Той Божевільний Рік

2022 рік- жахливий для кожного українця. Почалася війна і кожна родина постала перед вибором , що робити. Письменниця з хворою донькою виїхала до Франції і розповідає про життя в цій країні у вигляді щоденника. Підтримка друзів, допомога спеціалістів дуже допомогли у ці складні часи. Але окрім війни, у багатьох є ще різні проблеми, а пані Євгенія разом із лікарями змушена боротися за життя дитини. Складно це все. Тому і назва, мабуть, така...

А атмосфера книги занурює у перші дні після вторгнення, коли накотилися страх , розпач, страшний біль і віра, що то якась помилка і все от-от закінчиться.

"... час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!"

Книга-щоденник, книга-сповідь, книга-рефлексія...

Авторка записувала божевільні дні року, який змінив сотні, тисячі та сотні тисяч життів. Вона вела свого роду щоденник, який перетворився в книгу, відверту і болісну, місцями смішну, місцями дуже філософську.

Я не можу сказати чи ця книга мені сподобалась, бо це оцінка чужого прожитого досвіду, вкрай травматичного і не лише через кляту вiйнy, але вона безперечно варта уваги, вона має бути почута.

Мені сподобався стиль авторки, як вона жонглює словами, як обґрунтовує думку, що червоною ниткою проходить через весь текст, а ще було цікаво підглянути за тим, як працює перекладачка, як шукає натхнення на роботу.

Багатогранний текст, однозначно.

Бувають такі книги, які після прочитання ще декілька днів не відпускають. І як на мене, то «Той божевільний рік» Євгенії Кононенко саме така. Це, свого роду, щоденник авторки про перший рік війни. І тут не лише мова про новини та ситуацію у країні, але перш за все, це рефлексії пані Євгенії й те, як вона разом зі своєю сім’єю переживала 2022 рік💭

Раніше я не читала творів авторки, але після «Той божевільний рік» дуже хочу познайомитися ще й з ними. Мені дуже сподобався стиль письма, те, як Євгенія Кононенко аналізує життєві події, описує їх та свої власні думки.

У цій книзі ми також стаємо свідками останнього року життя її доньки Анни. Боляче та важко читати про її дні та складні періоди, але вони однозначно є важливою частиною цієї історії.

До речі, пані Євгенія не лише письменниця, але й перекладачка з англійської та французької мов. Тому вона періодично повертається до теми перекладу, і це мене невимовно радує. Я хочу й надалі розвиватися у цьому напрямку, тому читати про робочі виклики інших спеціалістів мені дуже цікаво.

І ще хочу висловити подяку видавництву @anetta.antonenko за цю книгу. З кожною новою виданою історією відкриваю для себе нових письменників, які захоплюють та надихають.

• Улюблені місця тому й улюблені, що в них завжди відкривається щось нове.

• Найбільші нещастя приходять несподівано і зненацька. Про них не попереджають.

• Порожнеча завжди людного Києва страшна по-своєму.

• Коли міркуєш про іміграцію, не найстрашніше питання: «Як же я без рідного дому?». Найстрашніше питання: «А що воно буде там?».

• Красу світу ми носимо в собі. Іноді вона хоче промовляти до нас, іноді не хоче.

• Війна стає конкретною, коли вбито або поранено тих, кого добре знав особисто.