Транзитна станція

Уявіть собі, що ви живете вже довгі десятки років. Світ навколо змінюється, міняються люди, науковий розвиток людства загалом, правила та звичаї. А ви лишаєтеся таким як і були. Не старішаючи, не змінюючись. Незважаючи на все, намагаєтесь не відстати від людства - газети, збірки наукових досліджень та багато іншого. Це все життя Еноха, головного героя цієї книги. Будучи очевидцем та учасником Громадянської війни у США він повернувся додому, де йому довелося поховати батька, останню близьку людину, що в нього залишилася. Життя його було сповнене самотності й смутку... аж до того дня, як на його порозі з'явився дивний чоловік. Який виявився не людиною зовсім, а представником величезної спільноти розумних рас з усіх куточків Всесвіту. І їм потрібен наглядач за транзитною станцією надшвидкого руху космосом. Розумна істота, що буде слідкувати за приладами, зустрічати та проводжати гостей з багатьох світів, та за необхідності дотримуватиметься їх кодексів законів та честі. Неймовірні можливості розкриваються перед Енохом, і він намагається їх використовувати на благо. Хоча звісно не порушуючи Галактичних законів, бо це врешті може вилізти боком всьому людству.

Уявіть, що ви агент секретної служби США, і до вас приходять із дивними оповідками про людину, що живе вже понад півтори сотні років. Його бачать постійно, є живі свідки, і чутки потроху розповсюджуються містечком (але не далі, бо місцеві не то щоб дуже довіряють приїжджим). В цій ситуації що б ви зробили? Певно те саме, що і наш інший герой - почали розслідування. Повільне, поступове та ґрунтовне. Видаючи себе для місцевих за шукача женьшеню, влаштовуючи пости спостереження за цією дивною людиною і таке інше. Ба навіть підкрадаєтесь до його будинку й бачите, що той перетворився на щось недзвичайно дивне - жодної шпаринки, нерівності чи зачіпки на всіх поверхнях. Двері неможливо відчинити а у вікна неможливо подивитися. Та ще й на сімейному кладовищі надгробок із якимись незрозумілими символами. Декілька спонтанних та не зовсім етичних рішень потому - і в руках секретної служби опиняється тіло мертвого іншопланетянина...

Будучи безсмертним, непідвладним хворобам та дуже одиноким, Енох найбільше за все цінує спілкування. І неважливо чия це буде компанія - Осяйних з далекої Веги, світу блакитної зірки давніх земних легенд, туристів із Тубану VI, свого "роботодавця", якому він дав ім'я Улісс, поштаря, що раз на тиждень привозить йому окрім книжок та газет із журналами, бекон та десяток свіжих яєць, а також кілька хвилин живого спілкування. Або ж Люсі, глухоніму дівчинку, якій батьки заборонили вчити жестову мову, бо це від диявола (а шо ви хотіли від неосвічених жителів американської глибинки?). Та незважаючи ні на що він лишається добрим. Автор неодноразове наполягає і наголошує на тому, що доброта - це те, що робить людей людьми. От і Енох, користуючись надбаннями математики далеких розвинутих світів намагається вирахувати час і причини початку наступної великої війни, а також шанси та можливості цієї війни уникнути. Він навіть звертається за допомогою до Улісса, але той єдиний варіант, що він пропонує, є надто радикальним хоч і перевірено дієвим. А саме тупість, себто розумова неспроможність людства розуміти досить базові технологічні речі, такі як порох або прості механізми. Це не дозволить цілому виду знищити себе. Та чи може одна людина приймати таке рішення? Навіть якщо це подіє, і дасть врешті-решт невеликий утопічний шанс, що людство розвинеться вдруге по іншому шляху, не настільки сповненому злом, агресією та жадобою.

Вся ця книга побудована багато в чому як щоденник Еноха, журнал роботи, що він веде багато років виключно для себе. І на останніх сторінках він сідає за письмовий стіл, підтягує до себе журнал і гортає сторінки, відшукуючи місце на якому зупинився. Бо треба братися для роботи. Бо тепер він готовий. Він уже попрощався з усім, із чим слід було попрощатися.

Надзвичайно затишна книга. Добра, світла, правдива й радісна. І дуже гарна: усі ті чудові описи буквально створюють новий світ навколо, відтворюючи образи, звуки й навіть відчуття; усі роздуми героя дуже органічно вплітаються в думки й спрямовують їх у нове русло; геть усе неймовірно легко й красномовно описано. Я остаточно закохалась у твори Кліффорда Сімака 🥰.

Книга прекрасна, навіть попри те, що часто-густо її переповнює відчуття самотності, а іноді сторінки пронизує ще й біль… біль війни, втрат і спогадів, втрачених можливостей, нездійснених мрій і нереалізованих бажань… Та все ж книга дарує спокій, показує, що завжди залишається надія, завжди є місце мріям.

В цій книзі так само багато роздумів і філософії, в яких переплітається духовне й тілесне, наука і віра, справжнє й фантастичне. Наприклад, знову є спроба розібратись у чому полягає сенс та призначення життя. Чи протиставляється відкритість новому консервативності в поглядах і переконаннях. Знову розглядається нездатність людей адекватно сприймати інакшість, будь то інша форма життя чи всього лиш глухоніма дівчина. І так само порушується питання війн і є спроба розібратись в їхніх причинах та знайти способи їх унеможливлення. Чимало уваги приділено складності зробити вибір з кількох взаємовиключних варіантів, особливо коли обирати геть не хочеться.

І ще один висновок після прочитання книги: не варто відкладати життя на потім, треба жити тут і зараз. Робити те, що хочеться, і не примушувати себе до чогось через нав'язану необхідність. Не відгороджуватися від світу ілюзіями. Дозволити собі переживати ті почуття, що нуртують всередині, а не придушувати й ховати їх у собі. Насолоджуватись кожною миттю. Навіть якщо ти впевнений, що часу у тебе вдосталь, що попереду ледь не вічність. Хтозна, може насправді залишилась лише мить… Життя надто мінливе, крихке й непередбачуване…

Це вже четверта підряд прочитана книга Сімака. На даний момент саме вона вразила мене й сподобалась найбільше. В запасі залишилась ще одна - "Час - найпростіша річ".

🔹🔸🔹🔸🔹

"Бо що би не сталося з людиною, вона мусить жити, мусить якнайкраще розпорядитися кожним своїм днем".

"Перед нами неосяжні горизонти, розмірковував він, а ми бачимо тільки те, що у нас під носом. Навіть зараз, коли ракети, вивергаючи полум’я, з натугою розриваючи одвічні пута земного тяжіння, стартують з мису Канаверал, ми не маємо величних мрій."

"Людина, казав він собі, має бути частиною чогось; має бути вірною чомусь, має бути кимось."

"З якою би проблемою ти не зіткнувся, вирішуй її відразу."

"Загалом кажучи, не було жодного сенсу в цій його одержимості - намаганні довести, що люди - істоти добрі та розсудливі. Тому що, з усякого погляду, люди не були ні добрими, ні розсудливими."

"Людина може докладати усіх можливих зусиль, щоби залишатися в тіні, і всеодно їй не сховатися. Рано чи пізно світ допадеться до неї і стовпиться біля її дверей, згоряючи від цікавості дізнатися, чому це вона ховається."

"У світі вже місяць чи навіть більше назрівала криза, чергова з довгої низки криз, що роками тримали світ на краю прірви. А найгіршим, сказав собі Енох, було те, що ці кризи були штучними - то одна, то інша сторони, роздували конфлікт, намагаючись досягти переваги в жорсткій шаховій партії, котра велася безперестанно від закінчення Другої світової війни."

"Війна була злом і тоді, коли люди ставали до бою лицем до лиця, з тією зброєю, що могли тримати в руках, але в сучасній війні важкі дари смерті пронесуться небесами, впадуть згори, поглинуть огулом міста, вцілять не у скупчення військ, а у все населення."

"... як може одна людина, одна-однісінька, взяти на себе роль Бога й вершити долю всього людства? За яким правом одна людина може виносити присуд, що вплине на мільярди людей, на кожного землянина?"

"... війна - це божевілля, марне дійство, в якому з часом не залишається нічого, крім безтямної, навіженої ненависті, яка живе й тоді, коли давно вже забудеться причина, що її породила; облудна думка, ніби людина своєю смертю чи стражданнями може утвердити певну ідею, захистити певний принцип."

"Так влаштована людина, завжди вона була такою. Носить свій страх всередині себе. І завжди вона боялася і продовжує боятися, насамперед себе самої."

Цікава і по-домашньому затишна книга. Мабуть, нею надихалися творці фільму «Люди в чорному», кому сподобався фільм та й, в цілому, наукова фантастика рекомендую.