🌍 Загалом, "Авантюра XL" - це нотатник із великої мандрівки автора Сполученими Штатами, Мексикою, Кубою, Гватемалою та іншими далекими країнами далекого континенту. Покинувши навчання, із кількома сотнями доларів у кишені і наплічником, Артем прибуває в США, де в компанії їз такими ж мрійниками, як і він сам, відправляється в подорож. Спершу у будинку на колесах, що заправляється олією від картоплі фрі, а потім - пішки, автостопом. По дорозі губить і зустрічає друзів, знайомиться з жінками, починає та кидає палити, часами багато пʼє, мало їсть та переживає безліч пригод. Та найцікавіше в цих пригодах для мене було порівняння життя "простих" людей, суспільних настроїв, ставлення до законів. В США - все суворо зарегульовано і важко не наразитися на штраф або поліцію за найпростіші порушення, в Мексиці - все просто, на Кубі - двояко і незрозуміло. Кожна країна чимось особлива, але висновок, який робить автор із своїх зустрічей, епізодичної роботи і життя в різних країнах, мені близький і зрозумілий - про коло соціальної нерівності, яке кожне суспільство в різнем ступенем успіху намагається розірвати. І про те, що люди скрізь +- однакові, зі своїми упередженнями, неосвіченістю та романтизмом.
🗺 Дуже літня подорож, яка з одного боку, дозволяє зазирнути за лаштунки туристичної обгортки, сповнена жінок, легкості і любові, а з іншої - показує вічні проблеми країн, які не вирішуються роками і десятиріччями. Книжку читати легко, вона містить друкований текст та фото нотатника автора, а тому читається швидко і приємно. Раджу.
Анонім
Давно хотіла прочитати цю антиутопію, але настав цей час лише зараз.
🌏Світ у творі: 2050 рік, Київ. Світ поділений на зони: червоні й зелені. Зрозуміло, що в червоних зонах життя жахливе, у зелених — навпаки: хороші умови життя, доступ до питної води, хороша робота й заробітки. Навіть мова інша: глінг — глобальний інгліш. Світом править комерція, закони пишуть під великі компанії. Наслідки глобальної приватизації плачевні: гори сміття, забруднені водойми, повернення забутих інфекційних хвороб, лікування дороге, відсутність водогону й каналізацій. Але в зеленій зоні все нормально: відходи викидають/виливають у червону. Хто проти подібного життя — того оголошено ворогом свободи (підприємництва). Вже саме формулювання "свобода підприємництва" цікаве.
📝Сюжет. Розповідь ведеться у двох хронологіях, що на початку трішки збиває. Головний герой вчинив злочин, тому втікає до червоної зони, щоб "пересидіти", доки родичі знайдуть адвоката. Але виявляється втягнутим у бунт проти примусового виселення (нагадаю, тут панують лише гроші, на людей пофіг). Тільки лінивий тут не побачив алюзію на Революцію гідності. "... скористалися тим, що найвойовничiшi групи... зайнятi бiйкою, i зайшли в червону зону пiд приводом наведення порядку". І, за законами антиутопій, бунт провалюється: ну неможливо порушити систему, на жаль.
💡Чим зацікавило. Страшно читати й розуміти, що ми потихеньку котимося в таке життя (забула про приватні військові формування, які чинять беззаконня). З іншого боку — цікаво побачити знайомі київські локації, тільки в сюрреалістичному світі. Мені цікаво, у якій зоні знаходився б мій будинок. І взагалі, цікаво, як відбувалося переселення людей, коли впроваджували зони.
❌ Недоліки. Вони є😅 Не вистачило логіки червоних та зелених зон, іноді автор сам собі суперечить в описах. Але норм, буває й гірше.
І трішечки цитат:
✔️"Кiлька разiв я бачив людей, які порпались бiля смiтникiв, а вiдходячи, виймали електронний гаджет i розмовляли чи гралися на ходу. Електроніка стала дешева буквально як сміття, i водночас у червонiй зонi бракує чистої води, якiсної їжi, тут кришаться стiни будинкiв, розбитi дороги, бруд, багнюка на вулицях, i люди помирають вiд хвороб, якi цiлком можна вилiкувати"
✔️"Кожен ... має право на лiкування, якщо може за нього заплатити!"
✔️"Краще витрачати чверть зарплатнi на якiсну чисту воду, нiж залiзти в борги, лiкуючись пiсля того, як вип'єш безкоштовної"
✔️"Якщо повалити стiну, то весь свiт стане одна червона зона"
Анонім
Маленька книга, яка охопила шмат життя.
Це моє знайомство з автором і мені дуже сподобалось.
Артем Чапай написав сатиричну, проте болючу книгу. Після 24.02.22 року мільйони українців опинились за кордоном, але до повномасштабної війни багато хто їздив на заробітки. Шукали кращого життя.
Чапай зачепив болючу тему для кожного народу — де ж краще? Коли людина покидає рідну країну вона опиняється одразу в більш програшній ситуації. Хтось готовий до цього, а когось це відверто лякає. Автор яскраво описав будні та гострі кути трудової еміграції.
Анонім
