

Цікава історія, незважаючи на те що банальна і клішована. Читається швидко, написана легко і має невеликий обʼєм. Тут немає якоїсь сильної драми або глибоких складних характерів. Нора - реалістка , яка живе своє життя, незважаючи на проблеми і перешкоди. Лео - такий собі хороший хлопець, якого не зіпсували гроші. Любовна лінія динамічна і неправдоподібна (але для даного жанру, це ок). Дуже сподобалось, що це не чергові студенти або якась молодь, а вже зрілі персонажі. Особливої родзинки в сюжет додають діти Нори. Сценарії Нори - це просто ж кожен другий ромком на моїй поличці (бінго 😂). Завʼязка і так скажімо, основна проблема, мене здивувала. Точніше не сама проблема, а хто став її причиною, бо в ту сторону я навіть подумати не могла. Оцінила на 7/10, бо читала і цікавіші ромкоми (історії Алі Гейзелвуд, наприклад).

Книга мені сподобалась. Весела, легка та романтична історія. Гг моя ровесниця😁 Загалом люблю книжки про дорослих головних героїв, а не про підлітків або студентів. Особливим несподіваним плюсом для мене було те, що в книзі не було сцен 18 , бо я вже втомилась від них, чесно. Дуже сподобалась мені Клер, весела, цілеспрямована та адекватна дівчина. Сподобалась і любовна лінія без істерик та емоційних гойдалок. Дуже логічно герої впливли в кохання, поступово та покроково прийшли до розуміння цього. Це не було як сніг на голову, несподівано, як часто буває в любовних романах, що навіть і не розумієш, звідки те неземне кохання взялося. Під кінець книги навіть трохи просльозилась. В післямові дізналась, що цю книгу варто було б читати другою, бо першою йде книга про Ноа і Мію. Хотілось би її прочитати теж. А загалом, дана книги залишила приємний післясмак та посмішку на обличчі.

Наразі це для мене найслабша книга у Гейзелвуд і справа зовсім не у відсутності сцен 18 . Алі Гейзелвуд для мене королева ромкомів, але Шах і Мат значно поступається іншим її книгам. Книга нагадала мені серіал Хід Королеви, але тільки спільною тематикою шахів. Що мені НЕ сподобалось : мала взаємодія головних героїв, «ніякість» Нолана. Він був наскільки спокійним і віддаленим, що для мене був якимось прісним і нецікавим персонажем. У всіх книгах Гейзелвуд використовує один і той самий шаблон для головних героїв, герой - геній розумник, який досяг визнання у своїй галузі і героїня - не менш геніальна, але непризнана через гендерну несправедливість. Також тут присутні сімейні та особисті драми, які теж так любить Гейзелвуд. Загалом від книги не було аж такого «вау», якого я його очікувала. Оцінила на 8/10