Дивні люди

Найперше, хочу подякувати автору, який зараз в лавах ЗСУ захищає нашу країну від ворога.

А тепер щодо книги.

"Українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Знаю, це звучить неймовірно і трохи дивно. Не те дивно, що за ДНК. І не те навіть, що неандертальця. А те дивно, що іменно українські вчені. Ну, але так вийшло. Щас розкажу..."

Чесно кажучи, анотація до книжки так собі, якби не схвальні відгуки, в інстаграмі, я б, мабуть, оминула її. Десь рік тому, придбавши "Дивні люди", взялася за читання і подумала, що за фігня, як читати цей суржик, і відклала.
І от спробувавши знову, зрозуміла, що без оцього суржика, історія багато б втратила. Дуже нестандартно, захоплююче, відразливо, смішно, легко і водночас важко і сумно. Які ж ми, сапієнси, все таки дивні.

Тут про дитячі будинки, АТО, алкоголізм, бюрократію, хабарництво, тварин у цирку, насильство в сім'ї, байдужість навколишніх.
Кінцівка дуже вразила.

- Развє гомо сапієнс - хижак?
- Хуже.

В мене не було сумнівів, що книга Чапая мені сподобається. Я полюбила "The Ukraine" i "Дивні люди" потрапляють у список найкращих книг року.

Головний герой - Степан Вовк, Стьопа-неандерталець. Звідки в Україні неандертальці? Вчені відтворили, з ДНК.

"Я увєрен: спочатку неандертальців було більше, бо хто ж робить лиш одного? Відтворили ж, навєрно, хотя би трьох-чотирьох, або й десяток. Ну, але потім - як ото в Україні буває? Один закотився, інший загубився. Ще парочку, хай це як неймовірно звучить - украли".

Начитавшись відгуків, я була готова до шаленого суржику, яким написана книга. Тому він мене не зупиняв і не шокував.
"Якщо кому вдруге кажеться, що мій неандертальський суржик надто густий - нехай поїде в український степ і сам послухає, як там говорять справжні українські сапієнси".

Я люблю книги, написані вишуканою мовою, але ви б повірили, якби так говорив Толік-алкоголік? Отож.
"Дивні люди" - це іронічний роман виховання. Стьопа-неандерталець розкаже читачу все своє життя: від секретного інституту через степ і цирк - у доросле життя. Ви будете сміятися з ним, але частіше плакати: очима Стьопи автор показує наше реальне життя.

Роман написаний на українських реаліях. АТО, сімейне насильство, алкоголізм і довідка за пачку цукерок. І коли поліцейський начальник каже, що він із Врадіївки - ти одразу розумієш про нього все.

- Чому людина людині вовк?
- Якби ж то вовк. Развє вовки придумали тортури, геноцид, газові камери?

Наївний і "надто добрий" Стьопа не розуміє, чому бити свою сім'ю - це норма, а втрутитися - ні.
Дивні ці сапієнси, дивні. Але серед них є й "дивовижні" - можливо, вони врятують цей світ?

Тяжко було читать цю книгу. Особєнно сначала: здавалося, що я вернулась в історію про Елджернона, але ж нє. То таким образом вся книжка написана, бо неандерталець — від імені якого розказується вся історія — отак говорить, як я пишу цей текст.
⠀
Сначала думаєш, що книжка смішна. І странна. Тобто дивна. Потом втягуєшся ну і починаєш понімать, шо к чєму, бо тут тобі стільки гіркої іронії нашого життя-бутті! Сміх крізь сльози.

Та я читала і поняти не могла: тут сміятися?
Чи не надо?
Непонятно.
⠀
Не можу сказати, що прям все тут боляче б'є по актуальному: я не работала в цирку, та і в "взрослих фільмах" не знімалась, як цей неандерталець, а це всьо-таки добряча частина роману.

Та тут є багатенько таких історій, які отзиваються в серці: взяти хоча б ситуацію зі справками. Всі ми знаємо, які квести бувають у поліклініках! І отакі вєщі тут заховані в деталях.
⠀
В разговорах про бога, любов, мораль, доброту, війну, АТО. Дивні діалоги, дивні люди. І вполнє собі адекватний неандерталець, який вариться у всій цій історії.
⠀
Чи хароша це книжка? Непонятно. Врємя покаже. Вона необична. Тобто незвичайна, має свою ізюмінку, і мова не про суржик, об який постійно спотикається взгляд на сторінках, наче в цьому огляді.
⠀
Зрештою, суржик — це тільки форма, змістове ж наповнення, одягнене в таку форму, стає чимось свіжим та новим в #сучукрліт. І не дарма, я думаю, жанр роману автор визначив як поему, ще й назвав її "рондель". Хоча тут повторюється не рима, а нєкоторі мотиви, шо понятно,
бо це ж не стіх.