Євгенія Кононенко

Бувають такі книги, які після прочитання ще декілька днів не відпускають. І як на мене, то «Той божевільний рік» Євгенії Кононенко саме така. Це, свого роду, щоденник авторки про перший рік війни. І тут не лише мова про новини та ситуацію у країні, але перш за все, це рефлексії пані Євгенії й те, як вона разом зі своєю сім’єю переживала 2022 рік💭

Раніше я не читала творів авторки, але після «Той божевільний рік» дуже хочу познайомитися ще й з ними. Мені дуже сподобався стиль письма, те, як Євгенія Кононенко аналізує життєві події, описує їх та свої власні думки.

У цій книзі ми також стаємо свідками останнього року життя її доньки Анни. Боляче та важко читати про її дні та складні періоди, але вони однозначно є важливою частиною цієї історії.

До речі, пані Євгенія не лише письменниця, але й перекладачка з англійської та французької мов. Тому вона періодично повертається до теми перекладу, і це мене невимовно радує. Я хочу й надалі розвиватися у цьому напрямку, тому читати про робочі виклики інших спеціалістів мені дуже цікаво.

І ще хочу висловити подяку видавництву @anetta.antonenko за цю книгу. З кожною новою виданою історією відкриваю для себе нових письменників, які захоплюють та надихають.

• Улюблені місця тому й улюблені, що в них завжди відкривається щось нове.

• Найбільші нещастя приходять несподівано і зненацька. Про них не попереджають.

• Порожнеча завжди людного Києва страшна по-своєму.

• Коли міркуєш про іміграцію, не найстрашніше питання: «Як же я без рідного дому?». Найстрашніше питання: «А що воно буде там?».

• Красу світу ми носимо в собі. Іноді вона хоче промовляти до нас, іноді не хоче.

• Війна стає конкретною, коли вбито або поранено тих, кого добре знав особисто.

"... час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!"

Книга-щоденник, книга-сповідь, книга-рефлексія...

Авторка записувала божевільні дні року, який змінив сотні, тисячі та сотні тисяч життів. Вона вела свого роду щоденник, який перетворився в книгу, відверту і болісну, місцями смішну, місцями дуже філософську.

Я не можу сказати чи ця книга мені сподобалась, бо це оцінка чужого прожитого досвіду, вкрай травматичного і не лише через кляту вiйнy, але вона безперечно варта уваги, вона має бути почута.

Мені сподобався стиль авторки, як вона жонглює словами, як обґрунтовує думку, що червоною ниткою проходить через весь текст, а ще було цікаво підглянути за тим, як працює перекладачка, як шукає натхнення на роботу.

Багатогранний текст, однозначно.

2022 рік- жахливий для кожного українця. Почалася війна і кожна родина постала перед вибором , що робити. Письменниця з хворою донькою виїхала до Франції і розповідає про життя в цій країні у вигляді щоденника. Підтримка друзів, допомога спеціалістів дуже допомогли у ці складні часи. Але окрім війни, у багатьох є ще різні проблеми, а пані Євгенія разом із лікарями змушена боротися за життя дитини. Складно це все. Тому і назва, мабуть, така...

А атмосфера книги занурює у перші дні після вторгнення, коли накотилися страх , розпач, страшний біль і віра, що то якась помилка і все от-от закінчиться.

Якщо людині дано письменницький талант, її літературний шлях не змінить диплом випускниці мехмату, а, рано чи пізно, той перший диплом наздожене освіта філолога французької. І настане життєва гармонія. Щоправда, я додав своєї фантазії. Мої оціночні судження можуть бути помилковими. По рядках біографії неможливо вгадати момент істини, коли в житті письменниці дійсно встановлюється баланс. Для читача важливий результат. «Камінна оргія» - вже другий роман письменниці, після якого хочеться бути вдячним читачем. Наша вдячність у тому, щоб радити іншим познайомитися з творчістю письменниці. Тут я і роблю це.
Детально продуманий авторкою сюжет спочатку викликав в мені суперечливі почуття. Я не вважаю себе останнім, хто щось тямить у питаннях християнського богослів’я і віри, тому деякі подробиці в описанні способу життя начебто християнської громади часів римської імперії викликали хвилю незгоди. Мовляв, що за фантазії? І в за якими ознаками та спільнота хоч віддалено, хоч натяком нагадувала би форму, на яку можна було би натягнути оболонку християнства? Ну то таке, ревність по своїй улюбленій тематиці. Але ж… майстерність письменниці, яку я дуже позитивно оцінив раніше, – її-то куди подінеш? Сюжет захопив відразу і дав шанс, дочитавши роман до кінця, хоча би написати розгромний читацький коментар. Він (сюжет) тісно переплітається із життям сучасного подружжя і його складними взаєминами з поправкою на століття. А потім з’ясувалося, що Євгенія Кононенко знає трохи більше за мене і використала як тло для сучасних сцен алюзії на древню псевдохристиянську громаду карпократів. Приставка «псевдо» – додаток від мене, адже самі карпократи себе такими не вважали, а їхнє існування – історичний факт. Куди поділася моя розгромна тональність? Виявляється, іноді потрібно просто читати і отримувати задоволення від чудового стилю письменниці. І отримувати нові знання.
Про що роман? Про кохання – якщо сказати загально. І про страждання жінки, яка досягла мети – бути поруч з людиною, яку вона кохає, але для щасливого хеппі-енду потрібні взаємні почуття. А так буває не завжди в силу тих чи інших обставин. Авторка перевтілює своїх героїв, користуючись письменницькою машиною часу. В літературі це можливо. Хоча Ромаї і Мелана з минулого – не ті самі люди, яких в нашому часовому вимірі звати Романом і Марією, обох героїнь спіткала одна подібна проблема – вони прагнуть не лише бути поруч із тими, без кого життя втрачає сенс, але й бути коханими. Несподіваний погляд Євгенії Кононенко, плюс незаперечний талант викликають захоплюючий ефект «літературного тирамісу». Я тільки-но вигадав цей термін, люблячи солодкий десерт. А спробуйте самі. Цікаво, які асоціації виникнуть у вас?