Сімак Кліффорд

Уявіть собі, що ви живете вже довгі десятки років. Світ навколо змінюється, міняються люди, науковий розвиток людства загалом, правила та звичаї. А ви лишаєтеся таким як і були. Не старішаючи, не змінюючись. Незважаючи на все, намагаєтесь не відстати від людства - газети, збірки наукових досліджень та багато іншого. Це все життя Еноха, головного героя цієї книги. Будучи очевидцем та учасником Громадянської війни у США він повернувся додому, де йому довелося поховати батька, останню близьку людину, що в нього залишилася. Життя його було сповнене самотності й смутку... аж до того дня, як на його порозі з'явився дивний чоловік. Який виявився не людиною зовсім, а представником величезної спільноти розумних рас з усіх куточків Всесвіту. І їм потрібен наглядач за транзитною станцією надшвидкого руху космосом. Розумна істота, що буде слідкувати за приладами, зустрічати та проводжати гостей з багатьох світів, та за необхідності дотримуватиметься їх кодексів законів та честі. Неймовірні можливості розкриваються перед Енохом, і він намагається їх використовувати на благо. Хоча звісно не порушуючи Галактичних законів, бо це врешті може вилізти боком всьому людству.

Уявіть, що ви агент секретної служби США, і до вас приходять із дивними оповідками про людину, що живе вже понад півтори сотні років. Його бачать постійно, є живі свідки, і чутки потроху розповсюджуються містечком (але не далі, бо місцеві не то щоб дуже довіряють приїжджим). В цій ситуації що б ви зробили? Певно те саме, що і наш інший герой - почали розслідування. Повільне, поступове та ґрунтовне. Видаючи себе для місцевих за шукача женьшеню, влаштовуючи пости спостереження за цією дивною людиною і таке інше. Ба навіть підкрадаєтесь до його будинку й бачите, що той перетворився на щось недзвичайно дивне - жодної шпаринки, нерівності чи зачіпки на всіх поверхнях. Двері неможливо відчинити а у вікна неможливо подивитися. Та ще й на сімейному кладовищі надгробок із якимись незрозумілими символами. Декілька спонтанних та не зовсім етичних рішень потому - і в руках секретної служби опиняється тіло мертвого іншопланетянина...

Будучи безсмертним, непідвладним хворобам та дуже одиноким, Енох найбільше за все цінує спілкування. І неважливо чия це буде компанія - Осяйних з далекої Веги, світу блакитної зірки давніх земних легенд, туристів із Тубану VI, свого "роботодавця", якому він дав ім'я Улісс, поштаря, що раз на тиждень привозить йому окрім книжок та газет із журналами, бекон та десяток свіжих яєць, а також кілька хвилин живого спілкування. Або ж Люсі, глухоніму дівчинку, якій батьки заборонили вчити жестову мову, бо це від диявола (а шо ви хотіли від неосвічених жителів американської глибинки?). Та незважаючи ні на що він лишається добрим. Автор неодноразове наполягає і наголошує на тому, що доброта - це те, що робить людей людьми. От і Енох, користуючись надбаннями математики далеких розвинутих світів намагається вирахувати час і причини початку наступної великої війни, а також шанси та можливості цієї війни уникнути. Він навіть звертається за допомогою до Улісса, але той єдиний варіант, що він пропонує, є надто радикальним хоч і перевірено дієвим. А саме тупість, себто розумова неспроможність людства розуміти досить базові технологічні речі, такі як порох або прості механізми. Це не дозволить цілому виду знищити себе. Та чи може одна людина приймати таке рішення? Навіть якщо це подіє, і дасть врешті-решт невеликий утопічний шанс, що людство розвинеться вдруге по іншому шляху, не настільки сповненому злом, агресією та жадобою.

Вся ця книга побудована багато в чому як щоденник Еноха, журнал роботи, що він веде багато років виключно для себе. І на останніх сторінках він сідає за письмовий стіл, підтягує до себе журнал і гортає сторінки, відшукуючи місце на якому зупинився. Бо треба братися для роботи. Бо тепер він готовий. Він уже попрощався з усім, із чим слід було попрощатися.

Книги Сімака я готова читати й читати. Це вже 5та підряд 🙂. Така ж цікава і гарно написана, так само легко читається й піднімає важливі питання щодо різних сфер людського існування. Питання здебільшого такі ж самі, як у інших книгах, але майстерність, з якою автор підводить до цих питань, багатогранність точок зору на проблеми та багатовимірність й глибина роздумів про шляхи їх вирішення справді вражають. Ані на мить не виникало відчуття, що я це вже читала, про це вже було сказано, що це самоповтор. Книга знову породила купу думок і спонукала до нових роздумів.

Уявіть світ, де науковий прогрес застопорився через розуміння, що наука не всесильна і не спроможна задовольнити усі вимоги й потреби нового часу. Але з'явилося рішення, "знайшлася група дуже впертих людей, яка обрала інший шлях, який людство упустило чи відкинуло (суті це не змінює) багато років тому, а відтоді насміхалося і проклинало, називаючи чаклунством." Це рішення стосувалося не фізичних законів, а вивчення психіки і передбачало застосування можливостей людської свідомості поза межами можливостей людського тіла. Так виник Фішгук, "який отримав свою назву тому, що поринав у глибини космосу, як риболовні снасті у воду, закидаючи людську свідомість туди, де закінчувалися можливості людського тіла."

Організація відбирає найкращих людей, здатних до паранормальної кінетики, і відправляє їхній розум, спакований у хитромудру машину, до далеких планет. Знання і технології, принесені звідти, стають революційними на Землі, поступово даючи Фішгуку монополію на найдієвіші й наефективніші винаходи. Багатьом не сподобався такий стан речей. Проте значно більшу проблему для звичайних людей створило сусідство з тими, хто володів тим, що колись називали магією, чого не розуміли і боялись. Звичний уклад життя змінився раз і назавжди. Достатньо було б найменшої іскорки, щоб розпалити вогонь ненависті…

Центральними у творі стали питання терпимості і готовності прийняття щодо інакшості; відкритості новаторству, зокрема в ідеях, технологіях і поглядах на життя; протиставлення звичного наукового світогляду невідомим раніше здібностям й можливостям; узгодження канонів релігії з існуванням магії; проблема страху перед невідомим, перед реальними і вигаданими загрозами…

Страх і нерозуміння замінюють толерантність ненавистю й нетерпимістю, а на місце рівності приносять приниження, гоніння й винищення. Страх сковує тіло й затмарює розум. Звичайні люди не сприймають відхилення від норми, а страх спонукає їх до чергового полювання на відьом… Проте у творах Сімака завжди є місце надії: "Позаду них розгоралися вогнища ненависті - палкіше, вище. Але попереду, над вершиною пагорба, обіцяли надію далекі зірки."

На жаль, не обійшлося без ложки дьогтю - редактура книги підвела. Особливо прикро, бо такого я не помічала в попередніх чотирьох. Про що вже казати, якщо навіть ім'я головного героя пишеться то як Шеферд, то як Шепард… Враження від твору загалом це не зіпсувало, проте неприємний осад залишився.

І ще одне наостанок, хотілося б побачити більше творів Кліффорда Сімака українською. Прикро, що з величезного спадку письменника видано лише 5 романів.

Надзвичайно затишна книга. Добра, світла, правдива й радісна. І дуже гарна: усі ті чудові описи буквально створюють новий світ навколо, відтворюючи образи, звуки й навіть відчуття; усі роздуми героя дуже органічно вплітаються в думки й спрямовують їх у нове русло; геть усе неймовірно легко й красномовно описано. Я остаточно закохалась у твори Кліффорда Сімака 🥰.

Книга прекрасна, навіть попри те, що часто-густо її переповнює відчуття самотності, а іноді сторінки пронизує ще й біль… біль війни, втрат і спогадів, втрачених можливостей, нездійснених мрій і нереалізованих бажань… Та все ж книга дарує спокій, показує, що завжди залишається надія, завжди є місце мріям.

В цій книзі так само багато роздумів і філософії, в яких переплітається духовне й тілесне, наука і віра, справжнє й фантастичне. Наприклад, знову є спроба розібратись у чому полягає сенс та призначення життя. Чи протиставляється відкритість новому консервативності в поглядах і переконаннях. Знову розглядається нездатність людей адекватно сприймати інакшість, будь то інша форма життя чи всього лиш глухоніма дівчина. І так само порушується питання війн і є спроба розібратись в їхніх причинах та знайти способи їх унеможливлення. Чимало уваги приділено складності зробити вибір з кількох взаємовиключних варіантів, особливо коли обирати геть не хочеться.

І ще один висновок після прочитання книги: не варто відкладати життя на потім, треба жити тут і зараз. Робити те, що хочеться, і не примушувати себе до чогось через нав'язану необхідність. Не відгороджуватися від світу ілюзіями. Дозволити собі переживати ті почуття, що нуртують всередині, а не придушувати й ховати їх у собі. Насолоджуватись кожною миттю. Навіть якщо ти впевнений, що часу у тебе вдосталь, що попереду ледь не вічність. Хтозна, може насправді залишилась лише мить… Життя надто мінливе, крихке й непередбачуване…

Це вже четверта підряд прочитана книга Сімака. На даний момент саме вона вразила мене й сподобалась найбільше. В запасі залишилась ще одна - "Час - найпростіша річ".

🔹🔸🔹🔸🔹

"Бо що би не сталося з людиною, вона мусить жити, мусить якнайкраще розпорядитися кожним своїм днем".

"Перед нами неосяжні горизонти, розмірковував він, а ми бачимо тільки те, що у нас під носом. Навіть зараз, коли ракети, вивергаючи полум’я, з натугою розриваючи одвічні пута земного тяжіння, стартують з мису Канаверал, ми не маємо величних мрій."

"Людина, казав він собі, має бути частиною чогось; має бути вірною чомусь, має бути кимось."

"З якою би проблемою ти не зіткнувся, вирішуй її відразу."

"Загалом кажучи, не було жодного сенсу в цій його одержимості - намаганні довести, що люди - істоти добрі та розсудливі. Тому що, з усякого погляду, люди не були ні добрими, ні розсудливими."

"Людина може докладати усіх можливих зусиль, щоби залишатися в тіні, і всеодно їй не сховатися. Рано чи пізно світ допадеться до неї і стовпиться біля її дверей, згоряючи від цікавості дізнатися, чому це вона ховається."

"У світі вже місяць чи навіть більше назрівала криза, чергова з довгої низки криз, що роками тримали світ на краю прірви. А найгіршим, сказав собі Енох, було те, що ці кризи були штучними - то одна, то інша сторони, роздували конфлікт, намагаючись досягти переваги в жорсткій шаховій партії, котра велася безперестанно від закінчення Другої світової війни."

"Війна була злом і тоді, коли люди ставали до бою лицем до лиця, з тією зброєю, що могли тримати в руках, але в сучасній війні важкі дари смерті пронесуться небесами, впадуть згори, поглинуть огулом міста, вцілять не у скупчення військ, а у все населення."

"... як може одна людина, одна-однісінька, взяти на себе роль Бога й вершити долю всього людства? За яким правом одна людина може виносити присуд, що вплине на мільярди людей, на кожного землянина?"

"... війна - це божевілля, марне дійство, в якому з часом не залишається нічого, крім безтямної, навіженої ненависті, яка живе й тоді, коли давно вже забудеться причина, що її породила; облудна думка, ніби людина своєю смертю чи стражданнями може утвердити певну ідею, захистити певний принцип."

"Так влаштована людина, завжди вона була такою. Носить свій страх всередині себе. І завжди вона боялася і продовжує боятися, насамперед себе самої."

Книга являє собою зібрання і спроби трактування й наукового обгрунтування восьми оповідок, що складають так званий "легендарний цикл". Ті 8 історій переказуються тисячоліттями. Ніхто вже достеменно не знає, кому належало їх авторство, як і не розуміє точних сенсів, закладених у них. "Це оповідки, які Пси розповідають, коли яскраво розгорається полум’я, а з півночі налітають холодні вітри. Коли кожна сім'я збирається навколо вогнища, цуценята мовчки слухають, а тоді засипають запитаннями." - що таке 'Людина', 'місто', 'війна'? Запитання так і залишаються без відповідей…

Справа у тому, що планета тепер перебуває у владі цивілізації Псів, яким чужі і дивні людські поняття, використані в оповідках. Більше того, сам факт існування людини в минулі віки поставлений під питання і радше трактується як щось геть міфічне, як чиста вигадка. Кожній оповідці передують зауваги, які проводять аналіз і оцінку викладених у ній подій і явищ. З самих же оповідок ми окремими штрихами поволі отримуємо розуміння того, що ж трапилось з людською цивілізацією і як Земля опинилась під владою Псів.

Кожна з оповідок відділена від іншої певним часовим проміжком: між ними минає кілька років, десятиліть, століть чи навіть тисячоліть. Найважливішу роль поміж іншими постатями легенди відіграє родина Вебстерів, представники різних поколінь якої так чи інакше причетні до усіх згаданих подій та того, що трапилось з людством. Власне, через Вебстерів в основному і показуються головні етапи еволюції людства майбутнього (а ще через їхнього сімейного робота Дженкінса, котрий також вважає себе одним з Вебстерів).

Це найбільш філософська книга Сімака з прочитаних мною. І підняті тут цілком прагматичні і надзвичайно важливі питання: прогрес vs регрес, сенс життя і смерті, призначення, свобода, незалежність...

Чого насправді хоче людина? Яка мета окремо взятого людського життя зокрема і всього людства загалом? Чи задовольнить науковий і технологічний прогрес усі потреби? Чи зробить він усіх щасливими і чи не матиме радше негативних наслідків в довгостроковій перспективі?

Власний дім, велика ділянка землі, гвинтокрил для подорожей в будь-яку точку планети - це і є мрія? Задоволення всіх потреб і відсутність необхідності тяжко й наполегливо працювати для досягнення всього цього (адже роботи виконують навіть найменші забаганки), можливість віртуально перенестись куди завгодно (нема потреби навіть покидати будинок) чи подорожувати на інші планети - вже ближче до мети? А як щодо виходу за межі Сонячної системи, колонізації інших планет, подорожей до інших зірок, контактів з позаземними цивілізаціями і можливість перевтілитись в яку завгодно форму життя? А якби знайшлося десь у Всесвіті місце, яке абсолютно небезпідставно можна було б назвати раєм і яке б дарувало майже що безсмертя - чи це нарешті задовольнило б запити усіх представників людства? Чи все ж таки ще недостатньо для повного щастя?

А може, прогрес в звичному розумінні людині взагалі не потрібен? Може, безмежне щастя й добробут - взагалі не те, чого людство насправді хоче? Може, шлях значно важливіший за мету, якщо остання постійно змінюється і ще більше віддаляється?

Мрії завжди вели людство вперед, до нових досягнень, до нових горизонтів. Але прогрес неминуче веде до ностальгії, до жалю (хай навіть суто суб'єктивного) за втраченим минулим. До жалю принаймні частковим, принаймні за чимось конкретним... Та якщо мрії зникають, бо вже годі вигадати щось привабливіше за те, що вже досягнуто, тоді втрачається ціль і мета, втрачається інтерес до життя. Погляд звертається до минулого, шукаючи там розради…

А що як людство яким воно - лише перехідний етап до якогось іншого, кращого існування? Якщо б поряд виник новий вид людей, значно досконаліших, чи змирилася б з існуванням цих 'мутантів' решта традиційного людства? А якщо Homo Sapiens - взагалі тупикова гілка еволюції, помилка природи? Якщо ми випадково отримали статус володаря планети і позбавили можливостей розвитку інші види чи форми життя, що могли б без людства виникнути чи, ймовірно, вже давно існують поруч з нами? Чи, може, раніше чи пізніше будь-яка цивілізація приречена на занепад? Стільки питань… стільки думок…

Це не легке читання, точно не для розваги. Але книга дуже цікава і варта уваги.

Враження про книгу по першому розділі спершу були не найкращими. Згадувалось про багато різних подій, що трапились попереднього дня з головним героєм, і про його подальші плани, але не було жодного уявлення навіщо стільки деталей і чи мають вони взагалі якесь значення для сюжету. Я їх просто пропустила повз увагу. Далі події розвивались дуже схожим чином, як у "Під куполом" Стівена Кінга (однак твір Сімака був написаний раніше за роман короля жахів). Я вже боялась, що далі усе буде передбачувано і не надто цікаво. Хоч деякі паралелі з "Під куполом" таки можна провести (події у маленькому містечку, характерні персонажі і зміна їхніх стосунків й поведінки за нових, геть незвичних обставин, загадковий купол, позаземна форма життя і т.д.), та все ж це цілком унікальний твір і дуже цікавий.

По-перше, усі дрібниці й деталі зав'язки розповіді отримали логічне пояснення в наступних розділах. А всі подальші події ставали значно цікавішими і детальніше описаними.

По-друге, в книзі багато цікавих теорій. Наприклад, нові погляди на життя і еволюцію, цікаве трактування часу. А ще чужоземна раса тут геть не така, як зазвичай уявлялося, не з далекого світу з глибин космосу. Дуже оригінальний перший контакт.

По-третє, в романі багацько філософії і роздумів. Основна ж тема книги полягає в осмисленні й трактуванні ймовірного контакту людства з чужим інтелектом. Як зрозуміти, що інша форма життя має добрі наміри стосовно людства? Як змиритись з тим, що не тільки люди є розумною расою? Як не дати себе ошукати, поставивши саме існування Homo Sapiens під загрозу? Як не втратити шанс на взаєморозуміння та взаємовигідне співіснування з чужорідним інтелектом? Як не припуститись помилки в перші миті контакту, давши волю можливо й не безпідставним, але передчасним страхам і при цьому не втратити шансу на дружні стосунки, але водночас не ризикувати програти у ймовірному протистоянні? Як знайти баланс між суперечливими почуттями, думками й прагненнями?

До речі, тут також непрямо зачіпається тематика ядерної загрози для існування людства (твір все ж написаний в часи холодної війни). А ще, якби дивно це не прозвучало, - потужна сила любові й турботи.

Словом, книга хоч і не надто динамічна, швидше меланхолійна, та все ж цікава, більшою мірою своєю філософською й психологічною складовою. Ну і читається дуже легко, а це величезний плюс, особливо в часи, коли зосередитись на читанні не дуже просто…

Головним героєм цієї фантастичної історії, що поєднує фентезі з елементами наукової фантастики, є Пітер Максвелл. В його світі людство вийшло за межі Землі, освоїло космічні простори і встановило дружні стосунки з численними інопланетними расами. Науковий розвиток зайшов так далеко, що можливими стали практично миттєві переміщення з однієї населеної точки космосу в іншу, потрібна лише наявність передавачів та приймачів матерії. Технології настільки розвинулись, що Інститут часу отримав можливість діставати з минулого найрізноманітніші артефакти старовини і навіть живих людей. Сам Максвелл, до слова, працює в Коледжі надприродних феноменів у Вісконсині. Стараннями Коледжа на Землі створено Резервацію гоблінів - поселення Маленького Народцю, представники якого населяли планету задовго до виникнення людей, а з їх появою донедавна намагались триматись осторонь, в тіні. "Феї, гобліни, тролі, банші - всі вони у нас наявні, зодіті у плоть і кров, але жодних слідів дракона." І саме пошуки цієї ще не виявленої міфічної істоти 🐉 стали тригером тих неймовірних пригод, що спіткали героя.

Довідавшись про чутки, наче десь помітили сліди дракона, Пітер Максвелл направився до системи Єнотової Шкури, але потрапив на невідому раніше Кришталеву планету. На Землю зумів повернутися аж через 6 тижнів і одразу ж неабияк зацікавив Службу безпеки. Саме там він дізнався приголомшливу новину: "Пітер Максвелл прибув у систему Єнотової Шкури і повернувся на Землю майже місяць тому." 😳 Більше того, через тиждень після прибуття того Пітера знайшли мертвим при дивних обставинах 😱. Як наслідок, цей Пітер втратив житло, посаду, усе своє майно, а його особистість поставлена під сумнів… Тепер Максвеллу належить з'ясувати, що насправді трапилось і як тепер з цим жити далі, а ще виконати покладене на нього мешканцями Кришталевої планети доручення, запобігши при цьому масштабній змові проти нього зокрема і людства загалом… На щастя, у Пітера є вірні друзі: неандерталець Оп, дух Дух (який ніяк не може пригадати чиїм, власне, духом він є), а ще нова подруга Керол з її домашнім котиком - шаблезубим тигром Сильвестром 🐯.

Книга цікава, хоч і трохи простенька, з оригінальними ідеями, з хорошим гумором і дуже гарними описами, добра й позитивна. Мені сподобався стиль автора і переклад, твір читався надзвичайно легко й швидко. А отже берусь за наступну книжку Сімака.

Цікава і по-домашньому затишна книга. Мабуть, нею надихалися творці фільму «Люди в чорному», кому сподобався фільм та й, в цілому, наукова фантастика рекомендую.