Я знала що ця книга крута і вона виправдала мої очікування на всі 100%. Тут немає якихось позитивних персонажів, кожен зі своїми недоліками. Головний герой — вбивця, мʼясник, покинутий власною матірʼю. Героїня — боягузка, яка втікала зі страху, замість того щоб врятувати свого брата. Героям віриш, за них співпереживаєш. Гел, найкраща подруга героя, смілива і відважна, сильна фізично і духом, може постояти за себе та своїх близьких. Зазвичай ось такою ми звикли бачити головну героїню. Така собі супервумен. Але не в цій книжці. Автор не жаліє своїх героїв, взагалі. Смерть, побої, випробування, цього тут вдосталь. Книжка не дає часу нудьгувати, в кожному розділі чекають якісь несподівані події. Дуже цікаво знайомитись із світоустроєм, дізнаватись хто такі Авгури та іфрити, гулі та джини. З нетерпінням тепер чекаю на другу частину.

Друга частина мене просто розірвала на шматки. Останні 25% книги, це суцільний шок. Авторка так зуміла закрутити сюжет, що неможливо було відірватись. Читаючи одну сцену (не буду спойлерити яку саме), я ридала як ненормальна. Також було ще парочку, коли були очі на мокрому місці, але одна просто розтрощила мене вщент. Подобається, що авторка з часом не вибілює персонажів і не шкодує їх, від слова зовсім. Але так вже вона змогла вивести всіх на важливі місця, так змогла надати важливості і значення кожному, що ніхто не сприймався другорядним. Цікаво було читати кожну сторінку, кожен абзац. Книга наповнена, світоустрій крутий, всі персонажі — в саме 💔, навіть антагоністи. Не знаю ще як описати захват від цієї книги. Якщо першу частину я оцінила на 10/10, то ця просто на 100/10.

Наразі це для мене найслабша книга у Гейзелвуд і справа зовсім не у відсутності сцен 18. Алі Гейзелвуд для мене королева ромкомів, але Шах і Мат значно поступається іншим її книгам. Книга нагадала мені серіал Хід Королеви, але тільки спільною тематикою шахів. Що мені НЕ сподобалось : мала взаємодія головних героїв, «ніякість» Нолана. Він був наскільки спокійним і віддаленим, що для мене був якимось прісним і нецікавим персонажем. У всіх книгах Гейзелвуд використовує один і той самий шаблон для головних героїв, герой — геній розумник, який досяг визнання у своїй галузі і героїня — не менш геніальна, але не признана через гендерну несправедливість. Також тут присутні сімейні та особисті драми, які теж так любить Гейзелвуд. Загалом від книги не було аж такого «вау», якого я його очікувала. Оцінила на 8/10

Книга скоріш сподобалась, ніж ні. Першу половини книги взагалі не ясно що відбувається і хто є хто. Дуже багато таємниць, якихось недосказань. Головний герой і сам не знає хто він і що відбувається. Ближче до кінця помалу нам відкриваються таємниці і секрети. Любовний інтерес героя виглядав якось нелогічно і несподівано, але вже в кінці були зрозумілі мотиви цього. Цілу книгу пронизує якась гнітюча атмосфера. У книзі немає сарказму, іронії чи жартів. Всі персонажі занадто серйозні, зневірені та безнадійні. У кожній книзі завжди присутній якийсь «шалапут», такий собі харизматичний зухвалий персонаж, який трошки розряджає обстановку, Тут такого немає. Не знаю, можливо темне фентезі саме таким і має бути. Також авторка взагалі не жаліє своїх персонажів, така кількість смертей мене шокувала 😳 Кінцівка мене також здивувала, все виявилось зовсім не таким до чого нас готували цілу книгу, авторка повернула все на 180 градусів. Оцінила на 8/10 і чекаю на продовження.

Від першої до останньої сторінки ця книга утримувала мою увагу. Написано так, що хочеться читати ще і ще, щоб дізнатись що ж там далі. Тут було прекрасним все, сюжет, персонажі, їх характери та взаємодія. Цікаво було читати і про сучасність і про спогади із Старого світу. Часами навіть про те життя Сарсеана, Ангаріона, Дами і інших було читати цікавіше. Всі ці розкопки старого світу, артефакти та історики нагадували мені за атмосферою такі фільми як Скарби Нації, Лара Крофт або Мумія. Багато питань залишилось після першої частини і от відповіді на них ми поступово отримали в другій. Вілл поступово відкриває свої сили і своє минуле. Джеймс відкривається перед читачами зовсім з іншої сторони. А разом вони ну просто бусінки. Навіть не можу вирішити, хто із них мені подобається більше 🤭 Вісандер — ну це окрема історія 😂 Він, в тілі Кетрін, веселив мене в кожній сцені, в якій був присутній. А от несподіванкою виявилося те, що його повʼязує з Сарсеаном, я такого не очікувала. Імʼя Дами нам так і не відкрили. Але багато чого іншого дізнались цікавого про неї, короля Сонця і знову ж таки, Сарсеана. Вайолет ніби одна з основних персонажів, проте більшу частину книги була відсутня. Дуже мало було про її полон і втечу. Дві останні глави одночасно піднесли мене і розчарували. Таку різку зміну емоцій за буквально пару хвилин я давно не відчувала. Ось я несамовито радію, тішусь і усміхаюсь, а вже за хвилину сиджу розбита, розчарована і не розумію де правда, а де брехня. Це жорстоко, так закінчити другу частину і не дати нам продовження 😭😭 Цю частину оцінюю однозначно на 10/10 🤍