Погляд Медузи. Маленька книга пітьми

Колишній львів’янин Лесь — викладач-літературознавець, що вже багато років живе у Києві. Його близький товариш Славко, з яким Лесь товаришує ще зі шкільних часів, мобілізувався, але отримав поранення під Ізюмом і повернувся на реабілітацію до Львова. Лесик, натомість, від початку війни залишається у тилу в Києві, принагідно волонтерить й продовжує викладацьку роботу. Провідуючи пораненого товариша у Львові, він розуміє, що Славко дуже змінився внаслідок війни. Хоч Славко відкрито й не осуджує Леся за те, що Лесь не воює, той відчуває, що давня дружба вже неможлива.

Втрата товариша стає дуже болісною для Леся, і він відчуває на собі великий тиск провини та страх суспільного осуду через те, що не бере участі в бойових діях. Потреба чесно розібратися в собі штовхає Леся до відвертої розмови зі самим собою на сторінках щоденника.

Ланцюжок асоціацій веде Леся до спогадів про студентські роки. Ті роки, коли вони разом зі Славком, були удвох наївно закохані в одну дівчину — молоду художницю Катю, котру поза очі прозвали «Медузою».

Відтворюючи у своєму щоденнику події початку двотисячних, Лесь віднаходить підстави для розуміння, ким є він сам і якими повинні бути його роль у суспільстві та вклад у перемогу.